Усі хочуть кодекс! Усі?

Усі хочуть новий Податковий кодекс. Незалежно від політичної орієнтації і навіть за відсутності такої, перебування на державній службі чи заняття приватним бізнесом, усі в передчутті прийняття цього документа.

Бажання тих, хто біля керма, зрозуміти простіше. Адже так хочеться заявити: скільки інші намагалися, а змогли ми! Ну а опозиції кодекс навіщо? Протиборчі політичні сили, а прагнення спільне! Прагнення спільне, цілі різні.

У Миколи Азарова свої пріоритети: «Ми не повинні залишити поза увагою жодної пропозиції, спрямованої... на розширення бази оподатковування, підвищення відповідальності як платників податків, так і контролюючих органів».

Інакше бачить головну мету Петро Порошенко. Прагнення до Податкового кодексу він пояснив бажанням одержати суворі правила гри: «Цей кодекс має бути домовленістю між дер­жавою і бізнесом, у якій буде визначено, скільки і за виконання яких функцій платники повинні сплачувати державі податків».

І хоча один видатний дер­жавний діяч прямо не суперечить іншому, такому ж видатному, очевидно, для них головне в кодексі не одне й те саме. Не дивно: погляди одвічного дер­жавного чиновника не можуть збігатися з поглядами бізнесмена. Однак немає нічого поганого, коли народний обранець не забуває, відкіля він прийшов до ВР і куди може повернутися (припустімо, що це так). Чи це не гарантія щирого бажання забезпечити собі, а заодно й іншим ведення бізнесу на міцній законодавчій основі?

Правда, після аналізу кодексу сумніви в щирості опозиції мимоволі закрадаються. А може, за підтримкою документа криється бажання в недалекому майбутньому показати пальцем на ініціаторів його прийняття?

Для популяризації Податкового кодексу кого лише влада не залучає. Що там похвали різних провладних структур! На підтримку документа виступила й Асоціація платників податків. Виходить, платники податків Податковим кодексом задоволені? У це можна було б повірити, якби не повідомлення, яке промайнуло у ЗМІ, про те, що одну з регіональних асоціацій платників податків очолив... заступник начальника податкової адміністрації області. Просто як у Жванецького: «Хочеш узяти лося? Вступай у товариство охорони природи!»

Імітація всенародної підтримки Податкового кодексу вже насторожує. А зміст нотатки про зворушливу єдність платників податків і податкових органів просто лякає. Там просто, без викрутасів заявляється: «У нас спільна мета — наповнення бюджету держави». І висловлюється впевненість, що кодекс у цій справі допоможе.

З ними усе зрозуміло. Але ж у платників податків, які не входять до Асоціації при податковій службі, мета інша. Їм було обіцяно інше: зниження податкового навантаження і сприятливе для ведення бізнесу податкове законодавство. Платники податків поки що радості від майбутнього кодексу не виявили, хоча вони як ніхто інший втомилися від чинного законодавства. Вони теж хочуть змін. Проте навряд чи тих, які їм пропонує проект.

Скептичне ставлення до кодексу цілком пояснюване. Адепти не втрачають нагоди звернути увагу на те, що кодекс передбачає зниження ставки ПДВ на 1%. Але чомусь забувають звернути увагу, що той самий кодекс передбачає збільшення штрафу до 100% від донарахованої суми, замість діючої санкції від 10 до 50%! Один відсоток від ставки ПДВ замість подвоєння штрафів? Чи не це мають на увазі під розширенням бази оподатковування?

Так, можна пригадати, що були штрафи і 200%, але ж це в період, коли карбованці ввечері були вдвічі дешевші за ранкові. В умовах нинішньої стабільності валюти стовідсотковий штраф є найсуворішим покаранням в історії оподаткування України. І відразу стає ясно, що мав на увазі Микола Азаров, кажучи про підвищення відповідальності платників податків.

Однак залишається незрозумілим, у чому полягає підвищення відповідальності контролюючих органів. У проекті кодексу правопорушенням названі протиправні дії лише платників податків або їхніх посадових осіб. І в переліку осіб, які притягуються до відповідальності, крім них, нікого більше.

Важко повірити, що платники податків зможуть впевнено почуватися в умовах обіцяної стабільності законодавства, завдяки обіцяному мораторію на зміни в податковому законодавстві. Проте хоч би як оптимістично оцінювалася якість проекту, необхідність правок, невдовзі після прийняття кодексу, беззаперечна. Хоч би скільки круглих столів провели, скільки б експертів залучили, а повноцінний аналіз кодексу почнеться лише після його прийняття. Нічого дивного: скрупульозно опрацьовувати багатосторінковий проект, котрий чи то приймуть, чи то ні, ніхто не буде. А головне, як показав досвід, хоч би як старанно готувався нормативно-правовий акт, практика його застосування завжди виявляє недоліки.

Досвід згладжування проблем, які при цьому виникають, існує. Наприклад, у момент прийняття чинної редакції закону про оподаткування прибутку в 1997 році на півроку було встановлено мораторій на перевірки. Завдяки йому платники податків мали можливість виправити неминучі спочатку помилки до того, як до них прийшли перевіряльники. І не лише виправити помилки, а й врахувати зміни, які вносилися мало не відразу після прийняття закону. А тепер замість мораторію на перевірки хочуть прийняти мораторій на зміни! Аби довше мучитися? Щоб під приводом прагнення до стабільності законодавства одержати стабільну базу для застосування санкцій?

Насправді в обіцянці мораторію немає нічого нового. Чинним Законом «Про систему оподаткування» передбачено, що внесення змін до законів про оподаткування можливе не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, і набирають вони сили з початку цього року. Ну і хто про це згадував?

Платників податків більше непокоїть не можливість змін — у цілковиту відмову від них усе одно ніхто не вірить. Набагато важливіший їхній характер. Багато змін, які вносять ясність у закон, можна тільки вітати. До того ж податкове законодавство не перебуває у відокремленому просторі. І зі зміною інших законів найчастіше виникає необхідність вносити нерозривно пов’язані зміни до податкових законів.

Однак найголовніше — це порядок набрання змінами чинності. Адже в більшості випадків зміни до законів починали діяти в день опублікування. Опустимо усім зрозумілі пояснення, чому це погано. Зауважимо лише, що новий Податковий кодекс у цьому плані нічого не змінює. І виправдання є: навіщо? Сказано ж — мораторій.

Куди розумніше було б не ставити ілюзорне завдання незмінності законодавства, а встановити, що зміни можуть набирати сили принаймні не раніше, як з наступного податкового періоду, після того, в якому їх було опубліковано.

Податковий кодекс розширює можливості для застосування штрафів. У проекті вже немає правила конфлікту інтересів — норми, яка неодноразово допомагала платникам податків рятуватися від сваволі контролерів. Нагадаємо, ця норма звільняла платників податків від відповідальності у разі, якщо законодавство перед­бачало неоднозначність його трактування. Чи це натяк, що неоднозначності законодавства не буде? Ні, буде, і кодекс це визнає!

Замість права користування правилом конфлікту інтересів проект кодексу при неоднозначності законодавства милостиво дозволяє платникам податків звернутися до органу, уповноваженого офіційно трактувати закон. Наче такого права у платників податків раніше не було! Проте якщо врахувати, що офіційне трактування закону вправі здійснювати лише Конституційний суд, можна уявити, особливо зважаючи на поточні події, наскільки легко вдасться реалізувати платнику податків таке право.

Щоправда, у кодексі на податковий орган покладається обов’язок установлювати податкові правила надання податкових роз’яснень у такий спосіб, щоб вони не допускали неоднозначного трактування норм податкового законодавства. Але те, що це є недосяжним, розробники визнають уже в наступному підпункті проекту: там значиться, що не може бути притягнутий до відповідальності платник податків, котрий діяв відповідно до роз’яснення, яке було згодом змінене чи скасоване. Бо і змінюють, і скасовують.

Тому на практиці реальним трактуванням законодавства стануть роз’яснення податкового законодавства податковою службою. Це все одно, що у змаганні двох команд одній дати суддівський свисток...

Ще однією новелою кодексу будуть так звані консультації, які мають індивідуальний характер. Певне, для того щоб платники податків не змогли скористатися сприятливою консультацією для особливого платника податків, котрий зумів домогтися прихильності податкового органу. Мимоволі згадується одне з лідируючих місць України в списку корумпованих країн.

Однак загалом нікуди від роз’яснень і консультацій не подітися. Та й не це саме по собі є негативом. Погано те, що проект кодексу робить ДПАУ монополістом на роз’яснення, із правом індивідуального підходу. Практика минулих років дозволяє нагадати, як часто думка ДПАУ розходилася з думкою судових органів. Та й не лише з нею. Самих тільки листів комітету ВР із питань фінансів і банківської діяльності з точкою зору на податкове законодавство, яка відрізняється від позиції ДПАУ, сотні.

Щоправда, Петро Поро­шенко заявив, що кодекс має бути актом прямої дії. На його думку, «кожний платник податків повинен користуватися саме нормами кодексу, а не нормами підзаконних актів, тобто постанов, наказів, роз’яснень, листів тощо» Але, як сказав поет, «ты пьешь волшебный яд желаний, тебя преследуют мечты». Незрозуміло, наші діячі справді романтичніші за Тетяну Ларіну чи роблять вигляд, що вірять у бездоганний закон, котрий усіма розумітиметься однаково і не потребуватиме деталізації в той чи інший спосіб?

То це ми вже проходили. Десять років тому нам також обіцяли закони прямої дії. Проте достатньо порівняти обсяг законів із купою листів різних державних органів з приводу їхнього застосування і відразу стане зрозуміло, що однодумність недосяжна. Це доводить і неминучість різної інтерпретації законодавства, і необхідність видання його роз’яснень щодо його застосування. Тільки чому це має робити ДПАУ самостійно? Хіба їй краще знати, який зміст закладав законодавець у закон при його прийнятті?

Реально проблему неоднозначності податкового законодавства можна розв’язати лише шляхом законодавчого врегулювання наслідків суперечливої ситуації. Скільки можна нити, що «у нас» нечітке законодавство. «У них» теж не без проблем, нехай менших, а інакше навіщо б в інших країнах існували спеціальні податкові суди?

Розв’язання проблеми неоднозначності досягається не обіцянкою її ліквідувати, а тим, що в цьому разі страждає винуватець. Тобто держава, яка не зуміла в особі дер­жавних органів домогтися в законах ясності.

Неприйнятним є те, що через відсутність правила конфлікту інтересів за неоднозначність податкового законодавства розраховуватиметься платник податків. У такому разі неоднозначність буде вигідна фіскальним органам, яким як мінімум буде вигідно зберігати статус-кво, а то й стимулювати її появу. А потрібне протилежне: у разі неоднозначності рішення повинні прийматися на користь платників податків та ініціювати дії державних органів до її усунення. Оскільки конфліктні ситуації неминучі, то правило конфлікту інтересів має в кодексі не лише зберегтися — необхідно докладно виписати порядок його застосування.

Сумнівними є досягнення розробників кодексу і в окремих моментах. Не намагаючись осягнути неосяжне, зазначимо лише деякі, які стосуються усіх.

Кодекс звільняє від податку на доходи фізичних осіб спадщину і подарунки, отримані від близьких родичів. Але одна справа, коли в спадщину передається або дарується єдина квартира, машина, дача. Інша справа, коли в спадщину (чи то й у подарунок) одержують мільйони.

Та й безрозмірне право на податковий кредит з медичних послуг може потішити лише на перший погляд. Проект не проти зменшення податку за таких витрат на будь-яку суму. Хоч на мільйон. Та чи багато хто може витратити такі гроші, навіть якщо це стосується його власного здоров’я? Фактично у всіх цих випадках закладено принцип: у кого більше грошей, тому більша пільга.

Зате поступове підвищення розміру податкової соціальної пільги до розміру мінімальної зарплати так і залишається невиконаною обіцянкою. Натомість, обіцянку запровадити непрямі методи оподаткування не забуто. Але це вже тема окремої розмови…