Рейтинг для революції. Післявиборна фінансова криза: провокація чи закономірність?

В Україні знову банківська криза. Народ рушив по депозити, і банки були змушені обмежити їхнє дострокове повернення. В «обмінках» знову зник готівковий долар, а на чорному ринку його курс підскочив до 8 грн. Намагаючись зберегти оборотні кошти й ліквідність, банки гальмують навіть розрахунки підприємств одне з одним. Рейтингові агентства попередили про зрослі ризики, а Moody’s навіть знизив прогноз по деяких українських фінансових інструментах (спасибі, що не самі рейтинги). Невже це економічна катастрофа, як не втомлюються заявляти залишки керівництва держави?

Важко повірити, що всі ці події є результатом чотирьох років економічного піднесення. Що все це можливо на тлі одного з найвищих у світі темпів зростання ВВП і промислового виробництва, а також значних золотовалютних резервів (котрі перевищують обсяг готівкової гривні). Однак...

Симптоми та лікування

Симптоматика досить стандартна для політичної кризи: люди втрачають віру в завтрашній день. Й інстинктивно намагаються перевести свої заощадження в зримий і відчутний вид — валютну готівку. Заходи із подолання цієї тенденції активно висвітлювали в ЗМІ протягом тижня.

Найбільш небезпечний процес — масове панічне вилучення населенням своїх вкладів — вдалося припинити адміністративними методами. Своєю постановою №576 від 30 листопада Національний банк просто заборонив комбанкам достроково розривати депозитні договори і простимулював повернення в банки раніше знятих з рахунків грошей на пільгових умовах (докладніше про процеси в депозитно-кредитній сфері читайте на стор.11 цього номера «ДТ»).

Ця ж постанова передбачила низку заходів, які уповільнюють процес виведення з банків коштів. Їхнє зняття громадянами обмежене сумою в 1,5 тис. грн. на день (у тому числі через банкоматні мережі), юридичними особами — 80 тис. грн. на місяць (крім зарплат і матеріальної допомоги). Запроваджено низку обмежень при купівлі валюти: у разі придбання сум понад 1 тис. дол. готівкою або 50 тис. дол. у безготівковому виді обов’язковою є процедура фінансового моніторингу (мета — не допустити масового виведення капіталів за кордон).

Нацбанк також заборонив забезпечувати обмінні пункти готівковою валютою. Зроблено це було для запобігання спекуляціям, коли вся валюта, що надійшла в обмінний кіоск, миттєво потрапляє до «міняйл». Купити її тепер можна тільки в касах банків, а «обмінки» працюють у режимі прийому валюти (забезпечувати їх гривнею все ще дозволяється).

Питання, наскільки ці заходи допомогли врятувати ситуацію, залишається відкритим. Штурму вкладниками банків, як це було в Аргентині 2001-го чи в Москві в червні цього року, не спостерігається. Втім, попри обмеження на дострокове вилучення депозитів, про заморожування вкладів не йдеться. Депозити, строк погашення котрих уже настав, мають бути повернені. Щоправда, є повідомлення, що банки намагаються умовляти клієнтів почекати з цими вимогами до політичної стабілізації, але питання завжди можна вирішити, пригрозивши судом. Дехто з юристів наголошує, що Цивільний кодекс дозволяє в судовому порядку повернути вклади й достроково, однак навряд чи більшість громадян почне активно цим займатися.

А от банкомати у великих містах весь тиждень майже не працювали, попри запевнення банків у зворотному. Найчастіше в них просто не було грошей, також вони активно «підвисали», а іноді й повідомляли клієнтів про значно менші ліміти на видачу готівки, ніж нацбанківські півтори тисячі. У каси банків валюта надходила в обмеженій кількості, і її швидко розбирали. Ціни на долар на чорному ринку, що стрибнули ледь не до 10 гривень, наприкінці тижня почали знижуватися.

Складнішими були справи з платежами підприємств. По-перше, більшість з них перейшла на передоплату, що посилило навантаження на банки. Контрагенти, особливо російські, почали масово вимагати грошового «закриття» контрактів. Банки стали притримувати платіжки, посилаючись на технічні труднощі й інші дрібниці. Доходило до того, що підприємства вимагали від них довідки, що платіж затримується з вини банку.

На міжбанківському ринку спостерігалося перевищення попиту над пропозицією — навіть на гривню, не кажучи вже про іноземну валюту. При цьому Нацбанк не поспішав проводити масові інтервенції на кшталт жовтневих. За тиждень, що передував початку загострення ситуації, було продано 240 млн. дол. Це, звісно, удвічі більше, аніж за передвиборний тиждень, із 15 по 19 листопада (119 млн. дол.), але менше, ніж наприкінці жовтня (більш як 400 млн. дол. за п’ять днів торгів). Хоча кошти для цього у НБУ були. Схоже, вирішили, що цього разу погасити паніку вдасться суто адміністративними методами.

За даними валютних аналітиків, весь понеділок і половину вівторка ринок провів в очікуванні пропозицій Нацбанку. А коли той у вівторок трошки втамував попит (продавши на міжбанку кумедну суму в два-три десятки мільйонів доларів), на ринок із пропозицією валюти вийшли закордонні оператори. У середу попит на валюту було цілком задоволено. «Набрали» банки і достатню кількість гривневої готівки.

Масштаби кризи

У своїх панічних настроях громадяни в основному орієнтуються на чутки й інформацію популярних ЗМІ (телебачення). Самостійно аналізувати макроекономічні показники народ не вміє, та й не зобов’язаний. Тому заяві Леоніда Кучми про те, що країна стоїть на порозі економічної катастрофи (природно, через дії опозиції), вірять значно більше, аніж, наприклад, словам банкірів про те, що обсяги золотовалютних резервів достатні для тривалого підтримання ліквідності та платоспроможності банків.

Теоретично, за рахунок своїх резервів, що становили на початок грудня близько 10,3 млрд. дол., Нацбанк може скупити всю готівкову гривню в країні (її близько 8 млрд. дол. за курсом НБУ). Цю можливість він успішно продемонстрував у жовтні, долаючи спалах попиту на долар.

Втім, і валютна паніка поки не досягла жовтневих масштабів. На ринку готівкової валюти з 19 по 26 листопада населення продало 123,7 млн. дол. і купило 294,8 млн. дол. За тиждень до цього цифри становили 136 і 409 млн. відповідно, тобто відбувається падіння попиту. Для порівняння: з 18 по 22 жовтня, у пік ажіотажу, громадяни продали 153,1 млн. дол., а придбали — 483 млн. Усього ж за жовтень перевищення купівлі валюти населенням над продажем становило більш як мільярд доларів, котрі зараз є на руках і рано чи пізно будуть конвертовані в гривню. Особливо цей процес активізується перед Новим роком.

Навіть «скидаючи» банкам мільярд доларів щомісяця, Нацбанк сьогодні може утримувати ситуацію в країні протягом півроку (будемо вважати, що він знижуватиме резерви тільки до мінімально прийнятного рівня). Навряд чи нестабільність «стабілізується» на такий тривалий час. Та й потреби підживлювати економіку валютою сьогодні немає. Попри стандартну реакцію на кризу суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (експортери притримують валютну виручку, а з імпортерів закордонні контрагенти вимагають передоплат), а також на певне падіння обсягів експорту в жовтні-листопаді, валюта до країни надходить досить високими темпами — називали цифри до 200 млн. дол. на день. Тож навіть незважаючи на зростання імпорту, підприємствам є де купувати її для розрахунків із закордонними постачальниками.

Таким чином, на думку більшості експертів, об’єктивних причин для кризи ліквідності української банківської системи немає. Є лише причини суб’єктивні — стрес від політичної невизначеності. Або заяви деяких політиків про «край прірви», на які, хочеш не хочеш, доводиться реагувати.

Кілька слів про рейтинги. Знизити рейтинги країни в нестабільній політичній ситуації, а особливо — після заяв Кучми, провідні світові агентства були просто зобов’язані. У цьому полягає їхня відповідальність перед інвесторами. Про підвищення ризиків попередили і Standard & Poor’s, і Fitch, проте реально пішло на цей крок лише Moody’s. На думку Fitch, раніше присвоєний Україні рейтинг В+ зі стабільним прогнозом включає ризик політичних пертурбацій, викликаних виборами. А ресурсів вистачає: «відносно сильний макроекономічний фон України, низький коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів і все ще чималі валютні резерви дають їй місце й час для маневру, перш ніж її здатність обслуговувати борг опиниться під загрозою» (з останнього повідомлення агентства).

Однак усі три провідні агентства поставили рейтинги низки українських банків і фінансових інструментів у списки для перегляду. З початком переговорів сторін конфлікту цей перегляд, певне, пригальмували (новий прогноз Moody’s — «такий, що розвивається» — визначає можливість як підвищення, так і зниження рейтингу в майбутньому). Проте затягування політичного врегулювання процесу чи навіть оприлюднення інформації про його зупинення може призвести до подальшого зниження рейтингів України, її банків і цінних паперів.

Діаманти для диктатури пролетаріату

Попри те, що банківську систему потроху лихоманило ще з жовтня, а зазначені кризові явища почалися відразу після другого туру, перший політкризовий тиждень був фінансово спокійний, принаймні про дестабілізацію банківської системи не йшлося. Навпаки, у п’ятницю, 26 листопада, керівництво НБУ з гордістю заявляло про те, що «банківська система працює, як хороший швейцарський годинник». Масові спроби громадян забрати депозити почалися в понеділок (при цьому експерти вказують на швидкість реакції НБУ).

Очевидними є дві події, що могли викликати панічні настрої. Перша — це вже згадувана заява Кучми про майбутню «економічну катастрофу», зроблена ним у понеділок. Друга — з’їзд депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку, на якому пролунали заклики до відокремлення східних областей України. Можливість такого розвитку подій видавалася тоді досить високою.

Однак поділ країни — це поділ і банківської системи. У цьому разі постає питання про правонаступність зобов’язань банків при зміні їхньої юрисдикції. І перспектива повторення 1991 року, коли в незалежній Україні зобов’язання радянського Ощадбанку моментально перетворилися на дим, навряд чи когось порадує. Не кажучи вже про велику спокусу в умовах багатовладдя й анархії взагалі безслідно вивести активи деяких банків із країни. Списавши потім це на колег, які залишилися за «новим» кордоном. Цікаво, що було б із Ощадбанком СРСР, якби влітку 1991 року його вкладників переконали, що велика країна доживає останні тижні?

Є ще один момент — гальмування взаєморозрахунків між підприємствами, банками (навіть філіями в межах одного банку) і казначействами регіонів (передусім східних) і центру, що почалося цими днями. Відбувається воно з ініціативи місцевої влади, котра, мабуть, у такий спосіб почала готуватися до економічної самостійності. За деякими даними, активну участь у замиканні фінансових потоків у межах регіону взяла низка банків, що належать донецьким ФПГ або контролюються ними через спостережні ради.

Однак масований обвал банківської системи завжди призводить до помітного перерозподілу власності на цьому ринку. І у виграшній позиції опиниться той, хто знатиме про підготовку кризи заздалегідь (згадаймо 1998 рік у Росії). При цьому технологія обвалювання шляхом нагнітання паніки серед вкладників добре відпрацьована на банку «Мрія».

У результаті у кризі можна буде звинуватити опозицію, позбавивши її таким чином підтримки значних мас середнього класу, малих підприємців, та й просто двох-трьох мільйонів громадян, які одержують зарплату за банківськими картками. Загалом, зайців під прицілом багато...

Замість рекомендацій

Прогнозувати ситуацію не беруться навіть досвідчені експерти. З одного боку, стабілізаційні заходи НБУ і комбанків вберегли від обвалу. Але напруження вони не зняли: правдами й неправдами люди все одно намагаються повернути вклади і незадоволені обмеженнями на одержання своїх кревних з електронних гаманців. Тому заморозити ситуацію не вдасться. Якщо політична криза посилюватиметься, Нацбанку справді доведеться «згодовувати» економіці свої резерви. Хоч і значні, але не безмежні.

Можна було б порадити дослухатися думки професіоналів-банкірів. «Я розумію, що обмеження є досить незручними і на перший погляд порушують ваші права. Проте ми, банкіри, переконані, що ці дії сприятимуть... збереженню ваших грошей і захисту ваших прав у майбутньому», — заявив голова правління банку «Аваль» Олександр Деркач у зверненні до клієнтів.

Банкір закликав виявляти довіру. Власне, громадянам, які стали заручниками політичної ситуації, іншого й не залишається. Щоправда, довіри цієї не так багато, і вона вичерпується з кожним днем кризи. А якщо катастрофи таки не уникнути, жодні демонстрації під офісами банків не врятують наші вклади від перекидання протягом доби в офшори до кращих часів...

Однак спробуймо не брати прикладу з політиків, які підігрівають своїми заявами паніку, замість того, аби за обов’язком служби та покликом серця її гасити. І замість похмурих прогнозів сподіваймося на краще.