Податковий скандал районного масштабу

Відчувати задоволення від сплати податків протиприродно, а ухилятися від цієї процедури — протиправно. По суті, ці два поняття і визначають так званий процес мінімізації оподаткування, який викликає бурхливу реакцію фіскальних органів. Відчуття цілком зрозуміле, бо податківці безпосередньо відповідають за повноту і своєчасність поповнення бюджету.

Коли професійний рівень фінансової служби суб’єкта господарювання високий, то і впроваджений нею спосіб зниження податкового тягаря, як правило, юридично грамотний. Та інколи, як свідчить практика, наявність інтелекту зовсім необов’язкова. Цілком досить якості, яку в народі прийнято називати «другим щастям». Тоді, здавалося б, завдання податківців спрощується до примітива. Достатньо лише вчасно виявити порушення та вжити адекватні заходи.

Якщо хтось із читачів і справді вірить, що все так просто, тоді, мабуть, є сенс ознайомитися з історією, яку вже чотири роки не можуть вирішити в Нікопольському районі на Дніпропетровщині.

— 2002 року в нас різко знизилися надходження до бюджету, — розказує голова райдержадміністрації Володимир Євтушенко. — Особливо несприятлива ситуація склалася в одній із сільських рад, де, за ідеєю, проблеми не має бути. На її території розташоване потужне приватне сільгосппідприємство, у якому зайнято понад 500 працівників, не кажучи вже про 1200 власників земельних паїв. Розрахунки по зарплаті та оренді в господарстві велися справно, прибутковий податок нараховувався і стягався, а бюджет не поповнювався.

Відповідно до декрету Кабміну від 1992 року «Про прибутковий податок із громадян», який діяв на той час, підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані щомісяця перераховувати до бюджету суми нарахованого й утриманого в працівників прибуткового податку. Половина цих платежів йде до районного бюджету, а решта — у рівних частках — до сільського та обласного.

Для дотаційного сільського району прибутковий податок — мабуть, основне із нечисленних джерел поповнення бюджету. До того ж, за підрахунками економістів, сума недоїмки була чималою — майже 1,8 млн. грн. Та оскільки в районної адміністрації немає законної можливості стягнути борг, довелося звернутися по допомогу до об’єднаної державної податкової інспекції. Відповідь одержали дивну, якщо не сказати безглузду: оскільки податок із доходів фізичних осіб не декларують, його невчасне перерахування не є заборгованістю.

Щоправда, через деякий час податківці, схоже, усвідомили, що до проблеми наповнення місцевих бюджетів слід ставитися більш уважно. Інспекція провела позапланову перевірку роботи приватного підприємства в 2002 році. Як свідчить акт, заборгованість за прибутковим податком з громадян на виплачену заробітну й орендну плату за земельними та майновими паями становила 1,353 млн. грн.

Проте далі визнання факту заборгованості справа чомусь не пішла. Точніше, події набули дуже дивного характеру.

— Керівник підприємства мені прямо заявив: «Або ви займаєте позицію, яку я хочу, або ви мій ворог, і я вас знищу», — згадує Євтушенко.

Незабаром за словами пішли певні дії. Виклик до президентської адміністрації для В.Євтушенка закінчився звільненням із посади 4 серпня 2003 року.

Податковий скандал районного масштабу мав усі шанси піти в непам’ять. Хоча проблема не тільки не втратила актуальності, а навпаки — поглибилася. Відповідно до наданої підприємством довідки, заборгованість за прибутковим податком на виплачену заробітну та орендну плату до березня 2004 р. перевищила вже 1,9 млн. грн. І лише після цього податкова інспекція звернулася до районного прокурора за сприянням у примусовому стягненні заборгованості на користь держави.

До господарського суду було подано відповідну позовну заяву. Проте через чотири місяці суд залишив позов без задоволення. Мабуть, прокуратуру таке рішення попросту образило, оскільки апеляції на нього не подавали. І навіть коли торік податкова інспекція двічі зверталася з проханням вступити в справу для представництва інтересів держави, районна прокуратура віддала перевагу позиції невтручання.

Потім були нові суди, результат яких виявився аналогічним першому. Причому, що особливо цікаво: підстави для докорів у бік служителів Феміди в необ’єктивності повністю відсутні. З правової точки зору, їхні висновки бездоганні. Посилаючись на положення Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суди вважають за неможливе застосувати його норми, оскільки відповідач не є платником прибуткового податку, а лише виконує функцію перерахування нарахованого та утриманого податку. Щоправда, згадану функцію відповідач саме й не виконує. Однак у позовних заявах податкової інспекції йдеться про примусове стягнення боргу, а за законом прибутковий податок не може бути визначений як не сплачене у встановлений термін податкове зобов’язання. Така ось цікава казуїстика виходить...

На думку нинішнього прокурора району Володимира Даруди, така наполеглива послідовність у формулюванні позовних вимог свідчить або про юридичну неграмотність авторів позову, або про чиюсь незацікавленість у сплаті податку.

В.Євтушенко, знову призначений на посаду голови райадміністрації в червні минулого року, поділяє другу версію.

— Судячи з усього, спущену на гальмах справу попросту готувалися знищити, — переконаний глава району. — Не випадково до акта за результатами комплексної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності приватного підприємства за два з половиною роки відомості про заборгованість не включено.

Щоправда, нині районна прокуратура має намір виступити учасником процесу, кваліфікуючи інцидент уже не як порушення податкового законодавства, а як зловживання службовим становищем посадових осіб, що спричинило навмисну невчасну сплату податків. За це Кримінальний кодекс передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Захід, що й казати, суворий. Та й це аж ніяк не гарантує, що справа, яка явно затяглася, дійде логічної розв’язки. Адже, попри, здавалося б, явну занепокоєність посадових осіб наповненням бюджету, до початку квітня нинішнього року борг приватного підприємства став ще більшим, перевищивши 2,3 млн. грн. До того ж кількість бажаючих мінімізувати податковий тягар у такий спосіб уже наближається до десяти.

Здавалося б, виходячи зі здорового глузду, подібного просто не може бути. Адже Законом «Про податок із доходів фізичних осіб», який вступив у дію з 2004 року, роботодавців вкотре зобов’язали нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету. Більше того, як каже стаття 8, «податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету».

А на практиці, користуючись безкарністю, нікопольські бізнесмени безсоромно полегшують місцеві бюджети. Та, як заведено, всі при ділі...