Мені сказали, що крім нього не допоможе ніхто. Що коли він не захоче або не зможе, то справа — пропаща. Що потрапити до нього жодним способом не можна, бо по-перше, по-друге і, головне, — по-третє. Що ті, хто все ж потрапив, не пошкодували. Що я теж не пошкодую, але просто не потраплю, бо неможливо.
Я — потрапив. Я взагалі везунчик. Протягом двох днів я всього домігся і вже точно знав: прийме. І ось — нарешті:
— Ну-с, розповідайте.
Я почав розповідати.
— Молодий чоловіче, Ви мене не зрозуміли. Розповідайте, яка сума.
— ?
— Ну скільки вам загрожує?
— ??
— Ви ж навіщось прийшли. Чи мені покликати наступного, поки ви розмірковуєте...
— 30 тисяч.
— Ви не закінчили.
— 30 тисяч гривень.
— ???
— Для мене це багато.
— Так? І через це ви до мене... Ну гаразд. Отже, літак відлітає о першій годині. Саме о першій.
— Куди відлітає? О першій дня чи ночі?
— Туди, куди вам треба. А день чи ніч — немає значення. Важливо, що точно о першій годині.
Я почав щось розуміти.
— А чи не можна домовитися «на пів»? Тобто у пів на першу...
— Молодий чоловіче, це — розклад. Все розписано й нічого змінювати ніхто не має права. Навіть я. До речі, я цим літаком не лечу. Я — окремо. Якщо ви не заперечуєте, звісно.
Я вже все зрозумів і став нахабно торгуватися.
— А літак — наш чи у ве-ка...
— Жодних «ве-ка...»! «Боїнг». Нормальний американський «Боїнг».
— А наш?
— А наші літаки, добродію, туди — не літають.
— Але ж я не можу, якщо «Боїнгом».
Він підвівся.
— Отже, ми даремно витратили час.
— Ні, ви не так зрозуміли. Я ж не проти польоту взагалі. Мені просто на «Боїнг» не вистачає часу, вже терміново треба вирішувати.
— А, то вам не підходить авіакомпанія? Добре, це можна виправити. Можна летіти «Авіалініями України». Але тоді рейс пізніше — о п’ятій сорок.
— О сімнадцятій сорок?
— Ну що ви. Там же не рекетири. О п’ятій сорок. І я — на окремому літаку у стільки ж.
— Отже, загалом треба летіти о десятій вісімдесят? Тобто об одинадцятій двадцять?
Тепер уже задумався він.
— Можна, звичайно, і об одинадцятій двадцять. Навіть краще. Це, щоправда, дорожче, проте з гарантією.
Тільки зараз я зрозумів, що наговорив. Але — запізно. Почавши тепер розмірковувати швидше, я зметикував, що одинадцята двадцять — це одинадцять двісті. Через хвилину, коли все вже було зроблено, ми розпрощалися, задоволені один одним.
Назавтра він зателефонував.
— Все гаразд. Літак сьогодні приземлився.
Я ще не прокинувся:
— Який літак? Коли?
— «Боїнг». Точно о першій годині. Отже, все добре.
— О першій годині дня?
— Та яка вам різниця! Ну дня, дня.
І хоча була лише одинадцята ранку, я не став запитувати, як сьогодні о першій годині дня літак міг приземлитися. Бо я не просто везунчик. Я ще й дуже кмітливий.