Пліч-о-пліч з англійським лордом

Фонд «Ефективне управління» провів публічні дебати на тему «Україна повинна провести податкову реформу, незважаючи на кризу».

Крім вашого покірного мене (я був «за»), «спікерами» також були: теж «за» — лорд Nigel Lawson (міністр фінансів Великобританії в уряді М.Тетчер у 1983—1989 роках; далі — Н.Лоусон) і Тетяна Єфименко (екс-заступник міністра фінансів України);

«проти» — Bill Emmott (колишній редактор The Economist, далі — Б.Еммотт), Сергій Власенко (постпред ДПАУ у Верховній Раді) та Леонід Рубаненко (голова Спілки податкових консультантів України);

«збоку» (не як «спікер», але теж «за») — Микола Катеринчук (народний депутат України, колишній перший заступник голови ДПАУ, автор одного з проектів Податкового кодексу);

мовчки — Раїса Богатирьова (представляти не треба) і багато інших, включаючи першого заступника голови ДПАУ Вадима Кайзермана.

Поділ на «за» і «проти» виявився, втім, досить умовним. Ті, хто «за», дискутували і між собою, а ті, хто «проти», проти змін загалом не заперечували, називаючи їх, однак, не реформою, а необхідною адаптацією/модернізацією.

Отже, було сказано:

— через 12—18 місяців криза піде на спад, отоді й можна буде реформувати, ну а зараз — коли немає навіть міністра фінансів — поки що не час. Утім, ідеальний уряд буде лише в раю (Б.Еммот);

— від валового продукту українські податки сьогодні становлять 39–40%, як це і прийнято в Європі, але від виручки підприємств вони ж становлять 54%, а це вже ненормально високо (що принагідно свідчить про дутий — через повторний рахунок — валовий продукт. — О.К.). Цей факт, як і 180-те місце нашої податкової системи у світі, робить реформу абсолютно невідкладною, особливо враховуючи те, що під час кризи весь світ регулює економіку саме через податки (Т.Єфименко);

— у сьогоднішніх гілок влади немає політичної волі (тим більше волі, що діяла б в одному напрямку), а заходи повинні бути терміновими й при цьому короткостроковими — тут не до стратегії (Л.Рубаненко);

— у Великобританії також була криза, але це не завадило реформі, зниження податкових ставок дало приріст і податкових надходжень, й інвестицій. Головне — хоч би почати і зниження, і спрощення, розмови ж про «невчасно» будуть завжди, бо чекати на ідеальний уряд можна дуже довго (див. вище про рай. — О.К.). Легше здійснювати реформу стане дуже швидко — коли будуть уже ліквідовані податкові потурання, але все поміняти за один раз — не вийде, при цьому буде й опір, оскільки хтось через реформу втратить (це все — від патріарха британської реформи
Н.Лоусона);

— у нас немає ані англійських чиновників, ані англійських платників податків. Практичне застосування реформи під час кризи неможливе, а кодекси «до 7 листопада» нікому не потрібні, у всіх і так стрес, нові ж умови зможуть його лише посилити, до того ж перед виборами ніхто не ризикуватиме втратити і гроші, й голоси. Податкова система сьогодні — острівець стабільності (я додав би, що назва цього острівця — Великобританія. — О.К.). Реформа має здійснюватися на віки і за здорових умов, а не коли організм хворий і сильні антибіотики можуть його зовсім убити. Півроку тому можлива реформа урядом обговорювалася і була справедливо відкинута, все це треба було робити у 2005-му, але досі немає навіть спільного єдиного підходу (С.Власенко);

— нашому незмінному менталітету підходить лише проста система оподаткування, при цьому від ліквідації багатьох дурниць виграють і бізнес, і бюджет. А криза — це шанс України здобути податки з людським обличчям, інакше підприємництво остаточно піде в тінь, і країна залишиться без грошей (а про це — вже я);

— вибори президента — це не вибори тата й мами, тож відкладати реформу немає причин, візьміть хоча б за основу те, що вже підготовлено (М.Катеринчук).

Рівень дискусії — з лордом і депутатами! — приємно відрізнявся від того, до якого я звик на форум-спілкуванні в Інтернеті. Можливо, тому був і результат: кількість тих, хто не визначилися, знизилася в залі з 15 до 4%. При цьому кількість прихильників реформи зросла з 74 до 76%, а супротивників — з 11 до 20%. Але загальне +63% на користь реформи перетворилося, таким чином, на лише +56%!

Та оскільки серйозних аргументів проти реформи, як на мене, все-таки не пролунало, причина такої дивної динаміки, мабуть, у тому, що від самого початку ті, хто «не визначилися», були, схоже, проти. Але чекали, що їх переконають.

Не переконали...