НА ЛОЖКУ ВОДИ — БОЧКА ПОДАТКУ: ХТО МАРШАЛЛ ЦЬОГО ПЛАНУ?

I. Оподаткування по-чорному

Как в наши дни вошел водопровод,

Сработанный еще рабами Рима (з ПДВ).

В.Маяковський (з доповненням)

Платити за воду в Україні не заведено. Навіть у благополучних (із погляду достатку води) регіонах грошовими коштами оплачується не більше половини від належного. Тож отриманих за питне водопостачання грошей водопроводам не вистачає навіть на оплату електроенергії, не кажучи вже про все інше.

Та позаяк мудрий законодавець базові податки велів водопровідникам рахувати за першою подією з надання послуги й одержання оплати, то для податкових цілей «доходи» (що складаються переважно з неотриманих грошей!) виглядають досить солідно. Тож до проблем «природних», які виникли через неплатежі (і розв’язуються так само «природно» — неплатежами енергетикам), додаються проблеми «штучні», викликані ненажерливістю податкового законодавства, яке оподатковує «повітря» в усіх, зокрема й у «води».

А «компенсується» така явна несправедливість тим, що навіть незаплаченими комусь грішми (тобто «витратами», яких фактично немає) податки, навпаки, зменшуються. Держава ніби каже: так, я на зайве збільшую, але зменшую на зайве також. Проте річ у тому, що в нормально працюючих підприємств, тобто таких, які більше виробляють, аніж споживають, зайве збільшення податків перевищує розмір їх зайвого зменшення. Тож підприємства, що їх і без того мало не знищують неплатники, остаточно добиваються податківцями. Ясна річ, разом з усіма їхніми контрагентами-партнерами.

Через таке дике оподаткування «водопровідна» економіка стає «перевернутою»: за стабільно високого відсотка неплатежів кожна нова вироблена послуга лише породжує нові борги: і постачальникам — за електроенергію, і податківцям — за першу подію. Що більше зробили, то більше заборгували — оце й усі наслідки виробництва! Так, борги неплатників самому підприємству також збільшуються, але кого це цікавить?

До речі, житлово-комунальні борги споживачів, зокрема водопостачальним підприємствам, добра держава навіть звільнила від пені. Натомість коли в тих-таки водопроводів на ложку оплаченої води припадає бочка нарахованого податку, заповнити яку аж ніяк неможливо, влада такої доброти не виявляє й ані пені, ані санкцій не прощає. Отже, наказавши водопроводам прощати своїм боржникам, самих водопровідників за борги бюджету держава б’є безжалісно!

Зверніть увагу: йдеться не про приватне підприємство чи «погане» господарське товариство, а про життєзабезпечуючі губернсько-муніципальні структури, які певною мірою навіть більш державні, ніж будь-яке «справді державне» підприємство, завжди змішане з якоюсь «чужорідною» формою власності. (І на що тоді розраховувати всіляким приватним «неграм» із напівприватними «метисами», якщо погано навіть «білим»...)

Вихід один: повернення «специфічних водопровідників» до касового методу. Нехай сплачують податки з тих грошей, що реально надходять на їхні рахунки. Що, власне, і було зроблено з ПДВ для багатьох дуже схожих служб, але не для водопостачання-водовідведення.

Отож те, що в країні з водою, із водозабірними й очисними спорудами буде ще гірше, що меншою через це стане тривалість життя людей і більшою їхня вразливість від можливого тероризму, що серйознішим буде ризик зупинення промислових підприємств («потому, что без воды…»),— нікого не цікавить.

II. Оподаткування «взагалі»

Припугнуть еще желая:

— Как фамилия? — кричит.

О.Твардовський

Ось ми й підійшли до справжньої проблеми. Надто багато виходить безглуздя, пов’язаного з найстратегічнішою сировиною — водою, аби його можна було пояснити звичайною законодавчою дурістю. (І це при тому, що головна «продукція» з питної води — наше здоров’я.)

Судіть самі. Працюючи переважно на населення за відповідними (тобто низькими) тарифами, «водопровідники» купують електроенергію за тарифами для промислових підприємств (тобто високими). А либонь питома вага електроенергії в собівартості води перевищує половину! Для порівняння: вартість відновлення водопровідно-руїноподібних основних фондів не становить у структурі собівартості води навіть 2%.

Підемо далі. Пільги, запроваджені державою для різноманітних категорій водоспоживачів, не мають бюджетного забезпечення. Тобто великодушна наша держава знову виявляється добренькою за рахунок «водопровідників», на плечі яких і лягають — на додаток до неплатежів і податків — ще й чиїсь пільги!

Тож комунальникам уже не просто «так само погано, як іншим», а набагато гірше! А як же в такому випадку бути з рівноправністю форм власності?! Спробувала б держава наказати приватному підприємцеві обслуговувати когось безоплатно...

І йдеться не про «занюхані» тисячі гривень, а про десятки мільйонів! Та за віщо ж воду, яка дає життя людям, так ненавидять, що оподаткували її згори, знизу й з усіх боків?!

Крім того, інші можуть просто зупинити невигідне виробництво! А що можуть «водопровідники»? Щойно доходить до припинення роботи — та ви що, це ж «життєво важливо», а як усе інше — то, даруйте, у нас рівноправність: гірше — можна, краще — ні.

А тепер — поєднайте все це (частина I та II). Ну як воно?

«Водопровідників» чомусь дуже цікавить, хто всю цю мудроту вигадав. Ні, вони розуміють, що Верховна Рада, але хочуть знати прізвища — мовляв, хто в рідній Вітчизні вражина? Сподіваються, виходить, що винна не Вітчизна...