На чию користь рахунок? Нотатки нерівноправного партнера

Замість грошей банкомат видав папірець із написом «Недостатньо коштів». Власник картки збентежено чухає потилицю: «У мене чи у банку?»

І ще:

— У вас є рахунок у банку?

— Є, але він не на мою користь.

Такий от різновид сучасного гумору. Веселого мало. Якщо хтось і посміхнеться, то якось криво й через силу.

На чию ж користь усе-таки рахунок?

Трохи перефразуючи класику, можна було б сказати, що хворий швидше помер, аніж живий. Давно і міцно впавши в кому, Укрпромбанк упокоївся остаточно, заповівши розрахунки зі світом за своїми боргами через банк «Родовід». Теж, до речі, не безпроблемний і утриманий на плаву щедрими рекапіталізаційними вливаннями з переведенням у держвласність.

У теорії процедура прописки осиротілих вкладників під новим дахом вражала простотою з елементами комфортності. Навіть без відриву від дивана й телевізора. Треба було лише зателефонувати за одним із двох оголошених номерів або зайти на сайт із приємною для слуху назвою www.helpukprombank.com. Чи то допомога від Укрпромбанку, чи то підмога йому самому. Як висловилися б у добрі старі часи, «йдучи назустріч побажанням трудящих».

Куди часом ведуть дороги, вимощені благими намірами, трудящі переконалися відразу ж і на власні очі. Від самісінького ранку 17 листопада, дати початку реєстрації, і кілька наступних днів зі слухавок не можна було вичавити нічого, крім грайливої мелодії, коротких гудків або байдужих повідомлень, що лінії зайняті. Солідарно з телефонією завис і обіцяний інтернет-ресурс.

Щоб заявити про себе і свої права на частку в укрпромбанківській спадщині особисто і наживо, фінансово стурбовані фізособи пішли на приступ родовідівських твердинь. Воскрешаючи при цьому відому картину художника Маковського «Крах банку» і пізніші, але не менш експресивні сцени магазинних сутичок за імпортний дефіцит. Щоправда, без проставляння хімічним олівцем на долонях порядкових номерів у живій черзі — як-не-як ХХІ століття надворі. Черга передбачалася електронна. Інше майже збігалося. Від пом’ятих боків і зірваних голосів до передінфарктних станів.

Внесіть у вуха людині, замордованій місяцями невідомості і безліччю виниклих нехороших чуток, що повернення вкладів здійснюватиметься за принципом «хто першим встав, того і капці», а виділеної готівки може не вистачити, — і людиною опанує несамовитий порив: устигнути, не спізнитися!

Можливість відмітитися і через SMS, підключення мережі місцевих відділень, роз’яснення з графіком реєстрації і виплат залежно від строків закінчення депозитних договорів — усе це прийшло згодом. Додатково і навздогін. Як загублена ложка до перегрітого обіду та авральна рефлексія на візит смаженого півня, який передвіщав чималі неприємності. Аж до розгрому взятого в облогу головного офісу.

Що ж заважало заздалегідь, без метушні і поспіху, продумати, протестувати і задіяти заходи із запобігання ажіотажу, який переріс у паніку? А тим більше вже маючи не безхмарний досвід самого «Родоводу»?

Це запитання залишилося суто риторичним. Така склалася система, неупереджено висвітлена форс-мажорним прожектором. Роль, відведена нею клієнту, мікроскопічно непомітна — як у дебютанта-статиста в театрі.

«Коли брали у мене гроші, мої документи вас влаштовували. А як повертати, то вони вже не в порядку!» — цю уїдливу репліку кинув літній чоловік, який приїхав по вклад до столиці з Обухівського району. Не знаю, із чого почалося і чим закінчилося, але багато про що говорила і обстановка побаченого. Десятка з півтора пенсіонерів тупцювали в під’їзді житлового будинку, де розквартировано одне з київських (!) відділень банку, без нарікань витримуючи крижані протяги і хазяйське покрикування клерків укупі з охоронцем.

Ще вчора їх, потенційних вкладників, запопадливо улещували зусібіч, по-ярмарковому заманюючи акціями і ребрендингами, обіцянками чарівних висот сервісу і, звісно ж, відсотковими ставками за вкладами. Нерідко складалося враження, що й банки ці з’явилися на світ не задля власної користі, а виключно щоб ощасливити співгромадян, у яких завелася зайва копійка. Один із укрпромбанківських вкладів, якщо не зраджує пам’ять, мав назву «Казковий».

Рекламні обіцянки-цяцянки облетіли швидше, ніж розповідалися депозитні казки. Як осіннє листя в старовинних романсах. Показавши з-під гламурного глянцю зворотний бік прогорілих контор і біду людей, котрі довірилися їм. З якими потім довго і безкарно творили, а де-не-де і продовжують творити, що заманеться. Вавилонська метушня з перереєстрацією — не перше і не останнє з поневірянь, влаштованих на руїнах Укрпромбанку.

Якщо завгодно — письмове підтвердження. «Вашу заяву буде поставлено на облік за рахунком 9806 «Документи фізичних осіб, не виконані в строк із вини банку» і задоволено в календарній черговості за наявності коштів». До цього начальник департаменту із довгою і мудрованою назвою, який підписав листа, турботливо додав: відсотки на розміщені у банку кошти за цей строк нараховуватися не будуть. Крапка. Провина банку, а розплачуватися вкладнику.

От і все, на що спромігся один із недавніх кредитно-фінансових лідерів для своєї пастви, яка бережно, ледь не перев’язуючи стрічкою, несла в його засіки збирані роками гривня до гривні і долар до долара заощадження. Для багатьох — останні. І в мить ока де-факто перетворені банком на безвідсоткові позики.

Чим не високі партнерські стосунки?

Картинки з натури, що різали око і душу, відсилали вже не тільки до прикладних проблем на кшталт відповідальності за виконання договірних зобов’язань. Думалося і про більш піднесене. Наприклад, про гідність громадянина, поважати яку наказує Конституція.

Слідів такої поваги в сюжетах цієї довгограючої мелодрами знайти не вдалося. Як і співчуття до людей, котрі потрапили у тяжку халепу, чи хоча б почуття ніяковості перед ними за свої особисті і корпоративні гріхи. Глуха, байдужа стіна.

Звісно, тимчасові керманичі в проблемних банках — кадри зі сторони, і за своїх попередників вони не відповідають. А деякі встигли змінитися, і не по одному разу. Що ж до мінусів того, що відбувається вже за них, то це чомусь проходить по розряду «технічних помилок». Тож вимагати відповіді начебто ні у кого, і ні з кого.

Ніхто не знає і не особливо цікавиться тим, скільки за навколобанківськими колізіями сімейних драм, краху життєвих планів, болю від свого безправ’я і безсилля. Нема такої статистики в країні, де поки що упритул не бачать ні самого «маленького українця», ні його важких турбот. З легкої руки тих, хто винайшов і пустив гуляти світом цей нерозумний і принизливий для народу вислів.

Нехай мене спростують і присоромлять фактами протилежного порядку. Але є прохання: назвати при цьому хоча б одного банкіра, покараного в останні роки за непрофесіоналізм, недобросовісність, підступні корупційні схеми. Або вказати на банк, котрий реально й адекватно відшкодував своїм клієнтам матеріальний і моральний збиток, завданий його стараннями.

Людини, обличчя якої промайнуло якось на телеекранах і до якої накопичилося особливо багато запитань із приводу пов’язаного з нею банку, не враховуємо. На її обличчі не читалося нічого, крім задоволення від гарної компанії і вдалого дайвінгу. А також, судячи з усього, у життєрадісного пірнача не було складнощів при від’їзді в далекі теплі краї. На відміну від боржників за банківськими кредитами, для яких виїзд за кордон нині стає проблематичним.

Це ще раз до питання про рівноправність і взаємну відповідальність.

В одній європейській країні віднесено до найабсурдніших висловлювання «бідуючі банки». Із цілком зрозумілих причин. Будемо сподіватися, що й у нас колись достеменно з’ясують, які саме суми, звідки і куди зі свистом виметені офшорними протягами. У тому числі рекапіталізаційних коштів, обернених на дзвінку іноземну монету. А потім, за прикладом уже іншої країни, буде складено список діячів, які проштрафилися на цьому шляху, — щоб надовго, а може, й назавжди заборонити їм шлях у кредитно-фінансову сферу. Батьківщина мусить знати своїх героїв.

Незабаром найбільші американські банки почнуть сплачувати податок «за фінансову кризу». Небагато, 15 центів із кожної сотні доларів на вкладах. Але народу і самим банкірам дали зрозуміти, що надмірна жвавість на даному поприщі не заохочується і не залишиться безкарною. Реформа банківського сектору, яку планує провести президент Обама, передбачає посилення державного контролю.

Нарешті, зі свіжих новин: оприлюднено 2200-сторінкову доповідь про передісторію обвалу інвестиційного банку Lehman Brothers, з яким пов’язують початок світової фінансової кризи. Якщо суд визнає викладені в ньому факти, відповідати доведеться не лише вищому менеджменту, а й аудиторам, які «не помічали» їхніх маленьких пустощів.

У нас же все йде своєю неквапливою чергою. Ті принципові громадяни, котрі пішли по судах, нажили собі ще один головний біль. Щоб реанімувати завислі «спірні» гроші, треба було укладати з банком мирову угоду, знімаючи цілком і багаторазово заслужені ним претензії. А не згодні на переведення своїх кревних з Укрпромбанку до «Родоводу» почали одержувати їх із Фонду гарантування вкладів тільки недавно. Теж втративши і час, і нерви.

Поки незрозуміло, в який бік остаточно гойднеться маятник із брендом «Надра» — найбільшого з проблемних банків, який змінив у центрі громадської уваги згаслий «Укрпром». У його тіні дрейфують лузери меншого калібру: одні — вже без видимих ознак життя, інші ще намагаються щось виплачувати, але тільки за своїми, лише їм зрозумілими нормативами і лімітами. І продовжує потихеньку приростати перелік безнадійно загрузлих у борговій трясовині і позбавлених ліцензій.

За тим, що відбувається і до чого йде у «хворій» затоці кредитно-фінансового моря, уважно спостерігають не лише постраждалі вкладники. Ціна питання — довіра населення до всієї банківської системи, котра однозначно й категорично ставиться в ряд проблем національної безпеки.

Чи вдасться витягти осілі в кубушках та інших домашніх схованках десятки мільярдів, примусивши їх працювати на економіку, країну, людину, значною мірою залежить від того, що буде з проблемними банками. А також чи буде віддане належне тим, хто відчутно дискредитував в очах суспільства цю сферу, кинувши недобрі підозри і на тих, хто намагається працювати зі своєю клієнтурою коректно, шанобливо, а головне, надійно.

Оптимісти розраховують, що довіра відновиться десь на середину цього року. Дай-но Бог, але й самим сидіти склавши руки не можна. Виходячи, зокрема, із того, що відома міжнародна дослідна організація відвела банківському сектору України за підсумками четвертого кварталу минулого року лише 51-ше місце з 59.

…У давнину збанкрутілих міняйл і банкірів нібито продавали в рабство. Ясна річ, не надто гуманно, але й про фінансові кризи в ті часи не чули.

Не наполягаю, що саме так і було. Просто прийшлося до слова. Коли побачив змерзлих пікетників біля одного банківського під’їзду.