Минуле і дума

Прискорення із запізненням

Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) видала лист від 17.04.2009 р.
№8167/7/15-0217. Із нього випливає дуже цікава річ. Виявляється, законодавець, бажаючи в антикризовому законі прискорити амортизацію основних фондів третьої групи для промпідприємств (і тим самим допомогти їм у боротьбі з кризою), насправді її сповільнив, бо вона за такими об’єктами тепер — з погляду ДПАУ — повинна нараховуватися тільки за підсумками року. При цьому ДПАУ натякає на те, що таким правом можна і не скористатися, обравши колишній порядок нарахування амортизації. Авжеж, ніж таке прискорення, краще не прискорюватися:

було 6% на квартал, але щокварталу,

а стало 25% річних (наскільки велика різниця!), але нараховуваних не потихеньку щокварталу, а, на думку ДПАУ, лише по закінченні року.

Неабияка розплата за «прискорення», ще й за сьогоднішньої інфляції, яка так підсилює фактор часу! І це — боротьба з кризою?

Щоправда, для старих (саме старих!) об’єктів основних фондів групи 3 (що з’явилися до 2003 року включно) застосовувати річні 25%, аби вони замінили 3,75% на квартал, вигідно — навіть з урахуванням запізнілого прискорення. Але тільки для них!

І чому взагалі прискорення має запізнюватися? Що зводить його за новими об’єктами нанівець, а за старими — робить значно менш вигідним? Адже у законі про все це запізнення — ані пари з уст! Просто податковій захотілося вчинити отаке амортзнущання...

Кінець світу скасовується?
А він уже, хе-хе-хе, відбувся!

Спочатку — офіціоз:

«Документ без назви і номера

Державної податкової адміністрації

Просимо терміново повернути постанову Кабінету міністрів України від 22 квітня 2009 року №427 «Питання врахування у 2009 році від’ємного значення об’єкта обкладення податком на прибутком підприємств» без розгляду.

08.05.2009 р. Управління документального забезпечення секретаріату Кабінету міністрів України»

Так секретаріат(!) Кабміну дезавуював те, що було підписано особисто прем’єром. Лише через шість днів ДПАУ «терміново» відреагувала, і надісланою на місця її телеграмою від 14.05.2009 р.
№9908/7/15-0217 було відкликано телеграму попередню — від 08.05.2009 р. №9592/7/15-0217 «щодо врахування від’ємного значення об’єкта обкладання податком на прибуток у 2009 році».

Так от, увесь прикол у тому, що «антизбиткову» телеграму (так само, як і саму постанову КМУ від 22.04.2009 р. №427, яка незаконно забороняла зарахування збитків-2008 у 2009 році) було відкликано саме після закінчення терміну на подання декларації з податку на прибуток за перший квартал 2009 року.

Мабуть, мавр зробив свою справу... Або зробила. Ну, тобто — постанова/телеграма. Так у нас наповнюють бюджет.

Звертаємо увагу: боротьба зі збитками припала саме на той період, коли вони почали з’являтися не тільки в «податкових хіміків», а практично у всіх.

Кіно та німці, тільки без німців.

У кожному жарті є частка ПДВ

Все, про недавнє минуле — досить, тепер — дума. Одна, але цікава.

Коли прем’єр-міністра просять відновити законну дію податкових векселів, вона останнім часом має звичку виступати із зустрічною пропозицією: нехай, мовляв, держава видає векселі замість бюджетного відшкодування ПДВ (а-а-а, мовляв, не хочете!). Ну, нібито пожартувала.

Проте ідея ця — зовсім не така дурість, як спочатку може видатися. З урахуванням того, що зараз відшкодування з ПДВ одержати практично неможливо (передусім це стосується тих, хто не здогадався набути борги по зар­платі), навіть вексель — варіант не найгірший.

Особливо — якщо такий вексель погашатиметься зарахуванням із будь-якими податками, платежами і зборами, строк оплати яких настав та які підлягають внесенню до держбюджету (в тому числі на митниці). З будь-якими, а не тільки з ПДВ, причому з будь-якими відповідно до закону, а не завдяки подачкам із панського плеча після сплати 10-відсоткового штрафу.

Скажімо, хронічному експортеру, який нічого не вміє робити, окрім як експортувати, зарахування з ПДВ нічого не дає: ну немає в нього цього ПДВ і ніколи не буде. От йому і доводиться вимагати «прямої гривні», прирікаючи себе на перевірки до напівсмерті. А якби в нього була можливість зарахування з тими податками, які він справді сплачує, ніякого відшкодування він би і не вимагав.

Добре й державі: віддавати нічого не треба, просто на годину по чайній ложці вона трохи недоодержуватиме.

Тож вексель, який автоматично погашається податками (і погашає ці податки), був би досить привабливим.

Що, до речі, краще, ніж «схрещувати» відшкодування з боргами по зарплаті (і вигадали ж таке!). Підприємства, знаючи про все заздалегідь (а ніхто й не приховував), були, по суті, спровоковані не платити її в строк...

Ну а якщо «вексель замість відшкодування» ще взаємопогашатиметься з платежами до страхфондів та до місцевих бюджетів (а вони всі нехай тоді отримують відповідні кошти від держави)... Ні, це вже фантастика. Не все одразу. Розуміємо, зважаємо на становище, не нахабніємо.

Розраховуючи на взаємність.