МіНФіН РОЗЛіНИВСЯ...

З початку цього року Мінфін позичив майже 1,9 млрд. гривень. Усі гроші було взято у внутрішніх інвесторів, в основному в Національного банку, оскільки зовнішні кредитори відвернулися від уряду Віктора Ющенка. Незважаючи на те, що за цих умов ринок внутрішніх позик набув для Мінфіну ключового значення, його працівники не роблять нічого, аби праця на ньому стала більш комфортною. Справа навіть не в професійних навичках — в Ігоря Мітюкова давно є люди, здатні працювати на ринку капіталів. Судячи з усього, їм просто ліньки.

Ринок державних гривневих облігацій, знищений 1998 року, знову постав у квітні нинішнього. Ініціатива йшла від Мінфіну, хоча, ще займаючи крісло першого банкіра, Ющенко безперервно закликав свого колегу Мітюкова зайнятися цим ринком. На початку року керівник Мінфіну пообіцяв обов’язково реалізувати цю ідею, зазначивши, що структура державного бюджету-2000 налаштовує на це. З одного боку, бюджет затверджений без дефіциту і робити нові позики для фінансування поточних витрат не треба. Але з іншого боку — рік дуже важкий з огляду на погашення старих боргів і тому можливість обслуговувати борги шляхом продажу нових держоблігацій дуже важлива.

Врешті-решт наприкінці квітня Мінфін оголосив про проведення аукціону з продажу ОВДП і відразу ж домігся результату. За один день банки купили ОВДП на 50 млн. гривень. Єдине, що відразу не сподобалося багато кому з учасників ринку, — оголошення зробили запізно й не всі встигли подати заявки. Звичайно, цю дрібницю виправили, і наступні аукціони оголошували заздалегідь. Проте потім з’ясувалося, що на більш серйозну підтримку ринку Міністерство фінансів не здатне.

За три минулі місяці воно провело вже понад два десятки публічних аукціонів з продажу нових паперів, але залучило на них лише 156 млн. гривень. Навіть Національний банк, який з радістю сприйняв відродження ринку і став продавати банкам папери із свого портфеля для стримування приросту грошей, досяг вищих результатів: тільки за травень-червень їх продано на суму 227 млн. гривень. Однак в НБУ набагато менше можливостей встановлювати рекорди з продажу. Він не випускає паперів, самостійно визначаючи термін обігу і доходність, а тільки розпродає найкраще із свого жахливого портфеля ОВДП, створеного під тиском уряду в минулі роки.

Низькі результати Мінфіну пояснити легко. По-перше, він визначає досить високі ціни на папери, пропонуючи доходність усього 18—19% річних. Так, ситуація для цього зараз сприятлива: банки мало не луснуть від грошей через приріст депозитів та активної емісії НБУ, але вкладають їх у кредити з меншою активністю, оскільки гарних позичальників, як і раніше, мало. За цих умов ряд великих банків, приміром «Аваль», відразу ж зацікавилися пропозицією Мінфіну і стали купувати папери. Проте, як тільки обсяг вільних ресурсів у банків упав — це було наприкінці червня, — попит на мінфінівські папери зник. Зрештою, утримуваний Мінфіном рівень доходності на державні облігації нижчий від рівня інфляції, тобто вкладення в них знецінюються.

Ціни на облігації знизити нескладно. Взагалі-то, Мінфін і повинен у розумних межах «грати» на їх зниження — це зменшує бюджетні витрати. Проблема в іншому — у демонстративному небажанні Мінфіну трудитися. Ціни не змінювалися три місяці, хоча грошовий ринок у цей період почувався по-різному. Мінфін не прагне адаптуватися до нього. Він зовсім не працює з банками, котрі становлять перший ешелон потенційних інвесторів. Через це багато банків, як і раніше, не довіряють держпаперам, хоча ситуація зараз відмінна від 1998 року, коли їх справді слід було боятися. За період, що минув з квітня, кількість учасників ринку не зросла — їх не більше двох десятків. Найяскравішим прикладом є Приватбанк: агресивний на всіх інших ринках представник «великої сімки» на ринок ОВДП так і не прийшов, бо сумнівається.

Крім пропагандистської роботи, Мінфін також нічого не робить для розвитку інфраструктури ринку. Приміром, багато банкірів упевнені, що коли запровадити інститут банків-маркетмейкерів, котрі продаватимуть облігації від імені Мінфіну, це сприятиме розігріву ринку. «Питання не в боягузтві, хоча певні побоювання, що повториться 1998 рік, існують. Якщо будуть маркетмейкери, тоді ринок буде досить живим», — говорить казначей банку «Аваль» Едуард Розенблат. А Мінфін тільки зібрав у банків пропозиції, що треба робити. Навіть якщо начальник департаменту державного боргу Мінфіну Віталій Лисовенко не викинув їх у кошик, то й ходу їм не дав.

Залучення на ринок нових інвесторів також не форсують, і також незрозуміло чому. По-перше, є професійні учасники фондового ринку — інвестиційні компанії, котрі не відчувають надлишку «блакитних фішок», тобто інвестиційно привабливих підприємств. По-друге, є фізичні особи, «просунута» частина яких готова працювати на фондовому ринку, як засвідчує досвід сусідніх країн. Мінфін нещодавно погасив свою ощадну позику, яка через погані параметри користувалася млявим попитом упродовж майже всього періоду розміщення. Її розкупили, вже перед самим погашенням і в основному банки. Нова позика запланована тільки на наступний рік. Чому на наступний — не знає ніхто. Урядова постанова про емісію облігацій внутрішніх державних позик дозволяє випустити протягом цього року нових паперів на 5,2 млрд. гривень за номіналом.

Така безініціативність дорого коштує Мінфіну. Швидше, навіть усьому Кабінетові міністрів. Проблеми з Міжнародним валютним фондом заблокували всі позики в іноземній валюті, заплановані на початку року. У результаті це негативно позначилося на виконанні бюджету. Уряду вдасться своєчасно виплачувати поточні пенсії літнім людям і військовим та зарплати бюджетникам, але обіцяне погашення старих боргів йде недостатньо інтенсивно. До того ж зараз постає проблема індексації рівня соціальної допомоги через високу інфляцію. Вдало проведені внутрішні запозичення могли б каталізувати цей процес, давши людям на Грушевського козирі, лаври й у підсумку — стабільність. За перші п’ять місяців року консолідований бюджет виконаний із профіцитом у розмірі 1 042 млн. гривень. Це обумовлено не надлишком надходжень, а незбалансованістю, яка виникла через необхідність сплачувати борги МВФ і Світовому банку. Іншими словами, 1 млрд. профіциту — це невикористаний тільки за січень—травень потенціал позик.

В принципі, кожен невдалий раунд переговорів з Фондом має змушувати Мінфін активніше шукати заміну на ринку ОВДП, а не сушити мізки над результатами аудиту PricewaterhouseCoopers чи розкладом сил у раді директорів МВФ. Проте цього не видно. Продемонструвавши непогане вміння боротися з боргами, зараз наше фінансове відомство демонструє, що йому бракує здібностей нормально їх робити.