МАЙЖЕ ДЕТЕКТИВ: CКІЛЬКИ ДНІВ ТРИВАВ МИНУЛИЙ БЮДЖЕТНИЙ РІК?

Завершився рік. І хоча остаточні підсумки ще не підбито, попередні результати вже відомі. Спробуємо проаналізувати їх та з’ясувати, якою мірою вони впливатимуть на економічну ситуацію в непростому 2004-му.

Бюджет за «старим стилем»

Відповідно до статті 95 Конституції України, регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Оприлюднення Міністерством фінансів даних про результати виконання держбюджету-03 здійснювалось за досить складним сюжетом, дещо схожим на детективний. Щоб краще зрозуміти те, що відбувалося, подамо події в хронологічному порядку.

17 грудня 2003 року Мінфін повідомляє Верховну Раду, що загальна сума доходів Державного бюджету України на 11.12.2003 р. становить 50,5 млрд. гривень. Подаються також інші дані, головні з яких наведено в таблиці 1.

30 грудня міністр фінансів робить заяву, що держбюджет буде виконано на сто відсотків — і за доходами, і за видатками.

13 січня Мінфін повідомляє, що в 2003 році, за оперативними даними, до держбюджету надійшло доходів на суму 51,7 млрд. гривень (97% плану на рік); видатки загального фонду становили 43,3 млрд., тобто на рівні 98,9%.

Однак уже наступного дня, 14 січня, головне фінансове відомство в офіційній заяві спростовує свою ж попередню інформацію і повідомляє, що Державний бюджет України 2003 року виконано на 100% як за доходами, так і за видатками. «Це не просто факт, а значний прорив в державній бюджетній політиці, оскільки бюджет-03 вперше за роки незалежності виконано на 100 відсотків в автоматичному режимі», — відзначається в заяві, розміщеній на web-сайті Мінфіну.

Проте вже 15 січня все це знову спростовується. Попередня інформація сайту стає недоступною, натомість з’являється повідомлення Мінфіну про те, що «матеріали оперативного моніторингу бюджету 2003 року тимчасово знято з web-сайту у зв’язку з опрацюванням оновленої стратегії подання матеріалів».

Поки мінфінівці «опрацьовували оновлену стратегію подання матеріалів», Держказначейство 27 січня подало звіт про виконання Державного бюджету України за 2003 рік: 103,22 % за доходами, 100,18 — за видатками.

Допитливий читач може запитати: а для чого такі складності із виконанням конституційних вимог щодо оприлюднення інформації? Питання передусім до Міністерства фінансів. Однак можу припустити, що робилося це задля двох речей: «справної цифри» та ще однієї справи, суть якої стане зрозумілою пізніше. Дуже живучим ще залишається синдром адміністративно-командної системи, коли головне — не суть справи, а гарна цифра і, відповідно, гарний рапорт керівництву й народу. Та вирішення під цей гарний рапорт якихось своїх питань.

Як виконано бюджет: формальні результати

Однак не будьмо занадто прискіпливими. Залишімо цю детективну історію тим, хто її створив. Погляньмо на цифри Державного казначейства в їх остаточному варіанті, приймаючи їх такими, якими вони подані.

Моніторинг результатів, здійснюваний протягом року фахівцями Рахункової палати, свідчить, що й за доходами, й за видатками держбюджет-03 виконувався на рівні 96—99%. Тому, зрештою, немає нічого дивного, що за результатами року його виконано стовідсотково (як повідомляв Мінфін). Чи майже стовідсотково.

Загалом же офіційні результати виконання держбюджету за 2003 рік на сьогодні такі. Сумарні доходи становили 54 млрд. 987 млн. гривень. Сумарні видатки — 56 млрд. 11 млн. Дефіцит — 1 млрд. 25 млн. гривень. До загального фонду держбюджету надійшло 42,3 млрд. грн., до спеціального — 12,7 млрд. грн.

Місцеві бюджети. Державні фонди

Однак державний бюджет хоч і головна, проте не єдина складова фінансових ресурсів держави. Тож мусимо бодай побіжно поглянути на місцеві бюджети та державні позабюджетні фонди, про які, на жаль, дуже часто забувають, аналізуючи фінансово-економічну ситуацію. Особливо про фонди. А забувати, на наш погляд, не слід щонайменше із двох причин.

По-перше, гроші, що надходять до цих фондів, мають ту саму природу, що й кошти держбюджету. Це — гроші платників податків, тобто наші з вами гроші. І публічне висвітлення того, як вони використовуються, є загальновизнаним показником демократії. По-друге, в цих фондах акумулюються великі кошти. Наприклад, очікувані надходження до Пенсійного фонду України у 2003 році становлять 25,3 млрд. гривень — сума, що дорівнює майже половині(!) надходжень до Державного бюджету України. А на рахунки Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у 2003 році передбачалося отримати 2,3 млрд. гривень. Тобто стільки ж, скільки торік становили видатки держбюджету на охорону здоров’я, включно із утриманням поліклінік, лікарень, пологових будинків, станцій переливання крові, інших закладів охорони здоров’я. У цьому контексті проблема використання коштів державних позабюджетних фондів заслуговує додаткової уваги і, щонайменше, окремого дослідження.

Як же виконали планові завдання місцеві бюджети та державні позабюджетні фонди?

Із формальної точки зору, результати тут непогані. За даними Державного казначейства, до місцевих бюджетів надійшло 39,3 млрд. гривень, що на 3% більше, ніж було затверджено відповідними радами. Видатків зроблено майже на таку ж суму. Планові завдання виконано.

Пенсійний фонд України та три інші державні позабюджетні фонди практично виконано і за доходами, і за видатками. До Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 2,2 млрд. гривень. Очікується, що до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань надійде 1,2 млрд., до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності — 2,7 млрд., до Пенсійного фонду — 24,7 млрд. гривень.

Державний кредит

Складнішою, навіть із формальної точки зору, виглядає ситуація в сфері державного кредиту. Від державної позики в 2003 році надійшло 7,1 млрд. гривень, або лише 81,6% річного плану. До того ж ця цифра складається із двох частин: внутрішні і зовнішні запозичення. При цьому показник внутрішніх запозичень недовиконано на 33,3% (передбачалося 1,8 млрд. грн., залучено — 1,2 млрд.). Водночас зовнішніх запозичень зроблено на 5,9 млрд. грн. — це на 4,7 млрд. грн. більше, ніж внутрішніх, і лише на 4% менше планової суми.

Звичайно, у допитливого читача може виникнути досить цікаве питання — чим підживлювався ентузіазм Мінфіну на зовнішніх ринках за невисокої активності на внутрішньому? Залишімо це питання на потім. Тим більше, що питання державної позики і державного боргу, на погашення і обслуговування якого в 2003 році було витрачено 9,6 млрд. гривень платників податків, величина цієї суми і темпи, з якими вона з року в рік збільшується — особливо на фоні відносного зменшення інших видатків — безумовно варті окремого професійного розгляду.

Скільки грошей пройшло через «державні руки»?

Величину і структуру державних фінансових ресурсів України у 2003 році добре видно з табл. 2.

Передбачалося, що в 2003 році через «державні руки» пройдуть 117,3 млрд. грн. Із них 53,3 млрд. — податки та платежі, які мали надійти до держбюджету, а потім піти на потреби, визначені законом про держбюджет на 2003 рік. 21,9 млрд. гривень — доходи місцевих бюджетів. 31,2 млрд. належало зібрати із фізичних та юридичних осіб у доходи позабюджетних державних фондів. 8,7 млрд. гривень передбачалося залучити як державний кредит у вигляді зовнішніх і внутрішніх запозичень. Ще 2,2 млрд. — внесок від приватизації держмайна.

Фактично ж державні фінансові ресурси у 2003 році становили 117,6 млрд. грн. — саме стільки грошей пройшло через «державні руки». Як бачимо, не так уже й мало.

Ці гроші були спрямовані на різні видатки: на освіту, охорону здоров’я, оборони, державну безпеку, державне управління, обслуговування та погашення державного боргу, пенсії, соціальні виплати та ін. План за видатками в цілому виконано, однак питання законності, доцільності та ефективності використання цих грошей — окрема велика тема.

Деякі констатації та планові цифри

Навіть за тих «часових» колізій, що виникли під час доопрацювання звіту та оприлюднення інформації, все-таки добре констатувати, що бюджет України виконано. Тим більше, що, починаючи з 1991 року, постійно доводилося говорити протилежне. Бюджети не виконувалися ні за доходами, ні за видатками. Першим приємним винятком був 2000 рік, і тепер ось — 2003-й.

Усе це так. Але просте зіставлення цифр за планом і за фактом дає лише відповідь на питання, чи план виконано. Так, формальне виконання планових показників — це важливо. Однак плани складають і затверджують люди. І в цьому контексті трохи дивними виглядають зусилля Мінфіну будь що показати «справну» цифру.

Згадаймо хоча б, якою мірою занижувалися планові доходи проекту держбюджету на 2003 рік у процесі його складання. 14 вересня 2002 року уряд подав до Верховної Ради на розгляд у першому читанні проект із доходами в сумі 47,1 млрд. гривень. Через місяць, до другого читання, ця цифра зросла на 2 млрд. Зрештою, у грудні 2002 року, коли було затверджено бюджет — до 50. Після внесення змін (у травні та липні 2003 року) — до 53,2 млрд. гривень, а в грудні 2003-го — аж до 53,3 млрд. гривень.

Тобто остаточно затверджені доходи Державного бюджету на 2003 рік були на 6,2 млрд. гривень більшими, ніж те, що офіційно пропонувалося урядом. І ця різниця більша, ніж, скажімо, сума здійснених торік державних видатків на військову і цивільну оборону, дослідження і розробки у сфері оборони, та ще й укупі з витратами на екологію та житлово-комунальне господарство.

Саме про цифру доходів у 53,3 млрд. гривень, як про виконану на 100%, і повідомило 14 січня Міністерство фінансів, а Держказначейство 26 січня подало її вже як виконану на 103,3% до суми, затвердженої у держбюджеті.

Цікаво, на який відсоток було б виконано доходи держбюджету, якби Верховна Рада свого часу пристала на пропозицію уряду і встановила їх на шість мільярдів меншими? Практика попередніх років свідчить, що, не виключено, це не мало б особливого значення: виконання теж було б стовідсотковим, чи близьким до цього. Ось тільки куди і кому йшли (чи пішли б тоді) «неоприбутковані» державою доходи — це ще одне цікаве питання для допитливих аналітиків.

Однак сьогодні нас цікавить передусім суть проблеми. Тобто відповідь на питання — якими були фінансово-економічні результати минулого року, які тенденції на нинішній рік заклав нам 2003-й? Чи створив він умови для чесного, ефективного бізнесу та вирішення повсякденних проблем суспільства? Чи був він роком створення позитивних передумов для поліпшення життя українських громад?

Погляньмо на результати року саме під цим кутом зору.

Економічне зростання і держбюджет

Найвидатніший результат минулого року — економічне зростання. Як повідомив Держкомстат України, валовий внутрішній продукт у реальному обчисленні зріс на 8,5%. Тобто, простіше кажучи, торік у країні створено фінансових ресурсів на 8,5% більше, ніж у 2002-му.

Зросли також об’ємні показники виробництва в основних галузях економіки, перш за все в промисловості (на 15,8%), будівництві (26,6%), на транспорті. Гривня залишалась стабільною, зросли валютні резерви Національного банку. Значною була зовнішньоекономічна активність суб’єктів господарювання, збільшились доходи громадян.

Проте це не дає підстав говорити про 2003 рік як про рік великих успіхів. Більш грунтовний аналіз висвітлив цілий ряд проблем, які мали місце торік і продовжують негативно впливати на економічну ситуацію нині.

Як уже згадувалося, Державний бюджет України на 2003 рік за доходами було затверджено в сумі 53,3 млрд. гривень. В основу розрахунків цієї суми було покладено зростання ВВП на 4%. Фактично ж валовий внутрішній продукт зріс на щонайменше на 8,5% — бо останнім часом з’явилася інформація, що, можливо таке зростання сягнуло навіть 9%.

Тобто обсяг ВВП 2003 року мав бути не 247 млрд. грн., як це передбачалося в розрахунках до проекту держбюджету-03, а на 10,7 млрд. грн. більшим. Ці додаткові ресурси мали пропорційно розділитися між трьома секторами економіки країни: державним, корпоративним (бізнесовим) і сектором домашніх господарств (особистим). Із цих ресурсів до державного бюджету понад затверджену законом суму мало надійти додатково ще 2,32 млрд. гривень. (Це відповідає 21,7% від 10,7 млрд. грн., оскільки саме така частка ВВП централізувалася у 2003 році в держбюджеті.) Проте замість додаткових 2,32 млрд. гривень до державної казни на перевиконання держбюджету за доходами надійшло 1,7 млрд. гривень. Де поділися ще 0,62 млрд. гривень — невідомо.

До того ж ми бачили, скільки виникло питань стосовно цього перевиконання. І головне з них — коли ж це перевиконання відбулося? У 2003 році? Чи в період із 1 січня по 26 січня 2004-го? І коли закінчився бюджетний рік? 31 грудня 2003 року, як визначено в статті 96 Конституції, чи 13 січня, як написано в наказі №711 міністра фінансів? Чи взагалі 27 січня 2004 року, коли Держказначейство оприлюднило результати 2003 року?

Питання залишається відкритим. А від відповіді на нього залежить відповідь на інше — за рахунок доходів якого року — 2003-го чи 2004-го — сформовано перевиконання держбюджету-03. Якщо 2004-го — тоді треба пояснити, куди поділися не 0,62 млрд., а всі 2 млрд. 320 млн. гривень додаткових доходів.

Є над чим подумати. Бо не виключено, що заради «списання» оцих 2,3 млрд. і здійснювалося перевиконання держбюджету-03 в період з 1 по 26 січня ц.р.

Як виконано держбюджет: неформальні результати

Навіть за формально стовідсоткових результатів, торік залишилася невідшкодованою бюджетна заборгованість платникам податку на додану вартість, як мінімум, у сумі 7,5 млрд. гривень. Кажу «як мінімум», оскільки ДПА не подала точної інформації на кінець року.

Сьогодні, щоправда, Мінфін бадьоро заявляє, що із 1 січня 2004 року бюджетної заборгованості перед платниками ПДВ більше не існує. Неправда, вона існує. Тільки тепер її «повісили» на державний внутрішній борг, випустивши на суму заборгованості державні цінні папери. За рахунок нас і наших дітей доведеться повертати цей борг, та ще й із відсотками.

Непогашеною залишилася у 2003 році і заборгованість бюджету за раніше взятими, але не виконаними зобов’язаннями в обсязі 3,7 млрд. гривень.

Наявність цих бюджетних боргів свідчить, що для об’єктивної оцінки виконання минулорічного держбюджету із його доходів потрібно «зняти» мінімум 7,5 млрд. гривень. А в звіті про його виконання до офіційного дефіциту у сумі 1 млрд. грн. додати прихований бюджетний дефіцит у сумі 3,7 млрд. гривень. Потрібно також пояснити, з яких причин не надійшли до бюджету 0,62 млрд. гривень, пов’язаних із додатковим економічним зростанням. Та з’ясувати, скільки ж усе-таки днів мав 2003-й бюджетний рік і за рахунок якого року склалося перевиконання держбюджету.

Такий підхід до звіту дав би змогу коректно й чесно оцінити виконання Державного бюджету України за 2003 рік і намітити реальні перспективи на 2004-й. Зрозуміло, що про 100-відсоткове виконання у цьому випадку не йшлося б. Реальнішою виглядає цифра 89%, при дефіциті бюджету в 4,7 млрд. грн.

Чесна оцінка краща за «відрапортовану», бо вона змушує думати, працювати, шукати фінансово-економічні, а не політико-фіскальні чи інші «правдоподібні» рішення.

Розбалансованість державних фінансів

Ще трохи про державні доходи. Як відомо, їх основою є податки і платежі, які, згідно із законами України, стягуються із громадян та суб’єктів господарювання. Аналіз показав, що обсяги нарахованих, але із різних причин не сплачених суб’єктами господарювання податків та платежів (так звана недоїмка) в 2003 році не зменшилися, а збільшилися. На кінець 2003 року недоїмка до держбюджету становила 15,2 млрд. гривень. Якщо до неї справедливо додати заборгованість юридичних осіб за отримані ними кредити із бюджету, чи під гарантії уряду, на суму в 9,5 млрд. гривень, ми матимемо грандіозний борг — 24,7 млрд. гривень.

Саме стільки винні державному бюджету громадяни та суб’єкти підприємницької діяльності (треба думати — кращі з кращих, оскільки саме їм чомусь дозволено не платити в державну казну, при всій потужності наших фіскальних органів).

Таким чином, за результатами минулого року в Україні виникла значна розбалансованість державних фінансів. З одного боку — фактичне невиконання держбюджету на суму невідшкодованого податку на додану вартість у розмірі щонайменше 7,5 млрд. грн., та ще й до того ж реальний дефіцит бюджету в обсязі 4,7 млрд. гривень.

З іншого — борги в сумі 24,7 млрд. гривень зі сторони платників податків, які з невідомих для широкої громадськості причин чомусь не повертають своїх боргів державній казні, хоч і мали б це робити.

Отже, із здивуванням бачимо, що економічне зростання не привело до поліпшення ключової складової суспільних фінансів — фінансів державних. Що взагалі-то суперечить економічній логіці. Але, на жаль, цілком можливо у наших «реаліях».

Експорт-імпорт

За січень–листопад обсяги експорту товарів збільшилися на 28% і досягли 20,7 млрд. дол. Це відбулося не тільки за рахунок традиційного збільшення експорту сировини і напівсировини, але й зростання експорту продукції машинобудування, особливо транспортних засобів, що само по собі зовсім непогано. Імпорт зріс на 34% і становив 20,3 млрд. дол. — як через збільшення потреби промисловості в енергетичних ресурсах, так і через зрослі обсяги ввезення товарів інвестиційного попиту.

Проте імпорт зростав швидше за експорт. Як наслідок позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами проти 2002 року скоротилося майже втричі — до 331 млн. дол.

Водночас збільшення експорту призводить до більшої вразливості української економіки від ситуації на зовнішніх ринках. По-перше, воно відбувалося за рахунок нестійких ринків країн, що розвиваються. По-друге, співвідношення обсягу експорту до валового внутрішнього продукту, яке показує експортозалежність економіки, досягло 60%, тоді, як, скажімо, навіть у такій відкритій економіці, як американська, воно в кілька разів менше.

Фінанси корпоративного сектора

Можливо, зміни на краще відбулися в корпоративних фінансах? На жаль, твердити про це було б передчасно. У країні відбувається бурхливе економічне зростання, однак при цьому фінансовий стан господарюючих суб’єктів України майже не поліпшується.

Рентабельність економіки (відношення отриманих прибутків до собівартості продукції) у 2003 році була найнижчою за останні три роки і за дев’ять місяців становила лише 4,1%. Прибутки підприємств за 11 місяців сягнули 33,7 млрд. проти прогнозованих 41,9 млрд. гривень. Минулий рік був роком збільшення збитковості підприємств і, особливо (на 9,9%) — промислових. Загальні збитки становили 13,8 млрд. гривень. Із збитками працювало 39% суб’єктів господарювання.

А інакше, мабуть, і бути не могло, бо у структурі витрат на виробництво торік на 2,5% зросла матеріальна складова. В цілому по економіці вона становить неймовірно великі 57,4%, а у промисловості матеріаломісткість сягнула 70,2%.

Такий високий рівень матеріаломісткості української продукції не дає підстав сподіватися на реальні економічні успіхи у 2004 році, оскільки основою реального зростання можуть бути лише доходи суб’єктів господарювання. Ситуація погіршується ще й тим, що зростання матеріаломісткості відбулося в умовах зменшення частки амортизаційних відрахувань, витрат на оплату праці та соціальні заходи, тобто ще однієї складової суспільних доходів.

Причини платіжної кризи

Різниця між витратною частиною виробленої продукції та її доходною частиною показує, яка частина обсягу виробленої в країні продукції потенційно не може бути реалізованою на внутрішньому ринку. Нереалізована продукція, перетворившись на кредиторську заборгованість, або товарні неліквіди, стримує попит, розбалансовує ціни на товари.

Саме це й спостерігається сьогодні в Україні. В умовах платіжної кризи, про необхідність подолання якої мова йде не один рік, нормальну економічну (бізнесову) діяльність здійснювати дуже важко. Всі, хто займається бізнесом, одне одному винні гроші і, часто, досить великі.

Дебіторська заборгованість (те, що винні «мені») суб’єктів, які ведуть власний бізнес, торік збільшилася ще на 11,1% і сягнула 273,1 млрд. гривень. Кредиторська (те, що винен «я») — на 10,4% — до 340,9 млрд. гривень. При цьому частка прострочених платежів у дебіторській заборгованості становила 30,4%, а в кредиторській — 32,4%.

Як бачимо, суми заборгованості співставні з валовим внутрішнім продуктом, а якщо точніше, то вони навіть більші за нього. А це — недовіра, «розборки» за борги, високий банківський процент… І кінця-краю цьому не видно. Бо лише після того, як в Україні буде подолано витратність економіки, можна буде подолати платіжну кризу. І тільки тоді наша економіка зможе розвиватися аналогічно до економік заможних країн.

Однак минулий рік нас до цього не наблизив.

Фінанси громадян

Грошові доходи громадян, або як ще кажуть економісти — домашніх господарств, за 11 місяців 2003 року становили 188,1 млрд. гривень і порівняно з попереднім роком зросли номінально на 15%. Наші співвітчизники отримали 80,2 млрд. гривень у вигляді заробітної плати. У формі соціальних виплат та субсидій — 73,3 млрд. Власних прибутків та інших особистих доходів отримано на суму 34,5 млрд. грн.

Але якщо скоригувати доходи громадян на індекс споживчих цін 2003 року, який офіційно становив 8,2%, то реальне їх зростання становило лише 4,9%.

Зменшилися суми невиплаченої вчасно заробітної плати як у бюджетній сфері, так і в бізнесі, а також частка працівників, які вчасно не отримали зарплату.

Громадяни купили товарів і отримали послуг на 163,3 млрд. грн. У тому числі, «справно» сплатили 96% (6,8 млрд. гривень) суми, нарахованої як плата за житлово-комунальні послуги. Сплатили також 14 млрд. грн. податків, відклали «на завтра» — 9,2 млрд. гривень.

Зростання доходів населення викликало збільшення на 10% споживчого попиту. Споживчі настрої громадян також поліпшилися: на 4,1% більше людей оцінювали своє матеріальне становище в 2003 році як таке, що стало кращим. На 2,1% більше українців, ніж у 2002-му, вважали доцільним робити великі покупки.

Водночас споживчі настрої незаможних верств практично не поліпшилися. А незаможних в Україні, на жаль, більшість.

Заможніші теж нічого не отримали від економічного зростання: доходи, отримані громадянами від своєї власності, зменшилися у 2003 році на 29% і становили лише 3,9 млрд. гривень.

Загальний підсумок

Як бачимо, 2003-й не був роком, що заклав серйозну основу для економічного піднесення країни та поліпшення життя українських громадян. Не був він і роком створення належних економічних та організаційних умов для ефективної підприємницької діяльності.

Мало було нових, якісних рішень. Водночас — багато всілякого дріб’язку, яким на формальному рівні щось уточнювали, коригували, «підганяли». Прозорість і збалансованість державних фінансів, які формуються за рахунок грошей платників податків, залишаються поки що недосяжною мрією.

Зростання витратності, зниження рентабельності — важкі гирі, які давно висять на українській економіці. Легшими торік вони не стали.

Економічне зростання, яке могло принести поліпшення в усі сектори економіки у вигляді збільшення реальних доходів держави, бізнесу та громадян, чомусь цих додаткових ресурсів не дало. Держава отримала значно менше, ніж вона могла розраховувати; прибутки бізнесу зросли дуже незначно; доходи громадян від їхньої власності — зменшилися. Куди пішли додаткові ресурси, створені працею всього суспільства, невідомо.