ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНІ ДИСПРОПОРЦІЇ: АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ

13 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 35, 13 вересня-20 вересня 2002р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Осінь в Україні — пора не тільки збирання врожаю та підвищеної політичної активності. Саме в цей час завершується розробка основних економічних та соціальних параметрів наступного фінансового року...

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Осінь в Україні — пора не тільки збирання врожаю та підвищеної політичної активності. Саме в цей час завершується розробка основних економічних та соціальних параметрів наступного фінансового року. Втілені Кабінетом міністрів у проекті Державного бюджету України, вони пройдуть складний, неоднозначний, а часом і гострий шлях узгодження, доопрацювання та уточнення. Триватиме цей процес щонайменше два з половиною місяці. Принаймні бюджетні закони на 2000—2002 роки ухвалювалися Верховною Радою не раніше середини грудня попереднього року.

Водночас розробка реального, збалансованого, такого, що відповідатиме потребам суспільства, Державного бюджету України, уточнення основних параметрів економічної політики на 2003 рік неможливі без грунтовного аналізу нинішньої економічної ситуації в країні.

Cпробу такого аналізу пропонуємо увазі читачів. Заздалегідь прошу вибачення за велику кількість цифрового матеріалу, та що поробиш — уся економіка тримається на цифрах…

Зростання та інші позитиви

Найвидатніший результат 2001—2002 років — наявність економічного зростання. Валовий внутрішній продукт, який у найбільш узагальненому вигляді характеризує економічну ситуацію в країні, зріс у реальному обчисленні в минулому році більш ніж на 9%, а за сім місяців нинішнього — ще на 4,4%. І хоча, наприклад, Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства дає дещо меншу оцінку цього зростання, проте практично ніхто ні в Україні, ні за її межами не ставить під сумнів той факт, що воно є реальним і значним, навіть порівняно з іншими країнами Європи.

Зросли також об’ємні показники в основних галузях економіки. Збільшилося виробництво промислової продукції (у 2001 році — на 14,2%, за сім місяців нинішнього — ще на 6,1%); валової продукції сільського господарства (на 9,9% і 6,2% відповідно). Торік було досягнуто найбільшого з 1993 року валового збору зернових (39,7 млн. тонн). І нинішнього літа зібрано 36 млн. тонн зерна, що дає можливість нашій країні вийти на провідне місце у світі серед його експортерів.

Інфляція споживчих цін була навіть меншою, ніж передбачувана в прогнозах. Гривня залишалася стабільною, наслідком чого стало збільшення довіри до неї з боку юридичних осіб і громадян та збільшення валютних резервів Національного банку України. Зросли також реальні доходи громадян та реальна зарплата працюючих. Водночас зменшилась заборгованість бюджетів України та суб’єктів господарювання за нараховану, але не виплачену вчасно заробітну плату.

Значною була зовнішньоекономічна активність суб’єктів господарювання: більше половини виробленої промислової і значна частина сільськогосподарської продукції мали експортне призначення. Збільшився зовнішньоторговельний оборот країни, скоротився загальний обсяг державного боргу.

Однак усе це не дає підстав робити висновки про 2001-й та 2002-й як про роки великих успіхів. На жаль, маємо ряд істотних диспропорцій, які свідчать про порушення раціональних співвідношень, відсутність пропорційності у розвитку української економіки. Ці диспропорції створюють значні проблеми для подальшого економічного розвитку і, в разі нехтування ними, зведуть нанівець спроби поліпшити ситуацію.

За «справною» цифрою

Найсуттєвіша — диспропорція між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів.

Хоч як це парадоксально звучить, але в той час, коли загальні економічні показники мають позитивну тенденцію до зростання, стан державних фінансів не поліпшується, а погіршується. Звернімося до цифр.

Державний бюджет України на 2001 рік за доходами було затверджено в обсязі 42 млрд. грн. В основу розрахунків цієї суми покладено зростання ВВП на 4%. Фактично ж ВВП зріс на 9,1%. Тобто, до державної казни мало надійти грошей більше затвердженої суми, принаймні, на кілька відсотків.

Проте надійшло лише 38,9 млрд. грн. А це на 3 млрд., або на 7,2%, менше обсягу, затвердженого законом. До того ж залишилася невідшкодованою бюджетна заборгованість платникам податку на додану вартість в сумі 5,6 млрд. грн. Із урахуванням цієї суми держбюджет-01 за доходами фактично не виконано на 8,6 млрд. грн., або на 20,6%.

ВВП за шість місяців поточного року зріс на 4,4%, а доходи державного бюджету становили 20,1 млрд. грн. А це лише 44,4% річного обсягу, затвердженого Законом «Про Державний бюджет України на 2002 рік». При цьому бюджетні борги держави за невідшкодовані суми ПДВ досягли вже 6,1 млрд. грн.

Таким чином, економічне зростання 2001—2002 років призвело до погіршення стану державних фінансів, що, взагалі-то, суперечить економічній логіці. Тому ми й розглядаємо цей факт як значний вияв непропорційності, свідчення глибоких проблем в українській економіці.

Однак, можливо, зміни на краще відбуваються в корпоративному секторі чи секторі домашніх господарств? Ретельний аналіз ситуації, на жаль, не дає підстав твердити про це. Оскільки друга невідповідність — між об’ємними макроекономічними показниками зростання і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання.

Незважаючи на те, що ВВП зростає, кількість збиткових підприємств збільшується: 42,5% у 2001-му проти 38,5% у 2000-му. У вугільній промисловості таких підприємств було 74%, в електроенергетичній, паливній галузях, на транспорті — від 57 до 67%.

Сума прибутків, одержаних суб’єктами господарювання торік, зменшилася порівняно з 2000 роком на 1 млрд. 400 млн. грн.

За результатами економічної діяльності в січні—травні 2002 року збитковими виявилися вже 44% підприємств. Ними одержано 8,7 млрд. збитків (більше проти минулого року на 476 млн. грн.). Водночас прибутки, одержані прибутково працюючими підприємствами, зменшилися більш ніж на 3 млрд.

Ні економічне зростання в АПК, ні рекордні врожаї 2001—2002 років не привели до зменшення збитковості сільського господарства. Навпаки, кількість господарств, які завершили 2001 рік із збитками, виросла на 8,6% і становила 43,1 відсотка. Чистий прибуток усіх господарств зменшився до 930 млн. грн. (тоді як у 2000 році він становив 1,4 млрд.). А сума отриманих прибутків прибутковими господарствами була на 14,4% меншою, ніж у 2000 році.

Третя диспропорція — між високими темпами економічного зростання і низьким рівнем доходів громадян.

У 2001 році реальна заробітна плата працюючих громадян зростала (до 312 грн. на кінець року), але вона не досягла рівня прожиткового мінімуму (332 гривні). При цьому середній рівень всіх грошових доходів громадян у розрахунку на одного члена сім’ї становив лише 183 грн. на місяць.

Залишалась значною і заборгованість перед громадянами за нараховану, але не виплачену їм заробітну плату, а також із соціальних платежів: на кінець 2001 року вона становила 3,7 млрд. грн. За шість місяців цього року зарплатні борги зросли ще на 2,5%, досягши 2,5 млрд. грн.

Нинішнього року заробітна плата і грошові доходи громадян продовжували зростати (в червні нарахована середня зарплата становила 377 грн. і вперше була вищою за прожитковий мінімум — 365 грн.). Але більш ніж 41% громадян України живуть сьогодні за межею бідності, й економічне зростання поки що не поліпшило їхнього становища. При цьому майже 10 млн. сімей (домогосподарств) оцінювали своє матеріальне становище в 2001 році як таке, що змушує їх постійно відмовлятися від предметів першої необхідності, крім харчування. І кількість таких сімей порівняно з 2000 роком стала більше майже на мільйон.

Четверта диспропорція — між визначеною законом і фактичною роллю податку на додану вартість в економічному житті країни.

Починаючи з середини 90-х років, податок на додану вартість визначався законами України про державний бюджет як основне доходне джерело. Але торік ПДВ втратив цю роль. От лише деякі цифри.

За рік було нараховано 37,2 млрд. грн. податку на додану вартість. Але до держбюджету надійшло лише 10,4 млрд., або тільки 27,8% цієї суми (через пільги — 23,1 млрд. грн., а також недоїмку, тобто нараховані, але не сплачені платежі, що становила 3,7 млрд. грн.).

Одночасно із суми, що надійшла, 5,6 млрд. грн. належало повернути платникам ПДВ. Таким чином, у бюджеті мало залишитись лише 4,8 млрд. грн., що і є реальним показником застосування податку на додану вартість у господарстві України.

Але ж це тільки 12,7% від суми податку на додану вартість, нарахованого за результатами року, що свідчить про втрату ПДВ значення основного доходного джерела і правильність постановки питання щодо доцільності його подальшого існування взагалі.

Такі висновки підтверджуються ще одним фактом. Як відомо, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено його базову ставку на рівні 20 відсотків. Проте реальна її величина в економіці України — в середньому лише 5,8 відсотка (загальне надходження податку на додану вартість в 2001 році становило 10,4 млн. грн., а це лише 5,8% утвореної валової доданої вартості). Коли ж із суми надходження відняти заборгованість із повернення та переплати ПДВ, то з’ясується, що реальна ставка податку в середньому наближається до 2%.

Однак той, хто платить, а це передусім громадяни — покупці товарів, викладають не 2%, а всі 20. Кому тоді потрібен такий податок? Державній податковій адміністрації? Можливо, але ж не вона мусить задавати тон.

На 1 липня нинішнього року ДПА не повернула 58 тис. платників податку на додану вартість 6,1 млрд. грн. При цьому для 31 тис. суб’єктів підприємницької діяльності ця заборгованість із боку податківців була простроченою. Водночас, 63 тис. платників ПДВ мали на 1 липня цього року переплати за цим податком на суму 1,5 млрд. грн. Тож сума реальних боргів ДПА перед платниками становить на сьогодні величезну цифру — 7,6 млрд. гривень.

Економічний абсурд? Ні. Реальність, несумісна зі здоровим глуздом. А науковою мовою — диспропорція, порушення раціональних співвідношень економічного розвитку.

П’ята невідповідність — між виконанням доходних частин загального і спеціального фондів бюджетів України.

Як відомо, державний бюджет складається з двох частин: загального і спеціального фондів. Якщо доходи і видатки загального фонду повністю знаходяться, так би мовити, «під юрисдикцією» Мінфіну та Держказначейства і саме звідти здійснюється левова частка соціальних та інших загальнодержавних витрат, то доходи і видатки спеціального фонду — це переважно колишні позабюджетні фонди, які використовуються їх розпорядниками, як правило, «для себе» і на свій розсуд. Тож не дивно, що показники загального фонду хронічно не виконуються, а спеціального — навпаки, «хронічно» перевиконуються.

Так, у 2001 році загальний фонд не отримав 4,8 млрд. грн., або 14,4% встановлених законом доходів. А до спеціального надійшло доходів на 20,1% більше, ніж передбачав законодавець.

Аналогічною є ситуація і нинішнього року: загальний фонд за доходами недовиконано за перше півріччя на 7,2%, а спеціальний — на 3,6% перевиконано. Своя рука — владика?

Шоста невідповідність — між визначеною законом бездефіцитністю і реальною дефіцитністю Державного бюджету України.

Законом на 2001 рік бюджет передбачався бездефіцитним. Фактично ж виконано його із, так би мовити, «декларованим дефіцитом» у сумі 1,3 млрд. грн. Але сюди ще варто додати 2,6 млрд. грн. кредиторської заборгованості бюджетних установ і 5,6 млрд. грн. боргів платникам ПДВ, які є прихованим дефіцитом бюджету. Таким чином, реальний дефіцит держбюджету торік становив 9,5 млрд. грн.

Нині ситуація не краща. Держбюджет-02 затверджено із дефіцитом у 4,2 млрд. грн. Фактично ж за перше півріччя цього року Міністерством фінансів та Державним казначейством було створено штучний профіцит у сумі 979 млн. Це при тому, що не було профінансовано видатків на суму 2,9 млрд. грн., не повернуто 6,1 млрд. грн. ПДВ, здійснено переплат із ПДВ на 1,5 млрд.

Чому це відбувається?

Першопричиною згаданих макроекономічних диспропорцій є невідповідність державної податкової політики, включно із політикою адміністрування податків, програмним завданням економічного зростання.

Передусім, маємо на увазі дії, спрямовані на списання і реструктуризацію податкових боргів та надання пільг із оподаткування, при тому, що податковий тягар на чесних платників не тільки не зменшується, а й зростає.

Втрати держави від списання та реструктуризації податкових боргів та наданих пільг із оподаткування вибраним, а точніше «обраним», напрямкам та структурам досягли торік майже 58 млрд. грн.

У 2001-му пільги з оподаткування було надано 128 тис. платників. Загальна їх сума зросла проти 2000 року на 4,4 млрд. грн. А в першому кварталі цього року обсяг податкових пільг — 12,7 млрд. — перевищив надходження не тільки до державного, але й до зведеного бюджету.

Ясна річ, якщо в нашій державі податки хтось усе-таки платить, то платить він і за тих «щасливців», які мають багатомільйонні «індульгенції». Приклади читач, сподіваюсь, добре знає, зокрема, з власного досвіду.

По-друге, це невідповідність рівня податкових надходжень темпам економічного зростання країни. Реальні обсяги ВВП постійно збільшуються, але податкові надходження до бюджетів України зменшуються при зростанні податкового тиску на справжніх платників.

Ми вже згадували, що торік реальний ВВП зріс на 9,1%, а реальні податкові надходження — тільки на 3,2. Але коли із суми податкових надходжень абсолютно справедливо виключимо бюджетну заборгованість із відшкодування ПДВ, то виявиться, що реальні податкові надходження не збільшилися, а зменшилися на 5,7%.

Податки та обов’язкові платежі, які адмініструються Державною податковою адміністрацією, сплачувалися та збиралися в 2001—2002 роках не в повному обсязі і несвоєчасно. За цими платежами торік не отримано 2,2 млрд. грн. За платежами, передбаченими бюджетним розписом на шість місяців нинішнього року, до загального фонду не надійшло 2,8 млрд. грн. доходів, з них Державна податкова адміністрація не забезпечила надходження 2,4 млрд.

Загалом борг за податковими зобов’язаннями підприємств України з початку року збільшився на 3,6 млрд. грн. і на перше липня становив 9,9 млрд. При цьому близько половини податкової заборгованості припадає на найбільші і, відповідно, «найбідніші» підприємства паливно-енергетичного комплексу.

І це при тому, що в Державній податковій адміністрації сьогодні працюють 62 228 чоловік, на утримання та забезпечення роботи яких із держбюджету передбачено на цей рік понад 1 млрд. грн.

Однією з причин неефективності адміністрування податків є непрозорість діяльності податкових органів. Це, наприклад, стосується їхньої роботи з боржниками, продажу активів платників податків, які перебувають у податковій заставі, повернення ПДВ, інших питань, які сьогодні глибоко турбують українську громадськість.

Наступна причина — неадекватність державної бюджетної політики проголошеним завданням фінансової стабілізації.

Ми декларуємо необхідність подолання платіжної кризи, а як доходить до діла — вона дедалі загострюється.

Дебіторська заборгованість (те, що винні «мені») господарюючих суб’єктів збільшилася за минулий рік на 35 млрд. — до 220 млрд. грн. Кредиторська (те, що винен «я») — на 24 млрд. і досягла 282 млрд. грн. У першому півріччі — та ж тенденція: кредиторська заборгованість зросла на 3,4, дебіторська — на 5,4%. І кінця-краю цьому не видно.

Склалася ситуація, коли всі, хто працює, один одному винні великі гроші. І становить цей борг майже 55 млрд. доларів. Як влучно сказав один жартівник, «в Україні тільки боягуз віддає сьогодні свої борги. А я — не боягуз!»

Ми декларуємо чітке виконання завдань, визначених законом про Державний бюджет України. Насправді ж виходить по-іншому.

Видатки загального фонду держбюджету-01 затверджені в сумі 32,6 млрд. грн., а фактично проведено їх на 29,2 млрд., що не могло не вплинути на соціально-економічну ситуацію в країні.

Така сама тенденція у січні—червні поточного року: видатки загального фонду передбачалися в сумі 18,6 млрд. грн., а проведено їх на 15,4 млрд., або на 83%.

Має місце «ручне» управління процесом виконання державного бюджету, про що свідчить непропорційність фінансування галузей господарства країни та розпорядників коштів.

Найкраще в 2001—2002 роках фінансувався апарат управління, і це вже традиція. Торік видатки на державне управління за рахунок загального фонду держбюджету було затверджено в сумі 2,6 млрд. грн., що в 2,4 разу перевищувало бюджетні призначення 1999-го. Темп приросту видатків загального фонду держбюджету на утримання органів виконавчої влади 2000 року випередив темп приросту загального обсягу видатків держбюджету в 2,6 разу. У 2002 році — ті ж тенденції.

До того ж, крім грошей, отриманих безпосередньо із Державного бюджету України, державні установи, як правило, «силової спрямованості», отримували значні кошти від юридичних та фізичних осіб та у вигляді благодійних внесків і пожертвувань. МВС за рахунок цих коштів зробило видатків на 310 млн. грн., СБУ — на 122 млн., Держкомкордон — на 94 млн., Міністерство оборони — на 94 млн., ДПА — на 72 млн. грн.

Такою ж була практика і в попередні роки, зокрема і в 2000-му, коли видатків за рахунок цих коштів було проведено на суму 974 млн. гривень. Не змінилась вона і нині: у січні—червні 2002 року за цим видом доходів Генеральна прокуратура, СБУ, Держкомкордон, МВС і Міністерство оборони перевиконали річні призначення більш ніж у 20 разів.

Водночас, значно менше запланованих використано коштів, наприклад, на виконання державних науково-технічних програм: за 53 програмами із 146 — фінансування нижче 50%, а за 11 програмами видатки не проводилися взагалі.

Третя причина — прорахунки в корпоративно-дивідендній політиці, яка не була спрямована на захист фінансових інтересів держави.

На державну частку майна згідно з бюджетом мали бути сплачені 200 млн. грн. дивідендів. Фактично надійшло 57 млн. При цьому уряд звільнив від сплати дивідендів такі «бідні» структури, як НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Укртелеком», «Титан», ДАХК «Каскад» та інші.

Загалом до державного бюджету на минулий рік не надійшло 3,6 млрд. грн. платежів, які адмініструються Фондом державного майна України.

Аналіз показав, що, на відміну від попередніх років, найгірше сьогодні працюють державні підприємства, менеджмент яких забезпечують органи державного управління та Фонд держмайна. Більшість із них (50,9%) виявилися збитковими, тоді як іще минулого року цей показник становив 39,4%.

Збитки, одержані державними підприємствами, тільки за три місяці цього року становили 2 млрд. грн., або 32,1% їх загального обсягу по господарству країни. А чистий прибуток (фінансовий результат) таких підприємств досяг лише 65 млн. грн., або тільки 17% загального обсягу прибутку в економіці України.

Програма приватизації на 2002 рік не виконується, тож державний бюджет може недоотримати майже 4 млрд. грн., передбачених для фінансування загального та спеціального фондів державного бюджету.

Четверта причина — обслуговування та погашення державного боргу, яке залишалось обтяжливим для фінансів країни.

З цією метою в першому півріччі 2002 року було використано 4,4 млрд. грн., що в 1,6 разу, або на 1,7 млрд. грн., більше, ніж за аналогічний період минулого року. Ця сума співставна з 23% усіх видатків держбюджету за січень–червень.

У той же час загальна сума простроченої заборгованості перед державним бюджетом за отримані під гарантії уряду іноземні кредити зросла в першому півріччі на 123 млн. дол. — до 1,4 млрд. дол., або 7,6 млрд. грн. Відшкодування її практично не здійснювалось.

Замість резюме

Країна знову на роздоріжжі: з одного боку, зростання ряду об’ємних макроекономічних показників свідчить про завершення десятилітнього періоду спаду і початок формування нових тенденцій. З іншого — ці нові об’єктивні тенденції наштовхуються на вкрай консервативні і неадекватні механізми управління економікою. Як наслідок, маємо істотне уповільнення економічного зростання.

Що далі? Диспропорції наростатимуть і в перспективі зведуть нанівець спроби виходу України з економічної кризи, реформування соціальної сфери та інтеграції в Європейське співтовариство? Чи, може, в ході підготовки, розгляду та прийняття держбюджету на наступний рік удасться зменшити їх негативний вплив причин?

Не хотілося б, щоб 2003-й у цьому сенсі для країни було втрачено. Тож побажаймо мудрості всім, хто причетний до фінансово-бюджетних процесів у державі: від їхніх рішень залежатиме благополуччя всіх нас — громадян України, незалежно від соціального статусу та рівня доходів.

При підготовці статті використано звітні дані та матеріали Держкомстату, Рахункової палати, ДПА, Мінфіну, Мінекономіки, Держказначейства, Національного банку України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК