ЛУКАВІ ЦИФРИ ВЕРСТАЮЧИ ЩОРОКУ БЮДЖЕТ, ДЕПУТАТИ НАЧЕ ПРОПОНУЮТЬ ПЛАТНИКАМ ПОДАТКІВ НАПОВНИТИ МІШОК, У ЯКОМУ ХТОСЬ УЖЕ СВІДОМО НАРОБИВ ДІРОК У ПОТРІБНОМУ МІСЦІ

Розгляд бюджету країни на наступний рік — непоганий привід поговорити про те, як ми зводимо видатки з доходами в році нинішньому. Тим паче, що напередодні парламентських виборів, як відомо, фінансові проблеми неабияк загострюються, а боротьба за володіння матеріальними ресурсами помітно посилюється на всіх рівнях. І, як правило, ті, кому грошей бракує, починають шукати в цьому винних. Хто ними виявиться напередодні виборів? Прем’єр-міністр, головний митар, декілька директорів і голів банків чи хтось іще?

Ми вже вкотре зіштовхнулися з тим, що, як говорив класик, грошей на всіх не вистачає. Тож не дивно, що на шпальтах деяких видань почали з’являтися запитання: ВВП зростає, наче на дріжджах, за січень—серпень він підріс на 10,8%, якщо вірити офіційній статистиці, а номінально загалом на 27,5%, приріст виробництва становить 16,9% порівняно з аналогічним торішнім періодом.

...А гроші де?

І хоч скільки говорили б представники податкової служби, що вони мобілізували до зведеного бюджету коштів у 1,3 разу більше, ніж за аналогічний період минулого року, у пересічного виборця залишається запитання: «А чому це за такого зростання виробництва моє життя не поліпшилося?» Схожа думка виникає і в багатьох чиновників: «Бюджет наповнюється значно повільніше, ніж зростає виробництво».

І справді, за останні місяці в Державний бюджет України надходить менше грошей, ніж планувалося: у вересні, приміром, 1538,8 млн. грн., або 85% планових надходжень. Пояснення більш ніж просте. По-перше, держскарбниця поповнюється завдяки податку на додану вартість, акцизному збору, податку на прибуток, які підприємці часто й густо навчилися обходити й навіть обертати на свою користь, як ПДВ.

По-друге, наближаються вибори, і регіональні еліти, включаючи керівників підприємств, намагаються «заначити» на потреби виборчої кампанії мільйон-другий гривень. Якщо не собі, то другу, подрузі, колезі по партії... та мало кому.

Однак є ще одна серйозна проблема, розв’язати яку можна лише на законодавчому рівні, причому будучи кревно зацікавленим у збільшенні надходжень до держбюджету.

Так от, цей кошторис із року в рік складається, скажемо так, нерозумно з погляду державного. А виконання бюджету — це те саме, що виконання комп’ютерної програми: дурницю закладеш — дурницю одержиш.

«Майже доторгувалися»

Почнемо з ПДВ, який уже всім набив оскому. Не наслідуватимемо популістів, котрі вимагають його скасування. Те, що цей інструмент використовується не за призначенням — як бейсбольна битка в одній сумній історії, — очевидно. Ось приклад. Останнім часом сальдо зовнішньоторговельних операцій у нас позитивне — відомо всім. Патріотично налаштовані особи (автор, до речі, одна із них) схильні пишатися цим фактом, оскільки саме він, а не збиті помилково літаки, визначає авторитет країни. Але, на жаль, мало хто знає, що перевищення експорту над імпортом нашій державі... завдає матеріальних збитків. Парадокс? Річ у тому, що найдинамічніше розвиваються експортно орієнтовані галузі, передусім металургія, хімія, машинобудування, легка промисловість.

За вісім місяців із сплачених 6,9 млрд. педевешних надходжень 2,3 млрд. пішло на відшкодування видатків підприємствам-експортерам. А загальна заборгованість бюджету перед ними перевищила залишок суми і становить 5 млрд. грн. Якщо навіть не враховувати, що значну частину контрактів укладено з офшорними компаніями і виручка від цих угод не повертатиметься в Україну, доречно згадати забуте українське прислів’я: «Досить, батьку, торгувати, бо нічим здачу вже давати».

Проте й це ще не все. Наші терті підприємці досить часто пред’являють до відшкодування суми, які фактично не оплачені постачальниками сировини й матеріалів. У ситуації, коли кредиторська заборгованість становить 272,6 млрд. грн., а дебіторська — 213 млрд., добрі побажання відшкодовувати ПДВ лише після того, як підприємство розрахувалося зі своїми постачальниками, так і залишаються побажаннями розпорядників бюджету. Втім, не виключено, що комусь найближчим часом доведеться серйозно зайнятися ПДВ. Грошей на відшкодування цього податку в бюджеті просто немає — шахтарям, лікарям і педагогам не вистачає... Більше того, глава ДПАУ Микола Азаров і глава Рахункової палати Валентин Симоненко застерігали на прес-конференціях, що найближчим часом обсяги відшкодування ПДВ можуть перевищити обсяги надходжень.

До речі, у Росії, де з ПДВ аналогічна картина, уже готовий проект закону, за яким експортерів найбільш конкурентоспроможних товарів — нафти, газу тощо — буде позбавлено додаткового доходу в формі відшкодування ПДВ з бюджету. А щоб не скривдити рідних олігархів, російська податкова міліція пропонує їм включати суму ПДВ у собівартість продукції.

І зовсім уже явною дурістю є нульова ставка щодо брухту, коли горе-експортери демонтують діюче промислове устаткування й відправляють його на експорт. Виходить, що країна сплачує за шкоду, яку їй заподіюють... А ще говорять про кризу благодійності!

За статистикою, наші підприємства заробили 14,6 млрд. грн. прибутку. Але прибуток, відбитий у фінансовій звітності, і прибуток, що підлягає оподаткуванню, часто (як кажуть в Одесі) — дві великі різниці. Нехай закидають мене камінням керівники, котрі показували весь свій прибуток і не знають, як його приховати. Та навіть без урахування цієї обставини сума можливого податку на прибуток дуже далека від реальної.

У деяких випадках фінансові результати підприємств поліпшилися після того, як відповідно до закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» було списано загалом 14,0 млрд. грн. бюджетної заборгованості, із яких 7 млрд. грн. — за основним платежем і штрафними санкціями. Хоч як дивно, а саме списання податкового боргу і стало основною причиною дохідності деяких підприємств, тож фактичного приросту надходжень у бюджет вони не дадуть.

Прибуток
як показник моралі

Є ще одна хитрість для бюджету, створена самими ж законодавцями. Віднедавна підприємствам дозволено переносити суми збитків і цим зменшувати оподатковуваний прибуток протягом п’яти наступних років. Ось чому сума збитків підприємств скоротилася з 31 млрд. грн. на початку року до 21 млрд. на початок вересня. Проте бюджет від цього знов-таки...

І хоч як ремствували податківці, але обсяг оподатковуваного прибутку свідомо зменшують навіть ті підприємства, що працюють в умовах економічних експериментів і, відповідно, мають істотні пільги щодо податку на прибуток.

Приміром, 2000 року, тобто в період надання податкових пільг як учаснику експерименту в гірничо-металургійному комплексі, один із металургійних комбінатів прийняв на баланс 23 сільськогосподарські підприємства з зобов’язаннями та збитками попередніх років. У принципі добре, що директор знайшов можливість забезпечити свій багатотисячний колектив. Але при чому тут бюджет?

Сумно, що багато підприємств, які увійшли до рейтингу топ-100 і є найпривабливішими, сплачують податок на прибуток несумірно малий або показують збитки, що переносяться на наступні періоди.

Недавно ДПАУ оприлюднила список таких, як раніше сказали б, маяків. У списку — ВАТ «Єнакіївський металургійний завод», ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Дніпроазот», КДГМК «Криворіжсталь», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча».

За статистикою, збитковою залишається діяльність 50% промислових підприємств, 52% підприємств будівництва, 55% підприємств житлово-комунального господарства. Ці вже не тільки не сплачують податку на прибуток, а помалу проїдають навіть власні оборотні кошти, їхня платоспроможність падає, дебіторська заборгованість зростає. Так, із початку року вона збільшилася більш як на 28 млрд. грн. Які вже тут податки...

Руда... з Кайманових островів

Походження ще однієї «дірки» в бюджеті — офшори. Першими прикинулися «іноземцями» підприємства легкої промисловості, зумівши переконати всіх, що працюють лише за одну зарплату на давальницькій сировині. Потім на давальницькі схеми перейшли нафтопереробники...

За даними Мінекономіки, за сім місяців ц.р. використано давальницької сировини (у млрд. грн.): при виробництві нафтопродуктів — на 6,74 (темпи зростання обсягів виробництва за цей період становлять 76,9%); при виробництві продукції харчової промисловості — на 2,576 (22%); при виробництві продукції легкої промисловості — на 1,614; при виробництві продукції металургії та обробці металу — на 3,54 (14%); у хімічній і нафтохімічній промисловості — на 1,124. Усі галузі використали давальницької сировини на 21 млрд. 101 млн. грн.

І справа, ясна річ, зовсім не в поганих директорах. Вони піклуються про свій прибуток, і правильно роблять. Але ті, хто писав закон із такими огріхами, мусили, за ідеєю, подбати про наповнення бюджету. І ті, котрі за такими законами планували доходи бюджету, за ідеєю, теж повинні були потурбуватися — це крім того, що для початку вони повинні вміти рахувати.

За інформацією Держкомстату, за сім місяців ц.р. в Україну надійшло давальницької сировини на 587,2 млн. дол., що становить 6,8% від усього обсягу імпорту (за аналогічний період минулого року було 6,6%). При цьому з офшорних зон надійшло давальницької сировини на 43,6 млн. дол. США.

За цією схемою в Україну нібито з Кіпру, Кайманових островів і з інших тропічних країн поставлялися руда, шлаки, зола, паливо, нафта й нафтопродукти, хімічне волокно, нитки, шерсть, електричні машини й устаткування.

А в офшорні зони експортовано продукції на 226 млн. дол. США. І справді подумаєш: а чи не подавляться вони там, в офшорах?!

Вітчизняну продукцію ненаситним офшорам відпускають за мінімальними цінами, які часто не покривають видатків на її виробництво. Про те, що виторг звідти навряд чи повернеться, згадувати зайве. Суми неповернутої виручки, які значаться за деякими нашими підприємствами, можуть кого завгодно приголомшити, навіть податкову інспекцію. За її даними, НАК «Нафтогаз України» «ніяк не може одержати» 1 млрд. 172 млн. грн., ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» — 90,8 млн. грн., корпорація «Індустріальний союз Донбасу» — 37,6 млн. грн., ТОВ «Дніпрошина» — 23,7 млн., Запорізький алюмінієвий комбінат — 21,8 млн., НАЕК «Енергоатом» — 14,3 млн.

Показово, що порівняно з минулим роком у 2,6 разу збільшився експорт на Віргінські острови, на 42% — у Сінгапур, значно збільшився експорт до Ліберії, Гонконга.

Обсяги імпорту в Україну через офшорні зони теж збільшуються, внаслідок чого надприбутки залишаються за кордоном. Найпоказовіший приклад: попри те, що на півночі та сході в наших сусідів хлюпотять океани нафти й газу, 79% енергоносіїв імпортується в країну через офшорні зони.

До речі, про енергоносії. Нинішнього року заводи на території нашої країни збільшують виробництво нафтопродуктів. За вісім місяців 2001-го порівняно з відповідним періодом минулого року на 90,8% зросло виробництво бензину, на 77,4% — дизельного палива.

Від реалізації цього добра в бюджет належало сплатити 353 млн. грн. акцизного збору, але надійшло менше половини. В інших випадках включалася схема уникання податків під назвою «давальницька сировина». Коли ж ДПАУ намагалася одержати податок через господарські суди, вона програвала навдивовижу стало: аж надто каламутну водичку «наколотив» законодавець.

Список бід і втрат унаслідок недалекоглядності, незнання (або, навпаки, неабиякої, і тоді корисливої, далекоглядності) народних депутатів можна подовжити.

І все-таки прикро: навіть зміцнення нашої гривні за сформованої практики складання держбюджету невигідне, оскільки деякі платежі, як, приміром, за транзит газу, обчислювалися в доларах. Верстальники бюджету валюту контрактів радісно перераховували в рідну за прогнозованим Мінфіном курсом — і в такий спосіб узаконювали «бюджетну дірку» в розмірі реальної курсової різниці. Себто навіть зміцнення національної валюти виявляється руйнівним для держави, де не вміють управляти ситуацією.

Але справа, в принципі, не тільки в цих цифрах, хоча вони колосальні. Дуже симптоматично, що ці втрати закладаються з року в рік — так само, як десятиліттями СРСР планував перевиконання планів на скількись там відсотків. Невже нам не під силу дещо змінити принцип нарахування деяких податків, змінити закони та скасувати низку пільг, вигідних тільки окремим підприємствам?

Тоді не доведеться країні носити воду решетом. Утім, водночас це означатиме, що неможливо буде прилаштуватися під решетом із своїм крухликом...