ВВП ВИХОДИТЬ ІЗ ПІДПІЛЛЯ?

Цю статтю було написано до появи «Звернення трьох». Після оприлюднення документа в автора статті виникли сумніви, що тепер публікацію буде витлумачено лише як спробу компліменту нинішньому прем’єру. Проте ще раз перечитавши текст, залишаю все без правок. Додам тільки, що вкрасти економічне зростання-99, можливо, навіть більш простимо, ніж позбавити патріотично налаштовану частину країни надії на краще життя й порядніших вітчизняних політиків...

Реальність
чи лукава цифра

Давно розчарований освічений люд трохи отетерів, дізнавшись, що головний показник багатства країни зріс, відповідно до офіційних даних, аж на 6%. Невже країна перестала падати у прірву і тепер почнеться поліпшення в усіх сферах економіки?

Щоб відповісти на це запитання, бажано спочатку визначитися, що ми зараз маємо: справді реальне зростання ВВП чи гру в лукаві цифри, іменовані статистикою? Хоч як це дивно, визначитися, де ми, не так просто. Попри запевнення економістів, буцімто процес економічного піднесення властивий усім постсоціалістичним країнам, яким десять років тому зроблено «щеплення» ринкової економіки. Російська економіка ще торік показала темпи зростання 7%, що пояснювалося подорожчанням енергоносіїв, Казахстан ще вище — 9%. Економіка України розвивається в аналогічному ключі...

Для початку нагадаємо, що, за даними на 1 січня 1999 року, ВВП становив приблизно 40% від обсягу ВВП 1990-го. Певна річ, його структура була цілком інакша, тоді ми випускали максимальну кількість тракторів і верстатів на душу населення й дуже мало якісних товарів споживання. Проте погіршення якості життя основної маси населення за останнє десятиліття очевидне.

Чи поліпшилося життя співвітчизників протягом 2000 року — ось у чому питання.

Аналізуючи економічні реалії, виявимо три незаперечні факти: скорочення зовнішньої заборгованості на 20% (тепер це менше 10 млрд. дол.), стабільна грошова одиниця на тлі приросту внутрішніх валютних резервів, а також виплата всієї заборгованості по пенсіях і поточній заробітній платі.

Що є, то є. Видно простим оком. Тепер спробуємо розібратися, звідки Кабмін узяв гроші для цих виплат.

Але ж гроші реальні!

По-перше, за рахунок надходжень від приватизації. Цей факт стовідсотково записати в актив нинішнього уряду не можна, оскільки він потребував політичної волі всіх гілок влади: Президента, Верховної Ради, до того ж проводився під явним тиском із боку Міжнародного валютного фонду.

По-друге, джерелом надходжень до бюджету стали суто монетарні хитрощі, погоджені урядом із Національним банком: жорстке регулювання валютного ринку з одночасним викупом іноземної валюти на внутрішньому ринку, збільшення грошової маси, передевальвація гривні тощо. Важко підрахувати, скільки грошей це принесло в скарбницю, але саме цей чинник виявився визначальним для зростання інфляції на 25,8%.

По-третє, надходження в бюджет збільшилися за рахунок скорочення бартерних схем, взаємозаліків і скасування пільг (лише урядових постанов, що дарували пільги багатьом суб’єктам підприємництва, скасовано понад сто). Заради справедливості слід зазначити, що з пільгами перманентно боролися й раніше, боротимуться й далі, позаяк у нашій економіці є ще чимало заповідних місць — лише експеримент у гірничо-металургійному комплексі чого вартий!

За даними ДПАУ, за підсумками 2000 року, надходження в бюджет збільшилися проти попереднього більш як на 5 млрд. грн.

З тіні на світло перелітаючи...

Як і припускали багато аналітиків, Віктор Ющенко, як і годиться фінансисту, розібрався з напрямом фінансових потоків і спробував створити схему, за якою б вони, бодай частково, потрапляли в державний бюджет. Таким чином, знизився рівень тінізації економіки, багато підприємств, втративши можливість працювати за бартером і таким чином мінімізувати обсяг податків, змушені більше «світити» свою діяльність.

Позитивним для бюджету явищем стало майже десятиразове зростання мінімальної заробітної плати, оскільки багато фірм офіційно, із нарахуванням податків, виплачували лише мінімальні ставки, а решту зарплати — так званою чорною готівкою. Одночасно розгорнулася зразково-показова боротьба з «конвертаційними центрами» та банками, що їх обслуговували.

Завдяки всьому цьому «сірий» сектор економіки трохи скоротився, хоча про повну перемогу над ним говорити передчасно.

Концептуальні
питання

Коли говорити про системні зміни, досягнуті урядом Віктора Ющенка, то до них можна зарахувати скасування бартеру й вексельних схем і часткове скасування пільг. От, у принципі, і все. Решта — «традиційна текучка». Серед них є, звісно, рішення надзвичайно важливі, на зразок реструктуризації зовнішнього боргу минулої весни чи диверсифікації постачання нафти, але це все-таки деталі.

Попри всю симпатію до прем’єра та виконану ним роботу, доводиться констатувати, що, всупереч іміджу реформатора, реальних реформ він поки що не починав. За образним порівнянням одного з відомих в Україні експертів і аналітиків, наша економіка схожа на автомобіль, двигун якого протікає в кількох місцях. Нинішній уряд лише «заліпив» найбільші «дірки», й економічний автомобіль рушив з місця.

Тоді за рахунок чого таке вражаюче зростання ВВП?

Висловимо ще крамольнішу думку. Є підстави вважати, що фактично зростання промислового виробництва й ВВП почалося не в листопаді 1999 року, як стверджувала статистика, а трохи раніше. Можливо, починаючи вже з серпня 1999-го. Саме тоді графіки зафіксували найнижче значення ВВП, порівняно з базовим показником 1990 року. Не виключено, що таким чином проявилися зміни, запрограмовані появою в Україні елементів ринкової економіки, конкуренції тощо.

Поштовхом для розвитку реального сектора мала, за ідеєю, стати фінансова криза 1998 року, після якої банки не змогли заробляти на ринку державних облігацій і змушені були переорієнтуватися на кредитування реального сектора.

Хто вкрав наше зростання

Інша річ, що тоді від цих позитивних змін користі не було: завдяки бартерним схемам новий продукт повністю привласнювали тіньові структури, він не потрапляв до бюджету і не перерозподілявся через суспільні механізми. Реальний додатковий продукт був настільки замаскований векселями та бартером, що промислового зростання влітку 1999-го не помітила навіть статистика, що загалом зрозуміло. Адже металургійні підприємства (майже 60% експорту) продавали продукцію собі на збиток, офшорні компанії звітів у ДПАУ не надсилають, а західні банки не мають звички поширювати інформацію про чиїсь персональні рахунки. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Втім, той факт, що економічне піднесення почалося ще до прем’єрства Віктора Ющенка, не применшує заслуг Віктора Андрійовича та його однодумців в уряді, а навпаки, підкреслює їх. Інакше, за решти економічних чинників, країна мала б, мабуть, уже вдвічі більше боргів по зарплаті й пенсіях, ніж на старті 2000-го.

А хто в нас держава?

Отже, визначившись зі своїм місцеперебуванням, хочеться з’ясувати, чого чекати від такого бурхливого початку року.

Безумовно, позитивні тенденції триватимуть. За інерцією, завдяки системним ринковим перетворенням, хай і частковим. Але чи матиме країна якусь користь від майбутнього зростання ВВП?

Це залежатиме від напряму основних фінансових потоків — до бюджету чи повз нього. Хотілося б сподіватися, що зміни в економіці, як стверджувала колишній віце-прем’єр Юлія Тимошенко, необоротні.

Але це не так. «Поінформовані оптимісти» стверджують, що вексельні схеми, бартер і неплатежі в бюджет зацвітуть махровим цвітом того самого дня, коли Віктор Ющенко залишить кабінет на Грушевського.

Схоже на правду. І в такому разі економічна ситуація в країні уже наступної осені до болю нагадуватиме ситуацію листопада-грудня 1999 року: працювати можна, тільки задарма.

Якщо Ющенка з посади не попросять, зростання ВВП триватиме і, мабуть, досягне прогнозованих 2-3%. Хоча не без проблем. Резерви боротьби з бартером практично вичерпано, інших системних реформ не було.

Дуже серйозно може попсувати картину рівень безробіття. Поки що воно в Україні більше приховане, але, за деякими прогнозами, може перетворитися на реальне й досягти 18—20%. Підвищення рівня мінімальної заробітної плати й вимога своєчасних виплат можуть призвести до масових скорочень на виробництві. Новий бізнес не зможе «поглинути» таку кількість додаткової робочої сили, оскільки ця сфера надміру зарегульована.

Аби послабити соціальне напруження, слід зробити те, про що стільки років говориться з усіх трибун: зменшити нарахування на заробітну плату, а щоб бюджет не постраждав, ліквідувати пільги, які ще залишилися, зокрема й у металургії. Отут і відкриється «другий фронт».

Утім енергетичне лобі цілком може об’єднатися з металургійним, і тоді вже ніякі показники зростання ВВП чи реструктуризація боргів перед Паризьким клубом кредиторів (яку треба проводити вже нинішнього року) не врятує прем’єра від гніву олігархів або тих, хто себе такими вважає.

Хіба що вкрай потрібні системні рішення (не говоримо «реформи»), передусім Податковий, Митний, Земельний кодекси, нове пенсійне законодавство Верховна Рада проведе в найкоротші терміни. Якщо це здійсниться бодай частково, економіка може почати розвиватися за оптимістичним сценарієм.

Попри те, що Віктора Ющенка «знімають» з посади майже так само часто, як і Юлію Тимошенко, одна з його позитивних рис — уміння «вести дискусії» та йти на поступки, коли, вдаючись до його улюбленого вислову, «ціна питання» того варта. А наразі вона аж надто серйозна...