КАРАЛЬНІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ЯК ЇХ СТВОРИТИ ЧИТАЄМО «СОРОК РЕКОМЕНДАЦІЙ» ВІД FATF

Цікавий документик — «Сорок рекомендацій групи розробки фінансових заходів щодо боротьби з відмиванням грошей (FATF)», можливо, і не варто було б обговорювати як елемент національного законодавства, якби не… Якби ці «сорок сороків» рідний Кабмін разом із рідним НБУ не перетворили на вже власну спільну постанову (№ 1124 від 28.08.2001 року), де виконавчій владі, банкам та іншим фінустановам наказано цими «Сорока рекомендаціями» (наведеними як офіційний додаток) «керуватись у своїй діяльності».

Прецедент, слід сказати, створено дуже й дуже поганенький. Чужоземні «Рекомендації» не просто сприйнято некритично, а цілком введено в урядово-нацбанківську постанову, і вони стали, таким чином, внутрішнім нормативним актом! Причому із зовсім унікальним статусом — рекомендації, якими наказано керуватися! А чи зберегли вони в такому разі рекомендаційний (тобто не обов’язковий) характер? А як же тоді розуміти «керуватися»? Тим паче з урахуванням того, чия постанова їх до себе додала і кому її адресовано...

Почнемо з початку:

«1. Усі країни (який чудовий стиль для додатка до постанови Кабміну та НБУ! — О. К.) повинні негайно здійснити кроки для ратифікації та повної імплементації (може, заодно дали б доручення «керуватися» ще й Верховній Раді? — О. К.) Конвенції Об’єднаних Націй 1988 року проти незаконного обігу наркотиків і психотропних речовин…»...

До речі, про психотропні. З ними Україна бореться вже давно. Ще до Закону «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.95 року (але чинний донині!) потрапила вимога до банків (і не тільки до них) доносити в 20-денний термін «відповідним правоохоронним органам» про всіх громадян, чиї разові вклади або перерахування перевищили 60 млн. крб. (на той час це було приблизно 400 дол., а на сьогодні — з урахуванням деномінації з коефіцієнтом 10000 — 600 грн., тобто близько 110 дол.). Таким чином, аби вважатися в нас наркоманом чи наркоділком (ну принаймні підозрюваним у цьому), треба не так і багато...

Проте ми відхилилися від теми, тож повернімося до наших баранів.

У п. 2 «40 рекомендацій» дають вказівку: «Закони про збереження таємниці фінансовими установами мають формулюватися таким чином (це, нагадуємо, наказано органам виконавчої влади і банкам та іншим фінустановам. — О.К.), щоб не перешкоджати впровадженню цих Рекомендацій».

А ось вимогу з п. 16 адресовано вже безпосередньо фінансовим установам, їхнім керівникам, посадовим особам та працівникам. Що ж вони повинні робити? Виявляється, вони «повинні мати визначений нормативними актами юридичний захист від карної або цивільної відповідальності у зв’язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття інформації, обумовлених контрактом або будь-якими законодавчими (!!! — О.К.), нормативними або адміністративними положеннями, в усіх випадках, коли вони добровільно доводять свої підозри до відома компетентних органів навіть за умови, що ці особи не знали точно, які саме кримінальні дії стоять за операцією, а також незалежно від того, чи такі кримінальні дії дійсно мали місце у цьому конкретному випадку».

Ну як?!

І це беззаконня, яке ставить понад законами помилкові доноси, — частина урядового документа! Ну хай прем’єр-міністрові часу забракло. Але ті, хто підсунули на підпис, мусили ж подивитися, що підсовують! Чи просто всім було ліньки? Дуже скидається на це. У ч. 2 п. 3 ст. 18 свіжоухваленого Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» сказано: «Критерії віднесення операцій до сумнівних і незвичайних (тобто таких, про які — відповідно до ч. 1 того ж пункту — фінустанови зобов’язані повідомляти «уповноважені державні органи». — О.К.) визначаються Кабінетом міністрів України».

Як же Кабмін впорався з даним йому в законі дорученням? А ось як. У п. 14 досліджуваного додатка до досліджуваної постанови написано: «Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на будь-які складні, незвичайно великі операції, на будь-які незвичні схеми проведення операцій, де не можна простежити очевидну законну кінцеву мету. Необхідно відстежувати, до можливої межі (? — О.К.), зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформляти письмово й надавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським (? — О.К.) і правоохоронним (! — О.К.) органам».

Отак! Будь-які — та й край! Ну хто тут згадає, що в «якомусь там» Законі «Про банки та банківську діяльність» (від 17.12.2000 року) у розділі 11 на ту саму тему («Запобігання легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом») у ст. 64 встановлено трохи чіткіші критерії і великих, і сумнівних операцій...

Хоча Закон, ясна річ, теж далекий від ідеального. У ньому прописано випадки, коли банк сам повинен виявити ініціативу та «з метою запобігання злочинам» повідомити «відповідним органам» (щось знайоме?) «інформацію щодо ідентифікації осіб».

Відповідно до ст. 64, це і є випадки, коли здійснюються «великі і/або сумнівні операції».

З «великими» — все більш-менш зрозуміло: це безготівкові розрахунки за угодами на суми, що перевищують еквівалент 50000 євро, тобто біля 250 тис. грн., або готівкові, що перевищують еквівалент 10000 євро, тобто трохи більше 50 тис. грн.

А ось критерій «сумнівних» операцій убиває наповал:

«Сумнівними є операції, що мають такі ознаки :

1) операція здійснюється при незвичних або невиправдано заплутаних умовах;

2) операція не є економічно виправданою (це, мабуть, операціоністка має вирішувати? А може, всюди сунути свого носа має особисто «начальник банку»? — О.К.) або суперечить законодавству України».

Тут найбільше зворушує слово «незвичних». Цікаво, для кого «незвичних»? Виходить, чим тупіший банкір (або підбанкірок), наділений повноваженням приймати рішення стосовно доносу, і чим більше операцій йому, обмеженому, видаються «незвичними», тим більше доносів цей банківський дебільчик повинен зініціювати?!

І як бути з «економічною виправданістю»? Чи не доведеться тицяти у віконечко разом із платіжкою її техніко-економічне обгрунтування? Скромненьке — сторінок так на п’ять-шість, аби дівчинка з того боку не визнала його «невиправдано заплутаним»?

Але то все — за Законом. А «Рекомендації» (які для нас, повторюємо, — тепер, мабуть, норматив, хоча й незаконний) підходять до питання ідентифікації набагато простіше. Ніякого переліку-визначення тих, хто такій ідентифікації (не) підлягає, вони взагалі не містять! Просто в п. 12 сказано: «Фінансові установи повинні зберігати документи, які стосуються ідентифікації клієнта (як, наприклад, копії ідентифікаційних документів — паспортів (! — О.К.), посвідчень особи, прав водія або аналогічних документів), облікові документи по банківських рахунках і ділову кореспонденцію протягом, принаймні, п’яти років після закриття (! — О.К.) відповідного рахунка.

Ці документи повинні надаватися у ході карного переслідування та слідства внутрішнім компетентним органам країни (мабуть, України. — О.К.)».

Цілі, звісно, шляхетні — гріх сперечатися, але чому знову «мета виправдовує засоби» і чому не можна уникнути нехтування законами загалом і банківською таємницею зокрема? Погані закони — то ініціюйте їх зміну, а не наказуйте нехтувати!

І хіба на рівні «Кабмін + НБУ» має вирішуватись, що дії посадових осіб і працівників фінустанов, пов’язані з «передачею інформації», як ідеться в п.17 «Рекомендацій», «не повинні санкціонуватися»? Як це?

Ну, а п. 18 уже фактично переводить банки та інших у зовсім нове підпорядкування: «Фінансові установи, які довели свої підозри до відома компетентних органів, повинні виконувати вказівки цих органів».

Це щоб доносити не кортіло?

Поставмо, можливо, несподіване (для когось) запитання: а чи не підриває це все основи банківської системи України? Чи тією каменюкою гатимо ми по голові, аби вбити муху, що на неї сіла? Чи не уподібнюємось громадянам, які щиро вважають найкращим засобом від лупи (й нежитю!) гільйотину?

Адже «Рекомендації» не такі й безневинні, як може здаватися. Указом Президента № 532/2001 від 19.07.01 року Кабміну наказано «вирішити питання щодо покладення функцій із забезпечення співпраці з Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і її Європейською групою аналізу на Державну податкову адміністрацію України».

А раптом ДПАУ тепер усе це почне контролювати — з урахуванням її безмежних можливостей? Посилаючись при цьому і на FATF, і на Президента, і на Кабмін із НБУ (а що «Рекомендації» трохи законам суперечать — то це їхні, законів, проблеми)...

Певна річ, відмовитися від «імплементації» FATFівських рекомендаційних вимог, мабуть, було неможливо. Але ж можна було їх врахувати, а не створювати з них постанову! І чи не занадто високою виходить розплата за заморські до нас симпатії? Спочатку «вони» нам бухоблік ліквідували, тепер узялися за фінансову систему.

До речі, принагідно про бухоблік.

Те, як на основі міжнародних приймаються наші бухстандарти, не могло, ясна річ, не позначитися на їхній якості. Немає її, якості, та й бути в цих умовах не могло. Усе виявилося ще безглуздіше, ніж ми передбачали, хоч і припущення наші (див., приміром, «Дзеркало тижня» від 05.02.2001 року) були аж ніяк не райдужними. Скориставшись загальнонародною пасивністю, організатори Нового Бухобліку спокійно знищили старий облік, практично не давши натомість нічого реально дохідливого!

Тож річ не лише в тому, що не сталося шаленого припливу інвестицій «звідти», пов’язаного з оновленням бухобліку (заради цього припливу оновлення нібито й затівалося), — ніхто, щиро кажучи, нічого іншого й не чекав. У те, що калічення вітчизняного обліку «оплатять» інвестиціями, ніхто серйозно й не вірив.

А справжня проблема в тому, що на будь-якому проводжуваному нами семінарі для бухгалтерів щойно заходить мова не про податки, а про бухоблік, — очі слухачів відразу тьмяніють. Нікому слухати про бухоблік уже не цікаво!

Величезна, переважна більшість бухгалтерів і бухгалтерій просто обмежилися перенумерацією рахунків — і все!

Ні, звісно, «потьомкінське село» любителів «заморського» бухобліку знайти за бажання можна, і навіть, швидше за все, не одне. Та коли говорити не про окремі, не про десятки підприємств, а про сотні тисяч, то, позаяк інвестицій вони не чекають, а керівництво цікавиться обліком зовсім не тим, їхнє ставлення до Нового Бухобліку вже навіть не іронічне, як було спочатку, а просто ніяке.

То чи варто біло задля незначного відсотка зацікавлених в оміжнародненому обліку підприємств мучити всіх інших? Ні, не варто. Але ніхто й не мучиться! Практично всі, зокрема й податківці, і навіть (жах!) величезна більшість статистиків, не кажучи вже про бухгалтерів і тим паче директорів, на новий бухгалтерський облік дружно плюють, причому тепер уже — навіть не соромлячись! Аби цього не помічати, потрібна така непромокальна парасолька, якої людство ще не винайшло.

Факт залишається фактом: бухоблік виродився і став формальністю. Яка вже там база для статистики... Загалом, статистику, бідну, фактично теж угробили. Навіть якщо новацій дотримуватись, вони настільки варіабельні (узяти хоча б методи розрахунку амортизації, що впливає, ясна річ, і на прибуток, і на все інше), що порівнянність практично виключена. Та й ніхто нічого не дотримується!

То невже тепер «шляхом» бухобліку і статистики піде ще й фінансово-кредитна система? Може, перетворення банків на антинаркотичні поліцейські дільниці взагалі готували «там» не стільки для нас, скільки для Колумбії або Таїланду? А нам це зіпхнули так — полінувавшись переробляти. Так само, як інші, теж полінувавшись переробляти, зробили це урядовою постановою. Типу «ви цього хотіли — то нате, це в нас є...»