Хотіли простоти та облікової єдності? Отримайте, розпишіться…

Те, що відбувається в українському бухобліку впродовж кількох останніх місяців, загрожує спричинити повну руйнацію усталеної системи фінансової звітності підприємств. Бухгалтерія з неупередженого інструменту, покликаного об’єктивно відображати фінансовий стан, почала швидко перетворюватися на знаряддя тотального держконтролю і фінансового виснаження суб’єктів господарювання.

Нагадаємо, що з 2000 року в Ук­раїні на законодавчому рівні було закріплено прив’язку українських стандартів обліку до міжнародних принципів, які тепер уже стали загальновизнаними не тільки в країнах ЄС, а й у багатьох країнах, що розвиваються (від Грузії до Китаю). Міжнародні стандарти фінансової звітності, що затверджуються в Лондоні представниками бухгалтерської громадськості різних країн, були визнані навіть американцями, які донедавна були переконані в тому, що тільки їхні GAAP придатні для використання як інтернаціональні норми.

Проте новопризначені кадри Мінфіну взялися за ревізію системи регламентації обліку.

Спочатку було прийняте Положення про особливості обліку підприємств державного сектора економіки, а згодом — Положення про ведення обліку податкових різниць, яке шокувало все бухгалтерське співтовариство. Протягом перших місяців року все це вже набрало чинності.

Ідея впровадження особливих бухгалтерських норм для держпідприємств уже сама по собі суперечить концептуальним засадам міжнародних стандартів, які за основу беруть не форму власності підприємства, а економічну сутність господарських операцій.

Наприклад, із точки зору міжнародних стандартів, абсолютно все одно, яке підприємство виплачує премію співробітникам — дер­жавне чи приватне. У будь-якому разі суми матеріальних заохочень для підприємства є витратами на оплату праці та зменшують суму прибутку. Нові ж правила обліку змушують держпідприємства виключати суми матеріального заохочення зі складу витрат.

Запитання — навіщо?

Для головбухів держпідприємств відповідь очевидна: такий «метод» штучно роздуває показник прибутку, який є базою для нарахування так званих держдивідендів, що підлягають сплаті до бюджету.

Ну а Положення про ведення обліку податкових різниць ситуацію і зовсім довело до абсурду.

Те, що впроваджено нову форму звітності, це ще півбіди. До постійного збільшення кількості звітів головбухи вже давно звикли. Гірше інше. Під гаслом зближення податкового та бухгалтерського обліків усі (!) українські підприємства зобов’язали вести докладний облік усіх (!) розбіжностей між податковим і бухгалтерськими показниками. Причому в основу такого обліку покладено метод, який стандартами міжнародними давно прямо заборонений!

Методологія з певними ознаками дуже явної неповноцінності призвела до появи у фінансових звітах показників, які осмислено проаналізувати вдається не завжди. Податкові різниці живуть якимось окремим, дуже дивним життям, рівновіддаленим від усіх реальних обліків. Неадекватність звітних даних може ввести в оману навіть досвідчених фахівців.

Безглуздість ситуації посилюється за рахунок того, що з подачі мінфінівських новобранців уперше в історії бухгалтерії було фактично зруйновано вічний зв’язок між власне обліком і складанням звітності.

Пояснимо.

Бухгалтерський облік — це процес, результатом якого є фінансова звітність. Це базовий логічний постулат, на якому бухгалтерська професія грунтується вже кілька сотень років. І якщо не потрібен результат (звіт), то й процес (облік) втрачає будь-який сенс.

І от до чого додумалися новоявлені українські стандартизатори: вони примушують суб’єктів малого підприємництва вести облік податкових різниць, які за законом (!) ці суб’єкти мають право не відображати у своїй звітності.

До такого не доходила навіть бухгалтерія періоду розквіту розвиненого соціалізму. Ну навіщо вести облік того, що ніколи не включатиметься до звітності?

На жаль, є тільки одна відповідь на це запитання: аби забезпечити додатковою інформацією того, хто має доступ до даних внутрішнього обліку. Тобто представників контролюючих органів, які проводять перевірки підприємств.

Таким чином, спотворюється сама сутність міжнародно-орієнтованого бухобліку, покликаного регулювати надання фінансової інформації не внутрішнім, а зовнішнім користувачам через подання відповідних звітів.

Де-факто українському бухгалтерові роблять пропозицію, від якої неможливо відмовитися, — працювати на фіскальні державні органи.

На превеликий жаль ми змушені визнати, що станом на сьогодні українська система стандартизації бухгалтерського обліку, всупереч Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», прямо суперечить нормам міжнародних стандартів. Схоже, що бухгалтерське чиновництво має намір винайти для наших підприємств власний (триколісний) бухгалтерський велосипед — тоді як увесь світ уже їздить на бухгалтерських мерседесах.

Тим часом, незабаром стане реальністю Податковий кодекс, творення якого виходить на заключний етап (а прийняття цього багатотисячостатейного документа навряд чи буде дуже тривалим). Так от, тоді вже бухоблік стане постачальником інформації для оподаткування не тільки з погляду забезпечення податкового обліку первинною документацією, а цілком з усіма своїми звітами, створеними на основі бухгалтерських стандартів. Адже саме на бухстандарти — затверджені в Україні, а не міжнародні! — за всієї їхньої очевидної недосконалості проект кодексу спирається в частині податку на прибуток.

У результаті «зближення методологій» призведе до такого:

• бухгалтерський облік ускладниться і стане націленим на виконання фіскальної функції;

• податковий облік забухоблікується, ускладниться теж, остаточно заплутається, а всі щілини із бухстандартів, ставши такими, що впливають на оподаткування, буде заповнено директивами ДПАУ і Мінфіну, який керує нею;

• несерйозне ставлення до бух­обліку, яке він із такими, як нині, стандартами, може, і заслужив, обернеться штрафами, пов’язаними вже з оподаткуванням;

• бухгалтерський облік усього і податковий облік прибутку вестимуться в розрізі продукції та за допомогою методу нарахувань, а податковий облік ПДВ — як і раніше, в розрізі не продукції, а часу, і на основі першої події (принаймні для податкових зобов’язань, на відміну від податкового кредиту, вона справді перша).

Таке «зближення обліків» вітчизняним бухгалтерам не снилося й у найжахливішому сні: із бухобліком зближують половину податкового обліку, зовсім віддаливши її від іншої половини і перевівши на бухстандарти…

А щоб усвідомити ціну, яку доведеться заплатити за жадане повернення податку на прибуток (на жаль — тільки його!) до механізму оподаткування в розрізі продукції, процитуємо — як приклад — лише кілька абзаців того, що всім нам готують:

«Датою здійснення витрат, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, є дата вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

<...>

Датою отримання доходів, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, є дата надходження активу або погашення зобов’язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників)».

Ну, й то як?

Усе зрозуміло?

Все-все-все?

Ну, тоді вам уже зовсім нічого не страшно.

Ну а хто, як і належить, нічого не зрозумів, зрозуміє зате інше: чим пахне те, що довгоочікуване єднання обліків раптом обернеться фактично на бухстандартизацію податку на прибуток!

І щоб відчули це щастя всі, малий бізнес (той самий, на який теж поширили облік податкових різниць) паралельно — через проект Податкового кодексу — підвели до практично обов’язкового оподаткування податково-бухгалтерського прибутку, оскільки єдиний податок там зробили для когось невигідним, а для когось і просто неможливим.

Отже, потішитися новою роллю бухобліку та його ж новими вітчизняно-унікальними прибамбасами доведеться, певне, всім.

Змусять...