ДЛЯ ГОЛОВНОГО БАНКІРА НЕМАЄ ВАЖЛИВІШОГО ЗАВДАННЯ, НІЖ СЛУЖИТИ УКРАЇНІ ТА УКРАЇНЦЯМ

Затвердження Сергія Тігіпка на посаду глави Нацбанку, мабуть, увійде в історію як приклад одного з найбільш спірних парламентських компромісів. Принципових заперечень щодо кандидатури Сергія Леонідовича, взагалі-то, у залі не було. Законне обурення депутатів викликало те, як це затвердження проводилося. Проте нині про справи минулих днів уже практично ніхто не згадує. Сергій Тігіпко протягом ста днів свого перебування на посаді глави НБУ, на думку експертів, не зробив надзвичайних за своєю прогресивністю кроків. Хоча специфічна консервативність сфери та короткий термін керівництва нею, мабуть, і не дозволяли розігнатися. Сергій Леонідович не зробив, правда, й одіозних кроків, що їх очікували від кандидата Банкової, яка готується до виборчої кампанії. Принаймні на афері з акціями «Газу України» голова НБУ поставив жирну крапку. Чого, до речі, не зміг зробити в афері з голограмами, не зумівши відстояти пріоритетність друкування акцизних марок на базі банкнотної фабрики.

Чим Сергій Тігіпко всіх здивував, то це мірою публічності й відкритості, яку до нього в середовищі українських чиновників демонструвала хіба що Юлія Тимошенко. Інша річ, що доступ до медіа в Тимошенко був обмежений. А Тігіпко сьогодні — найчастіший гість телеекранів і газетних шпальт. Така активність і публічність, з одного боку, робить честь державному чиновникові, з іншого — змушує з недовірою ставитися до заяв самого Сергія Леонідовича про його небажання брати участь у президентських виборах.

Поза сумнівом, у Сергія Тігіпка — громаддя планів. Причому як політичних (що засвідчує збереження за ним посади лідера партії «Трудова Україна»), так і банківсько-реформаторських. Частиною з них Сергій Леонідович поділився у статті, запропонованій «Дзеркалу тижня» з нагоди ста днів перебування автора біля керма Національного банку України.

Про вибір

Сто днів на посаді — це перша серйозна нагода озирнутися. Що зроблено? Які крокі вдалі і менш вдалі? Чи немає відхилення од стратегічної лінії, визначеної тоді, коли спинився на виборі очолити головний банк країни? Яких заходів слід вжити, аби пожвавити реформування банківської системи?

Таких запитань виникає чимало. Адже цей порівняно невеликий період моєї діяльності в Нацбанку позначений безліччю проблем, які щодень накопичувались сніговою лавиною і які треба було розв’язувати. Позначений пошуком найоптимальнішого і єдино правильного шляху реформування банківської та фінансової систем.

Ці сто днів я і очолюваний мною Національний банк перебували під невсипущим оком як прихильників, так і недоброзичливців. Багато з тих, хто опонував під час ухвалення парламентом рішення про моє призначення на посаду голови, з нетерпінням очікували: куди ж поведе Тігіпко центральний український банк? Заполітизує його на догоду певним політичним силам? Виконуватиме їхню волю? Дехто прогнозував, що Нацбанк перетвориться на обслуговуючий заклад задоволення олігархічних забаганок.

І помилився. Пам’ятаю, закидали, що Тігіпко ввімкне друкарський верстат. Роблячи скидку на значний політичний тиск, я хочу запитати: з погляду професіонала, хіба це реально? Існують конкретні шляхи емісії. Є законодавчі норми, яких нікому не дано переступати. В інтересах України. Але якби я це й зробив, то підписав би собі вирок на посаді голови Національного банку.

При цьому чомусь забули, що в парламент я прийшов з одного з найпотужніших комерційних банків, створивши його, по суті, з нуля. Що останніми роками працював віце-прем’єр-міністром та міністром економіки, опікуючись проблемами структурних реформ, у тому числі банківських.

Тому, остаточно зробивши вибір, усвідомив: банкір і очолюваний ним банк повинні відійти од чистої політики. Будь-які політичні амбіції слід відкинути. В інтересах банківської справи.

Не скажу, що досягти цього легко. Тим паче одному з лідерів партії «Трудова Україна» та однойменної парламентської фракції. Але, як мовиться, іншого шляху немає. Узявся за гуж — не кажи, що не дуж. Хоча дехто з друзів-однопартійців відраджує мене від цього, аргументуючи тим, що втрачу імідж, свою вагу у політичних колах.

З іншого боку, реформа банківської системи — хочу я цього чи ні — висуває мене в коло політиків. Назвемо так — опосередкованих. Ось одне підтвердження того. Для посилення банківської системи потрібно вдосконалити законодавчу базу. Саме мені необхідно тісно спілкуватися, домовлятися з усіма політичними силами в парламенті, аби провести відповідні закони. А це і є опосередкована політична діяльність.

Або інше. Політика Нацбанку потребує буквально щоденного інформування. Зробив крок, вжив певних заходів — розкажи людям. Звісно, через засоби масової інформації. Відтак мою часту з’яву на телевізійних екранах, в радіоефірі та в газетах почали ідентифікувати з передвиборним марафоном. Я ж розцінюю це як активну позицію банкіра, котрий таким чином популяризує банківську систему, програму дій Нацбанку. Не проявляючи, підкреслюю, жодних симпатій до політичних партій і блоків, а тим паче до тих, за чиєю квотою я обраний на цю посаду. Саме аполітичність у цьому сенсі допомагає мені через банківську діяльність дбати про інтереси України та українців, чесно й наполегливо служити їм. Я розцінюю це як пріоритетне завдання, інакше нічого було город городити і йти на головного банкіра.

Про необхідність і мету реформування банківської системи

Чому ми розпочинаємо реформу банківської системи?

Є кілька чинників, що спонукають нас до цього. Насамперед — змінилися умови, в яких працюємо. Вже четвертий рік поспіль економіка розвивається хорошими темпами. Не переобтяжуючи читачів цифрами, назву лише дві. Валовий внутрішній продукт за 2000—2002 роки зріс на 19,7 відсотка і на 7,2 відсотка — за січень-лютий 2003-го.

Безперечно, економічне зростання значною мірою підтримане саме позитивним розвитком банківської системи, правильно скерованої НБУ.

Гривня, як відомо, зберігає внутрішню й зовнішню стабільність. Цілком контрольованими стали інфляційні процеси. Ланцюговою реакцією зросла довіра населення до банків: вклади фізичних осіб — важлива основа кредитних ресурсів банківської системи — за три останніх роки зросли майже вп’ятеро і на кінець лютого 2003 року перевищили 20 млрд. грн. Показово, що найшвидше зростали вклади саме в національній валюті.

Збільшення залучених коштів переросло в значне зростання обсягів наданих кредитів — у 3,6 разу за 2000-й — лютий 2003 років. Поліпшилась і структура кредитного портфеля банків.

Про що це свідчить? Про те, що зміцнилась банківська система держави. Скажімо, за 2000-й — лютий 2003 років сукупний балансовий капітал діючих банків збільшився в 1,7 разу, обсяги сплаченого статутного капіталу — у 2,2, активи банків — більш ніж удвічі.

Для нинішнього керівництва Нацбанку було б непоправною помилкою відійти від цього курсу, перекреслити набуте. Більше того, ми вирішили зміцнити його, зробити істотний поступ уперед.

У лютому нинішнього року передали до Кабінету міністрів проект «Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки». Цей документ у стислі терміни, повторюю — у стислі, розробили мої колеги, працівники Нацбанку спільно із професіоналами банківської та фінансової сфери держави, зарубіжними фахівцями.

Програма викликана реаліями часу, чітко враховує тенденції розвитку фінансової системи і в Україні, і у світі. Адже ми зобов’язані інтегрувати вітчизняну банківську систему у світовий фінансовий простір, прийняти єдині правила гри, вироблені цивілізованим співтовариством. Не зробимо цього тепер — безнадійно відстанемо. І постанемо перед нездоланними проблемами.

І ще один штрих до цієї теми. Програму ми репрезентували перед громадськістю, журналістським загалом, отримавши в цілому позитивний відгук. Тепер настав час її популяризації. Тому я, перебуваючи в регіонах, за будь-якої нагоди ознайомлюю аудиторії з її основоположними принципами.

Замишляючи реформування банківської системи, ми враховували сучасну економічну й політичну ситуацію. Україна входить в етап чергової виборчої компанії. За цієї умови банківська система здатна значною мірою посилити стимулюючий вплив на економіку й реально ввімкнути механізми підвищення життєвого рівня людей.

Наведу лише один яскравий факт на підтвердження цієї тези. За даними платіжного балансу, 2000 року Україні вдалося залучити у свою економіку 595 млн. доларів прямих іноземних інвестицій, 2001-го — 792 млн. дол., 2002 року — 693 млн. дол. США. Нинішнього року прогнозуємо отримати 750 млн. дол. США. Принагідно зазначу, що лише промисловість потребує 250 млрд. грн. інвестицій.

А тепер погляньмо на внутрішні кредити. За 2000 рік банки спрямували в реальний сектор 19,1 млрд. грн. кредитних вкладень, за 2001 рік — 27,8 млрд., за 2002 рік — 41,2 млрд. Передбачаємо, протягом 2003-го їх сума зросте до 52,4 млрд. грн.

Цифри досить переконливі. На користь кредитних вкладень. І тому ми зобов’язані розвивати цей напрям банківської діяльності.

Надзвичайно важливо не піддаватися на політичні тиски з різних боків, а відстоювати інтереси українців. Без мужності, точніше — мужності й волі, в цей період ми не зможемо досягти успіху. А він полягає у збереженні стабільності гривні, стабільності цін та стабільності банківської системи. Тому маємо чіткий намір, акумулювавши ресурси, максимально спрямувати їх на кредитування та інвестування реального сектора економіки і населення.

Журналісти часто ставлять мені запитання руба: яка моя роль у виборчому процесі 2004 року? Складно відповісти однозначно на це питання. Однак повністю переконаний, що для простих людей, для країни як голова Національного банку здатен зробити чимало. У час неабиякого політичного напруження та протистояння, коли в суспільстві домінують переважно емоції, вибудувані здебільшого не на реаліях, а на обіцянках, мета яких — привернути до себе якомога більшу увагу, центральний банк спроможний забезпечити стабільність матеріального становища кожної людини. Через стабільність національної валюти та економічне зростання. Хіба може бути відповідальніше і почесніше завдання? Якщо хочете, це є конкретна політика професіонала. Ось такою, з дозволу сказати, політикою я готовий щодень займатися.

Про завдання реформи банківської системи

Світова практика переконує: розвиток і вдосконалення вітчизняної банківської системи має ґрунтуватись на основоположних принципах — зваженості та поступовості дій. Не можна створити умови для зростання довіри до національної валюти та банківської системи одномоментно, швидко. Ніяких шокових операцій, як це практикується в структурних реформах. Радикалізм лише дестабілізує ситуацію.

Цим параметрам повністю відповідає проект Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки. Її сповна можна назвати логікою дій Національного банку на найближчі роки. Відзначу, що департаменти НБУ вже працюють за нею.

Ми визначили чотири головні завдання.

Щонайперше, маємо зберегти стабільність гривні. Умови для цього, як ніколи, сприятливі. Українська економіка доволі потужно стартувала нинішнього року. Валовий внутрішній продукт за січень-лютий зріс на 7,2 відсотка, промислове виробництво — на 10,8. Рівень лютневого індексу споживчих цін (101,1 відсотка до січня, 102,6 відсотка до грудня) засвідчив: економіка остаточно вийшла із фази дефляції.

Є підстави сподіватись, що економіка розвиватиметься за сценарієм 2001-го — найуспішнішого за всі роки незалежності України. І ми готові попрацювати на цей сценарій, пильно стежачи за пропозицією грошей на ринку. Бо саме НБУ знаходить грань між стабільністю банківської системи, інфляційною спіраллю і достатністю грошей в економіці.

Ми пильно стежимо за ціновою ситуацією не лише в Україні, а й у країнах—головних торгових партнерах. Адже українська економіка надзвичайно відкрита, вітчизняний експорт сягає 56 відсотків ВВП.

Тому уважно вивчаємо динаміку реального ефективного обмінного курсу, який сигналізує про зміни конкурентних позицій українських товарів на зовнішніх ринках. Рух реального ефективного обмінного курсу нас цілком задовольняє. І торік, і нинішнього року зберігається його спадна динаміка — за 2002 рік він девальвував на 10 відсотків, а за попередніми даними січня-лютого нинішнього — на 1,5 відсотка. Тобто стабільність гривні посилює резервні курсові та цінові переваги українських виробництв на зовнішньому та внутрішньому ринках.

Додам, що курсова й цінова стабільність позитивно впливають на поповнення ресурсної бази банківської системи. 37 відсотків пасивів і 70 відсотків строкових коштів банків становлять вклади населення. Варто лишень похитнути стабільність гривні — і пропаде довіра вкладника. Наша людина, на жаль, навчена гірким досвідом. У підсумку втратимо важливий ресурс кредитування за умови браку інвестицій. Тому політика Нацбанку — гривня має бути стабільною і прогнозованою завдяки продуманим антиінфляційним заходам.

Ми, отже, впритул підійшли до визначення другого завдання, яке тісно переплітається зі стабільністю гривні. Це стабільність цін. Між першим і другим існує тісний зв’язок. Стрибає курс — через кілька місяців підвищуються оптові ціни, а невдовзі — і споживчі. Зрозуміло, вкладник поспішає до банку по свої гроші. Навіть одна така ситуація може назавжди відбити в нього бажання ще раз ризикнути вкласти гроші. Як підсумок, згортається внутрішній ринок, звужується база кредитування і економіки, і населення. Тому Національний банк ретельно стежитиме, аби інфляція не перевищувала 6 відсотків — цілком нормальний рівень для нереформованої економіки. За цих умов, з одного боку, наповнюється бюджет, з іншого — населення не піддається пограбуванню через інфляційний податок. Лишається стійкою довіра вкладника до банківської системи.

Успішні дії щодо стабільності гривні та стабільності цін дають можливість забезпечити третє завдання Національного банку — нарощування стабільності банківської системи.

Завдання досить непросте. Виконання його залежить від таких основних чинників. Ми, зокрема, взяли курс на підвищення інвестиційної привабливості банків, на забезпечення нормального рівня доходів банків, які ведуть чесний банківський бізнес. Так з’являться нові джерела заробітку, отже, можливість реінвестувати прибуток, отже, джерела підвищення капіталізації банків.

І, нарешті, відсутність системних ризиків. Незважаючи на цю обставину, ми не повинні забувати, що саме ризики — загроза банківській системі, всій економіці. Виникає необхідність системи управління ними.

Основний ризик — кредитний. Я глибоко переконаний: настав час врегулювати практику управління кредитним ризиком. В усьому світі банки через відповідне законодавство успішно захищають надані кредити. А позичальник, відповідно до того ж таки законодавства, несе сувору відповідальність за порушення термінів повернення кредитів. Зазначу, що ці питання широко обговорювались на парламентських слуханнях.

Загалом же вважаю: банківська система потребує моральної підтримки своїх співвітчизників. Не перший рік ми показуємо позитивні результати. Це і якість обслуговування, і спектр надаваних послуг. На мій погляд, отже, заслуговуємо поваги та довіри. Чи не звідси ланцюгова реакція: нема довіри — нема клієнта — нема економічного зростання — нема достойного життя. Все зрештою замикається на життєвому рівні людини. Як кажуть, звідки вийшли, туди й прийшли.

Але ж усім відомо, що без забезпечення прискореного економічного зростання ми ніколи не досягнемо необхідного життєвого рівня. Нацбанк самостійно не здатен досягти цього глобального успіху. Потрібна тісна співпраця з Кабінетом міністрів України. Координація дій і зусиль. Ми повинні тягнути воза спільно в одному напрямку, знаходити прийнятні рішення стратегічного і тактичного характеру. Цього вимагають інтереси людини, інтереси держави. Нацбанк готовий до співпраці і відчуває розуміння нинішнього уряду.

Ми визначили завдання — максимально сприяти піднесенню економіки, соціальному забезпеченню громадян. Нас не може задовольняти щорічне чотиривідсоткове зростання. Слід забезпечити 6—7 відсотків. Шлях до цього один — нарощувати обсяги кредитування реального сектора економіки і населення з одночасним зниженням кредитних ставок та збільшенням термінів надання кредитів.

Упродовж ста днів діяльності не раз доводилося чути побоювання, чи не призведе ця важлива ідея програми до зменшення довіри до банківської системи. Оскільки збільшення кредитування реального сектора економіки заходить у протиріччя з установленими параметрами грошової маси і монетарними показниками.

Переконаний — серйозних підстав для побоювання нема. Оскільки маємо фінансові інструменти для контролю за монетарними показниками, які дозволяють миттєво зв’язати зайву ліквідність. Це і депозити Нацбанку, і система резервування. Проте поспішати з їх застосуванням ми не збираємось, бо економіка дружно реагує на кредитні вливання. Ми вийшли на достатню грошову пропозицію, зокрема маємо дешевий міжбанк, зняли гарантії за овернайт. Що означає дешеві гроші. Немає, як бачимо, проблеми вливання грошей в економіку. Проблема поки що полягає в недостатній кількості платоспроможних позичальників. Але й це питання часу.

До того ж усе відповідає затвердженим радою Нацбанку показникам 2003 року: 24 відсотки — зростання грошової маси і 20 відсотків — зростання грошової бази. Єдине — мусимо нарешті задіяти величезний ресурс для збільшення обсягів кредитування. Це гроші, що є в населення. Це і гроші, які ще не потрапили до банківської системи. Необхідно тільки створити відповідні умови. По-перше, збільшити довіру до банківської системи. По-друге, розвивати ринки використання цього ресурсу (іпотеку, лізинг, кредитування фізичних осіб).

Уже зараз можна переконливо підтвердити правильність наших планів і намірів. За два місяці нинішнього року ставка кредитування знизилась до 17,4 відсотка.

На порядку денному також збільшення термінів наданих кредитів.

Окрема тема — кредитування фізичних осіб.

В усьому світі банки працюють на конкретну людину. І весь світ живе кредитами. У розвинених країнах уже досягли 50 відсотків кредитування фізичних осіб від загального обсягу наданих кредитів. Такого рівня повинні досягнути й ми.

В Україні поки що маємо лише 8,1 відсотка. Реалізація комплексної програма розвитку банківської системи повинна виправити це становище. Насамперед за рахунок розширення форм і видів кредитування, зниження кредитних ставок. Ось один промовистий приклад. 2000 року жителі Києва купили в кредит кожну десяту квартиру, а вже 2002 — кожну третю. Нинішнього року, передбачаємо, ця тенденція зростатиме.

Ми зможемо полегшити життя нашим співвітчизникам через активне спрямування кредитів, наприклад, на відродження механізму розстрочки, яка має стати звичним і поширеним явищем. Люди старшого покоління пам’ятають, якою популярною була система розстрочки. Щоправда, у тих суспільних умовах для цього були задіяні інші важелі. Тепер, за невисоких заробітків значної частини населення, розстрочка здатна підвищити купівельну спроможність, а отже, соціальну захищенність людини.

Національний банк розробив комплекс заходів, спрямованих на поліпшення кредитування фізичних осіб. Деякі чекають ухвалення. А деякі вже діють. Зокрема тепер банки мають право не лише надавати людям споживчі кредити, а й використовувати іпотеку, лізинг. Розширюється валютне кредитування, що практикувалось і раніше, але непрямими способами. Віримо, що кредитування у валюті не погіршить позицій гривні, оскільки курсова ситуація стабільна. Знято як обов’язкову умову вимогу документально підтверджувати цільове використання фізичною особою взятого кредиту.

Це тільки деякі конкретні кроки Нацбанку.

Я не прихильник гарних слів. Однак скажу, що робитиму все, аби банки стали для мільйонів співвітчизників надійними партнерами.

Про механізми реформування

Реформа банківської системи набрала незворотного характеру. А це чи не найвизначальніший здобуток за сто днів моєї діяльності на посаді головного банкіра, усієї команди професіоналів Нацбанку, яка реалізує курс на зміцнення банківської системи держави.

Ми запустили механізми, завдяки яким реформа набуде якісних параметрів. Вони закладені в проекті Комплексної програми розвитку банківської системи. Потрібно лише крок за кроком, послідовно й продумано втілювати їх у практику діяльності банків.

Але при цьому основою основ, квінтесенцією успіху залишається правове забезпечення. Реформам необхідні належне законодавче поле, умови для розвитку. Як, наприклад, поживний грунт для росту посівів.

Справді, належне банківське законодавство — ключ не лише до успіху в нашій справі, а й до поліпшення економічної ситуації в державі.

Скажімо, запроваджуємо нові інструменти, щоб надати комерційним банкам можливість розвивати бізнес. А це іпотека, лізинг, лібералізація валютного ринку та ринку банківських металів, пожвавлення фондового ринку. Але ці сфери потрібно унормувати, виробити прийнятні правила гри. Інакше справа забуксує на місці і може дати негативний результат.

Відтак ми детально вивчили цю проблему і з’ясували, що слід терміново вдосконалювати законодавчу базу. У нашому активі вже є 16 законопроектів, значну частину яких подано на розгляд парламенту. Решту ми ретельно опрацьовуємо, залучивши до цієї роботи не лише банківських професіоналів, а й відомих економістів, учених, працівників міністерств та відомств. Тут ми тісно співпрацюємо з урядом і парламентом, узгоджуючи позиції, від яких залежить успіх банківської системи, економіки, виробничих галузей.

Свіжий імпульс цьому надали парламентські слухання з проблем перспектив розвитку фінансів та банківської системи, що відбулися 2 квітня. Я задоволений серйозною діловою дискусією у Верховній Раді України за участі професіоналів банківської сфери, урядовців, вчених, представників різних виробництв з усіх регіонів. Обговорення проблем діяльності банків мало відкритий характер. А це, вірю, сприятиме генерації раціональних ідей, висловлених з високої трибуни. Адже слухання привернули увагу економічної сфери, громадськості до питань, які потребують негайного вирішення. У підсумку виграє загальна справа, конкретна людина, держава в цілому.

Поміркуймо разом. У рамках реформи ми плануємо розширити і зміцнити механізм кредитування, у тому числі й фізичних осіб. Логічно? Цілком. І хоча основний заробіток комерційних банків — це кредити, саме в них закладені особливі ризики неповернення. Діючий механізм застави неефективний, ускладнена процедура стягнення і реалізації закладеного майна. Порушуються фундаментальні принципи ринкової економіки, яка має чіткі правила: повага до приватної власності, конкуренція. Повернення ж боргу — один з основоположних принципів конкуренції. Комерційні банки працюють з грошима, інакше то не бізнес. Тепер стає зрозуміло, чому банки відмовляються кредитувати сім’ї з дітьми.

Щоб знизити ризики, потрібно захистити права кредиторів. Законодавчо захистити. Тому що діє правило: менше ризику — нижчі кредитні ставки.

До парламенту подано відповідні законопроекти: «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно», «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо застави майна боржника), «Про внесення змін до Закону України «Про заставу» та інші. Про це йшлося, зокрема, на парламентських слуханнях. Учасники запропонували низку суттєвих думок, які ми обов’язково врахуємо у процесі доопрацювання проектів.

Я зумисне перерахував ці законопроекти, аби ще раз підкреслити, що спектр законодавчого врегулювання доволі широкий. Необхідно передбачити всі нюанси взаємодії кредитора і позичальника, інакше в будь-яку невнормовану шпаринку обов’язково вклиниться той, хто не налаштований на добросовісну працю з банківською сферою.

Або запровадження іпотеки. Ніхто не заперечить — ми повинні активно розвивати іпотечний ринок. Досвід розвинених країн у цьому переконує. Але наразі українські псевдоіпотечні кредити в кілька разів дорожчі за західні.

Потрібне негайне законодавче розв’язання цього питання? Безумовно. І про це стурбовано говорили учасники слухань. Бо поки що діє безсистемне правове регулювання у сфері застави, нотаріальних дій, судочинства і т.д.

Прийняття Закону «Про іпотеку» розв’яже руки банкам, збільшить армію охочих узяти іпотечні кредити. Економіка лише виграє. Скажімо, будівельна галузь — найкращий мультиплікатор економічного зростання. І саме будівельній галузі вигідні іпотечні кредити, їй є що віддавати в заставу. Кожна ж гривня, вкладена в будівництво, дає 2,5—3 гривні приросту ВВП. А кожне додаткове робоче місце у житловому будівництві забезпечує роботою 5—6 працівників в інших галузях.

Схожа ситуація з лізинговими кредитами.

Поки лізинг слабко розвинений, підприємства змушені викладати всю суму вартості за устаткування, техніку тощо. Тим часом лізинг має однаково заохочувати і виробників, і покупців. І знову проблема полягає в законодавчому розв’язанні. До речі, діє спільна робоча група з депутатів та працівників банківської системи, відповідних міністерств і відомств, яка напрацьовує відповідний законопроект.

Важко переоцінити значення налагодження тісних контактів департаментів, управлінь Нацбанку з профільним комітетом парламенту, фракціями та групами, народними депутатами. Як голова, націлюю всіх професіоналів Нацбанку на співпрацю, пошук компромісів. Цей перспективний, цивілізований шлях розв’язання законодавчих проблем поступово стає нормою нашої діяльності.

Об’єктивні закони економіки примушують шукати стійку базу для фінансової стабільності. Кроком до цього може стати лібералізація валютного ринку. Це вигідно і банкам. Хоча ми не збираємось ухвалювати радикальні рішення, аби не похитнути курс гривні. Усе робитимемо зважено й продумано.

Проте перші рішення з валютної лібералізації ми спрямували на користь населення, зокрема збільшивши суму вивезення валюти, що не підлягає митному декларуванню, з однієї до трьох тисяч доларів. Лише 2001 року зафіксовано 14,8 млн. виїздів українців за межі нашої держави.

Працюємо над подальшою лібералізацією ринку банківських металів, відпрацьовуючи механізми простого переведення гривень у долари, доларів — у золото, а золота — знову в гривні. Важливо, щоб гроші працювали в банківській системі.

Потім пожвавимо фондовий ринок з усіма його інструментами, чим розширимо можливості комерційних банків для бізнесу.

До сфери законодавчого врегулювання належить і проблема оподаткування як комерційних банків, так і громадян. Національний банк вбачає вихід у запровадженні мораторію на податок на доходи фізичних осіб за депозитними вкладами. Під час парламентських слухань обговорювалися наші пропозиції щодо вдосконалення Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Це віднесення затрат на створення резервів під активні операції на валові витрати. Це спрощення процедури списання заборгованості за активними операціями банку. Це поліпшення процедури оподаткування курсових різниць за операціями з іноземною валютою.

Ми зобов’язані дати можливість добросовісним українським банкам, розвиваючи бізнес, стати прибутковими, активно залучати інвестиції, розв’язувати проблему капіталізації — основу основ розвитку комерційних банків, зміцнення банківської системи. Проте виключно на законних підставах.

Стимулюючи, з одного боку, розвиток комерційних банків лише в межах законодавчого поля, з іншого — ми жорстко підходимо до ведення нелегальних форм бізнесу. Отже, запроваджуємо запобіжний банківський нагляд на базі оцінки ризиків, вводимо нагляд на консолідованій основі. Розгортаємо нещадну боротьбу з «брудними» грошима.

Тобто робимо банківську систему максимально прозорою, надійно контрольованою.

Національний банк уже вжив кілька резонансних заходів. Зокрема закрив дві схеми вивезення капіталу за кордон. Перша стосується подвійного викупу акцій. Друга — завищення цін та експорту фіктивних послуг, яка завдавала подвійних збитків. Бо бюджет мав ще й відшкодовувати ПДВ. Тому-то й запроваджено дозвільну систему на експорт послуг. Саме таким чином перепиняємо шляхи витіканню капіталів з України.

Крім того, розпочали жорсткий контроль за потоками капіталів, відображених у платіжному балансі. Жодної пощади тим банкам, які відмивають «брудні» гроші. Я вже заявляв, що після ретельної перевірки будуть покарані ті з них, які діють злочинними методами. Як правило, таку практику ведуть малі банки.

Ще одна суттєва обставина. До кінця нинішнього року ми перейдемо на міжнародні стандарти аудиту, чим, безперечно, поліпшимо інвестиційну привабливість вітчизняної економіки. Прозорість діяльності привертає особливу увагу західних партнерів.

Врешті-решт українська банківська система має прийняти міжнародні правила гри, йти в руслі світових процесів. Виходячи з цього, ми маємо навчити вітчизняні аудиторські компанії проводити аудит на рівні міжнародних. Тільки так можна конкурувати з ними, не втратити ринок банків в Україні.

Інтегруючи банківську систему у світовий фінансовий простір, Національний банк готує відповідні зміни до нормативної бази, розробляє механізми та процедури обміну інформацією про сумнівні операції між банками й уповноваженим державним органом, а також механізм обліку банками таких операцій. Усе це в руслі вимог FATF та Базельського комітету з питань банківського нагляду.

Незаперечний факт: реформуючи банківську систему, ми прагнемо відкрити нові ринки, нові можливості та інструменти для комерційних банків, спростити їхню звітність.

Водночас впроваджуємо систему жорсткого контролю за діяльністю комерційних банків. Це обов’язкові противаги, без яких не зможемо успішно розвиватися.

Про ризики й перешкоди на реформаторських перегонах

Аби в читача не склалося враження, що голова Нацбанку співає лише бравурну пісню реформам банківської системи, скажу відверто: шлях наш устелений не лише трояндами, а й колючками. І це не дивно. Нинішня економічна й політична ситуація диктує свої правила. Від цього ми нікуди не подінемося. Тому ми не маємо права не враховувати перепони, ризики, які на нас чекають. Інакше не зможемо здолати масив проблем.

Я б сказав так: ризик економічного зростання полягає, зокрема, і в політичних процесах. А, отже, ми неминуче зіштовхуємось із серйозними перешкодами банківського реформування.

Україна впритул підійшла до проведення політичних реформ. Ідеться не про перетягування владного каната за принципом: хто дужчий, той і переміг. Нашій державі, суспільству, яке лише на шляху до громадянського, вкрай необхідно структурувати політичну владу, чітко розподілити повноваження владних інституцій.

У цьому сенсі заслуговує на увагу ініціатива Президента Л.Кучми про внесення змін до Конституції України, аби провести політичне реформування. Розумію — цей процес складний і неоднозначний. Тому потрібні неабиякі зусилля і добра воля політиків, громадських організацій, щоб гідно завершити вкрай необхідну справу.

Свою позицію щодо цього я висловив на з’їзді партії «Трудова Україна». Загалом високо оцінюючи президентський проект, вважаю, що він не є вичерпним і потребує серйозної апробації політиків, широкої громадськості. Аби зрештою стати мудрістю всього суспільства, всезагальним набутком. Документом зваженим, який відповідає реаліям в Україні.

Я прихильник парламентсько-президентської моделі. Необхідно надати більшої ваги Верховній Раді, представницьким органам. На мій погляд, така модель перспективніша, демократичніша, відповідає вимогам часу. Але не на часі введення двох палат парламенту.

Розширюючи повноваження парламенту, вважаю, слід дотримуватись балансу політичних сил. Президент пропонує посилити механізми розпуску парламенту.

Іншого статусу — економічної влади в державі — має набути уряд. Я всіляко підтримую принцип формування коаліційного уряду, як і процедуру призначення прем’єр-міністра.

Значно активізує реформи всенародне обговорення президентського проекту про зміни до Основного Закону країни. Але, певен, останнє слово належить парламенту, політикам, політичним силам, які усвідомлюють, що потрібно надати іншого функціонального спрямування усім гілкам влади. Щоб рухатись уперед до демократії, до стандартів цивілізації, до прогресу, а не регресу. Така неминуча логіка суспільного розвитку. Відтак у жодному разі не слід виключати опозиційні сили з процесу політичного реформування. Необхідно плідно співпрацювати з ними, не відкидаючи їхню точку зору, а шукаючи їй адекватне суспільному сприйняттю застосування.

Це, так би мовити, внутрішні проблеми, з якими пов’язані і відповідні ризики економічного зростання, функціонування економічних та фінансових інститутів. Послаблення політичного протистояння, зрілість політичних партій, проведення глобальних політичних дискусій, а не імітації їх зі спрямуванням лише на виборчі перегони, — це поштовх до розвитку суспільства.

Це сприятлива основа для економічних реформ, зміцнення банківської та фінансової систем. На моє глибоке переконання, політична еліта має повернутися обличчям до цього.

Ось тоді ми зможемо легше здолати й зовнішні перепони, зовнішні ризики, які тягнуть нашу державу до нерозуміння у світі, до згортання відносин в економіці, політиці, соціальній сфері. Ось тоді нам під силу поліпшити імідж України на міжнародній арені.

Хіба можуть політики, зацікавлені у високому авторитеті держави, політики, яким болить доля України, спрямовувати зусилля і розум на щось інше?

Запитання риторичне. Я все-таки вірю в консолідацію суспільства, політичних сил для блага і процвітання України. Іншого нам і не дано. Бо ж не протистояння, а взаєморозуміння і пошук компромісів, незалежно від політичних поглядів, здатні вивести Україну на нові щаблі економічного зростання, забезпечити гідне життя співвітчизникам.

Знаю, процес цей болісний, потребує значної переорієнтації поглядів, а надто моральних та психологічних. Але ж ідеться про нашу батьківщину, про її майбутнє. Про майбутнє наших нащадків, які судитимуть про нас лише з того, що ми їм передали у спадок. Вищого завдання просто немає. І бути не може.

Коли я розмірковую про це, на гадку завжди спадають потужні слова Михайла Грушевського, сказані з цього приводу: «У великих болях родяться великі діла».