«Чому ви вирішили розпочати саме з нашої перукарні?» Про єдиний податок — чесно

Над спрощеною системою оподаткування, як над «седой равниной моря», збираються хмари. Не вперше, звичайно, але все одно — хорошого мало.

Прийнята парламентом у першому читанні Державна програма економічного і соціального розвитку на 2007 рік містить такий принциповий фрагмент (пріоритет 1 мети 6 розділу III частини I):

«Критерії досягнення пріоритету: п’ятивідсоткове збільшення кількості малих і середніх підприємств

Конкретні завдання, які необхідно для цього здійснити:

зміна умов застосування спрощеної системи оподаткування шляхом надання такого права виключно фізичним особам».

Таке, здається, голосно не озвучував навіть сам віце-прем’єр-міністр-фінансів...

Отже, для «здійснення завдань» прискореного розвитку малого/середнього бізнесу, зменшення його витратності, успішного усунення надмірних регуляторних бар’єрів та забезпечення п’ятивідсоткового (!) зростання кількості малих/середніх підприємств необхідно заборонити юрособам працювати на єдиному податку, тобто знищити юросіб —«єдиноподатників» (далі — ЮРЄПів) як клас і залишити з усіх спрощенців тільки приватних підприємців на єдиному податку (далі — ПриПЄПів).

Логіка — чудова: щоб малих/середніх підприємств стало на 5% більше, треба знищити більшість із існуючих, перевівши чи то в тінь, чи то в приватні підприємці, чи то (раптом хто захоче) у нормальні підприємства, чи то взагалі в нікуди!

У тому ж ключі — і рекомендації Міжнародного валютного фонду. МВФ, підтриманий, до речі, Світовим банком, наполегливо радить виключити з числа працюючих на спрощеній системі оподаткування всі ті підприємства, які прямо або опосередковано контролюють інше підприємство або самі — теж прямо чи опосередковано — контролюються іншим підприємством або особою, яка контролює інше підприємство.

Погодьтеся, не потрапити під таке формулювання досить складно. Отже, знову-таки йдеться про скасування єдиного податку дуже багатьох юросіб. Та хоч не всіх...

А ось що пише про спрощену систему оподаткування (ССО), не обмежуючись своєю підтримкою порад-рекомендацій МВФ, сам Світовий банк (вибачте за велику цитату зі звіту «Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансів України»):

«Є докази, хоча й не досить переконливі, що ССО сприяла появі та реєстрації малих і середніх підприємств <...>. Однак нині система призвела до значних зловживань, неефективності та розмивання бази загальної податкової системи, оскільки: (I) вона створює стимули для законного і незаконного переходу від загальної системи оподаткування, що призводить до втрати бюджетних доходів від усіх основних податків <...>; (II) вона спотворює поведінку платника, роблячи її економічно неефективною, і знижує продуктивність праці в економіці (наприклад, щоб не перевищувати порогового показника, фірми перетворюють свої підрозділи на менші фірми і втрачають таким чином ефект масштабу <...>; і (III) це створює істотні горизонтальні (і вертикальні) нерівності у системі (наприклад, фізична особа, яка працює «консультантом» за ССО, може платити значно нижчі податки, ніж особа із такими самими функціями, що працює на фірмі і має такий само рівень доходу за звичайною системою оподаткування прибутку)».

І який же банкіри зі своїх умовиводів роблять висновок?

А ось:

«ССО необхідно зберегти, узявши до уваги нижченаведені рекомендації, щоб зробити систему оподаткування ефективною і справедливою:

— забезпечити, щоб тільки справді малі підприємства працювали за ССО, шляхом зниження максимального рівня для юридичних осіб (нині 1 млн. грн.) до рівня, обов’язкового для сплати ПДВ (300 000 грн.), що є також важливим для ПДВ;

— змінити максимальний рівень для фізичних осіб, який наразі становить 50 середньорічних заробітних плат (500 000 грн.), зменшивши його до не більш як двох або трьох середньорічних заробітних плат (20 000—30 000 грн.);

— удосконалити критерії щодо обмеження кількості працівників (нині максимальна кількість для подання заявки становить 50 працівників, хоча рівень у 15 працівників більше відповідає типу малого бізнесу, якому має сприяти спрощена система);

— обмежити види діяльності осіб, які є прийнятними для ССО, зокрема шляхом виключення професійних категорій і «консультантів», які наразі становлять основну частину тих, хто ухиляється від сплати податків, перейшовши на спрощену систему. <...>;

— запровадити чіткий механізм «виходу» із системи ССО. Необхідно докласти зусиль для вдосконалення [його] примусового виконання».

Надалі у тексті додається ще одне дещо дивне зауваження: необхідно, мовляв,

«вимагати від юридичних осіб утримувати із заробітку своїх працівників внески з фонду заробітної плати та ПДФО. Підприємство, на якому працюють 10 найманих працівників (не кажучи вже про 50), має бути спроможним утримувати внески із заробітної плати. Цей процес полегшиться в 2008—2009 роках після реформи установ, що стягують податки, особливо після запровадження другого рівня пенсійної системи».

Можна подумати, зараз ЮРЄПи із зарплати «найманців» внески та прибутковий податок не утримують! Ще й — крім утримань — нараховують внески зверху: до Пенсійного фонду і Нещасного соцстраху. Порадники розібралися б спочатку, а потім уже писали розумні рекомендації.

А як вам подобається поєднання нарікань на втрату «ефекту масштабу» (у дитинстві ми, здається, вчили, що концентрація виробництва і капіталу є першою ознакою поганого імперіалізму) із рекомендаціями зменшити поріг єдиного податку?! Невже від розбиття-роздрібнення ЮРЄПів «ефект масштабу» відновиться?

Це саме стосується і процитованого прагнення обмежити поріг виручки вже для ПриПЄПів. Ну, оформлять вони самостійними ПриПЄПами своїх «найманців» — невже бюджет від цього виграє? Адже формально кожний нічого не перевищить! А з точки зору податкової мінімізації таке оформлення якраз є надзвичайно вигідним: оформивши ПриПЄПом кожного колишнього працівника, можна чимало заощадити не тільки на податку на доходи фізосіб, а й на зарплатних нарахуваннях-утриманнях, що значно істотніше тих максимум 200 – 100 = 100 гривень, які втрачають від такої самостійності в розрахунку на кожного ПриПЄПа — колишнього «найманця».

Невже Світовий банк хоче домогтися ще більшої мінімізації податків? А якщо ні, то нехай рекомендував би тоді, як саме слід з обходом його рекомендацій боротися!

Утім, усе перелічене — тільки деталі та нюанси. Головне ж, чого не враховують порадники, це наші національні особливості.

Може, в ідеальній державі з ідеальною економікою поєднання спрощеної та «нормальної» систем оподаткування і не потрібне. Хоча особисто для нас із цієї непотрібності ще не випливало б, що зайвою в такому поєднанні є саме спрощена система. Можливо, єдиний податок з обороту при галузевій-видовій диференціації ставок був би рішенням більш вдалим, ніж загальноприйняті «норми», однак розмова про це — пісня окрема.

Так чи інакше, саме при поєднанні, коли можна вибрати одне, а можна інше, більшість, як правило, вибирає те, що вигідніше, від чого держава, звичайно, страждає.

(До речі, чому більшість і як правило, а не всі і не завжди? У цьому — теж особливість нашого менталітету. Якщо бухгалтер особисто не зацікавлений (-а) у фінансовому процвітанні своєї фірми — коли, наприклад, засновник жадібний і не ділиться або взагалі засновником є держава, — то йому (їй) «глибоко по барабану», чи оптимальну систему вибрало підприємство; на таких «барабанщиках», між іншим, і тримаються, якщо чесно, штани вітчизняних податків.)

Зі згаданого ж «як правило, страждання» бюджету випливає, що ідеальна економіка (яка на «барабанщиків» не орієнтується) вільного вибору «хочу — так, хочу — інакше» надавати насправді не зобов’язана (хоча й тут усе залежить від пріоритетів).

Однак при чому тут ми?

Із нашою корупцією, яка всю економіку перевертає?

Із нашими традиціями по-чорному не платити, але домовлятися, із нашим мирним співіснуванням хижих олігархів і хижих податківців, які займаються «співсвавіллям» за рахунок держави (яка задовольняється тим, що надіслали «барабанщики»)?

Із нашою непохитною монополією тих, хто зайняв ринок і ніколи вже не посунеться?

Із нашою звичкою працювати без якості й тому не платити навіть супернадкваліфікованим фахівцям більше нещасного еквівалента 1—2 тис. дол. на місяць (у Києві — 5—10 тис. дол.)?

Ах, незрозуміло, яке це все має значення?

Розповімо, яке.

Припустимо, збулася мрія МВФ і Світового банку — ЮРЄПів із ПриПЄПами чи то взагалі повинищували, чи то в усьому обмежили і теж повинищували все одно. Що, хтось серйозно вважає, що вони перейдуть у «нормальні» платники? Невже колишні ПриПЄПи (кандидати в середній клас, іншої надії на формування якого в нас немає) підуть у рабство до олігархів як «найманці», змирившись із відсутністю єдиного податку? (Поки що тільки існування механізму ЄП полегшує високу оплату праці фахівців, а головне — створює вельми корисну конкуренцію традиційним «кодексо-слухняним», але принц-і-жебрацьким відносинам трудового найму...)

Так-от, чи не здається дорога в тінь більш ймовірною, вивіреною та прямою?

Чи не тому, до речі, держава так відносно легко пішла на запровадження єдиного податку для тих же приміром, консультантів, що піймати їх, як і їхні доходи, практично неможливо?

Скажемо правду: сьогодні, поки одні роблять вигляд, що стежать за справедливістю, інші роблять вигляд, що платять. У не маленьких — спецзони та офшори (і це ще в цивілізованому випадку!), у не великих — спрощена система. Зате жодної класової боротьби, суцільна співдружність. І вже тільки за це варто в центрі Києва спорудити пам’ятник Кужель, причому за життя та з чистого золота.

Ну а порушивши — із найкращих міркувань — описану гармонію, можна отримати хо-о-ор-р-роший соціальний вибух, причому такої потужності, що мирний Майдан-2004/05 померкне.

Якщо вже ситуацію змінювати і мурашник ворушити, то необхідно це робити всюди, в усьому, кардинально й відразу, а не заміняти всебічне розв’язання глобальних проблем асиметричним втручанням у ті їхні фрагменти, які комусь чомусь здаються першочерговими і такими, що їх можна ворушити безпечно.

Загалом, і чужим — шанованим! — порадникам, і нашим — теж, напевно, шанованим — держпрограмістам треба, по-перше, усвідомлювати всі супутні небезпеки (що випливають уже з одних тільки розмов політичних камікадзе про загрози єдиного податку). А по-друге, пам’ятати один бородатий анекдот, точніше — його закінчення:

«Якщо вам не подобається все, що відбувається в країні, чому ви вирішили розпочати саме з нашої перукарні?»

Тим більше, що саме перукарням єдине оподаткування не чуже…