Бухоблік перевертається у труні, податки на черзі?

Однією з українських звичок нового часу стала звичка не вести бухоблік. Бухоблік у країні вмер ще наприкінці минулого тисячоліття після не дуже тривалих конвульсій — коли розумний законодавець перевів його на цивілізовані рейки. Оскільки ж спорудити їх не встигли, старий бухоблік просто зійшов з рейок та помер, чим усе й скінчилося. А стандарти бухобліку, як й інші рішення методради при Мінфіні,— суцільна містифікація: ніхто на них давно вже не звертає уваги (крім хіба що десятка-двох просунутих СП-ВАТ у Києві та десь, може, ще).

Цікаво спостерігати, як Мінфін погрожує бухоблік додатково обміжнародити. Чи усвідомлює він, що займається некрофілією?

Облік сьогодні процвітає лише податковий, а імітацією бухгалтерського, причому імітацією грубою, головбухи займаються між іншим, при цьому таким іншим є, безумовно, ПДВ, прибуток (але податковий, а не бухгалтерський) та решта зборів-внесків-платежів.

Останки бухобліку поступово зникають навіть зі спецбухвидань, де бухгалтерське залишається лише у назвах. На семінарах же для бухгалтерів говорити про бухоблік непристойно: ніхто не слухає.

Та головне — відійшли від північного сусіда. А що відійшли в нікуди — неважливо. Найкумедніше, що вже і сусід пішов навздогін: цікаво йому, куди це ми так побігли... Щоправда, це і нам невідомо.

З іншого боку, бухобліку не шкода. Можна й без нього — от і добре. Гірше, якщо та сама доля спіткає облік податковий, тоді боляче буде всім.

Тим часом і в галузі оподаткування політика управляє економікою. Ми й досі не можемо пояснити раптовий перехід на такий чужий для нашого менталітету принцип, як «перша подія», що відбувся наприкінці 90-х .

У країні, де на той час і так більша частина економіки була вже в тіні (завдяки диким податковим ставкам початку незалежності, звідки й пішла наша самобутність), запровадили порядок, що заганяє в тінь останніх: усі податкозбільшення встановили за «першою подією» з відвантаження та одержання грошей, а для податкозменшень придумали купу винятків — і для «першооприбуткувань», і для попередньої оплати, і для цінних паперів, а вже як діє «перша подія» для відшкодування ПДВ, точніше — як вона не діє, загальновідомо.

До речі, про ПДВ. (Це — вже й взагалі не економіка, це — медицина.) І так усе погано, так ще й він. Тільки незрозумілі комплекси заважають Україні позбутися цього найшкідливішого винаходу фіскальної думки, який і Президент назвав «найкорумпованішим податком» (найпікантніше слово в цій цитаті — «найкорумпованіший». Пам’ятаєте Окуджаву: «Как обаятельно для тех, кто понимает...»).

А коли комплекси вміло підігріваються тими, хто на всенародному лихові гріє руки (правильна розшифровка ПДВ — «Потрібно Дати Всім»; російською НДС — «Надо Дать Сюда»), то податок, проти якого всі, податок, що став у нашій країні від’ємним, хоча і перетворився для багатьох у податок з обороту, виявляється непереможним, як Джек-потрошитель.

Щоправда, багато з тих, хто нам його збереження активно нав’язує (звідти, здалека), самі чудово без цього податку обходяться і — на відміну від нас — не очікують, поки це улюблене дитя податківців, висотуючи кров з бюджету, зжере податки справжні.

Ми ж чомусь боїмося ПДВ скасувати (або замінити), хоча в нас він став податком, який держава сплачує організованій злочинності!

Та чого чекати, якщо всюди править лицемірство? Якщо, приміром, Держбуд (трішечки відійдемо від теми), не помічаючи «поодиноких» офісів на перших поверхах, товкмачить, що житловий фонд може ставати нежитловим лише тоді, коли він занепав...

Чого чекати в країні, де до «пільг» (згідно з офіційним довідником від ДПАУ) належить — за браком пільг справжніх — і те, що оподатковуватися взагалі не може. Наприклад, у пільгах з того самого ПДВ значиться зарплата, хоча вона саме з оподатковуваного ПДВ обороту і не виключається. Бач, коли ПДВ, що припадає на зарплату, фактично сплачує тільки підприємство, а повторно ще й громадянина цим податком не обкладають, то це пільга. Отакі «пільги» у нашої держави...

Інший приклад: в одному з президентських законопроектів передбачено податкову звітність приймати тільки в електронному вигляді. Всюди — включаючи Недригайлівки. Чи не зарано? Зате «як у Європі»...

Ще приклад: у нас можуть роками не платити зарплату (поки хто-небудь з роботяг, доведений до розпачу, особисто не завдасть тяжких тілесних комусь із засновників), а Мінпраці при цьому, ніби нічого й не було, нагадує, що розрив між видачами зарплати не повинен перевищувати 16 днів. Гаразд, згідно із Законом — так. Більше того, дехто навіть («кто-то кое-где у нас порой») цього фрагмента законодавства справді дотримується. Ну то й що? Дехто в нас і бухоблік веде. А взагалі — якщо зарплата хоч раз на місяць та без особливих запізнень — то й добре. Кричати ж на тлі безладу, що колупати в носі, забороняється («бо покараємо»), — не дуже чесно. Хоча й законно.

Ховати голову в пісок і казати «ми стежимо», киваючи на громадську думку, завжди в наші закони вписується. А от зробити реальні кроки, щоб мільярдери ділилися з нужденними,— набагато складніше.

Оцінивши ситуацію і зметикувавши, що на тих, хто звалився з Місяця, розраховувати не можна, а ситуація переходить у напівсонну стадію, земний крок зробив Президент. Щоправда, крок незаконний, але законне у нас Мінпраці, цього достатньо. Президент же, анітрохи не вагаючись, натякнув на те, що не можна включати до валових витрат зарплату нараховану, але не видану. Це, звісно, неправильно, однак зазначимо: коли ту саму «першу подію» для витрат і так усі штурляють, як можуть, Президент її штурнув хоча б із користю: коли немає зарплати — не до законності. І з незаконного указу та законної «першої події» ми б віддали перевагу першому, тобто не «події».

А щодо «першоподієвості» — то вона, на жаль, не для нас. Однак скасовувати її треба не лише для податкозменшень, а й для податкозбільшень. Одержали гроші — платимо податки, за відвантаженням же — не варто. За відвантаженням — це для Європи, і то — не для всієї. Вони там (десь) цивілізовані, ну а ми — не стрибаймо вище голови. Бо можна, опускаючись, не туди приземлитися і не тим місцем.

Чи якщо не падати і боляче не забиватися (як з бухобліком або ПДВ), то нічого не навчимося?