Запит на безпечне суспільство

Рівень забезпечення безпеки в державі ми оцінюємо за повідомленнями в інформаційному полі (ЗМІ, плітки тощо), де на кожен трагічний випадок ми формуємо суспільний запит на протидію та запобігання їм. Запит на безпеку буде успішним за умови надання правдивої інформації про трагічний випадок, на підставі аналізу якої будуть висунуті дієві вимоги до конкретних виконавців. Але чи завжди саме ми формуємо ці запити? І чому після відповідей на наші запити ми знову й знову отримуємо повідомлення про ідентичні трагічні випадки?

Травнева подія у Переяславі-Хмельницькому сколихнула обуренням і ненавистю наше суспільство. Трагічна смерть від пострілу в голову стала резонансною через особи потерпілого (п'ятирічного блакитноокого хлопчика) та підозрюваних осіб (працівників поліції). На сьогодні ми вже отримали запити на безпеку. Це: вимога довічного ув'язнення винних через оголошене представниками ДБР можливе звинувачення в навмисному вбивстві; вимога звільнити керівництво національної поліції, яке має нести відповідальність за вчинки підлеглих. Але чи зможуть ці заклики запобігти в майбутньому подібним трагедіям? Чи не стане це черговим розчаруванням для суспільства і невимовним болем нереалізованої надії на справедливість для батьків померлого хлопчика?

Проаналізуємо інформацію про цей трагічний випадок на предмет кваліфікації злочинних дій та перспектив покарання за них.

П'ятирічний Кирилко Тлявов, гуляючи вдень з іншими дітьми неподалік свого будинку, раптом упав на землю непритомним із відкритою раною черепа. Уже в лікарні встановили, що дитина зазнала травми не від падіння, а від вогнепального поранення. З цього моменту пішов відлік часу першочергових слідчо-оперативних дій за даним фактом.

Що ми маємо з доказів? Кулю з голови вже померлого хлопчика та свідчення очевидців про місце падіння дитини. Ця інформація дасть можливість експертам встановити тип зброї, з якої було вбито дитину, а також траєкторію кулі і, відповідно, місце, звідки стріляли.

Як відомо зі ЗМІ, першочергові слідчо-оперативні дії працівників поліції дали можливість встановити це місце - галявина з кущами, де знайшли гільзи від патронів Флобера та стаканчики й банки, по яких, імовірно, здійснювалися постріли.

Далі поліція встановила ймовірну групу осіб, які того дня влаштували стрільбу по бляшанках, серед них - двоє місцевих поліцейських: Іван Приходько і Володимир Петровець. Також у ЗМІ повідомлялося, що до стрільби по бляшанках може бути причетний неповнолітній син одного з поліцейських, а також дружина одного з них, яка начебто сховала зброю, з якої стріляли. Після того як було встановлено, що до злочину можуть бути причетні працівники поліції, справу передали слідчим ДБР. Але моменту передачі справи іншим слідчим передувало багато важливих оперативних годин, коли збиранням доказів займалися саме працівники поліції. Це - так звана процедура розкриття злочину по гарячих слідах. Саме цей етап розслідування є найефективнішим, бо дає можливість слідству закріпитися доказами, які в подальшому можуть бути знищені. На цьому етапі потрібно провести: - огляд (для рос. перекладу - освидетельствование) підозрюваних осіб, призначити експертизи та отримати зразки для її проведення з метою виявлення та встановлення слідів пороху та вживання алкогольних, психотропних чи наркотичних засобів; - огляд місця події на предмет виявлення та вилучення слідів кримінального правопорушення, а саме гільз та предметів, з яких можна отримати біологічний матеріал для підтвердження причетности до злочину конкретної особи (недопалки, посуд тощо); - огляд/обшук місця проживання чи перебування затриманих осіб на предмет виявлення та вилучення знаряддя кримінального правопорушення; - опитування свідків та очевидців на предмет встановлення хронології пересування підозрюваних та причетних осіб у день злочину.

Знову ж таки з повідомлень ЗМІ ми знаємо, що ці першочергові оперативно-розшукові заходи не були проведені повною мірою з абсолютно необґрунтованих причин: у вихідний день не працював суд і начебто не було можливости отримати дозволи на проведення слідчих дій від слідчого судді. Такі пояснення неабияк обурюють, бо фактично підтверджують, що всі деталі злочину, про які нас поінформували представники поліції, а в подальшому і ДБР, а саме: що причетні особи були в стані алкогольного сп'яніння, що на ґанку помешкання одного з них була рушниця, що до стрільби причетний неповнолітній, що рушницю сховала від слідства дружина одного з підозрюваних, - є лише гучною, але не підтвердженою інформацією правоохоронних органів про злочин, який має всі шанси залишитися нерозкритим. І ця інформація створила вузьконаправлений запит суспільства на звільнення керівництва поліції і довічне покарання винних за умисне вбивство.

Щодо гучних обіцянок притягти винних у вбивстві Кирилка осіб за ознаками злочину, передбаченого ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство), то толерантно хочеться натякнути керівництву новоствореного ДБР, де за логікою ініціаторів створення цього правоохоронного органу мали б працювати найкращі, найрозумніші і найдосвідченіші слідчі, на потребу підвищити свою кваліфікацію на предмет знання норм матеріального та процесуального кримінального права.

"Чому саме 115 стаття ККУ (умисне вбивство)? Затримані поліцейські - це особи, які в силу виконання своїх повноважень, обізнані з поводженням, з наслідками застосування зброї, і це найважливіший момент. Наступне. Вивчення місця події, вивчення всієї обстановки, а також з показань свідків було зроблено висновки про те, що підозрювані розуміли напрямок і можливу траєкторію, а також знали, що в цьому місці знаходяться діти, тому кваліфікація за погодженням з процесуальними керівниками була визначена як 115" - це офіційні пояснення директора ДБР Романа Труби.

У кримінальному законодавстві розрізняють два види вини: умисел і необережність. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Гадаю, для всіх очевидно, що пояснення Романа Труби переконливо свідчать про те, що в діях підозрюваних осіб за логікою слідчих ДБР вбачається саме необережність у вигляді злочинної самовпевнености, а отже їхні дії не можуть бути кваліфіковані як умисне вбивство.

Аналізуючи повідомлення правоохоронних органів та інформацію у ЗМІ, доходимо висновку, що в діях підозрюваних осіб вбачаються ознаки таких імовірних кримінальних правопорушень: убивство через необережність (максимальне покарання - 5 років позбавлення волі); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (максимальне покарання - 7 років позбавлення волі); незаконне виготовлення, переробка, ремонт вогнепальної зброї або фальсифікація, незаконне видалення або зміна її маркування, незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (максимальне покарання за умови групи осіб - 10 років позбавлення волі); хуліганство (максимальне покарання за умови використання зброї групою осіб - 7 років позбавлення волі); втягнення у злочинну діяльність неповнолітнього його батьками (максимальне покарання - 10 років).

Враховуючи, що в Україні покарання призначається не складанням, а поглинанням більш тяжким злочину менш тяжких, можемо говорити про можливе максимальне покарання для винних осіб не більше ніж 10 років. Це за умови доведення їхньої вини в суді, де, як нам відомо, розгляд справи, в якій відсутні з тих чи інших підстав прямі докази винуватости, може тривати роками.

І тут ми згадуємо про існування горезвісного "закону Савченко" - коли підозрювані особи, перебуваючи роками під слідством, отримують у суді покарання, більша частина з якого вважається вже відбутою (рік тримання під вартою обчислюється двома роками позбавлення волі). Тому, розуміючи перспективи цієї справи, нам вкрай важливо сформувати правильний запит суспільства на безпеку, тобто його вимоги мають бути сформовані як за наслідками трагедії, так і за причинами, що їй передували.

Чому сталася ця трагедія? Зброя В Україні дуже багато зброї - законної і незаконної. В Україні відсутня культура поводження зі зброєю. Ми забуваємо, що зброя не лише стріляє, а й убиває. Кожен, хто законно чи незаконно володіє і користується зброєю, має на меті хоча б раз із неї вистрелити. Бо ж який тоді сенс нею володіти?! Забуваючи про вбивчу силу кулі, ми отримуємо повідомлення про трагічні випадки на полюванні, у військових частинах або під час дитячих забав із "недитячими іграшками", необережно залишеними дорослими. І досить часто все це відбувається в стані алкогольного сп'яніння. Хто контролює обіг зброї в Україні? Національна поліція. Хто визначає психічну здатність людини володіти і користуватися зброєю? Лікарі психіатри й наркологи, довідки яких можна купити задешево і без проходження відповідних обстежень. Чи знає про це поліція? Звісно, знає. Чи знає поліція про шляхи ввезення в Україну нелегальної зброї і способи її розповсюдження? Звісно, знає. Алкоголізація суспільства В Україні занадто багато доступного спиртного. П'ють усі - дорослі й неповнолітні. Ми впевнено морально деградуємо, стаємо толерантними до бокала вина після роботи, до неадекватних стримів наших дітей у соціальних мережах із пляшками спиртного, до розпивання алкоголю неповнолітніми на випускних під "пильним" оком батьків. Попри заборону торгувати спиртним після 22 години фактично в кожному населеному пункті ми знайдемо торгівельну точку, де, навіть не з-під прилавка, продають алкоголь до глибокої ночі. Чи знають працівники поліції про нелегальний продаж спиртного? Звісно, знають. Чи знають поліцейські, хто і де продає спиртне неповнолітнім? Звісно, знають. Це дві головні причини того, чому подібні злочини мають місце в Україні. І саме для того щоб успішно боротися із цими явищами, ми й маємо озвучувати наші запити на безпеку.

Тому не може залишатися поза увагою умисна, а подекуди й злочинна некомпетентність у формуванні особового складу наших правоохоронних органів. Їхнє керівництво має нести за це відповідальність. І вимоги суспільства щодо цього є обґрунтованими. Але через "ілюзорність" усіх реформ, що відбуваються в нашій країні останніми роками, дуже страшно вимагати чийогось негайного звільнення, розуміючи, що ті, хто прийде на їхнє місце, робитимуть те саме, перекидаючи відповідальність на "попередників".

Вважаю, що наш запит на безпеку має бути адресований саме тим виконавцями, які своєю бездіяльністю й призводять до подібних трагічних випадків. І це не шанс стати кращими. Ні. Це їхні прямі обов'язки - протидіяти й запобігати протиправним діям, оперативно і професійно реагувати на запити суспільства щодо безпеки.

Також у нашому запиті немає залишитися поза увагою і "закон Савченко", який повільно "добиває" в Україні кожного потерпілого, що роками очікує на справедливість, а натомість отримує зневіру і розчарування.

Не може Кримінальний процесуальний кодекс України працювати виключно на підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Не може державне обвинувачення йти врозріз із позицією потерпілого, якому навіть обвинувальний акт не вручають, і всю процесуальну інформацію він дізнається постфактум. І все це відбувається при тому, що процесуальне керівництво (прокурори), усвідомлюючи свою безкарність, не докладає жодних зусиль для підтримання якісного обвинувачення в суді, чим сприяє інтересам обвинувачених осіб. Тож маємо чітко сформувати наш суспільний запит. Це: посилення боротьби та протидії правоохоронних органів незаконному обігу зброї в Україні; ініціювання контрольних перевірок усіх осіб, які мають дозвіл на зберігання та застосування зброї, у тому числі із примусовим, повторним і якісним медичним обстеженням; недопущення ухвалення народними депутатами закону про цивільну зброю та боєприпаси; посилення боротьби та протидії правоохоронних органів незаконному продажу алкогольних напоїв неповнолітнім особам, а також у вечірній час; посилення працівниками поліції піших і мобільних патрулів з метою виявлення, реагування та запобігання можливим правопорушенням осіб у стані алкогольного сп'яніння, притягнення до відповідальности за розпивання спиртного в громадських місцях, притягнення до відповідальности батьків, діти яких розпивають спиртне тощо; затвердження на законодавчому рівні нових обмежувальних заходів щодо розповсюдження спиртних напоїв з одночасним істотним підвищенням цін на них, посиленням санкцій за порушення умов продажу, правил розпивання тощо; скасування народними депутатами "закону Савченко"; внесення народними депутатами змін до процесуального законодавства, які гарантовано забезпечать рівність процесуальних прав потерпілого в кримінальному провадженні, а також змін, які дозволять правоохоронним органам швидко й оперативно здійснювати першочергові слідчі дії, без можливости перекладати відповідальність на слідчих суддів, які "у вихідний день не працюють".

Наш запит на безпеку має чітких виконавців, і вони не повинні уникати відповідальности переведенням їх до зони проведення ООС. Вони зобов'язані виконати наші вимоги так, щоб ми більше ніколи не поверталися до обговорення подібних трагедій.