Синдром "недорослішання"

- І ви відішлете мене в школу?

- Звичайно.

- А потім - на роботу в контору?

- Напевно.

- І скоро я виросту і стану чоловіком?

- Досить скоро.

- Ні, не хочу! ... Лишень подумай: одного ранку я прокинуся, а в мене борода!

- Я любила б тебе і бородатого, - заспокоїла його Венді,
а місіс Дарлінг простягнула до нього руки, але він відсахнувся:

- Обережно, леді. Нікому не вдасться мене піймати
і зробити з мене дорослого чоловіка...

Дж.М.Баррі, "Пітер Пен"

Не так багато у світі хвороб або патологічних станів, які названо на честь літературного героя. Термін "синдром Пітера Пена" з'явився з легкої руки американського психолога Дена Кайлі. А сам синдром можна вважати скоріше психологічною проблемою, ніж захворюванням, суть якої полягає в тому, що молодий чоловік не хоче ставати дорослим, воліючи назавжди залишатися хлопчиком - як казковий Пітер Пен, вічна дитина й безкарний лідер (серед жінок такі особистості теж зустрічаються). Аналогом терміна "синдром Пітера Пена" можна вважати неологізм "кідалт" - від англійських слів kid (дитина) та adult (дорослий). Щоправда, між цими типами є невеличка різниця: якщо "Пітер Пен" досить інфантильний, соціально неадаптований, і йому по кишені лише іграшкові машинки, то "кідалт" може зробити гарну кар'єру, їздити на дорогій іномарці.

Звісно, чоловік із синдромом Пітера Пена не ходить у коротких штанцях, не грається солдатиками і не стріляє з рогатки, але його вчинки багато в чому незрілі й інфантильні. Близькі та друзі дивуються, як легко "Пітер Пен" може стати жорстоким до них. Дівчина, з котрою він зустрічався кілька років, одного разу може почути нічим не мотивовані слова: "Я йду від тебе назавжди". І жоден м'яз не здригнеться на його крижаному обличчі. А начальник "Пітера Пена" ніяк не може домогтися від нього відповідального ставлення до роботи. А той зовсім не прикидається - він справді не усвідомлює своєї жорстокості, нетямущості, непунктуальності, неорганізованості, бо він такий - веселий, простодушний і безсердечний, як усі діти.

Психологи вважають, що для синдрому Пітера Пена характерні:

Соціальна безпорадність - у такого чоловіка зазвичай немає справжніх друзів. Самотність - узагалі один з його життєвих тягарів. Він не цінує спілкування і з надзвичайною легкістю маніпулює друзями, зраджує їх, не відчуваючи при цьому ані найменшої провини. "Пітеру Пену", як і дитині, складно розібратися самому, "що таке добре і що таке погано". Він самотній у світі, і ця ситуація панічно його лякає, хоча він нічого не робить для її виправлення.

Емоційна неадекватність - реакції "Пітера Пена" в більшості випадків неадекватні й незрілі: якщо він незадоволений, то дратується й лютиться, мало не тупаючи ногами; якщо розчаровується, то жаліє себе; якщо ж радіє, то мало не до істерики.

Залежність від матері - у чоловіка із синдромом Пітера Пена амбівалентне (двоїсте) ставлення до матері. Роздратування від її вчинків, слів, вигляду, бажання звільнитися від її впливу може поєднуватися із сильним почуттям провини перед нею. У дитинстві, щоб домогтися від матері бажаного, особливо матеріального, він усіляко намагається викликати почуття жалю до себе. 35-річний Женя каже: "Я живу з батьками. Мені так зручно, всі побутові проблеми вирішує мама. Приходять друзі - мама накриває на стіл. Батьки часто допомагають мені матеріально. І я не планую найближчим часом змінювати своє життя чи переїжджати".

Залежність від батька - контакту й дружби ніяк не виходить. "Пітер Пен" жадає духовної близькості з батьком, але той не проявляє до нього ні любові, ні схвалення. У зрілому віці "Пітер Пен" продовжує ідеалізувати свого батька. Звідси - проблеми в стосунках зі старшими та з керівництвом.

Поведінка страуса - він ніколи не визнає своїх помилок і не вміє (та й не хоче) вибачатися. Як страус ховає голову в пісок і не помічає проблем, сподіваючись, що "якось воно буде". До речі, він завжди майстерно "звалює" свою провину на інших.

Сексуальна залежність - соціальна безпорадність поширюється і на взаємини із прекрасною статтю. Підлітком він починає шукати собі подругу, але його незрілість зазвичай відштовхує дівчат. "Пітер Пен" дуже боїться відмови й ховає свою інфантильність та недосвідченість під маскою безсердечного бувалого хлопця, який пройшов Крим, Рим і мідні труби. Він хвалиться перед знайомими своїми удаваними перемогами, а насправді сексуальне життя починає досить пізно, дуже цього соромиться і часто ухиляться від розмов про секс.

Зрештою, якщо уважніше придивитися до оточення, то "Пітера Пена" серед чоловіків (як, зрештою, і серед жінок) легко помітити. Найголовніше, що всім, і насамперед собі самому, він завдає чимало клопоту через свою хронічну безвідповідальність, постійне зволікання у важливих справах і вперте небажання дивитися правді в очі. А ще - він часто завдає болю тим, хто його щиро любить. Парадокс у тому, що "Пітер Пен" жадає уваги й любові від інших, але при цьому легко "плює в душу" цим іншим.

"Пітер Пен" не хоче дорослішати, бо чудово знає, що дорослий чоловік повинен узяти на себе відповідальність за сім'ю. А вічного хлопчика думка про те, що доведеться піклуватися про когось іншого (наприклад, про дружину та дітей), дуже лякає. А як же він сам? Як же його плани й проекти? Як же улюблені "іграшки"? Ні, відповідальність - це зовсім не для нього.

Зрозуміло, що причини такої поведінки коріняться в дитинстві. У більшості випадків у "Пітера Пена" - унікальна, неповторна й досконала мама (приголомшливо вродлива, надзвичайно розумна, дуже добра), яка оселила в серці сина вічне прагнення до досконалої жінки. "Жінок у тебе може бути багато, а мама - одна. Ніхто не любитиме тебе так, як я" - нерідко повторює мама синові-підлітку, і він починає вірити в ідеальну жінку. Але ж насправді такої не існує, що, врешті-решт, починає розуміти і сам "Пітер Пен" (хоча й не завжди). Батько ж не відіграє значної ролі у вихованні сина: він або не витримав тиску досконалості й давно втік від своєї "ідеальної" дружини, або й сам поводиться інфантильно. Дуже часто кідалтами стають діти із заможних сімей, за яких батьки вирішували всі їхні життєві проблеми й не привчали до "дорослої" реальності. Діти ж, які виростають у так званих неблагополучних сім'ях, - дорослішають зазвичай дуже рано.

Як і в казкового Пітера Пена, в реального чоловіка може з'явитися подруга "Венді". Така жінка чудово підходить інфантильному хлопчиськові, оскільки бути "матусею" для свого партнера - її єство. Для неї характерні: потреба піклуватися про ближнього, почуватися потрібною та незамінною; покірність і постійне бажання приносити себе в "жертву"; постійні вибачення перед партнером за зроблені (і за можливі) помилки; бажання повсякчас робити "свою половинку" щасливою. Така жінка, зрештою, перебирає на себе в сім'ї роль батька. З "Венді" "Пітер Пен" може жити довго, і, скоріше за все, навіть досить щасливо, адже вона не змушує його дорослішати. Він може зраджувати її з більш привабливими і незалежними жінками, але завжди повертається до неї, адже "матуся Венді" йому необхідна як ковток повітря, вона все пробачить. Але це - тема вже іншої статті...

Згідно зі статистикою, приблизно 50% чоловіків, які страждають на синдром Пітера Пена, таки дорослішають - років у 40-50. Зазвичай до того часу їм набридає безконечна карусель вечірок і часта зміна партнерок у пошуках міс Досконалості. Можливо, вічний хлопчисько починає усвідомлювати, що в житті зрілої людини є не тільки відповідальність, якої він так боявся, а й безліч радощів і переваг. І тоді "Пітер Пен", нарешті, відпускає себе в дорослий світ, де він уже зразковий чоловік і батько.