Проекції

Про що саме йдеться, коли згадується проекція? Що це за механізм - приписування своїх станів іншим людям або об'єктам? Якій меті служить таке приписування? Чому цей процес так непросто зрозуміти і прийняти в собі й інших?

Ідеться про несвідомий психічний процес. Проектування (приписування) своїх станів іншій людині, тварині, явищу або предмету завжди відбувається неусвідомлено і відіграє роль психологічного захисту. Тобто про те, що ми приписуємо іншим свій стан, - ми не знаємо й активно уникаємо цього знання.

У психічно здорової дитини або дорослого завжди є солідний набір психологічних захистів. Працюють вони всі несвідомо. Мета захисту - уникання (виключення) певної емоції, певного переживання. Захист через проекцію - важливий і складний механізм, що може бути як корисним, так і шкідливим.

Корисно психологічно захищатися від сильного душевного болю, від гострих втрат і горя, від нестерпних обставин. Тоді психологічні захисти (особливо заперечення, витіснення, розщеплення, інтелектуалізація) здатні врятувати психічне здоров'я і навіть життя. Шкідливо захищатися від звичайного життя, від нового досвіду, від інтеграції старого досвіду: він уже позбавлений своєї руйнівної сили, але психіка однак захищається, за інерцією, зупиняючи процес дорослішання особистості.

Коли кажуть: "Я несвідомо захищаюся", - це вже не про захист, а про свідомий саботаж. Коли кажуть: "Ви мені зірвали мої захисти", - це теж некоректно. Якщо захист виявився "зірваним", то, швидше за все, йому вже давно не місце. Несвідоме - дуже сильна й ригідна сфера, і просто так своїх позицій вона не здає.

Якщо розкрити перед людиною істину: що вона, наприклад, викриваючи брехню, частенько сама бреше, - не факт, що людина смиренно схилить голову й почне боротися з брехнею в самій собі, а не в інших. Найчастіше так не відбувається. А якщо й відбувається - то в зрілої особистості, здатної прийняти правду про себе.

Проекція захищає нас від нашої психологічної реальності. Тієї реальності, що з якоїсь причини нестерпна (або була колись такою) і тому не бажає бути усвідомленою. Адже іноді усвідомленість руйнівна (наприклад, у випадках катастроф або насильства). Психіка ж уперто прагне рівноваги. І ціною може стати спотворення реальності. Проекції чудово служать такому спотворенню, вони роблять реальність приємнішою, більш посильною, легшою, зрозумілішою.

Завдяки проектуванню ми закохуємося, зачаровуємося, співчуваємо. І це дуже приємно. Не вміючи проектувати, ми б не змогли пережити цих прекрасних хвилин захоплення малознайомою людиною. Розчарування в іншому - це "провал" проекції. Взагалі, переживати "провал" проекції (її припинення) - малоприємно, і ми завжди цьому опираємося. Як у коханні, так і в ненависті.

Дуже важко буває визнати, що той, кого ми активно (з усією пристрастю) вважали жахливим нечупарою або дурнем, насправді виявляється не більш неохайним і не більш дурним, ніж ми самі. Якби це не була проекція, то чиясь неохайність, дурість (як і зачарування) нас би абсолютно не хвилювали.

Саме активна емоційна включеність, наприклад, у чиюсь неохайність або тупість, чи палка зачарованість прекрасними рисами когось - ознака того, що йдеться про приписування іншому того, що маємо самі. Ознака проекції - емоційність сприйняття, відсутність "рівності".

Проекція завжди містить активне (емоційне) ставлення і перебільшення. Наприклад, бабуся, сидячи на лаві, стежить за внуком, який грає у футбол. Внук гасає майданчиком. Раптом бабусі стає тривожно на душі, - подруга заговорила на неприємну тему, до того ж вона змерзла й відчуває, що ось-ось застудить поперек. І бабусю раптом осіняє думка, що її внук теж застудиться на майданчику або отримає футбольним м'ячем по голові. Вона абсолютно впевнена, що внуку щось стало загрожувати, тому веде його з майданчика додому. Вона спроектувала свій тривожний стан на хлопчика.

І - так, ми приписуємо іншим не тільки свої неприємні переживання, а й позитивні стани в тому числі. Саме тому з нами й трапляються закоханості, коли здається, що зустрів свого двійника, котрий думає й почувається точно так само, як я!

Ми здатні також приписувати іншим свої силу та здібності, з якими несвідомо не бажаємо мати справу. Позитивні свої риси теж буває вигідно побачити з боку. Адже, визнавши за собою всі ці здібності, силу, можливості, - їх доведеться реалізовувати. Набагато спокійніше дивитися на "багатий урожай на городах" інших людей. І радити, як їм усім піклуватися про свої ресурси і таланти, не несучи за це жодної відповідальності.

Ми ніколи не припишемо іншим людям того, що нас не турбує в самих собі. Усе, що ми приписуємо іншим, - жадібність, злість, зачарування, таланти, успішність, силу, - є і в нас. Знаходимо в себе, лякаємося, не допускаємо у свідомість і приписуємо іншим.

Проекції - це дуже зручний винахід нашої психіки, який рятує від страху, сорому, вини, люті й незадоволення. Чудовий механізм, потрібний і корисний. Дуже зручно ненавидіти лихих людей і боротися з негативом, злістю, дурістю та іншими вадами. Ніби й борешся зі злом, але сам до нього не причетний. І від захвату, що такий ти корисний та хороший, - борешся ще сильніше. Але не в собі, а в інших. І, доки таку ілюзію приписування можна підтримувати, все працює чудово. Однак проекція - це ілюзія. А реальність - різна й мінлива. Ілюзії ж мають властивість розсіюватися.

Тому краще не чекати, коли "життя зруйнує ілюзію проекції". Саморозвиток через контакт із реальністю - дуже корисне заняття. Життя само підкидає завдання, і зрілість приходить тоді, коли людина береться їх вирішувати. Проекція ж дозволяє залишатися "у невіданні", не вирішувати своїх проблем, а приписувати їх іншим.

Невідання теж дарує страждання, але набагато менші, хоча й надовго розтягнуті в часі. І, в кожному разі, невідання - це тривога. Тривога як тло. Незрозуміла, паралізуюча, вона примушує ще більше брехати самому собі, але рятує від набагато сильніших переживань.

Трохи боятися і при цьому почуватися "нормальним", хоча й слабким, - легше для психіки. Визнавати ж за собою пекучі ненависть або пристрасть, жах від невикористаного внутрішнього ресурсу, страх конечності життя - це ж море ризиків! "Десь там живуть жахливі й жадібні люди, агресивні, дурні, вони нас не розуміють і бажають нам зла. Там же, десь, живуть дуже сильні люди, які все знають краще за мене, здібні, активні, вони таке можуть зробити, що мені й не снилося. А я тут, тихо-мирно підтримую добро та позитив і мирно борюся проти зла й негативу".

І визнати, що ця жахлива, агресивна й корислива людина - це, власне, і є я - як же це можливо? Визнати, що це, взагалі, частина людської природи, і мені варто взяти відповідальність за ці свої риси, а не приписувати їх іншим. Негативні й погані сторони є в кожного, і нікуди від них не подітися, за їх прояви слід відповідати, а не заперечувати їх. Адже вони інколи вилазять назовні в усій красі, - і це реальність, яку слід побачити й усвідомлено контролювати. Можливо, покаявшись за неї. А не запевняти, що все це - вина інших і наклепи недоброзичливців...

Також важко визнавати, що я можу зробити в житті значно більше, бути набагато успішнішим, активнішим, щасливішим, багатшим і сильнішим. Адже разом із перемогами прийдуть зобов'язання, ризики й поразки. І останніх, швидше за все, буде більше.

Неможливо назвати проекції тільки шкідливими або тільки корисними. Механізм нейтральний. Він ні хороший, ні поганий. Хто хоче - робить крок назустріч своїй людській неоднозначній природі, стаючи від цього щирішим та сильнішим. Хто не хоче - залишається під захистом проекцій, в ілюзії, що це в інших усе жахливо або божественно прекрасно, а в мене все так, "як потрібно". Але відповідальність за прийняття реальності все-таки лежить на кожному з нас. І в кожному разі за ілюзію "я ж не знав правди" доведеться відповідати.