Правила захисту дітей під час сімейних конфліктів

Періодичні сварки в будь-якому сімейному житті цілком природні. Сварки і конфлікти - частина здорової динаміки відносин, коли люди притираються одне до одного або ж намагаються знайти прийнятне для обох рішення.

Кожен з учасників конфлікту щось отримує і щось втрачає. Хоч я й не працюю з дітьми, проте часто маю справу з наслідками сімейних конфліктів в особистостях дорослих клієнтів, які колись були дітьми і спостерігали за сімейними розбірками. Здавалося б, ніякої трагедії не сталося і всі зрештою помирилися. Однак у дитячій психіці - це велика рана, яка кровоточить роками й накладає відбиток на все подальше життя. Мої дорослі клієнти, що неминуче приносять у своє доросле життя дитячі травми, найчастіше діляться тим, як вони почувалися, коли були свідками дорослих конфліктів. Тепер вони розуміють причини й наслідки поведінки людей, розуміють людський чинник, самі є активними і пасивними учасниками конфліктів, але коли потрапляють у схожі обставини, кудись зникає все раціональне.

Наш ранній досвід відкладається у психіці. Дитячий досвід, що став емоційною й тілесною пам'яттю, називається Внутрішня Дитина. Саме з цієї частини особистості ми переживаємо ті самі відчуття, які були в дитинстві. Тому діти конфліктуючих батьків часто страждають і в дорослому віці.

Як це виглядає? Ви, вже доросла людина, що чудово усвідомлює реальність, потрапляєте в ситуацію, де сваряться, наприклад, чоловік із дружиною. Вони говорять певні фрази, і ви, повертаючись у дитинство, знову стаєте дитиною, яка щосили хоче помирити батьків і готова взяти на себе всю вину, заступитися, розборонити, довести кожному, що він неправий. Усе заради миру.

Щоб упоратися з наслідками такого досвіду, де людина в дитинстві була свідком з'ясування відносин, ми з клієнтами зазвичай повертаємося в ті ситуації, згадуємо свої почуття, думки й рішення, прийняті в тій стресовій обстановці. І, виходячи з того, що клієнт зараз знає про життя, він приймає нове, продуктивне рішення. Наприклад, ми можемо за кілька сесій змінити раннє рішення клієнта, що "я винен у сварках близьких людей, і я можу це виправити", на інше, доросле та більш продуктивне - "конфлікти двох окремих дорослих людей - це їхня відповідальність. Я можу вибирати, коли втручатися й коли не втручатися в ці конфлікти".

Це відбувається з дорослими людьми, коли вони потрапляють у психотерапію. Але що робити, аби ваші діти не стали в майбутньому клієнтами психотерапевтів?

Правило перше. Чим менша дитина, тим менше вона має бути втягнена у конфлікт. Це означає, що маленьких дітей слід відгородити від активної участі або споглядання сімейних розбірок. Найкращий спосіб - конфліктувати поза межами видимості дитини. Бажано максимально знизити "гучність" конфлікту і повністю виключити заподіяння шкоди одне одному або навколишньому майну. Це корисно в будь-яких конфліктах. Звертаю вашу увагу на те, що це стосується саме маленьких дітей. Діти старші так чи інакше долучатимуться до процесу. І для них діють трохи інші правила.

Правило друге. Розподілити відповідальність у конфлікті. Найжахливіше, що може бути, - це залишити дитину свідком конфлікту і ніяк потім не відреагувати на це. Навіть якщо конфлікт відбувся між вами та вашим чоловіком або дружиною, але при цьому була присутня дитина, завдання батьків - зняти з дитини відповідальність за сварку, яку вона неминуче бере на себе. Чому? Тому що в нестерпних обставинах кожна людина бере на себе відповідальність і, відповідно, почувається винною. Це захисний механізм, який допомагає впоратися з обставинами. Оскільки, якщо відповідальність лежить не на мені, то це означає, що я не можу нічого зробити, аби змінити ситуацію. Впоратися з цим неможливо, прийняти - теж. Якщо ваша дитина стала свідком сімейного конфлікту, після його закінчення обоє батьків обов'язково мають підійти до дитини й поговорити з нею про те, що інколи дорослі сваряться, так вони намагаються виробити спільну думку.

Люди під час сварки зляться, це нормально. Важливо з'ясувати, як дитина почувається, назвати її почуття словами (ти наляканий, ти злишся). Далі слід пояснити дитині, що вона не мусить боятися або втручатися в конфлікти мами й тата. Також потрібно пояснити: все, що відбувається, не є відповідальністю дитини, що дорослі здатні з цим упоратися і прийти до спільного рішення. Дуже рідко, але бувають батьки, які ще виясняють із дитиною, як вона зрозуміла конфлікт. Звісно, це працює з дітьми старшого віку. Дитина обов'язково має почути, що дорослі беруть на себе відповідальність за те, що відбувається, від обох батьків.

Правило третє. Обоє учасників конфлікту не залишають кімнати або квартири доти, доки конфлікт не буде вирішено. Це має стратегічне значення. Спостерігаючи за взаємодією батьків, дитина приймає модель поведінки батьків своєї статі і модель взаємин із батьком статі протилежної. Здорове вирішення конфліктів - це вирішення тут і зараз. Це означає, що обговорюється виключно ситуація, яка виникла, вона обговорюється саме тоді, коли вона актуальна, учасники залишаються в контакті одне з одним стільки, скільки потрібно для повного вирішення ситуації. Якщо дитина бачитиме, що котресь з батьків іде з дому на той час, коли відбувається конфлікт, - вона прийме на себе модель поведінки, коли конфлікт не вирішують, а уникають його.

Четверте правило. Дитина має бачити й розуміти вирішення конфлікту. Обоє батьків простою і зрозумілою дитині мовою і в її присутності повторюють те компромісне рішення, до якого вони прийшли. Крім того, дуже важливо щоб кожен з учасників конфлікту вибачився перед іншими, зокрема й перед дитиною. Це добрий приклад - учити усвідомлювати, що в будь-якій сварці винен кожен учасник і страждає кожен. Навіть пасивний спостерігач. Просити пробачення треба щиро, дивлячись одне на одного.

Правило п'яте. Вчіться висловлювати свій погляд у форматі "коли ти так говориш, я почуваю…" Це вчить і вас, і дитину поділяти відповідальність. Класика жанру: "Ти поганий (байдужий/безвідповідальний)! Змінися!" Якщо дати собі паузу на роздуми, стає зрозуміло, що таке формулювання знімає відповідальність із того, хто обвинувачує, і покладає її на обвинувачуваного. І все було б гаразд, але є нюанс. Стосунки - це передусім рівна участь і рівна відповідальність обох із пари. Обох. І завжди порівну. А це означає, що вирішити будь-яку проблему можна, тільки заглиблюючись у неї рівною мірою. Ще один нюанс - це фізіологічна реакція на агресію: захист, уникнення або завмирання. Ніщо з цього не вирішує проблеми. Якщо ж ви говорите від себе, ви берете на себе відповідальність за свої почуття й показуєте іншому, як він на вас впливає. Саме цього потрібно навчити дитину в конфлікті.

Правило шосте. Не погрожуйте одне одному. Одного разу в мене на прийомі був хлопчик 15 років, чиї батьки щодня влаштовують скандали й зовсім не контролюють свою мову. Він був дуже наляканий, почувши: "Я зараз твоє обличчя на кашу перетворю" і "Якщо не заткнешся, я викинусь у вікно". Так було майже все його життя, і всередині сформувалася болісна грудка страху. Хлопчик перестав виходити з дому, відмовився ходити в школу й не допускав навіть мимовільного контакту батьків. Ви сказали й забули, а діти сприйняли й запам'ятали. Ба більше, вони жваво уявили собі обіцяне батьками і встигли до смерті перелякатися. Ви дорослі люди і здатні думати про те, що говорите.

Сьоме правило. Ще одна жахлива помилка багатьох батьків - втягнення дитини в конфлікт. Часто це звучить як "А що ти скажеш?" або "І ти теж проти мене!" Таким чином ви ставите дитину перед вибором - один із батьків або другий. Узагалі, в сімейному житті обговорення з дитиною одного з батьків у "неОК" форматі має бути табу. Вибір між батьками завжди нестерпний для дитини й завдає величезної травми. Якщо ви були жертвою такого вибору, я впевнена, ви пам'ятаєте це досі. А це означає, що рана досі болить. Щоб уберегти дитину від такого досвіду, утримайтеся від спокуси переманити її на свій бік.

Восьме правило. Не заперечуйте конфлікт. Кожна дитина має природну чутливість до емоцій навколо себе. І навіть якщо ви нічого їй не кажете про, те що відбувається, вона це відчуває, повірте. І чим старша, тим більшою кривдою буде заперечення. Це боляче, страшно й дуже злить, коли на запитання "Що сталося?" дитина чує "Тобі здалося, в нас усе гаразд". Вона однак не повірить. Але страждатиме, шукаючи свою вину й відповідальність за те "нічого", що відбувається. Краще пояснити, що стався конфлікт, але ви разом намагаєтеся знайти рішення.

Отже:

- конфлікти слід нормалізувати як явище;

- ваш конфлікт має бути здоровим і подавати приклад того, як можна обстоювати свій погляд цивілізовано;

- конфлікт - це контакт між людьми, але жодним чином не ігнорування;

- конфлікт має бути або поза видимістю дитини, або зрозумілим для неї;

- дитина має залишатися з відчуттям, що дорослі здатні самі вирішити конфлікт і самі за нього відповідають (але ніяких "не лізь, дорослі розберуться" - тільки через пояснення);

- дитина - це зона нейтралітету.

Втілити ці рекомендації в життя буде непросто, але я впевнена, що для вас безпека дитини - найважливіша.