Наші "колишні": "Табір іде в небо"?

Пам'ятаєте, яким діалогом - передсмертним для обох партнерів - закінчується давній фільм "Табір іде в небо"? Рада видихає: "Я так і знала", а Лойко Зобар, помираючи, видає останній стогін: "Я ж не хотів". Приблизно так закінчуються всі наші романи.

І яка різниця, хто кого кидає? Результат один - стосунків немає. Дружби після них зазвичай не буває, бо немає чужіших людей, ніж колишні партнери, особливо якщо в основі їхнього зв'язку лежав дефіцит спілкування, обопільна відсутність досвіду нормальних контактів з людським світом. Крізь час ми починаємо сприймати свої амурні історії як досвід вимушеного спілкування.

Сьогодні прочитала твердження, близьке до геніального: "Фраза "Ми можемо залишитися
друзями" - це те саме, якби ваша мама сказала: "Твій собака помер, але ти все одно можеш його залишити".

Зате, цілуючи пам'яттю відтінки й півтони колишніх почуттів, що вигоріли на багатті втраченої цікавості, ми завжди можемо типізувати наших "знакових колишніх".

Рухайте долю іржавими рейками дефіциту спілкування!

Найпоширеніша омана - шукати в пам'яті, що ж було долею. Коли милі молоді жінки, проживши з чоловіком довгі двадцять п'ять років, кажуть, що в соцмережах їх несподівано знайшов колишній однокласник, і це, ймовірно, була доля на все життя, - тут зрозуміло. Чоловік - він і є відпрацьований варіант, такий собі бурундук, запасливий на сімейну рутину, а демонічний колишній однокласник - це так зване прекрасне далеке, яке тонізує нерви, надає душі легкого й пронизливого болю і приреченої надії... А як знати, може, однокласник у момент виходу в соцмережу, який ні до чого не зобов'язує, був напідпитку або хотів щиросердо поговорити... Хоча я теж грішна - роками з непозбутньою ніжністю розглядаю в соцмережах фото одного зі своїх колишніх, з яким і роман у нас був усього "на один дотик", після чого він виїхав до себе на Схід, де вже кілька років іде війна, зробив наукову кар'єру... Та не про кар'єру мова - просто такі хлопці, легкі що на
підйом, що "на зйом", такі впевнені в собі (й у своїх, пардон, безвідкітно-безвідмовних "гарматах"), що з ними дуже легко і зустрітися, і розстатися, і є про що змістовно спати, і про що згадувати, роками з дурнуватою усмішкою розглядаючи фото в соцмережах... А доля, думаю, тут усе-таки ні до чого... Просто неопрацьований сценарій, тільки й усього.

Ще буває смішно, коли раптом приходить давно відпрацьований коханець: "Я не бачив тебе сім років, але в сексі кращої за тебе нікого немає, тож давай одружимося років за три...". Кажеш йому: "А поки що подаруй мені перфоратор...". У нього біліють очі й ніздрі, і він іде, вигукуючи: "Есть предел беспределу?!".

Іноді власна підсвідомість викидає справжні парадокси. Я чітко знаю, що в мене було чотири громадянські шлюби (останній - гостьовий), і не забиваю собі голови кількістю й навіть якістю "летючих голландських зв'язків". Та все ж вважаю постійним зв'язком, нарівні із цими смішними "шлюбами", чисто дружнє спілкування з одним приятелем, з яким кілька разів вигуляли собак, випили коньячку з зеленим яблуком і просто вільно поспілкувалися про життя. Його постійна подруга, яку він вважав "рабинею", терміново завагітніла, він одружився й переїхав. А відчуття втраченої близькості чомусь залишилося в мене на роки. Адже в платонічних стосунках "колишніх" не буває. Ми так вдячні партнерам, які не відбулися, за натхнення, що це відчуття для нас тонше й тепліше за небалакучий язичок свічки.

Буває, що на вигляд безтурботно щасливих людей вражає блискавка інтуїції. Якось знайомий розповідав: "Ніколи не знаєш, коли ти по-справжньому наповнений стосунками. Якось на відпочинку (мені було років 20) ми з 19-річною дружиною зустріли ще одну сімейну пару, де чоловікові було 40, а дружині 32. І він хтиво дивився на мою дружину, а я - на його. І тоді я зрозумів, що можливо, моє життя не вичерпується саме цим шлюбом. Зараз мені 35 років, а моїй третій дружині 20".

Хоча бувають варіанти перекручування що пам'яті, що мотивації: так, один чолов'яга по молодості років дружньо, до плоских броньованих зіниць, "користав" одне дівчисько, заходячи до неї виключно "з підвітряного боку". Потім одружився, а вона вийшла заміж років через двадцять за бельгійця і живе в будинку, де у дворі пахкотить шоколадом з розташованої поблизу фабрики... Дітям нашого чолов'яги по двадцять років, дитині колишньої "дівчинки" три роки. Чоловік сатаніє від любові, на яку вірусно переросла студентська "любня", чекає "дівчинку" на свята, щиро ненавидить її чоловіка, а свою дружину називає "тією, що відповідає за сорочки"...

Однак частіше вирятовувати свою пам'ять від накипу колишніх стосунків не хочуть жінки. І чоловіки навіть не здогадуються, що в основі цього часто лежить розлита на роки подяка за якісний секс, безвідносно до якості спільного життя, адже часто партнера буває і не зрозумієш...

Навіть від коротких зустрічей трапляється надміру тривалий післясмак. На те й Інтернет, щоб реєструвати в пам'яті долі й інтереси партнерів, з якими свого часу разом реєстрували оргазми. Моїм першим чоловіком був кримський татарин. Він любив розкутих дівчат, які не сахалися від сигар і віскі. Ще збирав колекцію незайманих, старшій з яких було 26 років, переконуючи їх, що втрата цнотливості - це і профілактика застудних захворювань, і набуття особливої ментальної гнучкості, про що невтямки старим дівкам... Відкриваю його профіль в "Однокласниках", а в нього дружина закутана в хіджаб по самі очі, буцім це їй Саудівська Аравія... Отакі бувають у стосунках ідеологічні виверти!

Знайшла я в соцмережах і того хлопця, на дев'ять років молодшого, в якого я була першою жінкою. Він був прісним хлопчиськом - випускником школи, а я вже сформованою феміною... Що між нами могло бути? Тепер він дорослий, гладкий, у хокейній формі, з дітьми. Молода тендітна дружина з трояндою. Словом, нічого він не втратив, втративши мене...

А ще крутіша інформація в Інтернеті "нарилася" на... першу любов, можна сказати. Ми познайомилися в нічному поїзді "Київ-Рига" ще в підлітковому віці, поцілувалися на пероні на прощання, він мені розповів про свій чотирициліндровий мотоцикл. Потім ми кілька разів телефонували одне одному, а невдовзі йому це набридло. Я написала надривне: "Рассыпан пудры конус - и ореол расплылся. Спасибо, незнакомец, ты не в меня влюбился". А нещодавно лізу в Інтернет - так хлопець давно й міцно в довічному ув'язненні за те, що навів кілерів на свого конкурента по бізнесу... Все-таки добре, що нас своєчасно розвів нічний перон.

Ще знайшла в Мережі колишнього "нічного ковбоя", настільки обділеного чоловічою анатомією, що він навряд чи міг підійти комусь більш ніж на одну ніч. То в нього четверо дітей! Піди вгадай - ЕКЗ чи Божий промисел...

Мій перший громадянський чоловік став непоганим хірургом-травматологом, про нього ще газети писали. Пам'ятаю, ми ходили в гори, саме тоді, коли він був поруч, я почала писати свою першу еротичну повість... Однак минуло місяців зо два спільного життя і він дійшов висновку, що знає мене, як подряпаний і заново перефарбований автомобіль, мало не на просвічування. Він попросив у мене дозволу паралельно зустрічатися з іще однією дівчиною, причому щоб вона не знала про моє існування. Я його вигнала, звичайно, але він бумерангом повертався - мабуть, був у мені тоді якийсь вільно-сімейний вітамін, якого йому в організмі бракувало... Я не прийняла його і не шкодую, хоча тепер тішуся його "трудовими успіхами".

Заздалегідь "колишні" чоловіки

Найсмішніше й найбезглуздіше, коли чоловік вирішує за рахунок зв'язку з жінкою якісь свої проблеми й реалізує себе не у свободі, а в комплексах...

Ось "вічний чийсь колишній", або ж "колишній всієї Русі". Він просто збирає колекцію нерозбірливих і невимогливих до чоловічого смаку й стилю жінок. Коли заносять у колекцію його, не ображається. Він - чоловік-промокашка для чужих нерозвинених емоцій. До речі, вся його енергія іде в довколасексуальний "вихлоп", тому живе він на утриманні в жінки, яка старша за нього...

А ось шукач пригод у ліжку: він прив'язується до випадкової партнерки з першої ночі, вранці він уже закоханий і пропонує їй усе, на що здатен, - спільний із сусідкою груповий секс.

До речі, сусіди у вервечці "колишніх" стоять окремо - вони ніколи не стають до кінця чужими. Трапляється, що сусід, зустрічаючись з вами, створює "паралельну реальність" зі своєю "умовно колишньою" дружиною - ви вхожі до них додому і навіть на подружнє ліжко, але досхочу полоскотавши нерви дружині, він робить вибір на її користь (чи користь?). І піди знай, він вам "колишній" чи взагалі "той, що не відбувся"? І вибір між партнерками здійснюється частенько за рахунок того, хто ліпше догоджає султанові місцевого розливу - дружина реальна чи названа.

Ще "убитий" випадок - зв'язок із колегою. Є досить висока ймовірність того, що пристрасть відхлине саме від його самолюбства, якщо ви станете крутішою за нього в кар'єрі. Дорікати він не стане, але кожен контакт почне нестерпно гірчити...

Є чоловіки, які не реалізувалися, найчастіше творчих професій або просто довколабогемні. Свій комплекс невизнаності, особливо якщо вони порівняно з вами трохи доросліші, постійно розбиватимуть об вашу голову, немов кришталеві яйця, вважаючи себе при цьому Фаберже. Такий "метр" може показати вам, приміром, поношений вельветовий халат зі словами: "Цю річ Клер привезла з Парижа...". Словом, усі його яскраві почуття залишилися в молодості, а враження від перебирання сухих фантиків, емоційного ошмаття, звичайно ж, не виправдують ваших зусиль на вибудовування стосунків. Тому ви розстаєтеся.

Розстаєтеся ви й з алкоголізованими персонажами, які красиво марять у компаніях пронизливими віршами. І хоча розумієте їхню цілковиту особистісну неспроможність, розрив буває болісним, оскільки, на думку деяких психотерапевтів, такі чоловіки бувають невимушеними більше, ніж діти, - жінки до них прив'язуються і за них відповідають. Як і за інфантильних фантазерів, до слова.

До речі, любов до "демонічних" персонажів означає тільки те, що ви тішите самолюбство справжніх егоцентристів. А горезвісні стосунки "на розрив" означають, що один з партнерів страшенно дратує іншого, а той, інший, вигадує собі життя в цьому романі, не вміючи вчасно й без втрати сил і гідності від нього відв'язатися.

Для себе я зрозуміла, що хочу від життя мати постійний зв'язок, але максимально дистанціюватися від партнера в плані залежностей і побуту. Тобто "інтим на відстані простягнутої руки". Мені як людині творчій важливіша моя особистісна автономія, ніж емоційне взаємопоглинання, черевате емоційним же вигорянням.

А якщо ви не хочете множити низку "колишніх" у своєму житті й потрапляти на одні й ті самі чоловічі типажі, що привносять у душу смуток і біль, - почніть розбиратися в собі. Визначте свою життєву стратегію, де крім панічної втечі від розчарувань мають бути прописані повноцінний досвід спілкування з людьми, елементарна розбірливість і наповненість власним змістом.