Медіація: чи вміють українці домовлятися?

Останнім часом в Україні дедалі більшої популярності набуває медіація - вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси й потреби всіх учасників конфлікту.

На жаль, українці не вміють домовлятися, а якщо й погоджуються на діалог, то потім дуже часто не виконують домовленостей.

Чому ж так складно примиритися і які цілі ставлять перед собою конфліктуючі сторони на медіації?

Розглянемо медіацію на прикладах реальних пар.

Алевтина і Сашко - подружжя, батьки двох дітей. Конфлікт: розлучення, поділ майна, визначення місця проживання дітей, їх утримання та виховання.

Позиція Алевтини: за сім років подружнього життя вона не отримала від чоловіка і його родини права власності на їхнє майно і не стала учасником родинного бізнесу. Сама ж вона тривалий час займалась організацією виїздів дітей-сиріт за кордон для оздоровлення, а тому, маючи відповідні можливості, вирішила назавжди разом із дітьми виїхати з України. На думку Алевтини, Сашко повинен був повністю забезпечити її та дітей (вимоги щодо поділу майна більше нагадували заповіт), після чого назавжди зникнути з життя синів, без можливості спілкуватися.

Позиція Сашка: якщо Алевтина вирішила піти, то нехай собі йде, але діти мають жити в Україні, а якщо поза її межами, то він повинен мати можливість спілкуватися з ними і брати участь у їх вихованні. Проблема у поділі майна - Сашко не міг забезпечити дружину й дітей у визначеному нею обсязі.

Фактично поділ майна спричинив конфлікт, у якому сторони були принципово категоричні: Сашко не давав Алевтині матеріального забезпечення, якого вона від нього вимагала, а Алевтина не давала йому можливості бачитись і спілкуватися з дітьми, яких вивезла за кордон і там переховувала від батька.

По двох роках конфлікту, за судовим рішенням, їм було призначено обов'язкову медіацію, але сторони на неї не прийшли. Причина - повна втрата довіри одне до одного через дворічне приниження в судах, відповідні фінансові втрати й чітке розуміння того, що кожна сторона досягла бажаного: Алевтина отримала обох дітей і фактичну одноособову опіку над ними, виїхавши на постійне місце проживання до іншої країни, а Сашко отримав майно і зберіг бізнес.

Чи була можливою медіація на початковому етапі? Ні, бо в сторін був майновий конфлікт і корисливі цілі, до яких вони йшли обманом. Алевтина від початку мала за мету виїзд із дітьми на постійне місце проживання до іншої країни, а для цього їй потрібно було отримати в тій країні притулок. Вона його й отримала: притулок як можливість позбутися чоловіка, батька їхніх спільних дітей. Сашко ж у дійсності не був власником усього майна, яке на нього було зареєстроване і на яке розраховувала Алевтина, тому йому довелося докласти чималих зусиль, щоб захистити майнові інтереси третіх осіб.

Отже, медіація не може бути застосована в конфліктах, які є свідомою провокацією однією зі сторін і одним з методів досягнення корисливих цілей.

Наталя й Ігор - подружжя і батьки двох дівчаток. Конфлікт: розлучення, визначення місця проживання дітей, їх утримання та виховання.

Позиція Наталі: розійшлися через чоловікові зради, діти залишилися з нею, і вона фактично їх утримує. Майно поділили добровільно і без особливих пристрастей. Тут є важливий момент - сторони на момент одруження були абсолютно рівні за соціальним і матеріальним статусом, тому поділ майна відбувся за схемою: на кому що зареєстровано, той те і забирає. Наталя наполягала, щоб Ігор допомагав їй утримувати спільних дітей - сплачував аліменти й суми додаткових витрат. Також їй було важливо, аби діти не спілкувалися з партнерками Ігоря, допоки він офіційно не розлучиться й офіційно не візьме шлюб з іншою.

Позиція Ігоря: він хоче якнайшвидше розлучитися, не відмовляється сплачувати аліменти й суми додаткових витрат, але в "розумних межах", хоче спілкуватися з дітьми і мати можливість забирати їх до себе з ночівлею. Ігор не бачить проблеми у своїх партнерках, але усвідомлює, що це може негативно позначитися на вихованні дівчат, тому не проти, щоб його зустрічі з дітьми відбувалися без партнерок.

Зважаючи на позиції сторін, на першій зустрічі в адвоката, їм було запропоновано медіацію. І з першого разу сторони дійшли згоди щодо утримання та виховання дітей.

Результат успішної медіації: нотаріальний договір між батьками щодо утримання та виховання дітей і спільна заява до суду про розірвання шлюбу.

Отже, медіація в цьому конфлікті була дієвою лише тому, що сторони до звернення по адвокатську допомогу вже впродовж року проживали окремо й напрацювали приблизний режим спілкування між собою і з дітьми. Сторони конфлікту фактично без будь-чиєї допомоги змогли впоратися з емоціями, дійти компромісів у спілкуванні, а головне - як батьки залишили своїм дітям дитинство, не втягнувши у свій конфлікт. Дівчатка і далі живуть у звичній для них атмосфері, а те, що тато тепер живе окремо, вони сприймають з розумінням і навіть із певним задоволенням, бо відчувають величезну турботу обох батьків, які, усвідомлюючи за собою певну провину, намагаються якнайкраще забезпечити інтереси дітей і при цьому нічого одне одному не доводять.

Олена і Олексій - колишнє подружжя, батьки хлопчика. Конфлікт: виховання дитини.

Позиція Олени: Олексій негативно впливає на дитину, а тому не має з нею спілкуватися. Опікати сина хоче сама. Олексій повинен лише сплачувати аліменти і суми додаткових витрат.

Позиція Олексія: він хоче брати активну участь у вихованні дитини, бо хлопчикові обов'язково потрібне батьківське плече і чоловіче спілкування. Вважає, що Олена навмисно намовляє сина проти нього і чинить перешкоди у спілкуванні.

Ця пара за рекомендаціями органу опіки та піклування пройшла багато курсів медіації, і ситуація щоразу лише погіршувалась: щойно встановлювався контакт між батьком і сином і їхній зв'язок ставав очевидним, як мати посилювала свій вплив і категорично забороняла будь-яке спілкування. Ситуація закінчилася тим, що хлопчик почав сприймати батька як єдине зло в його житті, категорично відмовлявся від зустрічей і на візити батька реагував істериками, що призвело до погіршення психічного здоров'я дитини. Тепер хлопчик потребує психіатричної допомоги.

Отже, медіація в цьому конфлікті лише загострила ситуацію, і батьки замість примирення отримали хвору дитину. Можна констатувати, що Олена досягла своєї мети - дитина з нею, а Олексій може лише утримувати сина, бо його участь у вихованні заперечує сама дитина.

Чому ж у цій ситуації медіація не допомогла? Бо обидві сторони зневажливо поставилися до будь-яких домовленостей, так само як і до самих медіаторів. Конфлікту передували п'ятирічні договірні стосунки. У сторін уже був найгірший з можливих досвід: домовленостей, навіть прописаних на папері й нотаріально завірених, вони не виконували і жодної відповідальності за свої дії не понесли. Фактично і батько і мати розуміли, що, за бажання, можна порушувати будь-які правила, бо їх виконання не контролюється, а відповідальність за недотримання ілюзорна.

І насамкінець. Настя і Максим - подружжя і батьки двох синів.

Конфлікт: розлучення, визначення місця проживання дітей, їх утримання та виховання. Ситуація ускладнена тим, що старший син вирішив жити з батьком. Останній забрав до себе й молодшого і не дозволяє матері вільно спілкуватися з ним.

Позиція Насті: поважаючи рішення старшого сина і, враховуючи, що всі вони мешкають на одній вулиці, старший має жити з батьком, а менший - з мамою. У будні діти живуть кожен за своїм робочим графіком (ходять до школи і в садочок), а у вихідні - разом по черзі в одного з батьків.

Позиція Максима: обидва сини проживають з ним або ж два тижні у батька, а потім два у матері.

Оголошеним позиціям передувала зустріч у медіатора - перша після того, як батько забрав до себе обох синів без згоди матері і повністю обмежив спілкування з нею. Саме на медіації сторони проговорили своє бачення ситуації і констатували для себе той факт, що ніхто з них на компроміс не піде.

Результат: діти - з батьком, а мати в судовому порядку захищатиме інтереси дітей.

Що ж завадило Насті й Максиму примиритися? Абсолютна втрата довіри до слів і дій одне одного, бажання помститися й безмежний егоїзм.

Можна наводити багато прикладів, але очевидно, що українці не готові до медіації через низький рівень правової культури та відповідальності перед законом. Проте я переконана, що в сімейних спорах сторони просто повинні домовлятися, бо війна за право бути головним призводить до дитячих трагедій, комплексів неповноцінності, які руйнують майбутню дорослу особистість.