Етапи розвитку шлюбу і типи подружніх стосунків

Першим дуже важливим етапом у формуванні сім'ї є період дошлюбних проб. Саме так можемо назвати оцінювання партнера як майбутнього можливого супутника життя. Ми виявляємо свої очікування щодо поведінки іншої людини і вираховуємо відповідність чи невідповідність її нашим бажанням.

Саме цей етап до шлюбу іноді таїть у собі проблему масок. Коли один з пари або обидва партнери беруть на себе певну роль. І перше, що спонукає нас надіти найбільш яскраву й привабливу маску, - це виправдати власні очікування. Адже це і є той самий слушний час, коли можна стати кращою версією себе, не надто аналізуючи, чи багато енергії потребуватиме ця роль.

Згодом людина або відмовляється від обов'язку грати - і тоді маємо ефект скидання маски; або ж настільки відповідально ставиться до вигаданої гри, що продовжує грати роль їй не властиву. Цей процес закінчується внутрішнім конфліктом. Адже відбувається хибний розрахунок на можливість переробити себе або партнера.

Ці наївні розрахунки зникають самі собою, якщо дошлюбне залицяння триває понад два роки. За цей час майбутнє подружжя встигало достатньо пізнати одне одного, перевірити своє рішення побратися саме з цією людиною, побачити поведінку коханої/ коханого в сімейному колі на різних святах. Іншими словами, накопичується досвід спільних переживань, причому як позитивних (романтика проведених разом вечорів, спільні відпустки, поїздки, планування, підготовка до спільного життя), так і негативних (побутові суперечки, сварки, розбіжності з приводу деяких питань). Вимальовується психофізична сумісність на тлі дошлюбного статевого життя. І досягається згода (сформована найчастіше за замовчанням) про тип подружніх стосунків.

Молода сім'я - це сім'я в перші десять років. Після одруження починається період "законодавчої діяльності". І негайно набувають законної сили норми, створені разом, а також настанови й правила гри, скопійовані з поведінки батьків.

Притирання в молодій сім'ї відбувається в узгодженні й виборі типу подружніх стосунків. Розрізняють автономний, демократичний типи і тип сімейних стосунків із провідною роллю чоловіка або дружини.

Автономний тип подружніх стосунків передбачає постійний творчий пошук компромісів між подружжям. Вважається, що саме цей тип сім'ї найбільш вдалий. Чоловік і дружина чітко розмежовують свої сфери впливу в сім'ї. Але сам етап розмежування сфер влади може перетворитися на бойовище, наприклад, коли доводиться віддати найбільш впливове для вирішення питання іншій людині або прийняти на себе відповідальність за не надто улюблену сферу (відвідування батьківських зборів або готування їжі). І парадокс полягає в тому, що, перш ніж увійти в автономний режим у сім'ї, слід випробувати демократичну модель.

Слово "демократія" у більшості з нас викликає більш-менш приємні почуття, бо передбачає рівноправність. Але для сім'ї злитий або демократичний тип сімейних стосунків аж ніяк не найкращий варіант. І слабка його сторона в нестійкості. Адже зазвичай такий тип уже зароджується на ілюзії. Вона полягає в тому, що молоді люди переконані у вічній романтичності сімейних стосунків, у тому, що всі розбіжності й проблеми можна вирішити разом, досягаючи компромісу. Але ж пошук демократичного рішення не таке вже легке й захопливе заняття. Це вимагає багато енергії, знань і бажання від обох сторін. І найважливіше, найскладніше - це поступатися чимось заради компромісу.

На якомусь етапі відбувається дещо дуже цікаве, але не корисне для взаємин: кожен намагається вичавити з іншого трохи більше, а сам зробити при цьому трохи менше. І тому, дуже часто, навіть якщо подружжя й дійшло згоди, замість задоволення залагодженням ситуації воно відчуває невдоволення від самого компромісу.

Третій тип сім'ї - з провідною роллю чоловіка або дружини. Орієнтовно, такий тип сім'ї існує там, де між подружжям є певна нерівність. Наприклад, це може бути різниця у фінансовому становищі, у віці, а також психологічна різниця, тобто один із подружжя має сильнішу волю, а другий схильний до підпорядкування. Суть цього типу в тому, що один з подружжя вирішує всі питання, що стосуються сім'ї, або більшу їх частину. А другий - вирішує дрібні або другорядні питання. Головний член сім'ї - лідер - вирішує все самостійно або ж рідко, але формально радиться зі своєю другою половиною щодо їх вирішення.

Такий тип може вижити тільки за наявності двох дуже важливих компонентів, а саме: згоди другого члена сім'ї на такий стан речей і повну відповідальність першого за свої рішення.

Та крім вибору ролей у сім'ї подружжя має пройти етапи пристосування одне до одного і до обстановки, в якій вони перебувають удвох. З огляду на це виділяють первинну й вторинну адаптації.

Первинна адаптація виражається в рольових і міжособистісних стосунках подружжя. І тут на перший план виходить уявлення двох членів сім'ї про цілі їхнього союзу, іноді навіть приховані для свідомості, але які дуже серйозно впливають на мотивацію.

Наприклад, господарсько-побутовий союз створюється на переконанні, що сім'я - це добре налагоджений побут і правильне ведення справ, розподіл обов'язків є найбільш надійною гарантією щасливого сімейного життя.

Союз морально-психологічний передбачає створення союзу на рівних, а якщо точніше, то знаходження друга й супутника у всіх справах, порадника, союзника, з яким можна розмовляти на різні теми й спільно розвиватися.

Сімейно-батьківський союз створюється двома люблячими людьми, які переконані, що найголовніше в сім'ї - народження і виховання дітей. Ну й, нарешті, сімейно-особистісний союз - це прагнення знайти партнера, в якому втілюються наші заповітні любовні бажання.

Попри чималий перелік видів взаємодії в сім'ї, головною ланкою і запорукою щасливого шлюбу, безумовно, є однаковість інтересів і мотивів кожного з пари або ж можливість злити їх у течію комфортної взаємодії. Рольова адаптація - це передусім чітке з'ясування своїх бажань і мотивів, визнання для себе мети сім'ї. Наступний крок - обговорення її з партнером. Але мається на увазі не просто розповісти про своє уявлення про сім'ю, а знайти точки дотику ваших поглядів, так би мовити, привести їх у відповідність. І як результат - розподілити обов'язки і побутові ролі. Тільки після прийняття і виконання цих умов таку адаптацію можна вважати успішною.

Вторинна, або негативна, адаптація є певним випробуванням для сім'ї. Вона проявляється дуже підступно і майже непомітно у вигляді ослаблення почуттів, знецінювання вчинків і думок одне одного, у вигляді того, що в побуті ми називаємо звиканням і навіть байдужістю. Суть вторинної адаптації полягає в надмірному звиканні подружжя одне до одного. Починає здаватися, що кохання згасає. І головною причиною розлучень є саме адаптація кохання, а якщо конкретніше, на жаль, - просте невміння подружжя зберігати почуття і якісно їх оновлювати протягом тривалого часу.

Середній шлюб - до 25 років подружнього життя - характеризується перерозподілом обов'язків і стабілізацією стосунків.

Дуже часто період середнього шлюбу вважається одним із кризових, оскільки взаємини стають монотонними й нудними. Подружжя починає проявляти свої негативні переживання постійним ниттям, прискіпливістю. Зворотний ефект такого стану - виникнення бажання оновити почуття і відчуття. Один з пари або ж обидва партнери можуть вийти з рутини і зануритися в якесь нове заняття, роботу, цікаві захоплення, які не тільки поглинатимуть час, а й відволікатимуть від нудьги й одноманітності, збагачуючи життя новими емоціями.

Мотивацією для збереження сім'ї саме в цей період стане бажання зберегти створене за довгі роки стосунків. І якщо говорити, що кохання втрачено, то натомість залишається багато не менш прекрасного, а саме: перевірені роками міцна дружба, партнерство, взаєморозуміння й підтримка. Саме в цьому й полягає цінність тривалого союзу.

І, нарешті, про шлюб уже літніх людей. Для нього характерна та сама небезпека, що й для молодого шлюбу, у вигляді проходження фаз звикання заново й поновлення цікавості одне до одного з новою, ще яскравішою силою. Після подолання цих труднощів сім'ю ніби заново створює та сама молода пара, і весь раніше описаний цикл поновлюється.

Якщо дивитися на загальну картину, може здатися, що шлях кожної сім'ї занадто складний і безрадісний. Але насправді все залежить від нашого бажання бачити краще. Адже дуже важливо й цінно щодня створювати щось нове і продовжувати те прекрасне, що вже є.

Чесність із самим собою - це найважливіше. Адже ніхто не каже, як саме має бути у вас. Ідеться про те, що, коли ви знаєте, в чому саме полягає ваш мотив створення сім'ї, у вас у тисячу разів збільшуються шанси зустріти людину зі схожими цілями. А це вже глобальний результат у вигляді перспективи прожити довге, насичене й щасливе життя разом із коханою і рідною людиною.