Дозволити собі бути, або Внутрішні заборони та їх наслідки

Немає нічого важливішого й складнішого, ніж бути собою.

У складне поняття "Я" входить стільки нашого і стільки чужого, що ми можемо й не помітити, як втратили себе. У моменти, коли ми втрачаємо себе й свої потреби, ми відчуваємо справжній біль. Тому так важливо розуміти, як це - бути собою й при цьому почуватися комфортно.

Емоційний дискомфорт у нашому житті найчастіше пов'язаний з тим, що ми не можемо вибрати між "хочу" і "треба". Це може виявлятися в діяльності (хочу відпочити, треба працювати), у почуттях (хочу плакати, треба тримати обличчя). Вибір цей ми відчуваємо у вигляді сумнівів, докорів сумління або самокритики. Жити в гармонії зі своїми бажаннями можна й треба.

Почнімо з того, звідки береться такий внутрішній конфлікт. Щоб ми могли розуміти цей процес повністю, пропоную використовувати термінологію. Я практик такого напряму, як транзактний аналіз. Великою перевагою цього методу психотерапії є прості назви для складних процесів.

Так, частина особистості, у якій міститься досвід важливих для нас дорослих людей, соціальні норми й правила, способи турботи про себе, називається Внутрішній Батько. У цій частині немов живуть відображення цих самих людей з минулого - мам, тат, бабусь і дідусів, опікунів, учителів і кумирів. Із цієї ж частини ми себе підтримуємо або критикуємо.

Іншою важливою частиною особистості є відома багатьом Внутрішня Дитина. На відміну від вищезгаданого Батька, Дитина - це вже наші власні висновки з приводу тих чи інших подій, наш особистий досвід і всі супутні йому переживання. Саме з Дитини ми боїмося й радіємо, бунтуємо або творимо. Дитина - це контейнер для наших бажань і очікувань.

На жаль, між Батьком і Дитиною часто виникають конфлікти, але, на щастя, є третя частина нашої особистості, здатна їх залагодити. Йдеться про Внутрішнього Дорослого. Це послідовний, практично беземоційний і дуже талановитий аналітик, який у нормі допомагає утримати баланс.

Коли ми зустрічаємося з емоційно важким станом, є сенс припускати, що виникла потреба в Дитині й Батько з якоїсь причини не здатний або не дозволяє її задовольнити. Ще один варіант - існує якесь "якщо", умова, після виконання якої потреба може бути задоволена. Усі ці умови, обмеження та інші послання про те, як і коли треба, а як і коли не можна - це так звані Батьківські послання. Вони існують у нашій свідомості у формі внутрішніх заборон і дозволів. Це послання з Внутрішнього Батька у Внутрішню Дитину.

Добре, коли у нас є набір дозволів і програм. Але в нашому посттоталітарному суспільстві більше в моді заборони. Ми можемо засвоювати їх як вербально (нам так говорили), так і невербально (до нас так ставилися).

Я пропоную ознайомитися з ними й подумати, чи стосуються до вас якісь із них. Усього транзактний аналіз виділив дванадцять заборон, які можуть розгалужуватися під кожен конкретний випадок:

Не живи!

Заборона на задоволення життєвих потреб або на право жити. Як вона могла бути засвоєна? Це могли бути цілком конкретні слова "Навіщо ти взагалі народився?", "Краще б тебе не було". А ще це могли бути дії - наприклад, коли є факт фізичного насильства, коли не задовольняють базові фізіологічні потреби. Наслідками такої внутрішньої заборони є такі життєві ситуації, як ігнорування голоду або втоми, а також такі трагедії, як самогубство або покалічення.

Не будь здоровим
психічно або фізично!

Заборона, часто сформована у родинах із хворими людьми (яким приділяється багато уваги), або поруч зі згорьованими й депресивними родичами (бути радісним і здоровим недоречно). Варіантів розвитку багато, але наслідки зазвичай такі: часті хвороби, депресії, неврози, порушення харчової поведінки, психосоматичні захворювання, емоційна нестабільність.

Не думай!

Результат знецінювання висновків, умовиводів, міркувань. Часто така заборона може озвучуватися прямо: "Малий ще міркувати", "Не думай про це", "Викинь із голови", "Не думай так". Але ми можемо засвоїти її й невербально, коли натикаємося на неприємну або агресивну реакцію у відповідь на свої думки й судження.

Наслідком є нездатність аналізувати, страх висловлювати свою думку, невпевненість у своїх здібностях. Отримуючи підвищення, приміром, людина щиро думає, що нічим його не заслужила, це якась помилка.

Не відчувай!

Цю заборону ми одержуємо, коли нашим близьким незручні наші емоції. Приміром, хлопчик, засмучений програшем у шкільному матчі, плаче, а батько кричить: "Ти ж не дівчинка, чого розревівся!" Може бути й більш травматична ситуація: маленька дівчинка сумує, а мати демонстративно ігнорує це. Наслідком заборони "не відчувай" є нездатність виявляти емоції, придушення почуттів, нездатність витримувати емоції інших. Цікаво те, що заборона може стосуватися всіх почуттів або тільки тих, які не звичні в цій родині. Крім того, заборона може проявлятися й у вигляді нездатності відчувати саме свої почуття, але висока чутливість до почуттів інших людей.

Не будь близьким!

З такою забороною ми можемо жити, якщо нам довелося зіштовхнутися з холодним відстороненням. Воно могло бути навмисним ("Припини ці телячі ніжності") або ненавмисним (батьки важко працювали й не могли бути поруч, а після роботи були занадто стомленими для спілкування з дітьми). Маленька дитина вкрай чутлива до дистанції. Заборона може бути засвоєна й по-іншому - на досвіді насильства або смерті близьких. Наслідком заборони "Не будь близьким" є страх перед фізичним контактом, емоційною близькістю. У цьому разі ми можемо дуже потребувати відносин і відчувати жахливий дискомфорт, перебуваючи в них.

Не роби!

Ми можемо отримати заборону на діяльність, якщо нас надто багато контролювали й не дозволяли набувати досвіду "від і до". Така поведінка часта буває в гіпертурботливих батьків (не дають дитині закінчити, доробляють самі) або ж у занадто критичних (усе неправильно, так не робиться). Людина з активною забороною "Не роби" не може закінчити розпочате, боїться приступати до чогось, але дуже ефективна у плануванні.

Не будь важливим!

Інакше кажучи "Не висовуйся". Ця заборона накладає обмеження на досягнення результату й перемогу. У нашій культурі так заведено, що ми не говоримо батькам про нашу високу зарплату, не хвалимося перемогами й вовком дивимося на тих, хто дивом зберіг цю здатність. Вербально ми могли чути "Не вихваляйся!", "Не виставляйся", "Будь скромним". Більш радикальне послання - "Не будь успішнішим за мене". Результат такого виховання - відсутність амбіцій, страх успіху, придушення лідерських якостей.

Не належ!

Належати для нас важливо. Нам конче потрібно розуміти, що ми є частиною чогось. Але буває так, що коли ми хочемо проявитися як ця частина, нас відштовхують. Приміром, у відповідь на прояв колективності (хочу піти з хлопцями у двір) дитина чує: "Ти ж із порядної сім'ї, хіба ми так тебе виховували?" Зворотна ситуація - зайве підкреслення винятковості: "Ти завжди був не від світу сього", "Ти занадто слабий для цього, ти ж хворієш". Підсумок - відчуття "білої ворони", неприкаяного й неприналежного.

Не будь дитиною!

Наслідок перекладання відповідальності на дитину. Причина такого парадоксу - відчуття власної незрілості й нездатність винести ще одну дитину, окрім власної, внутрішньої. Тоді 10-річний хлопчик може чути "Ти вже досить великий, щоб піклуватися про хвору бабусю", 6-річна дівчинка може почути: "Ти вже доросла, можеш розібратися й сама". Результат - забита у глибини підсвідомості Внутрішня Дитина, нездатність до вияву дитячих рис (радіти святу, творити, дуріти й відпочивати). Таким людям дуже важко дається спілкування з дітьми.

Не рости!

Заборона, протилежна попередній. За такої ситуації для батьків може бути нестерпна самостійність чада. Приміром, мати, що прив'язала до себе 40-річного сина зі словами "Ти ж без мене не впораєшся, ти такий несамостійний". Людина, що живе із забороною на дорослішання, може боятися відповідальності й бути нездатною до прийняття відповідальних рішень.

Не будь собою!

Часто це "хрест" дитини, яка не виправдала надій. Приміром, батько хотів хлопчика, а народилася дівчинка. Як підсумок, дівчинку водять на бокс і футбол і купують виключно чоловічі речі. Ще один варіант - "будь таким як…" або "ти поводишся як…" У цьому разі ми маємо заборону на вияв себе й водночас втрачаємо уявлення про те, "який я". А отже, не можемо самовизначитися й зрозуміти, які бажання і потреби наші, а які - ні.

Не досягай!

Досить часта заборона. Здебільшого вона засвоюється невербально. Наприклад, мати виросла в селі й не мала вищої освіти. Але вона щиро хотіла, щоб дочка її здобула. Вона змушує дочку ходити на курси, ідеально вчитися і в разі вступу демонструє незрозумілу агресію, відторгнення або зневагу. Якщо дівчинка досить чутлива - у неї може сформуватися така стратегія: вона завжди докладає багато зусиль і показує гарні результати в процесі, але на фінішній прямій - здає.

Упізнали себе десь? Це нормально, усі ми маємо свій набір заборон і дозволів. Що ж робити, якщо вони вам заважають? Те, що ви усвідомили свої заборони, - вже половина шляху. Тепер справа за малим - отримати дозволи. Для цього потрібно відстежувати прояви заборон (приміром, придушення почуття гніву), відстежувати свої відчуття, тілесні реакції й внутрішні діалоги.

Коли ви розумієте, що ви робите, аби не порушити заборони й не відчути гніву, ви можете подумати про те, що ще ви можете зробити. Приміром, які існують способи прояву гніву. Знаючи, де проблема, - ви просто йдете туди, де є рішення. Приміром, тренінг з керування гнівом, психотерапевт, спортзал, йога.

Коли ви досягаєте навіть найменшої перемоги над своєю внутрішньою забороною - святкуйте це і хваліть себе, давайте собі сильні й упевнені послання про те, що ви можете. Наприклад: "Я можу злитися й робити це безпечно для інших і себе. Я знаю - як".

Головне - дати собі час, можливість і інструменти для змін. Я можу абсолютно точно запевнити, що ваше життя зміниться на краще, коли ваші заборони стануть здоровими дозволами і рішеннями щодо того, як ви можете бути собою, жити, бути здоровим, відчувати, приймати рішення і досягати успіху.