Дійові особи і сценарії конфліктів

Нещодавно прочитала цікаву думку - "невроз є ознакою психічного здоров'я".

Якщо задуматися, невроз - справді породження захисних механізмів психіки. Якщо ми здатні тривожитися, злитися або переживати депресію, виходить, наш організм бореться за життя. Як нежить - ознака нормального функціонування імунної системи й слизових оболонок як бар'єрів. Але часом ці нормальні реакції дуже стомлюють. Які ж є способи захисту й відновлення у процесі й після конфлікту?

Почати треба з важливих основ конфліктології. У будь-якому зіткненні інтересів є кілька сторін, кожна з яких несе певне послання, емоційне навантаження і завершує конфлікт із певними почуттями. Активні (прямі) учасники є протиборчими сторонами (суперниками або супротивниками), пасивні сторони можуть бути в ролі пособників, підбурювачів, пасивних спостерігачів або очевидців. Парадоксально, але факт: активні учасники конфлікту виходять з конфліктної ситуації більш цілісними й емоційно стійкими, ніж спостерігачі. У них уже в процесі відбувається розрядка, тоді як у спостерігача напруга може утримуватися. Активні учасники зазвичай несуть емоційне навантаження різних форм гніву (від легкого невдоволення до люті). Пасивні учасники можуть зазнавати емоцій страху, гніву, цікавості і навіть радості (наприклад, провокатори).

Ще один важливий пункт у нашому списку потрібних знань - це стадії конфлікту. На кожну з них ви можете відреагувати вчасно й подбати про себе. Перша стадія - латентна, тобто прихована. На цій стадії учасники відчувають невідповідність між своїми бажаннями й наявними можливостями в різних сферах життя. Друга - стадія напруги. Учасник конфлікту починає відчувати дискомфорт від різниці в умовах, поглядах. На третій - стадії протистояння - відбувається сам інцидент, ескалація, зниження інтенсивності й збалансування - м'якше протистояння сторін з усвідомленням того, що агресія неефективна, але без спроб щось змінити. І, нарешті, етап завершення - пошук компромісу й розв'язання проблеми. Конфлікт зазвичай завершується через урегулювання, згасання або переростає в новий конфлікт із повторним витком.

Після завершення конфлікту залишається той самий післясмак, який буває тяжчим за гостру фазу - постконфліктна стадія. Спочатку настає часткова нормалізація - там з'являються страх, почуття провини, самокопирсання, спроби аналізувати конфлікт. Однак налагодити стосунки ще неможливо, бо осад же залишився. З розвитком діалогу, переосмислення й розставляння пріоритетів відновлюється безпечний рівень довіри, і стосунки налагоджуються.

Тепер, коли ролі й сценарій конфлікту зрозумілі, є сенс подумати, як захистити свою нервову систему від перевантаження. Розглянемо кілька ролей і способи самозахисту в конфлікті.

Активний учасник: найважчий час для однієї з активних сторін (час нагнітання) - передконфлікт і відкрита стадія до виникнення інциденту. У народі це називають самонакручуванням.

Проблема в тому, що напругу створюють не так ситуації, як фантазії сторін про роль і поведінку інших людей. Фантазії в напрузі ніколи не бувають приємними і рідко відповідають дійсності. Щоб залишитися адекватною особистістю до моменту розгортання конфлікту (адже він може бути конструктивним), треба навчитися не включатися у фантазії. Не проговорювати майбутнього конфлікту у вигляді внутрішнього діалогу з опонентом, не поринати в думки про причини й наслідки поведінки іншої людини і не робити імпульсивних вчинків. Найліпше - відокремити фантазії від реальності ("чоловік спізнюється" - це факт, "напевно з коханкою" - це фантазія).

Щоб упоратися з природною напругою, ліпше перемкнути фокус уваги на себе. Випийте води, поїжте, почитайте книжку, подивіться серіал, зробіть кілька циклів дихання по квадрату (вдих–пауза–видих–пауза). На цьому етапі найважливіше - проясняти реальність. У ситуації з чоловіком, який спізнюється, можна і треба подзвонити і спокійно з'ясувати обставини, сказавши про свою напругу і свої почуття ("Я була б рада, якби ти скоріше приїхав, я хвилююся"). Якщо є об'єктивні причини для підозр, тоді є сенс розгортати конфлікт у цьому руслі, але вже точно в присутності другої сторони. Якщо є тільки підозри й фантазії, тоді слід приділити час з'ясуванню реальних фактів.

Після розвитку інциденту (чоловік повернувся) напруга трохи спаде, але ненадовго. Тому треба підготуватися до наступного етапу - ескалації. На цій стадії маєте бути уважними до самопочуття і контролювати стан тіла, також треба нагадувати собі про дихання і давати паузи на 5–10 секунд. Усе, що буде сказано на цьому етапі, - результат емоцій. Я зазвичай рекомендую учасникам заздалегідь домовитися про те, що різкі слова використовуються для випускання пари, а отже, так і сприймаються. На стадії постконфлікту активному учасникові важливо дати собі і другий стороні достатньо місця й часу. Те, що називається "розійтися по своїх кутках". Спроби зробити все, як було зазвичай, запускають новий виток конфлікту. Треба дати час емоціям трохи стишитися.

Пасивний учасник: спостерігач - одна з найбільш неприємних ролей у конфлікті. Якщо ми говоримо про пасивне спостерігання, то зазвичай це стримувальна поведінка, спроби врівноважити сили й донести третій погляд. У сімейних конфліктах таку роль нерідко доводиться брати на себе дітям. І сильний стрес від споглядання батьківських сварок може неабияк підірвати здоров'я дитини.

Якщо ж мова про дорослих спостерігачів, то часто це люди, які намагаються довести сторонам конфлікту, що обоє неправі. Або стримують агресію своєю присутністю. Роль спостерігача виснажує тим, що він найчастіше не втягнутий емоційно, бо активні учасники й видовище постають перед ним без фільтрів. До всього цій ролі властиве почуття безпорадності. Щоб не стати жертвою неврозу в ролі спостерігача, важливо пам'ятати: те, що відбувається, - це проблема сторін конфлікту, тому зовсім необов'язково втягуватися в конфлікт і ставати на будь-чий бік.

Також важливо усвідомлювати, що ви ніколи не довідаєтеся, хто правий насправді - кожен зі свого боку абсолютно упевнений у своїй правоті і зможе вас переконати. Тому не ставайте на чиюсь сторону, постарайтеся послухати себе й зрозуміти, як саме ви ставитеся до ситуації. І залишайтеся на цій позиції. Якщо ситуація не загрожує перейти у фізичну агресію і може обійтися без вашого втручання, вам зовсім не обов'язково там бути. Це ілюзія, що ваша присутність на щось дуже впливає. Особливо це важливо для дітей і підлітків, які в конфліктах беруть на себе зайву відповідальність і впевнені, що без них станеться катастрофа.

Дорослим теж слід розрізняти ситуації, де вони справді повинні втрутитися, від тих, де все може спокійно вирішитися без них. Щоб відійти від сильних переживань після завершення конфліктної ситуації, слід повернутися в реальність і свої тілесні відчуття. Реальність - це не програвання в голові попередніх подій і не фантазування про те, що варто було б сказати або зробити. Це передусім те, що відбувається просто зараз. Я рекомендую проговорювати собі, що конфлікт позаду, всі живі й ви зокрема. Обов'язково приділіть увагу своєму самопочуттю. Укотре нагадую про дихання - це дуже важливо для заспокоєння. Як і активним учасникам, спостерігачам важливо побути на самоті й у спокої.

Особливістю конфліктних ситуацій є ризик увійти в так звану ігрову ситуацію. Психологічна гра - це взаємодія між людьми з прихованими мотивами, в якій видиме (соціальне) послання не відповідає прихованому (психологічному). Найяскравіший приклад психологічної гри - Трикутник Карпмана. Це знаменита модель взаємодії, в якій учасники перебирають на себе по черзі одну з трьох ролей: Переслідувача або Агресора, Рятівника і Жертви. Ви напевно зустрічалися з цими ігровими ролями. Щоб зберегти собі нерви в конфлікті й після нього, важливо вміти не включатися в трикутник.

Роль Переслідувача - це агресивна роль, зміст якої полягає в перекладанні відповідальності на опонента або супротивника. Переслідувач обвинувачує, нападає і пригнічує. Він демонструє надпозицію, не чує візаві й виявляє дедалі більшу агресію. При цьому сам він відповідальності на себе не бере, а отже, зі свого боку не може виграти в конфлікті. У цю роль зазвичай включається активний учасник або занадто втягнутий спостерігач.

Роль Рятівника - псевдопозитивна. Рятівник поспішає на допомогу, незалежно від потреби й запиту. Він навпаки перетягує важіль сили в конфлікті на себе, тим самим позбавляючи опонента можливості щось зробити. Він хоче все вирішити сам, усім навколо допомогти і пояснити, хто й де неправий. І все було б добре, але його про це ніхто не просив, і він запросто стане в результаті винуватцем усіх бід. Запам'ятайте важливу істину: хай які ви розумні і хоч який багатий досвід маєте, ви не знаєте життя й умов інших людей і не можете нічого їм порадити. Саме через це психологи не радять, а допомагають розібратися. Це улюблена роль спостерігачів старшого віку.

Жертва - це той, хто скаржиться, але допомоги не просить і нічого не робить. Жертва хоче перекласти відповідальність на інших і дочекатися результату. Вона запрошує Рятівника врятувати її від Переслідувача. Жертві дозволено бути пасивною і не приймати жодних рішень. Безпорадність і нерішучість, відчуття безвиході в ситуації з однією зі сторін конфлікту - це ознака наявності Жертви. Звісно, з цієї позиції ні внутрішнє врегулювання конфлікту, ні з допомогою сторонніх неможливе. Ліпше не включатися в цю роль.

Запам'ятайте: кожен у конфлікті має свої 50% відповідальності. Третя сторона її не має взагалі, якщо не бере її на себе добровільно (рятування) або її не запросили як арбітра (наприклад, послуги медіації). Це означає, що в кожному разі у вас є вибір і немає можливості вплинути на ситуацію більше, ніж змінивши щось зі свого боку. І тільки зі свого. Якщо ви залишитеся в зоні своєї відповідальності й дбатимете про себе, ви без проблем упораєтеся з конфліктною ситуацією і спокійно переживете спостерігання за нею.