Дитяча брехня: причини та наслідки

Ми тішимося маленькими дітьми, коли вони говорять усе як є, не добираючи слів і нічого не приховуючи, нас забавляє їхня безпосередність. Ми шкодуємо, що не можемо дозволити собі розкоші вчиняти так само. Але ображаємось на підлітків за їхні різкі зауваження, навіть коли розуміємо, що вони були доречними. Це бентежить, але слід усвідомлювати, що не завжди можна ділити все на чорне та біле. Є багато мотивів і причин, які спонукають людей говорити неправду. Це залежить від особистості, оточення, середовища і вікових особливостей.

Звісно, що батьки дістають весь спектр негативних емоцій, коли викривають свою дитину у брехні, але це не значить, що віднині вашій довірі настав кінець, це означає, що у вас з'явився шанс розібратися та зрозуміти. Що задзвонив той самий дзвіночок, який має привернути вашу увагу до вашої ж дитини.

Батьківські почуття дуже ображені, якщо раптом виявилося, що дитина збрехала. Але найголовніші питання, які батьки мають поставити перед собою, це мотивація (чому ваша дитина вирішила збрехати) та наслідки (як брехня вплинула на ситуацію та людей).

Автор бестселера "Теорія брехні" Пол Екман, провівши багаторічні дослідження серед дітей і підлітків, виділяє основні причини, або мотиви, через які діти говорять неправду.

Уникнення покарання. Цей мотив є спільним як для дітей, так і для дорослих. Так вчиняють, скажімо, злочинці на суді, водії, які нібито не помітили знак обмеження швидкості. Нам, батькам, у такому разі варто звернути увагу на низку питань.

По-перше, чи відповідальна дитина за свій вчинок? Тобто, чи було рішення дитини щось зробити обдумано та усвідомлено, якщо вона знала, що у разі невдачі точно буде покарана батьками?

По-друге, наскільки серйозної шкоди було завдано? Можливо, хтось постраждав, було пошкоджене майно, порушені якісь важливі принципи та норми.

По-третє, чи погіршилася ситуація внаслідок брехні? Чи була б ситуація кращою, якби дитина не збрехала, чи це ніяк не вплинуло на неї?

Отримання вигоди. Тобто, вдаючись до брехні, дитина намагається отримати те, чого іншим способом не отримала б.

Щоб уникнути збентеження. Хоч як дивно, але брехня є індикатором дорослішання і показником того, що дитина починає засвоювати соціальні та моральні засади. Тому, навіть знаючи, що не буде покарана, вона може збрехати, аби уникнути зніяковіння або сорому, адже з цими негативними почуттями дітям поки що важко впоратися.

Для прикладу пригадайте маленьких діток: часто на запитання, чому штанці мокрі, вони можуть відповісти, що це киця зробила (або хтось інший). Отже, дитина, починає брехати, навіть якщо точно знає, що покарання зі сторони батьків не буде, але усвідомивши, що так не гарно, що вона не змогла проконтролювати процес або не хотіла відриватися від гри, що це може стати причиною насмішок однолітків.

Брехня для захисту друзів. У ситуаціях, коли хтось із друзів скоїв негарний вчинок, дітям стає дуже непросто. Їм потрібно зробити вибір між вірністю другу і своїми моральними принципами або принципами суспільства. Крім того, їм потрібно зрозуміти мотиви та причини вчинку, спробувати розібратися в поняттях правильності, справедливості, чесності і своїх власних почуттях. І те, чи скаже дитина про провину друга, залежить від кількох чинників: чи сталося це випадково, чи хтось постраждав, чи знав хтось іще про те, що сталося, чи звинувачують невинну людину за те, що сталося, чи друг колись ображав чи виказував.

Брехня на благо. Часто діти навіть не вважають таку брехню шкідливою, як, власне кажучи, і дорослі, а навпаки - корисною. Це стосується ситуацій, коли неправда може врятувати чиєсь життя, уникнути серйозних неприємностей, пошкодження майна.

Брехня, аби не свідчити проти себе. Дорослі не зобов'язані свідчити проти себе в суді, але діти не можуть скористатися цим правом у спілкуванні з батьками і дорослими. Тому вони обирають цікаву тактику: вважають, що не варто добровільно надавати дорослим компромітаційну інформацію, якщо не було прямого запитання.

"Відсутність відповіді - це не брехня".

Підвищення статусу. Вихваляння або перебільшення також дуже поширені як серед дітей, так і серед дорослих. Мотив: підвищити свій статус, вразити, здаватися важливішим, крутішим, гламурнішим. Тут є краплинка правди, але вона додумана, дофантазована, прикрашена і, звісно, для оточення є більш привабливою та цікавішою. І цій спокусі дуже важко опиратися, адже ти ніби говориш правду і ніби нічого жахливого не сталося через те, що вона трохи прикрашена.

Брехня для захисту конфіденційності. Бажання захистити особисте життя є поширеною причиною того, чому діти брешуть, і вчать їх цього дорослі. Дитина дуже багато чого може почути крізь зачинені двері кухні чи спальні і, відповідно, запитає вас про те, що там відбувалося. І замість того, щоб сказати "Я не можу (не хочу) відповідати на це запитання", "Це тебе не стосується", "Це справи дорослих, прикро, що ти це чув", "Це розмови дорослих", "Ми маємо право на своє життя й особисті секрети" тощо, батьки починають вигадувати купу пояснень.

Дорослі мають право на особисте життя, куди дітям заглядати не слід. Це стосується сексу, батьківських суперечок та балачок про сусідів. І батьки мають право зачинити двері спальні, пояснюючи дітям, що це їхня територія і справи дорослих. Це не значить, що не варто говорити з дітьми про секс чи труднощі сім'ї, але інформацію треба надавати відповідно до віку. Важливо пам'ятати, що конфіденційність має бути вулицею з двостороннім рухом. Якщо батьки прагнуть виховати у дитини чесність, то мають не тільки чесно говорити про особисте життя, а й бути готовими поважати право на конфіденційність вашої дитини. А як же визначитися, де межі того, що батькам варто знати, а чого ні? Домовтеся з дітьми про те, що заради їхньої безпеки ви завжди маєте володіти інформацією про таке: місцеперебування у вільний час, виконання домашніх завдань, інформацію про друзів, поведінку на вечірках, поведінку в школі, захоплення та вподобання.

Для старших дітей цей перелік можуть доповнювати такі пункти: сексуальна поведінка з однолітками, вживання алкоголю та наркотиків, поїздки на автомобілях з іншими, поведінка за кермом. У процесі дорослішання та розвитку дитини цей умовний список можна корегувати.

Брехня для демонстрації сили. Ця мотивація більш характерна для раннього підліткового та підліткового віку. На меті є встановлення авторитету або перевірка вже наявного, намагання піддати його сумніву. У дітей молодшого віку це може проявлятися у вигляді глузувань чи хитрощів. Відмінність полягає в тому, що врешті дитина сама визнає, що це була неправда, і це є жарт.

Брехня батьків. Якщо ми говоримо про дитячу брехню, то перше, на що маємо звернути увагу - схильність до брехні самих батьків. Американські вчені довели, що найбільше брешуть діти з сімей, де батьки брешуть або схильні до порушення правил. Батьки для дитини є взірцем та прикладом. Малеча копією поведінку, вбирає в себе цінності й правила, які своєю поведінкою демонструють батьки. Часто, намагаючись уберегти дитину від жорстокості світу, батьки брешуть їй частіше, ніж це необхідно. Дорослішаючи, дитина поступово починає розуміти різницю між реальністю і фантазією. Вона має пізнавати світ, а у батьків є можливість виховати в дитині звичку до правдивості та прямоти, пояснюючи, що відбувається навколо: батьки інколи сваряться, не завжди діти на першому місці, дорослі інколи вчиняють так, як вважають за потрібне, добрі справи не завжди винагороджуються.

Батьки надають інформацію про життя і смерть, про добро і зло і допомагають прийняти і зрозуміти ці явища. Можна знайти слова і бути відвертим з дитиною, не розкриваючи деталей та не вдаючись до жахливих подробиць певних подій. Саме цим ви навчите дитину прямоти, чесності і відвертості, вона знатиме, що можна з будь-чим звернутися до батьків і дістати відповідь, допомогу та підтримку.

Знайома більшості батьків ситуація, коли дитина товаришує з однолітками, які вам не до вподоби. У своїй книзі "Чому діти брешуть" Пол Екман посилається на дослідження американських науковців Хартсхорн і Мей, котрі помітили, що діти, які брешуть, мають друзів, які брешуть.

Як бути батькам? Якщо підліткові заборонити спілкування з такими друзями, він точно піде в опозицію. Ми не можемо контролювати життя дитини двадцять чотири години на добу, а дружні зв'язки у процесі дорослішання стають для дитини дедалі важливішими. Єдине, що батьки можуть зробити, - допомогти дитині стати впевненою в собі, чесною особистістю, яка товаришуватиме з людьми таких же переконань. Заохочуйте дитину в тих речах, де вона досягає успіху, хваліть, допомагайте досягати поставленої мети, це зміцнить її самооцінку і зробить менш залежною від думки інших однолітків. Допоміжними можуть стати скаутський рух або волонтерська робота. Так, ми можемо сказати дитині про своє незадоволення друзями, але за умови, що маємо залізні докази їхньої поганої поведінки. І краще уникнути жорсткої заборони спілкування, пояснивши всі можливі наслідки такої дружби.

Найважливіше, що батьки можуть зробити у вихованні дитини, - будувати стосунки на довірі. Це не повчальні лекції про шкоду брехні або можливі наслідки. Це взаємозв'язок, який поступово збагачується взаємними діями та власним прикладом, він починається від народження, триває все життя і містить безперервну демонстрацію взаємодовіри та взаємоповаги. Заслужити довіру дитини непросто. Якщо батьки часто брешуть дитині, часто змінюють свої рішення, не дотримують обіцянок, то і від дитини не варто чекати відвертості. А надмірна жорстокість, часті суворі покарання, несправедливі звинувачення, підозри навчать лише боятися, але не поважати. А якщо дитину буде спіймано на відвертій брехні, не треба ставити хрест на довірі раз і назавжди. Так, можуть бути втрачені деякі права та привілеї, але довірливі стосунки можуть бути відновлені, якщо обидві сторони цього прагнуть.

Навіть найкращі з батьків інколи можуть стикнутися з тим, що брехня не припинилася. Як винести з цього урок, а не спровокувати гнівну конфронтацію. Викрити брехню можна різними способами: пропонувати амністію в обмін на зізнання, просити пояснення ситуації, зібрати беззаперечні докази. І якщо батьки прийняли рішення покарати дитину, варто пам'ятати кілька правил, аби покарання було ефективним.

Перше: будьте послідовні і спокійні. Поясніть, за що дитина покарана. Друге: уникайте фізичного покарання. Третє: відокремлюйте покарання за брехню від покарання за злочин, який приховує брехня. Четверте: поясніть дитині вплив наслідків поганого вчинку на інших, це допоможе стимулювати розвиток моральних принципів та стійкості. П'яте: застосовуйте покарання, яке відповідає провині і буде своєчасним, а не відтермінованим.

Питання правди і брехні складні й неоднозначні. Часто ми брешемо через ввічливість і тактовність - дякуємо за подарунки, які не подобаються, усміхаємося людям, які нам неприємні, хвалимо господиню за страви, які нам не смакують, запитуємо "як справи?" людей, які нам зовсім не цікаві. Ми прощаємо дітям хитрощі та вигадки і залюбки граємо з ними в ці ігри. Інколи брехня може стати єдиним способом захисту себе та іншої особи, конфіденційності та особистого життя. Мотивом брехні часто може бути лояльність. Натомість правда іноді може мати фатальні наслідки, іноді ми самі не хочемо її знати і чути. Вона може бути огидною і жорстокою, а мотиви її виказування зовсім не шляхетні, а навпаки, це можна говорити із жорстокістю, ненавистю та заздрістю. Правда може ранити. І нема чудодійного рецепта від брехні. Тільки встановлення довірливих стосунків та виховання впевненої особистості, постійні розмови, віра у свою дитину й у себе допоможуть зрозуміти одне одного.