Боротьба зі злісними неплатниками аліментів: захист прав дитини чи неприхований піар?

Останні тижні збагатилися гучними заявами депутатів, міністрів, громадських діячів, телеведучих і правознавців про неоціненний внесок законотворців у боротьбу зі злісними неплатниками аліментів.

Усі обговорюють ухвалений у першому читанні законопроект №7277 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів". Нова еліта впевнена й оптимістично заявляє, що відтепер усі діти України матимуть повноцінне матеріальне утримання для свого гармонійного розвитку.

Зізнаюся, я теж пораділа обіцянкам міністра юстиції посилено боротися з неплатниками аліментів. Але те, що запропонували народні обранці 16 листопада у згаданому законопроекті, більше нагадує розправу впливових жінок над чоловіками. Такі висновки підтвердилися тим, що найгучніше вітали законодавчий "прорив" відомі й впливові жінки напередодні Першого українського жіночого конгресу. Я нічого не маю проти таких зібрань, понад те - вважаю, що права та інтереси жінок і дітей підлягають особливому, посиленому захисту й забезпеченню з боку держави, але ж не через порушення прав чоловіків!

Тож проаналізуймо, що такого нового пропонує нам законопроект №7277.

Почну з того, що обурило найбільше, - із внесення змін до Сімейного і Цивільного кодексів у частині вирішення батьками питань щодо виховання дитини. Законотворці, порушуючи принцип рівності батьків, пропонують надати право самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду дитини за межі України тому з батьків, з яким за рішенням суду визначено її місце проживання. Так, якщо планується виїзд дитини на строк до одного місяця, то дозвіл другого з батьків не потрібен узагалі. Якщо ж є потреба вивезти дитину на строк більш як один місяць, то депутати пропонують надати таку можливість за наявності довідки про заборгованість зі сплати аліментів у другого з батьків у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Вочевидь, автори такої норми не знають, що питання надання дозволу на виїзд дитини за кордон - чи то за нотаріальною згодою, чи то за рішенням суду - є предметом більшості спорів між батьками з метою маніпулювання можливістю участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо від дитини. Справді, питання виїзду дитини за кордон, особливо у термінових, викликаних особливими потребами дитини, випадках, потребує належного законодавчого врегулювання. Але ж тут потрібен комплексний підхід, зі з'ясуванням дійсних причин конфлікту, уникаючи при цьому порушення права кожного на вільне пересування та батьківських прав того, хто лише бере участь у вихованні дитини.

Відомим і визнаним фактом є те, що той з батьків, який проживає з дитиною, має більше прав, бо він здійснює повноцінну опіку над нею. А той з батьків, що проживає окремо, має лише право участі у вихованні (право доступу), за яке йому досить часто доводиться боротися, вдаючись до надання чи ненадання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Чи пов'язане питання виїзду дитини зі сплатою аліментів? Вважаю, що ні. Причиною несплати аліментів найчастіше є незадовільний матеріальний стан платника, а не йогонебажання виконувати свій обов'язок. Якщо батьки злісно ухиляються від сплати аліментів, то це свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків. А це є підставою для позбавлення батьківських прав за рішенням суду, що в свою чергу дає право дитині безперешкодно виїжджати за кордон у супроводі лише одного з батьків. Але чи часто ті, хто не отримує аліментів на утримання дитини, звертаються до суду з позовами про позбавлення батьківських прав? Ні, тому що їх або все влаштовує, або вони розуміють, що платник аліментів насправді є хорошим батьком, просто має життєві чи матеріальні труднощі.

Дуже спірними новелами є впровадження нових заходів примусового виконання рішень, які можуть бути застосовані до неплатників, а саме:

- тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами;

- тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю та ін.;

- тимчасове обмеження у праві полювання.

Виникає запитання: як це пов'язано з належним виконанням батьками обов'язку утримувати свою дитину? Якщо платник аліментів має заборгованість, то залякування його забороною користуватися вказаними вище правами має спонукати його негайно сплатити аліменти. Однак якщо платник аліментів є водієм чи військовим і щодня користується цими правами, то в разі обмеження його в таких правах він має знайти собі інший вид заробітку. Якщо платник аліментів вказаними вище правами заробляє собі на життя, то він має змогу сплачувати аліменти. Якщо він має змогу сплачувати і не сплачує, то це є підставою для позбавлення його батьківських прав, а не підставою шукати інший вид доходів. Якщо платник аліментів має у своїй власності зброю і нерухоме майно, то чи не доцільніше було б конфісковувати в нього таке майно в рахунок погашення заборгованості?

І головне. Невже народні депутати не розуміють, що саме такими новелами вони закладають найбільші дискримінаційні ризики? Адже правами, в яких пропонується обмежувати неплатників, здебільшого наділені саме чоловіки. А тим часом нагадаю, що обов'язок утримувати дитину лежить на обох батьках. Дотепер - це батько і мати. Одностатеві пари в Україні поки що не мають права виховувати дітей.

Зазначу ще одну "геніальну" зміну - встановити адміністративну відповідальність за несплату аліментів, яка призвела до виникнення заборгованості в розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, у вигляді виконання соціальних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

Для порівняння: наразі в Україні передбачено кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів у вигляді громадських робіт на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арешту на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до двох років. Під злісним ухиленням розуміються дії неплатника аліментів, які призвели до виникнення заборгованості зі сплати коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

Цікаво, законодавців нічого тут не бентежить? І що таке "соціальні роботи"? У законопроекті дано визначення - це виконання особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час оплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Запитання: якщо неплатник аліментів має роботу, то навіщо до нього застосовувати соціальні роботи, якщо заборгованість можна вирахувати з його доходів? І друге запитання: де в Україні є оплачувані соціальні роботи? На чиї плечі законодавець хоче перекласти відповідальність неплатника аліментів?

Як бачимо, проект №7277 не може бути впроваджений як норми закону з багатьох причин, серед яких найважливіші: неможливість застосування, конфлікт з існуючими нормами, пряма дискримінація прав чоловіків.

Дуже неприємно, що таку надважливу тему використовують для піару на дуже актуальній в Україні темі благополуччя дітей. Законодавець повинен визначити чіткі критерії рівня благополуччя кожної дитини, за яких вона матиме належні умови для гармонійного розвитку. Адже досі ми маємо ситуацію, коли одна дитина отримує аліменти в розмірі 850 грн на місяць, а інша - 3 тис. дол. США. Що має бути на обід у таких дітей: в одного борщ на воді, а в іншого лобстер?

Матеріальне становище платника аліментів в обох випадках є нестабільним, мінливим і абсолютно не гарантованим, оскільки доходи він отримує в умовах реалій нашої країни. Тому право платника аліментів на перегляд щомісячних виплат має бути гарантоване і забезпечене державою і взяте до уваги одержувачем аліментів.

У багатьох спорах щодо утримання дитини той з батьків, що проживає з дитиною, розцінює аліменти як спосіб забезпечення своїх матеріальних потреб або ж як покарання своєї колишньої половини за негаразди у своєму особистому житті.

Чомусь ті, хто погоджується на аліменти в розмірі 850 грн, є більш лояльними до життєвих обставин платника. Ті ж, хто отримує суми в тисячах доларів США, обурюються, навіть коли суми платежів зменшуються хоча б на кілька сотень. Вони ганьблять і публічно таврують одного з батьків як "злісного неплатника аліментів", який порушує права їхніх дітей.

Такі ситуації найчастіше мають місце між батьками, які уклали нотаріальні договори щодо утримання дітей, де необачно прописали розмір щомісячних аліментів сумами, які в десятки разів перевищують встановлений максимум на утримання дитини. У липні цього року змінами до Сімейного кодексу було встановлено, що максимальний розмір аліментів, який може визначатися судом, не має перевищувати десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Вважаю, що це правило має стосуватися і батьків, які вирішили добровільно укласти договір про сплату аліментів.

Аліменти - це участь одного з батьків в утриманні дитини, що має форму щомісячних виплат для забезпечення впродовж місяця гармонійного розвитку дитини. Обов'язок утримувати дитину є спільним для обох батьків, тому, наприклад, суд при вирішенні питання стягнення аліментів ураховує матеріальне становище того з батьків, який проживає з дитиною. При вирішенні спору про місце проживання дитини суд досліджує, хто з батьків має матеріальні можливості для повноцінного забезпечення інтересів дитини, у тому числі й доходи кожного з батьків.

У тих ситуаціях, коли батьки домовляються про аліменти в умовних одиницях, прослідковується бажання того з батьків, який залишається проживати з дитиною, отримати максимальне матеріальне забезпечення власних потреб. Такі особи зазвичай не бажають змінювати своє життя, влаштовуватися на роботу і самостійно себе забезпечувати. Невимушена форма шантажу призводить до того, що інтереси дитини стають другорядними.

Чи не забагато ми почали говорити про покарання неплатників аліментів, залишаючи при цьому поза увагою тих, кому ці аліменти призначено? Покарати легко. Складніше забезпечити умови, за яких ніхто не ухилятиметься від обов'язку утримувати свою дитину через відсутність роботи, доходів, житла, майна; через хвороби й каліцтво; через пенсіонерів-батьків та інших утриманців; через економіку держави, де податок на чистий прибуток страшніший за покарання за несплату аліментів…