Підтримати
Це як щось із кримінального роману. Раннього грудневого ранку минулого року, після місяців, витрачених на спостереження за помешканнями та прослуховування телефонів, офіцери бельгійської поліції провели рейди в десятках місць по всьому Брюсселю. Протягом наступних трьох днів у квартирах, готельних номерах і офісах вони вилучили ноутбуки, мобільні телефони та приблизно 1,5 мільйона євро готівкою, йдеться в статті The New York Times,по корупційний скандал в Європарламенті, переклад якої ми наведемо нижче.
Наступного тижня за звинуваченнями в корупції було заарештовано чотирьох осіб, у тому числі двох колишніх і нинішніх представників Європейського парламенту. Антоніо Панцері, парламентарій у відставці з Італії, зрештою зізнався, що був очільником схеми. Єва Кайлі, віце-президент парламенту з Греції, продовжує заявляти про свою невинуватість із тюремної камери. Минулого місяця у зв’язку зі скандалом заарештовано ще двох членів парламенту.
Щодо готівки, то всі ознаки вказували на Катар. Протягом попередніх трьох років пан Панзері та пані Кайлі один за одним виголошували гучні промови про сумнівну історію дотримання прав людини в державі Перської затоки. У 2019 році пан Панзері назвав країну «еталоном» прав людини. У листопаді 2022 року, через день після церемонії відкриття Чемпіонату світу з футболу в Катарі, пані Кайлі назвала його «лідером у сфері трудових прав». Хоча Катар заперечував звинувачення, скандал незабаром отримав назву «Qatargate».
Одкровення досить погані. Більш інтригуючим є те, що розкриває скандал щодо самого Європейського парламенту, не найменш значимої інституції Європейського Союзу. Є причина, чому Катар, швидше за все, спрямував готівку на членів представницького органу, який не може пропонувати жодних законів від його імені, не керує власною зовнішньою політикою та не привертає уваги навіть з боку тих, хто голосує за його посаду. Це було легко і дешево.
Європейський парламент може бути єдиним виборним органом другого за чисельністю демократичного електорату у світі, але його повноваження ніколи не були дуже значними. З 1958 року він функціонує на узбіччі Європейської ради та Єврокомісії — двох інституцій, які формують виконавчий орган блоку — існуючи в основному для того, щоб вносити поправки до їхніх законів, затверджувати їхні бюджети та час від часу накладати вето на їхні пропозиції. Це не був, м’яко кажучи, якийсь грандіозний етап демократичного обговорення.
Але на початку 2000-х років, коли блок запровадив спільну валюту та почав поглинати колишні комуністичні країни на сході, здавалося можливим, що парламент може перетворитися на відповідь Європи американському Конгресу: потужну інституцію, яка замінить місцеві парламенти та залучить велику кількість європейців на виборчі дільниці.
Такого ніколи не було. Парламент залишається маловідомим і менш обговорюваним. Нездатний розробляти законодавство, регулювати податки чи проводити зовнішню політику, його турбує не стільки «політика» — великі питання про те, як європейці мають жити й працювати — скільки «політика», часто вузько технократичної природи. Типовий парламентський порядок денний складається зі спеціалізованих комітетів, які обговорюють такі питання, як плата за роумінг мобільних телефонів і екологічно чиста авіація.
Незважаючи на це, гроші течуть через Брюссель, як і в будь-який уряд. І історія парламенту показує, що він постійно вразливий до корупції. Найвідоміший інцидент стався у 2006 році, коли перевірка понад 160 парламентарів виявила дивовижні зловживання владою, такі як завищені зарплати та неявка. Парламент витратив роки на спроби сховати знизити розголос навколо звіту, але подібні історії продовжували спливати.
У відповідь була обіцянка забезпечити більшу прозорість . Проте донині індустрія готівки за вплив у Брюсселі залишається надзвичайно — можливо, навмисно — туманною. Чимало з 12 000 її лобістів можуть бути знайомими іменами, але жодні правила не вказують, з ким багато парламентарів можуть зустрічатися та чи потрібно їм оприлюднювати ці зустрічі; є лише « рекомендації ». Нещодавно у 2018 році парламентарії проголосували проти заходів, які вимагатимуть розкриття інформації про те, як саме виконується їхня робота, включаючи, наприклад, як і куди вони витрачають свої щомісячні витрати.
Частково це напевно тому, що членство в парламенті широко розглядається як перехідна посада. Відвідуваність низька, плинність кадрів висока, а конфлікт інтересів важко розв’язати, не кажучи вже про викорінення, в органі, де кожен четвертий член зізнається, що працює на другій роботі . Коли парламентарі виходять на пенсію, третина з них переходить до більш високооплачуваних лобістських фірм.
Пан Панцері, обраний до парламенту в 2004 році, є яскравим прикладом небезпеки такої вседозволеної атмосфери. У 2018 році, як голова парламентського підкомітету з прав людини, він ініціював «порозуміння про співпрацю» з Національним комітетом з прав людини Катару. Через рік після виходу на пенсію пан Панзері перейшов у приватний сектор і заснував неурядову організацію під назвою « Боротьба з безкарністю» . Він облаштував його в привабливому таунхаусі в Брюсселі поруч із резиденцією британського посла та прикрасив його почесну дошку старовинними представниками ЄС, включаючи колишнього керівника зовнішньої політики та колишнього комісара з питань міграції.
Протягом декількох місяців Fight Impunity почала організовувати конференції та публікувати серйозні звіти про стан прав жінок в Афганістані та геноцид рохінджа. Безперечно, така діяльність була законною. Проблема полягає в тому, що пан Панзері, прикриваючись маскою довіри, керував тіньовою стороною. Повідомляється, що вперше це стосується Марокко , яке почало залицятися до пана Панцері під час його роботи в парламенті.
Деталі ще не перевірені, і судова справа все ще очікує повного зізнання пана Панцері бельгійській владі. Але згідно зі свідченням партнера пані Кайлі — колишнього парламентського помічника пана Панзері та співзасновника Fight Impunity — пан Панзері створив організацію з явною метою обробки пачок катарської готівки, які почали надходити до Брюсселя. у 2019 році. Пан Панзері, очевидно, відповідальний за серію промов протягом наступних трьох років, намагаючись її закріпити, не боровся з безкарністю.
В Qatargate вражає навіть не нечесність передбачуваної схеми. Це відвертість у всьому, що тут нічого не видно. Містер Панзері та пані Кайлі вивісили докази своїх неправомірних дій, як і багато предметів для сушіння білизни. Жоден не потурбувався перенести готівку туди, де поліція не змогла її знайти. Містер Панцері зберіг частину цього у валізі під своїм ліжком. Пані Кайлі, яка вважає себе однією з найзатятіших прихильниць криптовалюти в Європі, сховала її серед підгузків своєї дочки.
Для Катару угода, без сумніву, була надто хорошою, щоб відмовитися. За ціну приблизно півгодини прибутку від природного газу представники парламенту, який регулярно перевіряє дотримання прав людини в таких державах, як Гаїті та Білорусь , призначили Катар гуманітарним лідером. Протягом багатьох років держава Перської затоки розширювала свій вплив значно дорожчими коштами та відкрито. У Великобританії вона контролює більше нерухомості в Лондоні, ніж сама Корона. У Франції вона придбала найпопулярнішу футбольну команду країни . А в Сполучених Штатах вона витратила сотні тисяч на виборчі кампанії , пожертвувала сотні мільйонів університетам і пообіцяла влити мільярди вінфраструктура.
Різниця між мільярдами доларів, що проходять через банки та компанії з нерухомості, і мільйонами євро, що лежать у шафах і валізах, можливо, є естетикою. Але скандал є уроком, навіть попередженням для Брюсселя. Навіть у рудиментарних елементах державного управління — регулюванні іноземного впливу та стримуванні зовнішніх інтересів — Європі ще належить пройти довгий шлях.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google