Трубний запах енергореформ

Екватор президентства Віктора Януковича, що майже збігається з 21-ю річницею незалежності України, в газовому секторі та енергозбереженні виглядає блідим з позиції результативності для держави і надприбутковим для низки персоналій - достатньо згадати колоритні діяння з «газом «РосУкрЕнерго», «вишками Бойка», списанням боргів тощо. Газофлотські харківські домовленості виявилися «разводом и кидком» з боку російського так званого стратегічного партнера. Владна команда, зокрема Янукович, вважала, що поступки Росії - відмова від членства в НАТО, позаблоковий статус - автоматично матимуть наслідком «халяву» на газ для олігархату, що паразитує на промислових активах країни. Проте все сталося не так, як гадалося.

Зустріч президентів України та Російської Федерації у Харкові 21 квітня 2010 року мала свій прихований контекст, подібно до ялтинської зустрічі Кучми та Путіна 2004 року. Незадовго до харківського збіговиська В.Янукович своїми указами №495/2010 та 496/2010 від 2 квітня 2010 року ліквідував Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України та Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО. Практично це були дії на кшталт кроку президента Л.Кучми у липні 2004 року щодо вилучення з військової доктрини положення про вступ України до НАТО в обмін на схему з «РосУкрЕнерго» та 25-річний контракт з поставок туркменського газу за посередництва РУЕ - фірми зі швейцарською «пропискою». По суті, російська сторона, спекулюючи на невігластві керівної української «проФФесури» та її примітивних уявленнях про міжнародні відносини і безпекові питання, ошукала своїх запопадливих васалів у Харкові.

До цього часу не дали позитивних результатів і сеанси публічного «шаманства» прем’єра М.Азарова щодо вирішення газового питання. Віз і нині там, як і вже призабуті погрози уряду розібратися з росіянами у Стокгольмському арбітражі. Зате у Москві задоволені - «развели, как котят» спраглих до газової халяви та корупційних оборудок українських можновладців.

Газовидобуток: збільшення лише на папері

Попри гучні заяви про скорочення споживання газу в Україні, насправді воно зросло впродовж президентства В.Януковича на понад 9 млрд. кубометрів у 2011-му порівняно з 2009-м. Достатньо подивитися на цифри, щоб у цьому переконатися (див. табл. 1).

Водночас власний газовидобуток зазнав різкого падіння за 2010 рік, перший рік президентства В.Януковича, на 1,016 млрд. кубометрів навіть порівняно з кризовим 2009 роком. Усі зусилля «антикризових менеджерів» підняти видобуток вилилися в жалюгідні додаткові 0,093 млрд. кубометрів у 2011-му. За даними Міненерговугільпрому, за перше півріччя поточного року це виливається в символічно вищі, але такі ж незначні 0,1006 млрд. кубометрів. Якщо в енергетичному відомстві бачать у сфері газовидобутку «покращення вже сьогодні», то чомусь навіть у службі державної статистики цього не помітили, а навпаки, підрахували, що видобуток газу за перші шість місяців 2012 року зменшився на 0,1%. І за підсумками семи місяців поточного року тенденція падіння газовидобутку збереглася. Ймовірно, методологія в статвідомстві - «не тієї системи», що у Бойка.

Економіку України накачують газом

Україна залишається рекордсменом у Європі по «газонасиченню» ВВП. Розрахунок газомісткості ВВП показує, що країна має газонасиченість економіки на порядок вищу, аніж в Польщі з її потужним, як і в Україні, вугільним сектором, чи втричі вищу, ніж в Угорщині, де частка газу в енергобалансі подібна до української. Близький до українського рівень газомісткості ВВП мають Білорусь та Росія, але й вони виглядають дещо ліпше, ніж Україна (див. табл. 2). Звичайно, можна вказати на Узбекистан з Туркменистаном, які мають втричі вищий показник газонасиченості, аніж Україна, але вони можуть собі дозволяти «газомарнотратство», бо це їхній власний ресурс, а не імпортований втридорога.

Практично відсутній прогрес у питанні реалізації Брюссельської (2009 року) декларації з модернізації газотранспортної системи (ГТС) України, якщо не брати до уваги минулорічні PR-акції зі зварювання «золотих стиків». Київ хоче грошей від Брюсселя, але Брюссель вимагає спочатку реформи «Нафтогазу». Україна, як і десять років тому, пропонує європейцям і росіянам консорціум з управління ГТС. Але європейці не хочуть мати справу з українською клептократією, а росіяни бажають отримати все і відразу з усіма наслідками для промислових активів олігархату України, що випливають звідси.

Енергозбереження: помножене на нуль…

На жаль, і щодо енергозбереження є мало чого втішного. Янукович та його команда 2,5 року говорять, що саме енергозбереження є однією зі складових енергобезпеки країни. Проте на державному рівні проекти з енергозбереження, як і з використання відновлюваної енергетики, практично не мають підтримки. Окремі пілотні проекти виконуються як виняток і поки що не створюють навіть вигляду уявної стратегії енергозбереження. Навіть ідеологічної - економіку, як і раніше, «накачують» дорогим імпортним газом. Сьогодні він коштує «Нафтогазу України» понад 420 дол. за 1000 кубометрів. Це при тому, що газ власного видобутку коштує максимум 50 дол.

Як і на застосування технологій з ефективного видобутку вуглеводнів в Україні, на енергозберігаючі технології, за словами чиновників, не вистачає коштів. А на оплату дорогого імпортного газу, виходить, знаходяться…

Умовні нафтогазові надбання

Чи є щось у позитиві? Так. У 2011-му під безпрецедентним тиском Москви щодо передачі під її контроль газотранспортної системи у влади та провідних олігархічно-політичних груп (ОПГ) запрацювали інстинкти самозбереження. Було започатковано реалізацію низки заходів, спрямованих у перспективі на зменшення енергетичної залежності України та реформу енергетичного сектора за європейським взірцем:

- завершення процедури набуття членства в Договорі Енергетичного співтовариства;

- придбання двох бурових платформ для збільшення видобутку газу на шельфі Чорного моря;

- ініціювання тендерів на розробку родовищ нетрадиційного газу та глибоководного шельфу Чорного моря із залученням провідних світових компаній;

- розробка ТЕО для будівництва LNG-термінала;

- початок перегляду Енергетичної стратегії України до 2030 року.

Однак усе це супроводжувалось і супроводжується непослідовністю дій. Наприклад, восени 2011 року виникла ситуація, коли статус України в Енергетичному співтоваристві під тиском Росії в ході газових переговорів міг бути переглянутий за принципом «знижка на газ в обмін на вихід України з договору». І Київ, який 1 лютого 2011 року тільки-но приєднався до договору, у листопаді стояв за крок до оголошення про вихід з нього. Напевне, «тому що послідовні».

Досягненням останнього періоду стало прийняття Національною комісією регулювання електроенергетики важливого регуляторного акта «Про затвердження правил доступу до Єдиної газотранспортної системи України», що є конче необхідним для виконання зобов’язань України в рамках членства в Енергетичному співтоваристві. Це також створює практичні можливості для доступу третіх сторін до послуг ГТС України в контексті використання підземних сховищ газу. А плани поставок газу від європейських компаній до України з використанням реверсу існуючих трубопроводів у Центральній Європі в подальшому відкривають доступ до вітчизняної ГТС для зарубіжних компаній, що мають розпочати розробку родовищ нетрадиційного газу в континентальній Україні та природного газу на шельфі Чорного моря.

Та всі ці успіхи є поки що успіхами на папері і не більше. Чи можуть вони стати реальними? Так, можуть, але не в режимі «покращення вже сьогодні», як це намагається показати правляча камарилья. Для цього потрібні роки наполегливої праці і послідовність. А якою вона є насправді, добре видно на згаданому прикладі Енергетичного співтовариства.

Оптимізму додає одне припущення. Схоже, що родинний синдикат «Батьки і діти» добре вписав свої інтереси в перспективні проекти, а відтак, має пряму зацікавленість в успіху починань.

Однак передчуття зливи газодоларів у родинного синдикату явно передчасне. Правляча ОПГ, напевне, не пов’язує процесів, які вона запустила в гуманітарній сфері та в енергетиці. За їх уявленням, ці речі - на різних планетах. Але все у цьому світі, особливо у світі тонких енергій, тісно взаємопов’язане.

Це тільки на перший погляд мовний закон і видобуток нетрадиційного та природного газу на шельфі Чорного моря ніяк не торкаються один одного подібно неперетинним прямим. Схоже, що Володарю Межигір’я підсунули технологію його самознищення через сценарій мовної дестабілізації, що може вилитись у подальшому в федералізацію України. В кінцевому підсумку на меті в закордонних ініціаторів та їх п’ятої колони - дезінтеграція України та поглинання регіонів-бантустанів газократичним режимом сусідньої держави, охопленої вірусом імперського реваншизму та євразійського месіанства. Мовний закон покликаний відіграти роль детонатора для запуску ланцюгової реакції диспергування України та ліквідації української державності як явища. Так званому головному стратегічному партнеру аж ніяк не потрібні масштабні газові проекти української клептократії, як і вона сама. Перипетії липневої ялтинської зустрічі яскраво показали рівень зневаги до Межигір’я з боку Кремля.

Мовний закон - це (звісно, з-поміж іншого) асиметрична відповідь Володарю Межигір’я на масштабні проекти газовидобутку із залученням провідних американських та європейських компаній, що здатні вплинути (у разі навіть часткового успіху) на геополітику та геоекономіку регіону Центрально-Східної Європи. Той, хто «раптово» актуалізував закладку «мовного питання» 5 червня через тандем «соратників-регіоналів» - менш як через місяць після затвердження Кабміном України 10 травня результатів тендерів по Юзівській та Олеській газоносних площах, - чудово розумів причинно-наслідкові ланцюжки подій і явищ, що матимуть місце, та їх кінцевий результат - нейтралізацію «сланцевої загрози» з України для газової гегемонії Росії шляхом ліквідації суб’єкта подразнення або ж локалізації його влади до розмірів резиденції в Межигір’ї. Образно кажучи, мавпам, що знайшли банани, підкинули гранату.

Також варто пригадати, що впродовж останнього року «головний стратегічний партнер» поступово вбивав клинці у відносини України з державами, які мають важливе значення для України в контексті вирішення тих чи інших питань енергетичної безпеки і, зокрема, поставок газу з альтернативних джерел. Туреччина дала згоду на прокладання «Південного потоку» і неофіційно заперечує проти збільшення руху Босфором танкерів-метановозів з вантажем LNG на майбутній термінал у «Південному». Відносини з Азербайджаном захмарені чутками про поставки українського озброєння до Вірменії, а найбільше тим, що практично Баку розглядатиме Україну як покупця свого навіть майбутнього газу з родовища Шах-Деніз-2 в останню чергу. До того ж в азербайджанських ЗМІ останнім часом акцентується увага на «определенном снижении динамики развития азербайджано-украинских отношений, некотором отходе от публичной поддержки территориальной целостности Азербайджана». Судячи з того, як окремими ЗМІ Азербайджану акцентується увага на деяких явно дріб’язкових нюансах, зокрема зв’язках членів родини Януковича з керівництвом вірменської діаспори в Україні, самі азербайджанці шукають приводів для дистанціювання від такого стратегічного партнера, як Україна, де ліва рука не відає, що творить права.

Очевидно, що ні нинішня владна команда, ні родинний синдикат не здатні прораховувати наслідки своєї нерозбірливості, що межує з профнепридатністю, у відносинах з країнами, на які робиться певна ставка в енергетичних проектах.

Під пильним поглядом Москви Словаччина Роберта Фіцо з прохолодою ставиться як до українських ідей поставок газу реверсом, так і до транзиту азербайджанської нафти в Європу маршрутом Одеса-Броди-«Дружба».

Підтримка з боку ЄС практично втрачена як унаслідок «справи Тимошенко», вибіркової юстиції та політичного переслідування опонентів, так і через відсутність результатів секторальної реформи нафтогазового комплексу, яку зараз перед виборами намагатимуться форсувати.

У президента Януковича були всі підстави сподіватися на досягнення в царині енергетичної безпеки, якби двічі прем’єр Янукович починаючи з часу свого першого призначення керівником уряду у 2002 році робив послідовно те, що він намагається робити зараз - спираючись на американську підтримку, залучати провідні світові компанії в національний видобуток вуглеводнів.

Десятиріччя - це термін достатній для реалізації амбітних планів. Тим більше що свого часу він похвалявся: «Я - человек действия. Между идеей и ее реализацией у меня проходит немного времени». Проте час згаяно, реалізації немає.

Реалії енергетичного світу стрімко стають іншими. Однак ще не все втрачено. Як відомо, вийти з глухого кута можна, повернувшись назад і виправивши помилки. Інакше залишиться тільки перспектива бігати по пеньках у Межигір’ї в найкращому із найкращих імовірних сценаріїв недалекого майбутнього після президентства. Про те, що може бути в найкращому з найгірших сценаріїв - наприклад, робити пеньки десь на лісоповалі, говорити не хочеться, а про найгірший із найгірших варіантів не хочеться і думати.