«ПІДЗЕМНІ» ПОСЛУГИ

«Наступним етапом, як ми домовилися, буде підписаний, і на такий самий тривалий період, контракт на зберігання газу, використання потужностей, що є в Україні». Цю заяву зробив, як повідомила кореспондент «ДТ» Антоніна Мазниця, глава уряду Росії Михайло Касьянов у Харкові 21 червня відразу після підписання так званого довгограючого газотранзитного контракту між «Нафтогазом України» й російським «Газпромом».

Оскільки умови «газотранзитного» контракту й відповідної міжурядової угоди та протоколу «ДТ» уже досить докладно описувало раніше, нагадаю лише його основні моменти. «Газпром» обіцяв протягом десяти років (аж до закінчення 2013 року) щороку забезпечувати можливість транзиту через Україну в Європу 110 млрд. кубометрів газу. Газотранспортники України у свою чергу обіцяли брати за свої послуги по 1,094 долара за транспортування кожної тисячі кубометрів російського експортного газу на відстань 100 км магістральними газопроводами на території України. Росіяни оплатять газотранспортні послуги НАКу газом із розрахунку 50 дол. за 1000 кубометрів (за рік вийде близько 26 млрд. кубометрів). Прокачають більше — «надлишок» «Газпром» муситиме оплатити грішми за вже вказаною тарифною ставкою. Це стосується умов нинішнього року.

А тепер настав наступний етап — підписання довгострокового (також до 2013 року) контракту про обсяги й умови закачування газу, його збереження й відбір із підземних сховищ (ПСГ) України. Відповідно до цього контракту «Газпром» щороку планує передавати для закачування в українські «підземки» й сезонного використання до l0 млрд. кубометрів газу.

А тепер — найцікавіша деталь. Тарифна ставка за всі послуги щодо закачування, збереження, відбору й транспортування «підземного» газу визначаються щороку в додатковій угоді (із купою додатків) між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром». Так от, нинішнього й наступного року така додаткова угода передбачає саме грошову оплату послуг НАКу за збереження російського газу в українських ПСГ (хоча навряд чи вестиметься мова про 10 млрд. кубометрів газу).

І це вже неабияке досягнення української сторони, причому, з двох вагомих причин. По-перше, цього року й на найближче десятиліття (якщо, як у притчі, за цей час або падишах не віддасть душу Аллаху, або осел не здохне) Україні вдалося домогтися від «Газпрому» документально завіреного зобов’язання платити за «підземні» послуги доларами США й нести спільні витрати на розмитнювання спрямованого в українські ПСГ російського газу.

А по-друге, — і це напевне важливіше, — НАК уперше домігся «розведення» контрактів із «Газпромом»: окремо — на транзит; окремо — на поставки газу в Україну; окремо грошового — на зберігання газу в ПСГ. Колись зберігання газу розглядалося як технічний момент, який не потребує ні окремої оплати, ні тим паче окремого контракту.

З одного боку, може скластися враження, що, погодившись зберігати щороку (а точніше, мабуть, було б сказати — щосезонно) 10 млрд. кубометрів російського газу, «Нафтогаз України» втрачає можливість маневрувати потоками газу одночасно за допомогою його відбору з «підземок». Тобто, не зможе відбирати звідти газ у потрібний час.

Проте, з іншого боку, не слід забувати, що такими «маневрами» українські газотранспортники займалися вимушено, щоб не зривати газоекспортні поставки. Більше того, ніхто їхні послуги при цьому не оплачував і навіть не обіцяв цього робити. Як правило, договори з «Газпромом» передбачали, що коли Україна для своїх потреб відбирає російський резервний газ із «підземок», то «Газпром» не платить не тільки за «маневри», а й загалом за збереження відібраного з ПСГ
для українських потреб газу.

Так і виходило, що українські «підземки» працювали переважно «за спасибі».

(Ясна річ, за бажання та старання «Газпром» завжди може щось придумати, аби не платити. Але, з іншого боку, договір — дорожчий від грошей. І може виявитися ще дорожчим, якщо не платити...)

Родзинкою будь-якої угоди заведено вважати ціну (або умови оплати). У сенсі газозберігання йдеться про тарифну ставку за ці копіткі послуги.

За короткий проміжок часу між підписанням контракту на зберігання російського газу і додаткової угоди до нього різними панами, котрі цікавляться цим питанням, називалися настільки різні суми (а точніше, ставки тарифу), що годі було й намагатися визначити ймовірну цифру. Одні говорили, що, мовляв, НАК мало запросив із росіян, інші запевняли, що це взагалі мало не «продаж батьківщини», треті, навпаки, ремствували, що ставка занадто висока й це ставить угоду під сумнів.

Не знаю, чи бачив хоча б хтось із цих глашатаїв підписані документи. Малоймовірно. А ті, хто за обов’язком державної служби мусив бути посвяченим і в комерційну таємницю взаєморозрахунків «Нафтогаз України» — «Газпром», розважливо мовчали. А перші віце-прем’єри Олег Дубина й Віктор Христенко після підписання угоди так прямо й заявили, що її деталі не розголошуватимуться. Подалі, мовляв, треба тримати такі документи від цікавих...

Так чи інакше, а в цій ситуації, щоб вільно або мимоволі не сприяти роздуванню чуток, є сенс назвати точну тарифну ставку і хоча б спробувати проаналізувати, із чого виходили, призначаючи її. Таємниця — вона, звісно, таємниця, особливо комерційна. Але краще вже поставити крапки над «і» раніше, ніж грім загримить.

Отже, «оплата вартості послуг із закачування, зберігання й відбору газу з ПСГ компанії («Нафтогаз України». — Авт.) здійснюється за тарифними ставками, що становлять у сумі 6 доларів США за 1000 кубометрів, зокрема за:

закачування — 3 долари за 1000 кубометрів газу;

зберігання й відбір — 3 долари за 1000 кубометрів газу».

Крім того, «Газпром» зобов’язується оплатити вартість транспортування газу по території України в розмірі тарифної ставки, що дорівнює 1,09375 долара США за кожні 1000 кубометрів на 100 км відстані…»

Тож у сумі вже виходить понад 6 доларів. Чому така сума? По-перше, треба думати, розраховували на обсяг.

Знаєте, серед трейдерів є дві найпоширеніші категорії: одні виставляють свій товар (послуги) за дуже високою ціною і довго чекають, коли ж на нього знайдеться покупець; інші одержують навіть більші прибутки, ніж конкурент, за рахунок обороту при нижчій ціні. Мабуть, так міркували й у НАКу. Можна, звісно, загилити відразу хоч 15 доларів за збереження 1000 кубометрів газу. Але тоді однозначно підземки залишаться порожніми... Або, що не легше, «Газпром», у свою чергу, загилить ціну, або введе мита на газ, нафту або ще щось дуже нам потрібне.

Однак є і далекоглядніший, на мій (недосвідчений) погляд, шлях — тариф підвищувати поступово, з урахуванням кон’юнктури ринку аналогічних послуг у тій-таки Європі. І тоді вже, як то кажуть, нехай голова болить у «Газпрому».

Українська система підземних сховищ газу хоча й посідає за своєю потужністю (ємністю) третє місце у світі після аналогічних систем США й Російської Федерації, проте, по-перше, вона все-таки не єдина в Європі; а, по-друге, практично ніколи ця система ПСГ не використовувалася набагато більше, ніж на половину своєї потужності.

Маючи 13 підземних сховищ газу (особливо цінними з яких є комплекс у прикордонних західноукраїнських регіонах), розрахованих на збереження активного обсягу газу не менше 32 млрд. кубометрів, останніми роками Україна зберігала в них 13—16, іноді 18 млрд. кубометрів у сезон. Причому, як правило, дві третини названого обсягу становив саме російський газ.

Комплекс українських ПСГ дозволяє забезпечити 20% обсягів річного і до 40% добового споживання газу. І не тільки України.

З урахуванням вищесказаного неважко підрахувати, що 10 млрд. російського газу, як то кажуть, погоди для місткості українських «підземок» не роблять. Зрозуміло, у цій темі є ще безліч нюансів, але вони не настільки категоричні, як їх подають.

До речі, у тих самих росіян є два з гаком десятки власних ПСГ, розрахованих на збереження не менше 120 млрд. кубометрів газу (було б що в них закачувати...). Інша річ, що їх розташовано занадто далеко від центральноєвропейської газотранспортної системи, де росіяни роблять свій «газовий» бізнес, тож «Газпром» дуже зацікавлений в українських «підземках». Чи розумно відразу «гасити» їхній комерційний інтерес високим тарифом? Адже коли в попередні роки з «Газпрому» вимагали по 12 дол. за збереження газу, він і використовував по 100 млн. кубометрів. То чи не краще по 6 дол., але за 5—10 млрд. кубометрів? По-моєму, вигода очевидна.

І ще одна деталь, яка згодом (як знати?) може виявитися дуже вагомою. Розмови про створення газотранспортного консорціуму «на паритетних» засадах із «Газпромом» не вщухають. Відбудеться він чи ні й у якій формі — цього поки що ніхто, напевне, не знає. Утім, говорять і просто про розширення російсько-українського СП «Газтранзит». І це куди більш реальні проекти. Не вдаючись у їхні деталі, зазначу одне, а точніше, повторюся: «Газпром» звик сприймати газотранспортний комплекс України вкупі з ПСГ. А без «підземок» такій величезній і неповороткій системі буде дуже проблематично справлятися з завданням забезпечення стабільності транзиту газу в Європу, про що так полюбляють говорити ті ж таки росіяни.

Іншими словами, якщо навіть і зважаться українці на спільне управління «великим» транзитом, його мобільність і стабільність дуже залежатиме від українських «підземок», які вже «виведено» з традиційного сприйняття газотранспортної системи. І за їх використання тоді доведеться платити. І не операторам з управління українською ГТС (хоч скільки їх набралося б), а безпосередньо Україні — як власниці цієї частини газового господарства.

Описана версія хоча поки що й малоймовірна, але хто знає, як там обернуться «газові» взаємовідносини України й Росії років через десять, коли спливе термін чинності недавно підписаних довгострокових договорів і контрактів?.. Можливо, саме угода про ПСГ і стане Україні в пригоді.