О, ТЕМРЯВА...

Без електрики провели значну частину Дня Незалежності України чернігівські кореспонденти «Дзеркала тижня», а також їхні сусіди по мікрорайону. Причиною було не стихійне лихо чи чергове відключення світла. Невідомі особи — назвемо їх так ввічливо — украли цілий проліт дроту просто з лінії електропередачі, яка перебувала під напругою. Як повідомив нас диспетчер міської аварійної служби «053», зробити таке могли тільки професіонали, причому люди не з лякливих. Адже навіть електрики зі стажем не наважилися б на такі операції без знеструмлення ЛЕП.

Крадіжка дротів, деталей трансформаторів, іншого електроустаткування вимагає чималої відваги. Повідомлення про чергову смерть сміливця своєю регулярністю нагадують зведення з театру воєнних дій, а подробицями — фільм жахів.

...Сільський «Кулібін» поліз у монтерських «кігтях» на стовп за кольоровим металом. Трішки не розрахував. Його мертве тіло з характерними мітками, відомими патологоанатомам як «знаки струму», висіло на верхівці стовпа доти, поки селяни не вийшли поцікавитися, чого це в них холодильники повимикалися.

...Міський умілець вирішив «ламанути» не мало й не багато — підстанцію. Але брухтом не запасся. Згорів у сліпучому сяйві вольтової дуги.

Такі випадки відомі всім і нікого вже не шокують. І не зупиняють. На деяких пунктах прийому кольорових металів крадені дроти купують у натуральному вигляді, подекуди — у переплавленому чи хоча б розплющеному. Мешканці висотних будинків плавлять алюмінієві жили в міському лісопарку Кордівка. Жителі приватного сектора — у себе на подвір’ї.

Особливого мистецтва вимагають крадіжки електроустаткування ліфтів. У Чернігові таких випадків — вище стріхи. Але рекордів у цьому сенсі наш край не б’є: недавно, приміром, ліфти завмерли в одному з під’їздів київської багатоповерхівки по вулиці Бучми, 8. Аби спуститися в шахту з горища й обдерти все, що можна, потрібні певні навички.

Зробили це бомжі. Після цієї події жителі, котрі й раніше не відчували особливого співчуття до цих знедолених, остаточно до них охололи. Почали замикати двері під’їзду.

А якщо говорити по суті, усе це — справжня трагедія. І причини її лежать не в соціальній чи законодавчій сфері, а в економічній. Ми у твердженнях такого штибу не оригінальні. Подібних висновків у схожій ситуації дійшли юристи найпрагматичнішої країни світу — США.

...У робочих нотатках Теодора Драйзера під загальною назвою «Американські трагедії» було наведено п’ятнадцять випадків, подібних до описаних ним у знаменитому романі. Найвідоміший із них — убивство 1906 року Честором Шиллетом своєї коханої Грейс Браун.

Книжка «Американська трагедія» приголомшила уяву читачів. Доля простого хлопця, котрий убив дівчину, яка випадково стала між ним і закоханою в нього мільйонеркою, а згодом — страченого на електричному стільці, вийшла за рамки індивідуальної драми. Багатьом здалося, що вирок надміру суворий, а вину за скоєне повинно розділити з засудженим суспільство. Держава, яка відкинула більшість своїх громадян за межу бідності, позбавила надії й озлобила. (А либонь до Великої депресії тоді було ще далеко...) Через певний час після виходу роману відомий американський юрист Кларенс Дарроу загалом поставив під сумнів вину його головного героя...

Десятки (а по всій країні — сотні) жителів України, що гинуть від електричних розрядів при спробі вкрасти кольорові метали, — такі самі заручники обставин, як і драйзерівський персонаж. З однією лише різницею: вони нікого не вбивали. Просто хотіли вкрасти, аби вижити. За своєю тяжкістю намір цих людей на «вишку» ніяк не тягне... Утім, і їхня смерть нікого не хвилює. Низка трагедій проходить тихо й непомітно. А найгірше в цій ситуації — не лише її фатальність, а й необоротність. Звісно, не кожен з викрадачів електроустаткування гине. Та однаково, зважитися на зламування трансформаторної будки зовсім не просто. (Череп і кістки на ній не заради жарту малюють.) Такий вчинок — сигнал, що свідчить: людина махнула на себе рукою, готова смертельно ризикувати через дрібницю. Такі люди не схожі на тимчасово не працюючих, тих, хто соціально дезадаптований, але ще може повернутися до нормального існування. Лізуть за дротами на стовпи ті, хто вийшов із кола нормального буття по-справжньому й повернутися не зуміє. Можливо, і не захоче. Така людина для суспільства, вважай, втрачена. Вакансією та зарплатою її не спокусиш. Навіть коли зарплати всім виплатять і вакансії з’являться. Маргінальне середовище засмоктує безповоротно.

Наведемо в обгрунтування цього приклад із життя іншої держави. Після зупинки побудованої в сейсмонебезпечному районі АЕС і виходу з єдиної союзної енергосистеми Вірменія спочатку відчувала жорстокий «електричний голод». Єреван регулярно вкривала темрява. Для цілого покоління, яке ніколи раніше ні з чим подібним не зіштовхувалося, це стало шоком, психічною травмою (що підтверджено дослідженнями вірменських психологів). І тоді почалося... Електрику почали красти по-чорному — самовільно підключаючись до не знеструмлених ліній, обходячи незаконними енерговводами лічильники. Ще вчора нікому й на думку не спало б, що, виявляється, можна застромити дві голки в ізоляцію дротів — і користуватися світлом безкоштовно (хоч і з певним ризиком короткого замикання). Згодом вірменські політики перестали боятися землетрусів і знову запустили АЕС. А електроенергію в країні як крали, так і крадуть. Бо вже навчилися...