Кременчуцький НПЗ: життя чи капітуляція?

Ситуація навколо Кременчуцького нафтопереробного заводу та створеного на його основі разом із Татарстаном ЗАТ «Укртатнафта» вже роками проходить за розрядом «нескінченні проблеми». Коли підприємство створювали, основна ідея полягала в гарантованому забезпеченні татарською нафтою й насиченні нашого ринку нафтопродуктів. З вини татарських акціонерів усе це так і залишилося добрими намірами.

Згідно з домовленостями, досягнутими під час створення «Укртатнафти», АТ «Татнафта» мало постачати до Кременчука 8 млн. тонн нафти на рік. В реальності ж за весь час найбільший річний обсяг постачань не перевищив 5,2 млн. тонн.

Уже в 1994—2006 роках татарський акціонер «Укртатнафти» — АТ «Татнафта» — не виконав інвестиційного зобов’язання щодо постачання нафти на Кременчуцький НПЗ в солідному обсязі 66 млн. тонн на загальну суму 2,53 млрд. дол. Тепер до цих цифр слід додати ще 15,3 млн. тонн. Непоганий результат 14-річного співробітництва...

Зрозуміло, що все це позначалося на фінансових результатах діяльності кременчуцького підприємства: збитки, недоплати до бюджетів різних рівнів, штрафи з боку податкової. В результаті тривалі простої для НПЗ стали звичною справою. Зриви постачань прямо впливали на результат численних бензинових криз, які відбувалися в Україні.

Ну а 2007-го в Казані перейшли не просто до прямої блокади підприємства, але й до розтягування його активів.

Нинішньої осені заарештовано майно у вигляді прав «Укртатнафти» (73,92% акцій) у ВАТ «Татнафтапром» — найперспективнішій компанії в Республіці Татарстан з розробки високов’язких покладів нафти.

А ще раніше, у червні, там відбулися дивні збори акціонерів, на яких було нібито забезпечено кворум у 85%. З огляду на те, що українське підприємство з його контрольним пакетом у зборах не брало участі, виникає запитання: чиї це акції там голосували? Україні з панського плеча надали в раді директорів аж два місця з дев’яти. Та й ті — людям, взагалі не пов’язаним із «Укртатнафтою».

Цей актив в України, за повного потурання чиновників у Києві, фактично вже майже відібрали. Нагадаємо, що ціна питання — родовище з доведеними запасами в 60 млн. тонн нафти. Це мільярди доларів США, за будь-якими цінами.

Заразом татарам хочеться отримати повний контроль і над самою «Укртатнафтою».

Донедавна 28,8% акцій у статутному фонді ЗАТ належали Міністерству майна та земельних ресурсів Татарстану, 8,6% — «Татнафті». Ну а пакет у 18,3% «Укртатнафти» значився за двома чудовими компанійками — Seagroup International (США) та Amruz Trading (Швейцарія), які отримали ці акції за так і не оплачені векселі. За неофіційними даними, за ними нині стоять структури, дружні топ-менеджеру «Татнафти» Наїлі Маганову.

З огляду на те, що завод у Кременчуці — єдиний, в якому держава має найбільший пакет акцій, держава довго боролася за цей пакет. І лише наприкінці травня 2007 року за рішенням суду на користь НАК «Нафтогаз України» із рахунків Seagroup International та Amruz Trading на рахунок держави був списаний 271 млн. акцій «Укртатнафти». Це рішення викликало просто істерику в татарської сторони, хоча формально вона з цими акціями ніяк не пов’язана...

До того ж на заводі змінилося керівництво, яке розпочало перевірку його фінансового стану. Картина виявилася приголомшливою...

У період, коли «Укртатнафту» фактично контролювали татарські акціонери, в НПЗ завелася купа «улюбленців», причому своєрідних. Так, 2006 року МПП «Авто» поставило 530 тис. тонн нафти на Кременчуцький НПЗ, не заплативши податок на додану вартість. Збитки держави від цього становили 265 млн. гривень.

Ще одна компанія — «Газтрейд» — за постачаннями нафти на «Укртатнафту» проходить у рамках кримінальної справи, порушеної у червні 2006 року. Державі Україна внаслідок дій «Газтрейд» завдано збитків на 157 млн. гривень.

Компанія «Новойл», яка продавала нафтопродукти, виготовлені на Кременчуцькому НПЗ, 2006 року заробила 100 млн. гривень прибутку. Це непогано, але надприбутковою її зробили за рахунок збитків самого НПЗ, який поставляв бензин цій структурі за ціною, нижчою від собівартості його виробництва.

Добре заробила й компанія «Укртатнафта-Центр», яка здійснювала постачання нафти на Кременчуцький НПЗ. Прибуток цієї компанії становив 112 млн. гривень.

До речі, ТОВ «Новойл» і ТОВ «Укртатнафта-Центр» зареєстровані за однією адресою в Києві — вул. Набережно-Лугова, 9, у будівлі торгового представництва Республіки Татарстан в Україні.

Зате всі плани з модернізації заводу були благополучно забалакані. Хоча масштабні проекти озвучувалися неодноразово.

Якщо ще на початку десятиліття НПЗ був найкращим в Україні не лише за станом устаткування, але й за якістю бензинів, то сьогодні продукція «Укртатнафти» вже поступається ЛІНОСу й Одеському НПЗ. Та й з чого дивуватися, коли останню нову установку було введено в дію ще 2001 року.

Фактично татарські акціонери, які управляли заводом, просто викачували ресурс обладнання, не вкладаючи ані копійки інвестицій.

Про все це до сьогодні не написав хіба що лінивий, але реальної модернізації і сліду не було. Більше того, співвласники заводу перейшли до його прямого банкрутства.

У травні 2008 року «Татнафта» зробила перший крок до ліквідації СП ЗАТ «Укртатнафта», подавши до суду Женеви позов про стягнення з «Укртатнафти» 1,13 млрд. дол. Мотив — повернення українській стороні 18,3% акцій «Укртатнафти» (до речі, за судовими рішенням, які набули законної чинності).

Те, що звернення до женевського суду суперечить установчим документам ЗАТ «Укртатнафта», відповідно до яких усі суперечки між акціонерами повинні вирішуватися в Господарському суді міста Києва, нікого не хвилює.

Заразом татарські акціонери намагаються відсудити в «Укртатнафти» 450 млн. дол. через контрольоване ними підприємство «Сувар-Казань». Саме воно вимагає від судових органів Республіки Татарстан накласти арешт на майно «Укртатнафти» в Росії (читай — «Татнафтопром»).

Цього тижня представники Татарстану не прибули на збори акціонерів, які мали відбутися 5 грудня. Що ж, це їхнє право. Дивує інше — позиція наших чиновників, точніше, їхні нескінченні метання.

Вони соромляться навіть визнати, що володіють контрольним пакетом. Зокрема в акціонерів, які прибули на останні збори представників НАК «Нафтогаз України», було доручення лише на 43% акцій. Панове, а де ще 18% — саме ті, які насилу були повернуті державі Україна?

Зате йдуть розмови про «позасудове врегулювання суперечки з «Татнафтою». А це вже пахне капітуляцією та прямим здаванням національних інтересів. Більше того, такі хитання провокують Казань на жорсткість позицій.

Навіщо в таких умовах було ініціювати збори акціонерів ЗАТ «Укртатнафта»? Щоб у ніжки вклониться? А сенс? Адже завод працює. І у жовтні переробив нафти практично стільки ж, скільки належний «ЛУКойлу» Одеський НПЗ.

Взагалі-то, в умовах явного саботажу й відсутності інтересу Казані до спільної діяльності логічно вимагати від Татарстану просто повернути Україні 38% акцій СП ЗАТ «Укртатнафта». У зв’язку з невиконанням інвестиційних зобов’язань, а також у зв’язку зі значними збитками, завданими татарськими акціонерами «Укртатнафти» державі Україна. Слово честі, недопостачання 82 млн. тонн нафти цілком тягне на світовий рекорд.

В цьому разі «Укртатнафта» повинна бути ліквідована, а внески до її статутного фонду — повернуті акціонерам. У перспективі можна буде подумати й про співробітництво з більш надійними партнерами, які мають ресурси нафти.

Так, це потребує жорсткості в обс-тоюванні своїх інтересів. Та бодай на п’ятнадцятому році нескінченного «шоу» варто було б виявити характер.