Кого нагодує «Нафтогаз»?

У липні глава держави дав доручення забезпечити переробку 2 млн. тонн азербайджанської нафти на кременчуцькій «Укртатнафті». Проект виглядає дуже непогано, тому що дасть можливість вирішити відразу кілька важливих завдань: збільшити завантаження українських НПЗ, скоротити імпорт нафтопродуктів, підвищити прозорість ціноутворення палива для чиновників і споживачів. Однак є й ризик того, що за «творчого» підходу блага справа може дати протилежний результат у вигляді зростання цін за таких само низьких обсягів українського виробництва чи зниження податкових відрахувань. Йдеться про крокодилячі апетити чиновників і менеджерів держкомпаній, які відпрацювали до досконалості вміння маскувати свої інтереси під гаслами про стратегічну державну вигоду та турботу про громадян.

Розпорядженням від 6 липня 2011 року Кабмін затвердив протокольне рішення щодо реалізації п. 3.3 Плану заходів усестороннього співробітництва між Україною та Азербайджанською Республікою на 2011-2015 роки, схваленого президентами України та Азербайджану 28 квітня п.р. У ньому йдеться про поставки азербайджанської нафти для подальшої переробки на Кременчуцькому НПЗ «Укртатнафта».

Щоб зрозуміти масштаб проек­ту, зазначимо, що в 2010 році обсяг нафтопереробки в Україні становив 10,5 млн. тонн. Якщо все залишиться як є, «Нафтогаз» з 2 млн. тонн азербайджанської наф­ти та 1 млн. тонн російської нафти (проект, що раніше стартував на Лисичанському НПЗ) може збільшити українську переробку на 30%. При цьому компанія одержить у своє розпорядження близько 2 млн. тонн бензину та дизпали­ва, що становить приблизно 20% національного споживання. У цьому разі буде досягнуто оптимальної структури наповнення ринку, в якій імпорту готових нафтопродуктів буде відведено майже 30%.

Дуже важливим результатом програми може стати те, що чиновники та споживачі стануть краще розуміти роботу ринку. Хоча діяльність НАК прозорою назвати виходить далеко не завжди, компанія зобов’язана вести беззбиткову діяльність (тут ідеться про кримінальну відповідальність менеджменту, а це єдиний стримуючий чинник, який іще має дію в нашій країні). Це ми вже бачимо на першому, нехай і не зовсім вдалому, досвіді поставок давальницької нафти «Нафто­газом» на ЛИНІК. Компанія виставляє нафтопродукти на відкриті торги, намагаючись знайти компроміс між ринком і точкою беззбитковості. Наприклад, сьогодні «Нафтогаз» пропонує бензин А-95 оптом по 12800 грн./тонна, що з урахуванням середнього залізничного тарифу (250 грн./тонна) дає собівартість цього продукту для автозаправної станції в розмірі 9,85 грн./л. Таким чином можна отримати загальнодоступний індикатор закупівельних цін, який дасть змогу отримати відповідь на одвічне питання, хто і скільки заробляє.

Незваний гість

Тепер про підводні камені й течії. Є одне несподіване запитання: чи будуть НПЗ раді поставкам «Нафтогазу» і чи збільшиться переробка?

Розпочнемо з Лисичанська. Із травня завод ТНК-ВР відправляє до Росії 80% нафтопродуктів, тому що батьківщина відчуває нестачу нафтопродуктів (DT.UA докладно писало про це в поперед­ніх номерах). Судячи з того, що минулого тижня російський уряд дозволив ТНК-ВР використовувати толінгову схему як мінімум до кінця 2011 року (раніше її хотіли заборонити через бюджетні втрати), лисичанський продукт залишив Україну надовго. За даними російських газет, у звітах російського Міненерго ТНК-ВР фігурує серед основних винуватців весняної кризи через зупинку каталітичного крекінгу на Ря­зансь­кому НПЗ і зниження випуску високооктанових бензинів. Тому компанія, мабуть, зацікавлена брати найактивнішу участь у вгамуванні паливного «голоду» в Росії.

Більш ніж очевидно, що поставки «Нафтогазу» ситуації з вивезенням нафтопродуктів до Росії не змінять. Більше того, існує ймовірність, що ТНК-ВР взагалі може відмовитися від поставок нафти для власних потреб, а викуповуватиме лисичанське паливо для своєї української мережі в «Нафтогазу». Свою ж нафту можна пустити на збільшення обсягів толінгу або відправити в далеке зарубіжжя.

Проте велике питання, чи буде сама НАК поставляти нафту в Лисичанськ? Перший млинець вийшов у компанії грудкою. За наявним даними, у квітні-травні компанія поставила в Лисичанськ 134 тис. тонн нафти, план на липень становить 30 тис. тонн. Навіть без липневих поставок «Нафтогаз» має в арсеналі 90 тис. тонн бензину і ДП, але з них на 20 липня було продано всього 12,5 тис. тонн. НАК попросту не може запропонувати конкурентні ціни.

Утім, довгострокових і успішних давальницьких проектів у Лисичанську історія не знає. Швидко завершився проект компанії «Вік Ойл» у 2009 році, лише кілька місяців змогла поставляти нафту «Укртранснафта» в 2007 році в рамках проекту створення так званого стратегічного резерву (як з’ясувалося пізніше, це був елементарний бізнес-проект держкомпанії та вищого міністерства). Відмінність нинішньої ситуації полягає в тому, що «ТНК-ВР Коммерс» фактично пішла з ринку ємних і платоспроможних східних областей, і це може допомогти «Нафтогазу» в продажі лисичанських обсягів.

Дуже цікаво виглядає проект переробки азербайджанської нафти в Кременчуці. Тут тобі й диверсифікованість поставок, і завантаження заводу, в якому НАКу належать 43% акцій. Географічне розташування підприємства в самому центрі України набагато вигідніше порівняно з тим самим Лисичанськом. Однак є підстави вважати, що НАКівським ресурсам не буде радий тутешній господар - група «Приват». Уже очевидно, що оператор НПЗ утримує виробництво на рівні, необхідному для забезпечення власної роздрібної мережі, щоб, як кажуть трейдери, «не переливати» ринок («Приват» є найбільшим роздрібним оператором, контролюючи 1556 українських АЗС, або 25%). Логіка в тому, що створення ресурсної напруженості веде до втримання високих цін на нафтопродукти, а найбільшому гравцеві на роздрібному ринку це на руку. Навіщо виробляти більше? Щоб поставляти потім конкурентам, які через нестачу українського ресурсу змушені шукати дороге імпортне паливо?..

«Нафтогаз» цю стратегію в змозі зруйнувати, у зв’язку з чим можна очікувати жорстких переговорів щодо умов взаємодії на «Укртатнафті». Завдання «Прива­ту» - максимально підвищити собівартість виробництва для держкомпанії, щоб та не мала мож­ливості «псувати» ринок. Джерела вже повідомляють про те, що для переговорів з Коло­мойським НАК залучатиме важку артилерію в особі міністра Бойка.

Як і у випадку з Лисичанськом, не факт, що поставки «Нафтогазу» збільшать завантаження заводу. Як і ТНК-ВР, «Приват» може відмовитися від власних поставок імпортної, у даному випадку - тієї самої азербайджанської нафти. Таким чином, легкий ресурсний голод на ринку збережеться, а з ним і високі ціни.

Загалом же «Нафтогаз» зі своїм президентським дорученням може зіпсувати нафтопереробникам усю малину. Якщо завантаження НПЗ збільшити, що спокійно можна зробити й без НАКу, то частка імпорту нафтопродуктів знизиться, а це й зіпсує картину «занепаду» вітчизняної нафтопереробки, яку власники НПЗ малюють уже не перший рік. (Крім того, зі зростанням виробництва впадуть ціни реалізації, а це знову ж таки шкодить бізнесу НПЗ.) Входити в осінь, коли очікується новий виток боротьби за мита на імпорт палива, зі зростанням виробничих показників дуже незручно. Більше того, днями очікується звіт НПЗ за перше півріччя, і є підстави вважати, що він буде непоганим. І як із цим усім розповідати про тяготи життя й вимагати ліквідації конкурентів в особі імпортерів?

Проте може вийти й так, що «Нафтогаз» стане локомотивом цього процесу. Очікувати більших баришів від переробки дорогої азербайджанської нафти не треба. Розрахунки показують, що якщо НАК спрацює в нуль - це буде успіхом, адже вирішено перелічені вище стратегічні завдання. (Вибачте, але на старих НПЗ, позбавлених інвестицій у модернізацію, великого прибутку бути не може.) Але хто в нас працює в нуль і кому потрібні ці стратегічні завдання? Тим паче у великому проекті, як правило, багато людей, а до всього на обрії маячать чергові вибори…

Прибуток можна одержати двома шляхами. Перший: у результаті запровадження мит на імпорт нафтопродуктів, що пропорційно збільшить дохідність «Наф­то­газу», дозволить задовольнити всіх і, можливо, навіть показати якийсь позитивний фінрезультат (зрозуміло, не дуже великий). Недолік цього шляху полягає в різкому зростанні цін на нафтопродукти для споживачів, які в підсумку можуть не так проголосувати.

Другий шлях - податкова оп­тимізація. Цей метод було успішно випробувано торік і теж, до речі, напередодні місцевих виборів (які пройшли для «регіоналів» досить успішно). Називався він «Лівела» - безподатковий імпортер нафти і нафтопродуктів, який за чотири місяці обставив бюджет на 3 млрд. грн. Характерно, що перші партії нафти НАК поставила в Лисичанськ через фірму «Інтергал», близького родича нашумілої «прокладки» по лінії одного із засновників. Поки що всі митні платежі справно сплачуються. Ситуацію може змінити один дзвінок.