Бензин очікує на великі зміни

Розвиток подій на ринку нафтопродуктів у першому півріччі 2013-го був дуже захоплюючим. Конкуренція між десятком вітчизняних і зарубіжних виробників вийшла на новий виток. Після тріумфу у 2011–2012 рр. білоруських нафтопереробних заводів (НПЗ) 2013-го їх почали тіснити росіяни, які відчувають надлишок дизельного палива. За всім цим спостерігали українські нафтопереробники: хто "з лави запасних", а хто і з "лікарняного ліжка". Але є впевненість у тому, що їхній час настане 2014-го, коли буде введено в експлуатацію Одеський і Лисичанський нафтопереробні заводи.

Битва різних країн і заводів за місткий український ринок начебто виключає ресурсні та цінові проблеми. Порушити рівновагу, як завжди, можуть хіба що наші власні, рукотворні, проблеми. Кабінет міністрів України вже працює в цьому напрямі - у сенсі збереження балансу на ринку нафтопродуктів. Але як йому вдасться вирішити це завдання, кожен водій дізнається особисто - на АЗС.

Йдемо копати картоплю

Якщо обсяг українського ринку нафтопродуктів залишився майже колишнім, то зміна структури постачальників стала основною інтригою. У центрі уваги - сутичка між білорусами та росіянами. 2012-й став роком тріумфу для сябрів: вони вийшли в однозначні лідери ринку з часткою близько 42% (див. рис.). Причини такого успіху білоруських НПЗ, власне, зрозумілі - географічна близькість до України та європейська якість білоруського нафтового товару.

Однак був іще один чинник дещо іншого роду, про який самі білоруси воліють уголос не говорити. Мова про поставки так званого палива біодизельного або ПБД, на яке у білоруських обсягах припадало 50%.

Нагадаю: випуск ПБД налагодила наближена до білоруської влади компанія "Трайпл", котра закуповувала низькосірчистий продукт у Росії та після додавання незначного обсягу біоприсадок поставляла його за межі Митного союзу без сплати російського експортного мита, яке становило у 2012 р. понад 250 дол./т. Це давало змогу "Трайпл" бути вельми гнучкою у цінах порівняно з білоруськими НПЗ, тому торгівля йшла жваво. На останніх етапах програми були повідомлення про наміри в рази наростити "виробництво" ПБД. Крім того, в цю "тему" хотіли було зануритися й інші білоруські олігархи...

Аж тут гримнув "розчинювальний" скандал, який гикається Мінську й досі. Поставки нафти на 2013 р. у бажаному для білоруських НПЗ обсязі росіяни відмовилися підтвердити і в такий спосіб тримають білорусів на гачку - узгоджують поставки сировини на білоруські НПЗ щокварталу, паралельно встановлюючи квоти на відправку давальницьких нафтопродуктів до Росії. У добре знайомому Україні стилі Кремля було створено явно нездійсненний механізм, який тримає білорусів у постійній напрузі. Річ у тім, що білоруський бензин, не кажучи вже про дизпаливо, в Росії потрібен хіба що в періоди сезонного попиту. Якщо коротко, то не виконують білоруси зобов'язання з поставок, як постійно твердять у Москві, натякаючи на можливі наслідки.

Хто однозначно виграв від поставок ПБД, то це українці, отримавши майже мільйон тонн дешевого продукту. Але "лавочка" закрилася, і цей ресурс почав заміщатися заводським продуктом. Тим часом затиснуті з усіх боків білоруси відчувають ситуацію і тримають для України "дорослі" ціни: за даними учасників ринку, у січні-травні 2013-го сябри відправляли дизельне паливо до країн Балтії з дисконтами від цін Platts, які сягають 60 дол./т, тоді як на українському напрямку діє премія, що становить 16 дол./т. Як кажуть, це бізнес, нічого особистого.

Пам'ятати цю правду життя необхідно сьогодні і білорусам. За даними "Консалтингової групи А-95", за п'ять місяців 2013-го імпорт дизельного палива з Білорусі в Україну скоротився майже на 30%. Паралельно Росія наростила поставки більш як удвічі. Окрім того, на ринку з'явилося більше палива з Литви (+43,2% до рівня 2012 р.) і дебютував польський ресурс. Обсяги невеликі, але подія знакова, яка ще раз підкреслює, що в умовах відкритого ринку ніхто не може диктувати свої умови надто довго.

Між тим посилення позицій російського дизпалива виглядає закономірним. У Росії, котра періодично відчуває брак бензину, профіцит із дизпаливом. Обсяги російських поставок дизпалива такі великі, що вплив російського ДП уже відзначають на ринку Європи. Природно, що з логістичної точки зору, росіянам постачати дизпаливо до сусідньої України значно ближче, аніж до Балтії чи Середземномор'я. Звісно, і ціна на нього буде нижчою.

Поховані живцем

Та найважливішою перспективою зміни ринку є очікуване повернення на ринок українських НПЗ. У липні було закрито угоду між СЄПЕК і ЛУКОЙЛом щодо Одеського НПЗ. За наявними у автора даними, переробку нафти можуть розпочати до кінця літа. Початок роботи підприємства, котре простоює з 2010 р., має розкрити чимало цікавих моментів.

Наприклад, поки що остаточно не вирішено (не узгоджено) схему завантаження нафтосировини. Спочатку казали про пріоритетність поставок із моря, але в своєму червневому інтерв'ю Сергій Курченко несподівано прохопився, що завершуються переговори... з російською "Транснефтью". Тобто нафта піде трубопровідним маршрутом, а це найвигідніший транспорт у цій галузі. За наявними даними, тут не без труднощів. Так, нібито росіяни категорично відмовилися від прокачування за дешевшим маршрутом Лисичанськ-Кременчук-Одеса (Придніпровські нафтопроводи), побоюючись несанкціонованих поставок нафти на кременчуцьку "Укртатнафту".

Нагадаю, на будь-які російські поставки сировини до Кременчука з 2008 р. діє негласне ембарго. Воно виникло внаслідок "видворення" російської "Татнефти" групою "Приват" у результаті рейдерського захоплення заводу. Тому нафта до Одеси якщо і потече, то швидше нафтопроводом "Дружба", а вже потім - нафтопроводом Одеса-Броди. Цей шлях трохи дорожчий за "придніпровський", але все одно значно дешевший за "морський".

По суходолу піде нафта чи по воді, але запуск Одеського НПЗ під питання мало хто ставить. Для нафторинку України запуск Одеського НПЗ означатиме появу близько 100 тис. тонн світлих нафтопродуктів щомісяця (близько 10% споживання в Україні). Не викликає сумнівів, що цей обсяг замістить імпортні поставки, зокрема в південних областях.

Однак наймасштабнішою подією стане запуск Лисичанського НПЗ. Тут питання лише в строках. Джерела в "Роснефти" повідомляють, що глава компанії Ігор Сечін наполягає на якнайшвидшому запуску цього НПЗ в Україні. Але технічні фахівці стверджують, що в такому разі фізично не вдасться забезпечити роботу всіх технологічних установок, що передбачає випуск неліквідної продукції та збитки виробничої діяльності. Тому найімовірніший строк - весна 2014-го. Навіть якщо Лисичанський нафтопереробний завод запрацює на мінімальних обертах, це викличе серйозне перекроювання ринку, тому що потужності цього НПЗ досить великі. За мінімального обсягу переробки близько 400 тис. тонн нафти підприємство випустить 300 тис. тонн бензину і дизпалива, або близько 30% потреби українського ринку нафтопродуктів. Щоправда, за інсайдерською інформацією, "Роснефть" має намір зберегти частину давальницького обсягу, що означає відправку частини виробленого палива назад до Росії. У період роботи ТНК толінговий обсяг становив близько 100 тис. тонн нафти на місяць, або 25-30% від загальної переробки.

Втім, є впевненість у тому, що 2014 р. українські НПЗ сумарно з Шебелинським ГПЗ вийдуть на переробку близько 800 тис. тонн нафти, що забезпечить понад 60% внутрішнього ринку України (проти 17,5% у першому півріччі 2013-го).

За сприятливої ринкової кон'юнктури у Лисичанська зберігається потенціал нарощування виробництва у півтора разу - до 600 тис. тонн світлих нафтопродуктів на місяць.

Величезне недовантаження є в Кременчуці: тут нафтопереробку можна наростити вчетверо. Але без вирішення питання з російським ембарго не видно перспектив забезпечення НПЗ в Україні нафтовою сировиною. При цьому жодні мита і квоти не допоможуть, оскільки заводи не витримуватимуть конкуренції вже не з імпортом, а з іншими українськими НПЗ, зокрема з Лисичанським.

Таким чином, розмови про смерть української нафтопереробки дещо перебільшені. Конкуренція 2014 р. обіцяє бути вельми жорсткою. Очевидно, що сьогоднішні фаворити нафторинку, зокрема білоруси, литовці та росіяни, будуть змушені змиритися із втратою частини поставок. З іншого боку, їхній тріумф став можливий саме завдяки тимчасовому провалу української переробки.

У моїй дестабілізації прошу звинувачувати митницю

Попри мізерну ринкову частку української продукції, 2013-го паливний ринок не відчував нестачі за жодною з позицій. На тлі надлишкових поставок нафтопродуктів цьому також сприяло зниження споживання. За даними Держстату, споживання бензину в січні-червні 2013 р. знизилося на 6,6%, дизельного палива - на 4,7%.

Враховуючи достатній рівень поставок нафтопродуктів, стабільною залишається цінова ситуація на нафторинку України. З високою впевненістю можна очікувати стабільності цін, і до кінця літа мінімум. Навіть якщо взяти до уваги початок зростання котирувань нафти на світовому ринку, де з початку літа ціни на нафту зросли на 7,7%, до 109,4 дол./бар., аналогічна динаміка була притаманна дизпаливу (944 дол./т), а рекордне зростання показав бензин А-95, який подорожчав майже на 10%, знову переступивши позначку в 1000 дол./т. На вартості бензину і дизпалива в роздробі це навряд чи позначиться (якщо, звісно, не розглядати екстремальні варіанти зростання цін на нафту в лічені дні до 115 дол./бар. і вище).

Як зазвичай, неприємностей ринку нафтопродуктів, а разом із ним і споживачеві, слід очікувати не ззовні, а зсередини. На даний момент головним чинником ризику дестабілізації ринку є наполегливий намір влади розпочати "додаткові" перевірки якості легальних імпортних поставок. Для цього другий місяць у пресі ведеться активна медіа-кампанія, покликана донести - всі проблеми з якістю палива йдуть від імпорту. Вже було доручення прем'єра Міністерству доходів і зборів України з приводу перевірок на митниці.

Як це збираються робити митники в рамках своїх вузьких повноважень, невідомо, тому на нафторинку двох думок не існує - під будь-якими приводами паливо почнуть гальмувати. Мета - вибити з ринку конкурентів, яким тиждень простою на митниці виливатиметься в 15-20 коп. подорожчання на літрі палива.

Митниця такі побоювання щосили намагалася розвіяти, але в розпал риторики про неможливість затримок недоречно прийшла новина про те, що компанія "Ромпетрол-Україна" не могла розмитнити бензин класу Євро-5 понад 40 (!) днів. Були дзвіночки такої ж тональності вже від інших постачальників і в липні, але тривалих затримок уникнути поки що вдалося. Тож уже відомо, кому сказати "спасибі" у разі виникнення проблем із бензином цього спекотного літа.