А чи є ринок?

1. У Європейської комісії (ЄК) і української сторони є погоджений план дій на переговорах щодо транзиту російського газу через газотранспортну систему (ГТС) України після завершення 1 січня 2020 р. діючого контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом".

2. Нарешті Кабінет міністрів і "Нафтогаз України" погодили підхід до процедури анбандлінгу й визначили конкретні кроки з його реалізації.

3. У зв'язку з недостатнім фінансуванням наростає тривожна ситуація в операторів газорозподільних систем (відплив кадрів, збільшення протяжності аварійних газопроводів).

4. У нашої ГТС, крім транзиту, є низка інших проєктів завантаження системи, а саме: одержання газу з Польщі, реверсом із Трансбалканського газопроводу (з Туреччини в Україну) тощо.

5. "Нафтогаз", "забуваючи", що він є державною компанією, продовжує наполягати на новій стратегії газовидобутку, коли на перше місце ставиться одержання прибутку, а не збільшення обсягів видобутку.

6. Так і не зроблено (можливо, не опубліковано) аналізу того, чому провалилася урядова програма збільшення газовидобутку 20/20 і на що витрачено чималі гроші.

7. Не може бути повноцінного конкурентного ринку, якщо держава визначає ціну близько 75% від усіх проданих обсягів газу, впроваджуючи спецобов'язки.

8. Настав час від геополітики переходити до геоекономіки.

Розглянемо подробиці панелей Форуму.

Анбандлінг

Звичайно, хотілося б, щоб міністр енергетики й захисту навколишнього середовища Олексій Оржель більш предметно розповів про процес анбандлінгу: коли та в які терміни його буде здійснено і як міністерство (Кабмін) контролюватиме цей процес. Але, на жаль, брак часу не дав змоги це зробити.

Що не заважає розглянути процедуру детальніше.

Анбандлінг, тобто відділення оператора ГТС від "Нафтогазу", відбудеться за моделлю ISO (Independent System Operator). На відміну від моделі OU (Ownership Unbundling), коли саме операторові повністю передають усі активи, за моделлю ISO оператор управлятиме ГТС на основі договору концесії (як сказав Андрій Герус, "на правах повного господарського відання"). До речі, у ВР уже прийняли в першому читанні закон №2239-1 про анбандлінг. Передбачається, що активи, власником яких є "Нафтогаз" (це не стосується активів, що належать державі), продаватимуть новому операторові з відтермінуванням платежів до 15 років.

Єдине, що хочу зазначити: 15-річний період платежів за активи й концесійні платежі можуть знову призвести до ситуації, коли значна частина всіх платежів за транзит надходитиме в "Нафтогаз", а в оператора ГТС, як і тепер, залишатиметься тільки доволі скромна їх частина.

Голова "Нафтогазу" Андрій Коболєв чесно сказав, що для "Нафтогазу" головним є не вибір моделі - OU чи ISO, а одержання фінансового відшкодування.

Акціями нового оператора володітиме створена раніше компанія "Магістральні газопроводи України" (МГУ). Багатьом, особливо представникам іноземних компаній, не зрозуміла роль МГУ. Якщо вона полягає тільки у володінні акціями нового оператора, то, як видається, подальше існування МГУ буде досить проблематичним.

Тому на Форумі доволі гостро обговорювали й проблему фінансової спроможності нового оператора. Хоча це насамперед проблема боргів. Поки що перед групою "Нафтогаз", але деякі борги можуть перейти до нового оператора. Основа цих боргів - неплатежі підприємств теплоенергетики (ТКЕ). Погоджуюся з пропозицією Андрія Коболєва, що місцеві бюджети повинні бути гарантами оплати підприємствами ТКЕ за спожитий природний газ.

Формування запасів і енергетичне законодавство ЄС

До питання фінансової ефективності "Нафтогазу" після завершення анбандлінгу належить ситуація зі створенням запасів газу в наших підземних сховищах (ПСГ). Адже безпосередньо групі "Нафтогаз" такі обсяги газу в ПСГ непотрібні. Особливо це актуально у разі високих цін на газ. Це треба для забезпечення енергетичної безпеки країни. Нам потрібен закон про стратегічні резерви природного газу з окремим механізмом фінансування його створення.

Кілька слів про повний перехід на європейське енергетичне законодавство. На цьому почала наполягати Російська Федерація, але й ми з цим згодні. Водночас слід пам'ятати, що європейські регламенти дозволяють тільки річне резервування потужності ГТС (так, загалом на 15 років, але щороку окремо). Нас це не влаштовує, нам потрібно відразу на 5–10 років.

Для вирішення цього питання, за порадою кількох наших колег з європейських компаній-операторів ГТС, можна використовувати альтернативні можливості, які дає регламент Європейського Союзу (CAM NC), наприклад, умова модернізувати газопроводи, окреме рішення Секретаріату Енергетичного співтовариства тощо. Але цим слід займатися не лише новому операторові, а й регулятору. Бажано, щоб ці рішення (обґрунтування) були готові не пізніше 27 жовтня 2019-го.

Транзит

Із виступу заступника генерального директора Енергетичного департаменту ЄК Клауса-Дітера Борхардта (ключова доповідь) може скластися думка, що Європейська комісія майже не сумнівається в успішному завершенні будівництва й "Північного потоку-2", і другої нитки "Турецького потоку", тож Україні пропонується шукати свій інтерес у рамках цих обставин, щоправда, за підтримки ЄК.

Два основні моменти, які порушив пан Борхардт:

- фіксація в довгостроковому контракті базового рівня транзиту, який має забезпечити економічну ефективність роботи нашої газотранспортної системи;

- конкурентність пропонованих тарифів. Ці тарифи мають бути конкурентними й порівнянними з альтернативними для української ГТС маршрутами, з урахуванням усіх витрат від російського кордону до Баумгартена (український маршрут, через "Північний потік-2" і через "Турецький потік-2").

Досить жорстко виступив директор Секретаріату Енергетичного співтовариства Янез Копач. Як видається, сертифікація нашого нового оператора ГТС у Секретаріаті Енергетичного співтовариства не буде легкою процедурою. Зазначу ще одну тезу Янеза Копача: регулятор обов'язково має бути незалежним, без підпорядкування Кабінету міністрів, причому, враховуючи реалії цієї моделі оператора ISО, повноваження НКРЕКП із контролю над роботою оператора слід законодавчо посилити. Це абсолютно правильно.

На панелі розглядали не тільки транзит (і анбандлінг). Обговорювали також диверсифікацію маршрутів поставки природного газу з Європи, наприклад, у польському напрямку. Пропонували альтернативу новому інтерконектору - наявний газопровід Комарно–Дроздовичі. Слід зазначити, що його побудували в 1960-х роках, внутрішньотрубну діагностику на трубі 700 мм проводили лише в 2006–2008 рр., тож є питання до його надійності.

Окремо порушили питання про включення підземних сховищ газу до складу оператора ГТС. Звичайно, це окремий бізнес. Можливий, щоправда, і компроміс, наприклад, наявність 1–2 ПСГ у трейдера, який відповідатиме за стратегічні резерви природного газу, 1–2 ПСГ - в оператора ГТС за умови наявності довгострокового контракту на транзит. Зазначу, що останнім часом інтерес до ПСГ у Європі зростає. Це пов'язано з новими можливостями використання ПСГ як універсальних сховищ енергії (природний газ, до того ж водень, синтез-газ тощо).

Є ще одна обставина, якої не обговорювали на Форумі, але яка в реальному житті дуже скоро стане однією з визначальних. Це більш жорсткі вимоги до екологічних параметрів роботи ГТС. Поки що цьому питанню приділяють недостатню увагу.

Хотілося б ще зазначити виступ голови "Регіональної газової компанії". Проблеми недофінансування операторів газорозподільних систем (ГРС) стали вже притчею во язицех. Правда, голова НКРЕКП Оксана Кривенко запевнила всіх, відповідаючи на аналогічне запитання, що ця проблема близька до вирішення.

Видобуток і енергоефективність

Спочатку про енергоефективність. На третьому форумі була представлена дуже цікава доповідь Ігоря Черкашина про енергоефективність "Чи зможе ціна на газ стати каталізатором енергоефективності?". Цього року - доповідь Віталія Щербенка. Тема дуже важлива, особливо з урахуванням початку роботи Фонду енергоефективності.

Видається доцільним на наступному Форумі організувати за цим напрямом окрему панель.

Тепер про газовидобуток. Звичайно, головне питання, яке мали б обговорювати на цій панелі: чому провалилася програма 20/20 і що слід робити далі? На жаль, виразного системного аналізу, що й чому сталося, ми не почули. Андрій Фаворов, щоправда, розповів про нову стратегію "Нафтогазу" в видобутку. Розповів переконливо, з хорошим аналізом. Я із ним погодився б, якби він був топ-менеджером приватної компанії, але ж "Укргазвидобування" - державна компанія, і в її статуті, як і в статуті "Нафтогазу", крім тез про максимізацію прибутку, мають бути положення про роль компанії в енергетичній безпеці держави, тобто про її роль у створенні й забезпеченні ресурсної бази, про соціальну складову її діяльності.

Треба віддати належне Андрію Фаворову, адже саме при ньому припинилася практика, по суті, приписок до видобутих обсягів газу. Робилося це на основі прийнятих завищених норм на виробничо-технологічні витрати природного газу. Але якщо це робилося без відповідного наукового й виробничого обґрунтування, то тут є запитання про відповідальність, принаймні для тих, хто ці норми затверджував.

Водночас заради справедливості хочу зазначити, що 2011-го ми виконали дослідження, яке показало, що за наявного у 2011-му рівня цін на газ і податкового режиму рівень видобутку впаде з 14,9 млрд кубометрів на рік до орієнтовно 8,36 млрд у 2020 р.

Завершальну частину панелі було присвячено юридичним питанням, пов'язаним із газовидобутком. Найгостріше з них - так звані сплячі ліцензії. Вирішення цього питання дасть можливість, з одного боку, залучити до газовидобутку додаткову кількість зацікавлених осіб, а з іншого - прискорити розробку родовищ.

Не менш актуальною і практично дуже затребуваною була доповідь, присвячена нюансам укладання договорів по угодах про розподіл продукції (УРП). У жовтні проєкти цих договорів по вже проведеному тендеру на дев'ять ділянок на суші буде направлено для підписання в Мінекоенерго.

Була докладна доповідь директора Асоціації газодобувних компаній України Романа Опімаха. Ми почули системне бачення проблем газової галузі.

Хотілося б ще відзначити доповідь Ігоря Стефанишина. По суті, це був крик душі незатребуваного повною мірою буровика. Він піддав різкій критиці діяльність "Укргазвидобування", висловивши поряд із логічними й низку спірних думок. Дивно, що й у залі, й на подіумі були присутні представники "Укргазвидобування", але ніхто з них Ігорю Стефанишину аргументовано так і не заперечив.

Інфраструктурні проєкти

Нарешті ми підійшли до розгляду реальної ситуації з інфраструктурними проєктами. За вікном, щоправда, уже 18-та година (про що справедливо говорили учасники форуму), у залі залишилися тільки справді зацікавлені особи. На мій погляд, це також була одна з найцікавіших панелей Форуму: загальна оцінка ситуації на українському й сусідніх ринках природного газу, оцінка наслідків для Європи переривання транзиту через українську ГТС, оцінка ситуації в Україні представником нашого найбільш значущого (за обсягами) європейського партнера - оператора компанії Еustream і, нарешті, погляди на подальший розвиток ситуації представників основних гравців анбандлінгу - компанії МГУ й "оператора ГТС".

Мені запам'яталося таке. Поступове "вгасання" потоків газу Трансбалканськими газопроводами з півночі на південь (з України в Туреччину). Причому навіть без зв'язку з можливостями "турецьких потоків", і внаслідок цього зростання можливості подавати газ цією системою у зворотному напрямку - з півдня на північ. Оцінка втрат "Газпрому" від можливого переривання транзиту через Україну на три місяці в 500 млн євро, впевненість голови наглядової ради МГУ Вальтера Болтца, що платежі "Нафтогазу" за передані (куплені) активи (можливо, концесійні платежі) не вилучатимуть із тарифу за транспорт газу (принаймні до погашення всіх операційних і капітальних витрат). Хотілося б у це вірити.

Цікавим було порівняння спредів хабів Gaspool і Баумгартена, яке зробила представниця компанії Orlen, а також твердження, що за умови розвитку польської ГТС у напрямку України транспортні тарифи знизяться на 20%. Це ще раз підтверджує висновок про перспективність для нас саме польського напрямку.

У розвиток теми інфраструктурних проєктів і використання української ГТС хотів би зупинитися ще на одному проєкті. Його не представили на Форумі, але презентаційні матеріали про нього роздали учасникам. Це проєкт Pipeline Cargo Ukraine, тобто використання потужностей української ГТС, що вивільняються, для транспортування сміття на сміттєпереробні заводи, контейнерного (зерно, паливо, інші матеріали) транспорту. Як мені видається, за цим проєктом майбутнє.

До речі, хочу зазначити, що, якщо не помиляюся, ще в 1976–1978 рр. під керівництвом професора А.Клименка ми розглядали можливості пневмоконтейнерного транспорту з використанням наявних газотранспортних систем. Навіть побудували полігон у м. Раменське (РФ).

Український ринок природного газу

Другий день Форуму розпочався з виступу голови профільного комітету Верховної Ради Андрія Геруса, який, до речі, був модератором однієї з панелей на Третьому Українському газовому форумі.

Що дуже актуально, Андрій Герус підкреслив найважливіший пріоритет енергетичної безпеки країни - збільшення газовидобутку. Це певною мірою зайшло в протиріччя з новою стратегією "Укргазвидобування". Так, гроші треба рахувати, але втрати від переривань у газопостачанні, звичайно, набагато перевищують витрати на видобуток природного газу. Безумовно, якщо підвищення видобутку природного газу є державним завданням, то саме держкомпанія має відчувати підтримку уряду. Це й переважне право одержувати ліцензії і, якщо треба, фінансова підтримка.

На п'ятій панелі майже всі виступаючі констатували зростаючу довіру трейдерів до українського ринку. Зберігання понад 6,7 млрд кубометрів природного газу, зокрема 2,3 млрд приватних компаній, в українських ПСГ у режимі "митного складу" говорить саме за себе. Тепер дуже важливо не сполохати цю довіру. Дати можливість власникам забрати цей газ із ПСГ і продати (відправити в Європу), коли вони захочуть.

Важливими питаннями, поки що не вирішеними, є: уніфікація договірної документації (типові договори EFET) і визначення цінових індикаторів. Продаж хоча б 10% усього газу "Укргазвидобування" на біржі дозволить мати чіткі цінові індикатори для всього ринку.

Група "Нафтогаз" уже почала робити це, але дуже обережно. Можливо, слід створити окремого оператора ринку, за аналогією з операторами європейських хабів.

На Форумі відбулася дискусія про монополізм на ринку (частка "Укргазвидобування" становить понад 70%). Зазначу, що є два несумісні підходи в цьому питанні:

- зберегти єдину потужну компанію ("Укргазвидобування") з можливістю працювати на світових ринках, конкуруючи з великими, зокрема міжнародними, компаніями;

- забезпечити роботу на українському ринку кількох компаній з максимальною часткою на ринку кожної з них не більш як 30% (тобто поділ "Укргазвидобування"), що має створити умови для конкурентного ринку в Україні.

Схиляюся до другого варіанта. Обґрунтування таке: навіть у ЄС немає єдиного конкурентного ринку природного газу. Ще дуже довго український ринок буде вотчиною в основному українських газовидобувачів. Крім того, на прикладі США ми бачимо, що найбільший приріст видобутку нетрадиційного газу дали саме малі й середні компанії.

Обговорення питань газового ринку завершилося виступами представника Світового банку Бахера Ель-Хіфнаві й представника ЄБРР Марини Петров. Головний висновок, який можна зробити з їхніх виступів: уряд має визначати цілі й стратегію роботи державних компаній, особливо компаній-монополістів. Із цим я цілком згоден. Не група "Нафтогаз", за всієї поваги до неї, а Кабінет міністрів і Мінекоенерго як орган, відповідальний за енергетичну політику, мають формулювати цілі й ставити завдання для всіх таких компаній, і це обов'язково слід відобразити в статутах цих компаній. На жаль, поки що цього немає.

У своєму виступі Марина Петров ще раз звернула увагу на важливість енергоефективності, що підкреслило потребу приділити цьому питанню більше уваги вже на наступному форумі.

Сегмент поставки газу населенню

Можна погоджуватися чи не погоджуватися зі стратегією компанії "Нафтогаз" із цього питання, викладеною її співробітником Максимом Рабиновичем, однак це цільна продумана програма роботи на цьому сегменті ринку. Тут хотілося б іще раз звернутися до європейського досвіду. Станом на 2019 р., 4,6 млн (2017-го - 5,4 млн) побутових споживачів у Франції, наприклад, платять за регульованими цінами на газ. 2017-го, за ініціативою лобіста приватних постачальників енергії ANODE, Вищий адміністративний суд Франції встановив, що регульована ціна на газ, установлена Французькою комісією з регулювання енергетики (CRE), загрожує конкуренції та суперечить регламентам ЄС, саме тому очікується, що регульовані ціни на газ скасують, але тільки у 2023 р. Тобто ми хочемо випередити в цьому питанні Францію?

Можливо, не варто так квапитися? Принаймні перші (по суті) два місяці опалювального сезону (листопад-грудень 2019 р.) багато чого мають показати.

Я вже згадував про це, але хотів би повторити: уряду слід внести зміни в статут "Нафтогазу", чітко визначивши в ньому соціальну функцію державної компанії, але взяти й на себе відповідальність, причому фінансову, за свої рішення.

Кадри

"Кадри вирішують усе" - ця фраза актуальна в нас, як ніколи, причому на всіх рівнях управління. За підсумками доповідей учасників панелі хотілося б зробити такий висновок: і на наступному нашому заході варто неодмінно торкнутися кадрового питання, але розглядати передусім заохочення, кар'єрне зростання співробітників, впровадження прогресивних методів оцінки роботи управлінського й інженерно-технічного персоналу.

Геополітика й геоекономіка

Один із модераторів панелі Олександр Чалий сформулював два основні геополітичні питання в газовому бізнесі для України, які хотілося б розглянути на панелі. Перше - майбутнє української ГТС, зокрема питання транзиту й позицію щодо цього зарубіжних країн - США, наших європейських партнерів. А також друге запитання - чи треба Україні закуповувати газ напряму з Росії?

Одразу зазначу, що, на жаль, відповіді на друге запитання ми так і не одержали, зате перше запитання викликало жваву дискусію та обговорення між учасниками панелі й аудиторією.

Дискусія показала, що є, а може, і збільшується відмінність у підходах США й провідних країн ЄС до енергетичної безпеки в європейському регіоні. Урешті-решт ті чи інші рішення прийматимуть, ґрунтуючись на економічних оцінках, адже дедалі частіше геополітика поступається місцем у табелі про ранги геоекономіці. Хотів би особливо відзначити й висловлювання одного зі спікерів Мітхата Ренде про готовність Туреччини поставляти газ в Україну за реверсом через Трансбалканський газопровід.

Наостанок - суто організаційні питання.

Починаючи з 2017-го кількість учасників форумів постійно збільшувалася. У 2017 р. - 240 чоловік (спонсори, запрошені доповідачі, учасники), 2018-й - 260 чоловік і, нарешті, 2019-й - понад 330 учасників. І це тільки ті, хто пройшов через реєстрацію. Тобто цього року ми навіть перевершили максимально можливу місткість залу в готелі "Інтерконтиненталь" при використаній схемі розміщення (23 столи й 75 стільців).

Трохи статистики по П'ятому Українському газовому форуму.

У Форумі брали участь представники 35 іноземних компаній (2018 р. - 25), 28 партнерів і спонсорів (18), 63 українські компанії (61), 9 посольств (6). Із доповідями й повідомленнями виступили 55 спікерів, зокрема 25 іноземних. Напевно, все-таки це справді забагато. Відчувалося, особливо першого дня, що програма перенасичена.

І на завершення відповідь на запитання: "А чи є ринок?".

Підсумовуючи численні висловлювання учасників Форуму з цього приводу, можна зробити такий висновок.

Ми перебуваємо напередодні нарешті реальних ринкових перетворень. Ми часто робили крок уперед і два назад. Хочеться сподіватися, що й ВР, і КМУ, і регулятор зможуть узгоджено прийняти продумані рішення. Вірю, що Форум, який відбувся, нам усім допоміг у цьому.