"Транзитний" контракт: чим договір відрізняється від домовленості

19 вересня в Брюсселі за посередництва Єврокомісії відбувся другий цього року раунд переговорів між "Нафтогазом України" і "Газпромом" про контракт на транзит газу через газотранспортну систему України з 1 січня 2020 року.

За результатами переговорів віцепрезидент Єврокомісії Марош Шефчович і міністр енергетики та навколишнього середовища України Олексій Оржель заявили, що сторони попередньо домовилися про укладання такого контракту, і що майбутній контракт має відповідати енергетичному законодавству Євросоюзу.

Російська сторона щодо цього промовчала. Але добре вже те, що попередні переговори про контракт розпочалися. Ніхто не очікував, що договір одразу підпишуть. А прес-секретар адміністрації президента Росії Дмітрій Пєсков напередодні заявив про те, що в Кремлі не очікують конкретних домовленостей від майбутніх тристоронніх переговорів Єврокомісія-Україна-РФ з транзиту газу.

"Не варто очікувати від цієї зустрічі якихось конкретних домовленостей, безумовно, там потрібно проводити ще багато кропіткої роботи", - сказав Пєсков у середу, відповідаючи на запитання, чи вдасться сторонам домовитися з урахуванням політичного значення цих переговорів. "Це питання економічної доцільності, тому профільні відомства домовлятимуться", - додав він.

Економічна доцільність - ключове словосполучення для росіян, яким вони прикривають політичні інтереси. І "транзитний" контракт із Україною - не виняток. "Газпрому" він потрібен точно до того часу, як буде добудовано "Північний потік-2", "Турецький потік" і поки вони не дотиснуть європейців, щоб ті дозволили росіянам повністю використовувати газопровід OPAL. Тому "Газпром" погоджувався (тимчасово) подовжити підписаний у січні 2009-го "транзитний" договір на колишніх умовах. Він росіян цілком улаштовував.

Не влаштовував він українську сторону, яка оскаржила умови "транзитного" договору в Стокгольмському арбітражі й виграла позов на 12 млрд дол.

Однак у разі підписання нового довгострокового договору із щорічним транзитом через газотранспортну систему (ГТС) України спочатку 60, а потім і 90 млрд кубометрів газу "Нафтогаз" навіть говорив, що пробачить росіянам 10 млрд дол., бо цю суму виставили на випадок прискореної амортизації української ГТС.

А якщо транзит українською газотранспортною системою "Газпромом" буде подовжено, і не на рік-три, то це питання можна обговорювати. Однак це справа майбутніх переговорів.

Нинішній же раунд міністр Оржель, у свою чергу, назвав конструктивним і повідомив, що українська сторона передала росіянам дорожню карту анбандлінгу (відокремлення оператора ГТС від "Нафтогазу") і проєкти договорів про транспортування газу через ГТС України та про взаємодію між операторами суміжних газотранспортних систем.

"Європейська сторона буде співпрацювати та підтримувати Україну по частині необхідних дій для сертифікації оператора ГТС, російська сторона підтвердила, що вона готова працювати за європейськими правилами", - зазначив міністр.

Анбандлінг - принциповий момент. Причому не для росіян - для європейців. Ще 9 вересня українська делегація переконувала Єврокомісію, що до моменту переговорів самостійний оператор транспортування газу в Україні буде створений.

Формально він був створений рівно рік тому - "Магістральні газопроводи України". Але "Нафтогаз" мав власний план і створив в "Укртрансгазі" спеціальне відділення, яке мало сформувати майбутнього незалежного оператора транспортування газу.

Були різні ідеї, яким має бути оператор. Але 18 вересня, напередодні газотранзитних переговорів у Брюсселі, Кабмін поставив крапку в цьому питанні. Щоб мати вагомі аргументи на випадок необов'язковості "Газпрому". Тим паче, що "Нафтогаз" четвертий рік не закуповує газу напряму в росіян для потреб України.

Поки ще чинний "транзитний" контракт було укладено в січні 2009 р. між "Газпромом" і "Нафтогазом України" під тиском не тільки росіян, які відключили подачу газу як Україні, так і Європі, а й тих самих європейців. Останніх мало цікавило, що Україні довелося розвернути ГТС на роботу в реверсному напрямі, щоб не заморозити Схід і Південь країни. Були й політичні негаразди в команді керівництва України, що разом із усіма негативними обставинами й призвело до підписання "транзитного" договору, який у 2014 р. "Нафтогаз" почав оскаржувати в Стокгольмському арбітражі.

Досвід переговорів десятилітньої давності служить хорошим мотивом для України, тому влада намагається убезпечити себе від шантажу та заручитися підтримкою надійних союзників.

Щоб мати можливість звертатися до західних партнерів у разі чергової газової провокації "Газпрому", Україна зобов'язалася реформувати свою газотранспортну систему за європейськими правилами. Це означає забезпечити незалежність оператора транспортування газу. От для чого по суті необхідно провести анбандлінг "Нафтогазу", тобто відокремити та віддати транспортування газу окремій компанії. Для цих цілей рік тому й було створено ВАТ "Магістральні газопроводи України" (МГУ).

Згідно з початковим планом, це підприємство мало забрати "трубу" і персонал дочірньої компанії НАКу - "Укртрансгазу" і забезпечити її сертифікацію як незалежного оператора за європейськими нормами. У такому випадку саме МГУ була б стороною транзитного контракту з "Газпромом". Натомість команда Андрія Коболєва вирішила перевести людей і профільні активи "дочці" "Укртрансгазу" - новоствореній компанії "Оператор транспортування газу України" (про підземні сховища - окрема розмова).

Мотивація "Нафтогазу" зводилася до розбірок із "Газпромом" у Стокгольмському арбітражі на 12 млрд дол. З них 2 млрд дол. росіяни недоплатили по транзитних тарифах, а решта - збитки України, якщо з 1 січня транзит зупиниться. Але якщо ГТС не буде в складі "Нафтогазу", як, мовляв, тоді надалі обстоювати позицію в суді, адже НАКу потрібно довести свій економічний інтерес від роботи української газотранспортної системи.

Між керівництвом "Нафтогазу" і попереднім Кабміном кілька років вирували пристрасті з приводу моделі анбандлінгу. Новий Кабмін за день до початку переговорів у Брюсселі все-таки затвердив оновлений план поділу НАКу. Згідно з ним Фонд держмайна передасть "трубу" у користування "Оператору транспортування газу України", який одержить сертифікацію та підпише новий контракт із "Газпромом". Принципово, що газотранспортна система залишається в державній власності.

МГУ викупить корпоративні права оператора газотранспортної системи в новоствореного підрозділу "Укртрансгазу", як передбачається, з розстрочкою на 15 років, платежі прив'язані до обсягу транзиту за кожний рік. Говорити про точну суму передчасно, але на попередніх переговорах звучала приблизна цифра - 20 млрд грн. Технологічного газу в ГТС залишилося як мінімум на 8 млрд грн.

Курирувати управління газотранспортною системою буде Міністерство фінансів. У цьому ще одна принципова деталь, - оператор транспортування газу не повинен перебувати у сфері впливу міністерства, якому підпорядкована газова галузь (а це на сьогодні Мінекономіки). Як раніше повідомляло DT.UA, передбачалося, що оператор транспортування газу перейде під контроль НЕК "Укренерго" (оператора транспортування електроенергії, який також у процесі одержання сертифіката), адже компанія в змозі забезпечити виплати "Нафтогазу" за рахунок своїх доходів. Казали навіть, що всю цю махину міг очолити Андрій Коболєв. Але міністр енергетики Олексій Оржель виступив проти цієї ідеї. Очевидно, вирішувати питання з НАКом тепер буде очільник Мінфіну Оксана Маркарова.

За великим рахунком, "Газпром" дуже навіть не проти повернутися зі своїм газом як товаром на ринок України, - є де розвернутися. І якби не політична доцільність Кремля, глава "Газпрому" Алєксєй Міллер кусав би собі лікті, що буквально з-під носа забрали такий ласий шматок - один із найбільш газомістких ринків у Європі.

По суті, "Газпром" і зараз натякає, що не проти поставляти газ Україні напряму. Мовляв, і ближче, і дешевше. Та тільки Україна ці казки добре пам'ятає: у будь-який момент газ перекриють, і жодні договори з "Газпромом" не врятують, якщо це знадобиться Кремлю як політаргумент, а точніше, економічна зброя.

Навіть європейці це відчули на собі й розробили свій план максимальної диверсифікації газосистеми Європи, щоб у будь-який момент перекинути будь-який обсяг у ту точку або країну, де його дуже не вистачає. Останніми роками Євросоюз щедро фінансує будівництво прикордонних сполучних газопроводів-інтерконекторів між країнами - членами ЄС. На жаль, України до уваги не беруть…

До раунду "транзитних" переговорів, що відбувся, і "Нафтогаз", і "Газпром" явно підготувалися. Українська сторона - не тільки теоретично та організаційно. НАК накопичила у сховищах 19,5 млрд кубометрів газу, а також підписала договір на гарантовану поставку ще 450 млн кубометрів у першому кварталі наступного року. Цього обсягу Україні цілком вистачить, щоб без кризи пережити опалювальний сезон.

Подальші "транзитні" переговори будуть іще складнішими, коли йтиметься про конкретику. Тому обидві договірні сторони - Україна та РФ - кожна по-своєму готові до варіанта "нульового" транзиту. От тільки на обох цей варіант позначиться вже наступного року, тому що без транзиту немає повноцінного наповнення трубопроводу, отже, немає й поставок газу. Але це вже інша історія. Поки ж сторони готуються до чергового раунду "транзитних" переговорів наприкінці жовтня.