ЩЕ РАЗ ПРО НАЦБАНК, АЛЕ БЕЗ ФАНАТИЗМУ

Через терни до зірок пробратися, напевно, приблизно так само складно, як і через суб’єктивність до істини. Особливо тоді, коли суб’єктивність усвідомлена чи оплачена, а істина цікавить мало. Шлях до розуміння справжніх причин використання Національним банком України (НБУ) у 1996—1998 роках валютних резервів (себто кредитів Міжнародного валютного фонду) перкрито перетнутий політичними інтересами й всіяно ярликами. Розгребти всі ці завали нині практично неможливо, але можна піти іншим шляхом. Шляхом фахової оцінки подій, що мали місце в означений період.

Проводячи власне розслідування, ми намагалися абстрагуватися від двох моментів, якими грішила більшість тих, хто висвітлював ці проблеми.

По-перше, ми не прагнули бути розумними «заднім числом», а отже, не намагалися оцінювати доцільність або недоцільність здійснення НБУ в 1996—1998 роках тих або інших операцій з позиції 1999 або 2000 років. Адже сьогодні виносити вирок дуже легко, оскільки вже відшуміли міжнародні фінансові кризи (азіатська, російська, українська). Куди складніше відтворити ситуацію тих років і саме з точки зору тих фінансово-економічних обставин дати всьому, що відбулося, експертну оцінку.

А по-друге, ми прагнули не надавати своєму дослідженню політичного забарвлення, яке, на наше глибоке переконання, операціям НБУ абсолютно не властиве. Тому об’єктами дослідження стали економічна доцільність і законність операцій.

Отже, 1997 рік. У цей період багато хто в Україні сподівався на одержання суверенного рейтингу через міжнародні рейтингові агентства — і як наслідок вийшли на міжнародні ринки запозичень шляхом розміщення єврооблігацій.

Тоді єдиними українськими фінансовими зобов’язаннями в конвертованій валюті, оформленими як облігації, були «газпромівки» — облігації, емітовані Мінфіном України на користь РАТ «Газпром». Нагадаємо, що в такий спосіб Україна свого часу реструктуризувала свої борги за газ, які виникли до 1995 року.

Ці облігації знаходилися в портфелях найбільших російських банків (Національний резервний банк, Онексімбанк, Зовнішекономбанк, МФК та ін.) У березні-квітні 1997 року з’явилися перші тривожні сигнали про можливий продаж цими банками наших суверенних боргів західним інвестиційним банкам (Merryll Lynch, Solomon Brothers і ін.). Причому прогнозована прибутковість по цих облігаціях за можливого продажу досягала 25% річних.

НБУ через мережу своїх банків-кореспондентів був заздалегідь попереджений, що такий продаж може дуже негативно вплинути на одержання Україною суверенного рейтингу, а отже, й на ціну українських запозичень на міжнародному ринку капіталу. Суть цих негативних наслідків полягала в двох основних чинниках.

По-перше, інвестори, купуючи на вторинному ринку боргові зобов’язання України з доходністю 22—25% річних, ніколи б не пішли на придбання таких же суверенних українських єврооблігацій із більш низькою доходністю. Тут варто нагадати, що в серпні 1997-го нашій країні вдалося залучити 450 млн. доларів США за ставкою нижче від 10% річних.

І, по-друге, західні інвестиційні банки мають чітко визначені ліміти вкладень у країни, де є підвищений ступінь фінансового ризику (emerging market). Відповідно, якби відбувся масовий викид на повторний ринок «газпромівок», ліміти західних банків були б вичерпані, і з road show (презентація українських єврооблігацій, котру, до речі, високо оцінили західні інвестори) нічого б не вийшло.

НБУ в цій ситуації пішов на цілком виправданий і логічний маневр: банк зв’язав «газпромівки» на велику суму, розмістивши депозити в Credit Suisse First Boston (CSFB) під заставу українських зовнішніх зобов’язань.

За оцінками деяких експертів, що прорахували економічний ефект від проведення цих операцій у співвідношенні з цінами наступних українських зовнішніх запозичень, витрати України на обслуговування зовнішнього боргу зменшилися на суму від 103 до 126 млн. доларів США.

Наприкінці 1997 року в Україні склалася досить напружена ситуація на валютному ринку. Ажіотажний попит на долар постійно тиснув на валютні резерви НБУ, рівень яких упав нижче маяка чистих міжнародних резервів, контрольованих МВФ наприкінці кожного місяця. Ситуація також ускладнювалася тим, що ринок ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики, деномінованих в українській національній валюті) перестав приваблювати західних інвесторів через страх різких курсових коливань, що могли б звести нанівець прибутковість ОВДП для нерезидентів.

У такій ситуації залишалося єдино можливе рішення: продати нерезиденту ОВДП за іноземну валюту, захеджирувавши при цьому для нього певну доходність у твердій валюті. Саме ці чинники й спричинили необхідність здійснення транзакції НБУ і CSFB по розміщенню депозиту у ВКВ з правом повернення ОВДП. У результаті цієї транзакції вдалося частково зменшити ажіотажний попит на ВКВ і стимулювати покупку ОВДП як резидентами, так і нерезидентами України, витримати показники чистих міжнародних резервів і не вийти наприкінці року за визначений валютний коридор.

Тут хотілося б сказати кілька слів і про «офшорність» конкретного кіпрського банку, в чому йому дорікали деякі засоби масової інформації.

Слід зазначити, що експерти, вивчаючи це питання, з’ясували таке:

— CSFB (Кіпр) є дочірнім банком CSFB (Цюріх) і входить до фінансової групи CSFB;

— рейтинг групи CSFB (а також її членів) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств оцінюється за одним з найвищих показників — АА);

— CSFB (Кіпр) користується повною фінансовою підтримкою з боку групи CSFB і відповідно до внутрішнього розподілу обов’язків у групі відіграє ключову роль у здійсненні операцій з країнами СНД.

Ці факти підтверджуються також тим, що відразу після виникнення нездорового ажіотажу навколо згаданих вище операцій Національний банк запропонував керівництву групи СSFВ замінити сторону чинної на той момент угоди на лондонський офіс CSFB, що CSFB зробив без найменших заперечень. Таким чином, фінансові зобов’язання CSFB (Кіпр) були беззастережно прийняті CSFB (Лондон).

А тепер звернімо увагу на відносини НБУ і МВФ, що склалися на грунті цих операцій.

Відповідно до умов Меморандуму уряду України і НБУ з МВФ як критерій ефективності контролюється показник чистих міжнародних резервів, який визначається як різниця між валовими резервами і зовнішніми зобов’язаннями (цей показник у нашій країні постійно має негативне значення через дефіцит платіжного балансу). Загальновідомо, що активи банку можуть бути розміщені в коротко-, середньо- і довгострокові інструменти. Чим довший термін, тим нижча ліквідність, але водночас вища доходність. Усі операції з банком CSFB (Кіпр), що мали середній термін від 6 до 18 місяців, також забеспечували НБУ вищий доход.

Умова про те, що до резервних активів належать тільки активи з моментною ліквідністю (тобто ті, що дають найнижчий доход, який часто навіть не покриває процентні витрати НБУ на обслуговування кредитів, отриманих від МВФ, а це дуже істотний для нашого головного банку чинник, оскільки наданий НБУ 1996 року валютний кредит Мінфіну України в сумі 1,2 млрд. доларів США останнім не обслуговувався, а НБУ виплачує відсотки Міжнародному валютному фонду щокварталу) з’явилася лише влітку 1998 року під час узгодження технічних умов Меморандуму. Тобто після підписання середньострокових угод і тільки лише внаслідок відомих подій на міжнародних фінансових ринках (як засіб захисту інтересів МВФ — кредитора України).

На поставлене в публікаціях запитання про особливу любов НБУ до CSFB можна дати досить просту відповідь: група CSFB серед десяти найбільших інвестиційних банків була найактивнішою на ринках СНД. Це була стратегія групи, підтверджена значними вкладеннями в російський і український ринки (понад 3 млрд. доларів США). Успіх CSFB і його стратегія багато в чому були зумовлені активністю дочірніх банків CSFB у країнах СНД. І ще один момент. Рівень банківських послуг CSFB, який входить у першу десятку світових банків, на той час залишав позаду всіх конкурентів.

Тепер кілька слів про міжнародне підгрунтя скандалу, що розгорівся навколо операцій НБУ. Насамперед — кому це вигідно?

Згадана кампанія ведеться в інтересах різноманітних політичних сил, основними з яких є такі.

Опоненти прем’єр-міністра України. Новий уряд уже «наступив» на різноманітні економічні інтереси українських «олігархів» та їхніх союзників. Для всіх незадоволених його діяльністю скандал з приводу нібито нецільового використання коштів МВФ є найкращою можливістю позбутися прем’єр-міністра або спробувати зробити його більш «поступливим».

Представники республіканської партії США. Напередодні виборів президента Сполучених Штатів закиди щодо моральності є чи не єдиною козирною картою республіканців. Економіка США перебуває в найкращій за багато років формі, і традиційні заклики опозиційної партії до змін не користуються достатньою для перемоги підтримкою населення. Водночас Альберт Гор, кандидат від демократів, очолює комісію Кучма — Гор, а Україна є адресатом третьої за величиною фінансової підтримки нинішньої адміністрації Білого дому. Тому будь-які звинувачення в корупції, адресовані Україні, побічно б’ють по Гору і його шансах стати президентом на виборах у листопаді.

Опоненти МВФ. Роздмухуючи скандал навколо України, вони тим самим атакують Фонд, у роботі якого за останні кілька років нагромадилося занадто багато прорахунків, якщо не відвертих провалів. МВФ цілком «прогавив» азіатську кризу 1997 року і кризу в Росії 1998 року. Критики МВФ, серед яких такі світові авторитети, як лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен, Джефрі Сакс, Джордж Сорос і багато інших, стверджують, що сьогодні діяльність Фонду не відповідає новій структурі світової економіки і швидше завдає шкоди, ніж приносить користь. У цій суперечці скандал між МВФ і Україною багато хто намагався і намагається використовувати як аргумент проти Фонду. Проте обвинувачення в розбіжності українських і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є морально-етичним, і не більше.

Крім розбіжності міжнародних та українських стандартів бухгалтерського обліку, які діяли на той час, слід зазначити, що й сама методика обчислення валютних резервів МВФ не є абсолютно досконалою. Фахівці валютного департаменту НБУ можуть навести цілий ряд прикладів, коли активи, що є валютними, з не зовсім зрозумілих причин не є такими за методикою МВФ.

Вразливість позиції Міжнародного валютного фонду проявилась у недавньому усуненні пана Шадман-Валаві від роботи з Україною, а також у заявах колишнього представника МВФ у нашій країні Алекса Сундакова про те, що Фонду було відомо про суть і розміри здійснюваних операцій.

Подальший розвиток подій визначатиметься інтересом до цієї ситуації з боку регулюючих банківських установ країн, котрі причетні до змальованих подій. До таких належать органи банківського нагляду Кіпру — за місцем розташування СSFВ (Кіпр) і здійснення більшості операцій, Швейцарії (за місцем розташування головного офісу Credit Suisse), Великобританії (за місцем розташування СSFВ Європа і здійснення ряду операцій) і США (за місцем розташування МВФ і як країни найбільшого акціонера).

Тільки установи, що регулюють діяльність банків у цих країнах, можуть більш детально вивчити проведені транзакції.

З проведеного дослідження можна дійти висновку, що згадувані операції були проведені Національним банком України відповідно до чинного законодавства, без жодного порушення чинних нормативних документів НБУ, і вони ніякою мірою не суперечили вимогам МВФ. Крім того, ці операції мали не політичний характер, а економічну необхідність і доцільність, що можна зрозуміти лише знаючи фінансові та економічні проблеми України в реаліях того часу.

НБУ в цій ситуації пішов на цілком виправданий і логічний маневр: банк зв’язав «газпромівки» на велику суму, розмістивши депозити в Credit Suisse First Boston (CSFB) під заставу українських зовнішніх зобов’язань.

За оцінками деяких експертів, що прорахували економічний ефект від проведення цих операцій у співвідношенні з цінами наступних українських зовнішніх запозичень, витрати України на обслуговування зовнішнього боргу зменшилися на суму від 103 до 126 млн. доларів США.

Наприкінці 1997 року в Україні склалася досить напружена ситуація на валютному ринку. Ажіотажний попит на долар постійно тиснув на валютні резерви НБУ, рівень яких упав нижче маяка чистих міжнародних резервів, контрольованих МВФ наприкінці кожного місяця. Ситуація також ускладнювалася тим, що ринок ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики, деномінованих в українській національній валюті) перестав приваблювати західних інвесторів через страх різких курсових коливань, що могли б звести нанівець прибутковість ОВДП для нерезидентів.

У такій ситуації залишалося єдино можливе рішення: продати нерезиденту ОВДП за іноземну валюту, захеджирувавши при цьому для нього певну доходність у твердій валюті. Саме ці чинники й спричинили необхідність здійснення транзакції НБУ і CSFB по розміщенню депозиту у ВКВ з правом повернення ОВДП. У результаті цієї транзакції вдалося частково зменшити ажіотажний попит на ВКВ і стимулювати покупку ОВДП як резидентами, так і нерезидентами України, витримати показники чистих міжнародних резервів і не вийти наприкінці року за визначений валютний коридор.

Тут хотілося б сказати кілька слів і про «офшорність» конкретного кіпрського банку, в чому йому дорікали деякі засоби масової інформації.

Слід зазначити, що експерти, вивчаючи це питання, з’ясували таке:

— CSFB (Кіпр) є дочірнім банком CSFB (Цюріх) і входить до фінансової групи CSFB;

— рейтинг групи CSFB (а також її членів) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств оцінюється за одним з найвищих показників — АА);

— CSFB (Кіпр) користується повною фінансовою підтримкою з боку групи CSFB і відповідно до внутрішнього розподілу обов’язків у групі відіграє ключову роль у здійсненні операцій з країнами СНД.

Ці факти підтверджуються також тим, що відразу після виникнення нездорового ажіотажу навколо згаданих вище операцій Національний банк запропонував керівництву групи СSFВ замінити сторону чинної на той момент угоди на лондонський офіс CSFB, що CSFB зробив без найменших заперечень. Таким чином, фінансові зобов’язання CSFB (Кіпр) були беззастережно прийняті CSFB (Лондон).

А тепер звернімо увагу на відносини НБУ і МВФ, що стосуються цих операцій.

Відповідно до умов Меморандуму уряду України і НБУ з МВФ як критерій ефективності контролюється показник чистих міжнародних резервів, який визначається як різниця між валовими резервами і зовнішніми зобов’язаннями (цей показник у нашій країні постійно має негативне значення через дефіцит платіжного балансу). Загальновідомо, що активи банку можуть бути розміщені в коротко-, середньо- і довгострокові інструменти. Чим довший термін, тим нижча ліквідність, але водночас вища доходність. Усі операції з банком CSFB (Кіпр), що мали середній термін від 6 до 18 місяців, також забезпечували НБУ вищий доход.

Умова про те, що до резервних активів належать тільки активи з моментною ліквідністю (тобто ті, що дають найнижчий доход, який часто навіть не покриває процентні витрати НБУ на обслуговування кредитів, отриманих від МВФ, а це дуже істотний для нашого головного банку чинник, оскільки наданий НБУ 1996 року валютний кредит Мінфіну України в сумі 1,2 млрд. доларів США останнім не обслуговувався, а НБУ виплачує відсотки Міжнародному валютному фонду щокварталу) з’явилася лише влітку 1998 року під час узгодження технічних умов Меморандуму. Тобто після підписання середньострокових угод і тільки лише внаслідок відомих подій на міжнародних фінансових ринках (як засіб захисту інтересів МВФ — кредитора України).

На поставлене в публікаціях запитання про особливу любов НБУ до CSFB можна дати досить просту відповідь: група CSFB серед десяти найбільших інвестиційних банків була найактивнішою на ринках СНД. Це була стратегія групи, підтверджена значними вкладеннями в російський і українсь- кий ринки (понад 3 млрд. доларів США). Успіх CSFB і його стратегія багато в чому були зумовлені активністю дочірніх банків CSFB у країнах СНД. І ще один момент. Рівень банківських послуг CSFB, який входить у першу десятку світових банків, на той час залишав позаду всіх конкурентів.

Тепер кілька слів про міжнародне підгрунтя скандалу, що розгорівся навколо операцій НБУ. Насамперед — кому це вигідно?

Згадана кампанія ведеться в інтересах різноманітних полі- тичних сил, основними з яких є такі.

Опоненти прем’єр-міністра України. Новий уряд уже «наступив» на різноманітні економічні інтереси українських «олігархів» та їхніх союзників. Для всіх незадоволених його діяльністю скандал з приводу нібито нецільового використання коштів МВФ є найкращою можливістю позбутися прем’єр-міністра або спробувати зробити його більш «поступливим».

Представники республіканської партії США. Напередодні виборів президента Сполучених Штатів закиди щодо моральності є чи не єдиною козирною картою республіканців. Економіка США перебуває в найкращій за багато років формі, і традиційні заклики опозиційної партії до змін не користуються достатньою для перемоги підтримкою населення. Водночас Альберт Гор, кандидат від демократів, очолює комісію Кучма — Гор, а Україна є адресатом третьої за величиною фінансової підтримки нинішньої адміністрації Білого дому. Тому будь-які звинувачення в корупції, адресовані Україні, побічно б’ють по Гору і його шансах стати президентом на виборах у листопаді.

Опоненти МВФ. Роздмухуючи скандал навколо України, вони тим самим атакують Фонд, у роботі якого за останні кілька років нагромадилося занадто багато прорахунків, якщо не відвертих провалів. МВФ цілком «прогавив» азіатську кризу 1997 року і кризу в Росії 1998 року. Критики МВФ, серед яких такі світові авторитети, як лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен, Джефрі Сакс, Джордж Сорос і багато інших, стверджують, що сьогодні діяльність Фонду не відповідає новій структурі світової економіки і швидше завдає шкоди, ніж приносить користь. У цій суперечці скандал між МВФ і Україною багато хто намагався і намагається використовувати як аргумент проти Фонду. Проте обвинувачення в розбіжності українських і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є морально-етичним, і не більше.

Крім розбіжності міжнародних та українських стандартів бухгалтерського обліку, які діяли на той час, слід зазначити, що й сама методика обчислення валютних резервів МВФ не є абсолютно досконалою. Фахівці валютного департаменту НБУ можуть навести цілий ряд прикладів, коли активи, що є валютними, з не зовсім зрозумілих причин не є такими за методикою МВФ.

Вразливість позиції Міжнародного валютного фонду проявилась у недавньому усуненні пана Шадман-Валаві від роботи з Україною, а також у заявах колишнього представника МВФ у нашій країні Алекса Сундакова про те, що Фонду було відомо про суть і розміри здійснюваних операцій.

Подальший розвиток подій визначатиметься інтересом до цієї ситуації з боку регулюючих банківських установ країн, котрі причетні до змальованих подій. До таких належать органи банківського нагляду Кіпру — за місцем розташування СSFВ (Кіпр) і здійснення більшості операцій, Швейцарії (за місцем розташування головного офісу Credit Suisse), Великобританії (за місцем розташування СSFВ Європа і здійснення ряду операцій) і США (за місцем розташування МВФ і як країни найбільшого акціонера).

Тільки установи, що регулюють діяльність банків у цих країнах, можуть більш детально вивчити проведені транзакції.

З дослідження можна дійти висновку, що згадувані операції були проведені Національним банком України відповідно до чинного законодавства, без жодного порушення чинних нормативних документів НБУ, і вони ніякою мірою не суперечили вимогам МВФ. Крім того, ці операції мали не політичний характер, а економічну необхідність і доцільність, що можна зрозуміти лише знаючи фінансові та економічні проблеми України в реаліях того часу.