"Євробачення". Когнітивний дисонанс

Міжнародний конкурс естрадної пісні, право проведення якого рік тому виборола Україна (після гучної перемоги Джамали в Стокгольмі з тепер уже історичною композицією "1944"), близький до фінішу на лівому березі Дніпра. Однак не виключено, що цю пісню не задушиш, не вб'єш, і сиквел Євробачення невдовзі матиме інше жанрове забарвлення - кримінальний трилер.

Деякі експерти, поціновувачі, вболівальники і просто роззяви, до речі, вже помітили такі настрої: вимогу продовжити банкет відразу ж після єврофіналу. Значній частині наших меломанів не такий цікавий європейський пісенний репертуар (зазвичай рік у рік він стабільний: рідко вирізняється чимось видатним), а цікаві наслідки недешевих пісень і танців. І, можливо, в ніч із суботи на неділю (з 13 на 14 травня) зразу ж і розпочнеться черговий виток спецоперації "боротьба з корупцією в Україні" - у переломленні на медійний, гучний, соціально привабливий проект. Грошей на який було відпущено неміряно. Близько 30 млн євро. І, як кажуть слідопити й депутати, не всі ці кошти витрачені мужніми організаторами на організацію та мистецтво. Ба більше, витрачені вони не завжди ощадливо, зате - у цікавих цілях.

Узагалі, цікаво, скільки зразу ж після Євробачення у Києві з'явиться нових палаців та приміських замків, екстрено переписаних на тещ, бабусь, дідусів? Або навіть на мертвих душ?

І скільки вже "лямів" осіло в офшорах на рахунках тієї чи іншої кришталево чистої фірми?

Зовсім не музичною аналітикою, а, швидше, схожою риторикою регулярно просякнута стрічка й лексика нашого ліпшого друга Facebook. І ця "викривальність" на основі Євробачення може послужити чудовим піар-майданчиком для борців із корупцією, чесних депутатів та інших термінаторів, які зразу ж після фінальної пісні стануть хвацько розмахувати шаблюками, вимагаючи справедливості. І нагадуючи народові незабутнє жегловське з незабороненого в нас фільму: "Злодій повинен сидіти у в'язниці!"

Євробачення у Києві наскрізь просякнуте когнітивним дисонансом. Нагадаю: це стан дискомфорту, викликаний зіткненням у свідомості індивіда (або в суспільній свідомості) конфліктуючих уявлень про реальність.

Наприклад, багатий Стокгольм витрачає на Євробачення 9 млн євро, газпромівська Москва - 44, безжурний Копенгаген - 60, сонячний Баку - 46 млн. А любима й розорена війною Україна - 30 млн євро. Багато це чи мало? Дивлячись у яку кишеню заглядати. Пригадується, міністр фінансів України, довідавшись рік тому про велике щастя-нещастя, яке звалилося на голову нашій країні у вигляді Євробачення, мало не зомлів. "А де ж гроші при злиденному бюджеті?" Та, очевидно, його тоді швидко й ефективно відкачали. І повідомили таке: "Неважливо, "де", важливіше - "куди" їх перенаправлять опісля". Цим риску під економічними дебатами підбили. До теми бідності в країні ніхто з міністрів більше не повертався. Закипіла робота однієї активної молодої команди над європроектом. Лідер цієї команди, Олександр Харебін, дав десятки інтерв'ю з нервовими натяками: нас скоро зіллють, бо готують на освоєння бюджету іншого! І їх таки злили. І на бюджет Євробачення-2017 прийшла нова молода, але вже зубата команда на чолі з Павлом Грицаком.

І цей дивовижний фінансовий Копперфільд, що дарує нам уже два євробаченних свята, зважаючи на все, активно й упевнено орудує на знайомій йому території.

І ніхто не сумнівається, що грізні депутати й гострі публіцисти ніколи не дочекаються хвацького екшену "Полювання на Грицака" зразу ж після "Євро". Оскільки тут важливий чинник репутаційний. І навряд чи "верховний хурал" (на Банковій, на Грушевського) віддасть на поживу того, кого він сам і призначив відповідальним за мільйони. Тобто виконавчим продюсером Євробачення-2017.

Крім іншого, у розумного п. Грицака є важливий і надійний захисник в особі Йона Ола Санда (керівника Євробачення, виконавчого продюсера самого конкурсу), який нібито дуже задоволений професіоналізмом та активністю українського менеджера. Який - що б ви не казали - тягнув, тягнув (як дід ріпку), але все-таки витягнув цей трудомісткий конкурс в українській столиці. Картинка на ТБ - достойна і яскрава, абсолютно не вбога: все летить, блищить і переливається. Іноземні гості нібито теж багато чим задоволені - або вони просто знали, куди їдуть і що їх очікує.

А популярна пісня "куда уходят деньги, в какие города?" піснею й залишиться. Оскільки, ми ж розуміємо, ще більше грошей (набагато більше, ніж 30 млн євро) розходиться в нашій чудовій країні по "інших" напрямках, дуже далеких від проектів державної та міжнародної значимості.

Отож "когнітивний дисонанс" - очевидний.

З одного боку, наша патріотична радість, що все-таки виграли, що перемога за нами, що, попри війну на Сході України, тисячі іноземців приїхали й підтримали. Але тут-таки і приховані сльози суму. Здається, не дуже й помітна громадська ейфорія (порівнюючи з першим Євробаченням у Києві). Ніби немає "того" романтизму, безтурботності, немає повсюдного братання й навіть уболівання. З низки вагомих і таких болісних внутрішніх причин. Оскільки тут, у нас, інколи чудовий, впливовий, медійний і мегапіарний євроконкурс естрадної пісні сприймається за принципом приказки "півсвіту плаче, півсвіту скаче". Багатьом українцям зовсім не до пісень. Країна виграє дорогезий щасливий лотерейний квиток. А хтось у цій країні… отримує похоронки. І це також об'єктивна реальність і когнітивний дисонанс нинішнього Євробачення у Києві.

Сукня за мільйон гривень. Стільці для концертного залу. Найдовша й, відповідно, найдорожча червона доріжка за всю історію конкурсу. Купа непроданих квитків на півфінали. Роздуті закупівельні ціни навіть на жалюгідну мінералку. Скромна реклама Євробачення в уборі міста. Такі ж дороги. І вже зовсім не такі - дурні. Які на переліку наведених вище принад, не сумніваюся, відчули себе набагато комфортніше, ніж раніше.

Та це тільки один бік місяця Євробачення, лише один відтінок когнітивного дисонансу.

У решті все-таки свято йде за планом. Україна як може тримає марку. Судячи з тієї ж таки телекартинки, організаційний рівень і сукупний репертуар зовсім не "ганьба-ганьба", а стабільний попсовий продукт. Те, що з року в рік пропонує цей конкурс, який раніше приписували інтересам домогосподарок, а тепер його приписують виключно політтехнологам.

Пісні. Передчасно вирізняти якогось чесного лідера. Хоча букмекери його вже давно назвали - це Франческо Габбані. Він давно лідирує у всіх підрахунках та опитуваннях. Але ще не факт, що саме він переможе з хвацькою композицією в супроводі "мавпи". Є шанси у виконавця з Португалії. Це Сальвадор Собрал. Його композиція Amar Pelos Dois схвилювала багатомільйонну аудиторію мінімалізмом і якимось театральним аутизмом. Виконавець, як виявилося, не дуже здоровий чоловік (він переніс операцію на серці), представив зворушливу пісню як крик самотньої і зраненої душі. Відмовившись від біжутерії, бутафорії, приклеєної бороди. Здається, його очі з телеекрана впивалися у твоє серце. Дай йому Боже здоров'я. Потішний номер у представників Молдови: заводний, буквально, затягує в танок. Є свої переваги в представників Болгарії. Які шанси України в цьому конкурсі? Чомусь ніхто особливих шансів не дає. Навіть ведучі напередодні шоу якось скорбно жартували на цю тему. О.Torvald - чудова команда. Але вона вочевидь опинилася в заручниках і жанру, що превалює на цьому конкурсі, і геополітичних обставин, які не передбачають двічі підряд перемоги однієї й тієї ж країни.

Фріки. У цій ролі, як багатьма вже підмічено, виступає ідеальний персонаж для Євробачення - Славко Калезич із Чорногорії. У фінал він не пройшов. Але своєю довгою дівочою косою приніс чимало радощів аборигенам європейського конкурсу пісні. Так би мовити, не тільки бородою (від Кончіти Вурст).

Відступники. Скандал із можливою конкурсанткою від РФ - Юлією Самойловою (в інвалідному візку) вочевидь пішов на спад. Піар-акція, або піар-провокація - кому як більше до вподоби, все-таки не вдалася. У цьому світі все тлінне, а вже постійно пам'ятати про одну співачку - і зовсім необов'язково. Природно, якби вона потрапила в Київ, конкурс набув би більш жорстких і скандально політичних жанрових рецидивів. Але чого немає, того немає. До того ж не Росією єдиною. Нинішнього року від участі в Євробаченні з різних причин відмовилися Туреччина, Боснія і Герцеговина, Словенія. Деякі з цих країн не могли нашкрябати по засіках удосталь грошей для пісенного євросвята. А в когось до нього суворі моральні й навіть релігійні претензії. Самі розумієте, які.

Джамала. Чудовий виступ української співачки у фіналі першого півфіналу. Дві різні пісні, два різних образи. Дві різні сукні (яка різниця, скільки вони коштують?) "1944" у новій версії прочитана як композиція про перегук поколінь, про незабування дітьми трагедії предків. Тим часом абсолютне неподобство, що співачку-переможницю через чиєсь головотяпство не пустили на початку свята на червону килимову доріжку. Навряд чи за цим стоїть лихий намір. За цим, швидше, бардак. За принципом "сто господинь на одній кухні".

Жанр. Якщо торік, у Стокгольмі, Євробачення відповідало стандартам чистого "політичного театру" з усіма його складовими (зокрема, пісня, в якій окремі "почули" чисту політику; геополітичне перетягування канату у фіналі між РФ і Україною тощо), то нинішнього року жанр трохи інший. Кримінальний трилер (як передбачалося на початку нотаток)? Чи щось на кшталт детективного фентезі. Коли бідна країна несподівано стає дуже багатою (судячи з бюджету конкурсу), а потім усією країною починають гарячково шукати - куди ж пішли ці гроші.