Українські концтабори

Щорічно близько 20-30 тис. чол. потрапляють до українських слідчих ізоляторів. З набранням чинності нового Кримінального процесуального кодексу (КПК) кількість заарештованих громадян зменшилася більш як удвічі, однак у СІЗО продовжують потрапляти люди. За задумом законодавця у слідчому ізоляторі мають тримати особливо небезпечних злочинців, здатних перешкодити проведенню розслідування або зникнути, утекти з країни. Але на практиці в СІЗО потрапляють ті, на кого пальцем показав оперативник, слідчий, прокурор або суддя.

Люди, які перебувають у слідчому ізоляторі, - не обов'язково злочинці. Арештантом може стати кожен. Підліток, який нагрубив міліціонеру, - у нього можуть знайти наркотики, навіть якщо він їх ніколи не вживав і не знає, які вони на вигляд; приватний підприємець, котрий відмовився поділитися прибутком; чиновник, який став непотрібним своєму начальнику; випадковий перехожий, ставши свідком злочину не в тому місці і не в той час.

Треба віддати належне авторам закону - новий КПК істотно обмежив можливості слідчого і судді "тиснути" на підозрюваного/обвинувачуваного за допомогою арешту. До слова, завантаження слідчих ізоляторів на березень 2013 р. становили близько 35%, а на вересень - 22%. Значною мірою цього досягнуто завдяки ст. 183КУПК, в якій сказано, що суддя при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний запропонувати заставу.

Залежно від ваги злочину, сума застави може становити від одного до 300 розмірів мінімальної зарплати (від 1 218 до 365 400 грн). Але не все так просто, як написано в законі. На жаль, як і в багатьох українських законах, у цій статті кодексу є норма, що передбачає "виняткові випадки", коли суддя має право призначати суму застави, яка перевищує граничний розмір. Зважаючи на корумпованість наших суддів (що нікого вже чомусь не дивує), такі виняткові випадки можуть виникати за будь-яких обставин.

Аби збільшити суму застави, судді діють таким чином: потерпіла сторона в рамках кримінального провадження заявляє цивільний позов про завдану шкоду, а суддя визначає суму застави з урахуванням суми цивільного позову. Особисто я бачив рекордну суму застави у розмірі 6 834 300 грн. Погодьтеся, цифра з шістьма нулями не для всіх людей є підйомною. Немає такої суми? Тоді - у СІЗО.

Потрапити до слідчого ізолятора набагато легше, ніж
здається. Достатньо лише посваритися з оперативним співробітником міліції, а вже той напевно домовиться з прокурором і суддею, технологія роботи яких налагоджена краще, ніж на космічних станціях.

Щоб якнайкраще уявити непогану камеру слідчого ізолятора, можна подивитися на свою кімнату. Для початку приберіть усе, що там є: картини, шпалери, килими, шафи, крісла, стільці, велике і зручне ліжко, комп'ютер, телефон, телевізор, DVD-програвач, кондиціонер, вентилятор і все-все, що я ще не згадав. Тепер зменшіть кімнату приблизно до 15 кв. м. Стіни пофарбуйте в коричневі кольори. Розмістіть біля стін троє двох'ярусних нар, маленький столик, за яким можна буде їсти по черзі, і туалет з умивальником площею до 2 кв. м. Вільний простір у ширині камери приблизно такий самий, як у коридорі купейного вагона, тобто двом людям розійтися важко. На стіні може бути грибок - на жаль, отже, не пощастило з камерою. Але подякуйте, що це не переповнений "общак", де по черзі доводиться ще й спати, але ж саме так і було в деяких загальних камерах ще кілька років тому. Народні депутати передбачили, що людині для життя достатньо
2,5 кв. м особистого простору. Для порівняння: на фермі свині, яку вирощують на м'ясо, виділяється до 1,5 кв. м, а в країнах Євросоюзу - 2,05 кв. м.

Чотири холодні пофарбовані стіни з невеликим заґратованим віконцем - це дім на найближчі три-чотири роки для тих, хто не захоче визнавати провину в інкримінованому йому злочині. А для тих, хто зізнається і покається, новий дім прослужить не так вже й довго: 6-18 місяців досудового розслідування і судового розгляду в суді першої інстанції. А далі за вироком - додому або в колонію, яка після СІЗО здаватиметься санаторієм.

Камера в слідчому ізоляторі чимось може нагадати плацкартний вагон: не можна вибрати співрозмовників, не можна вибігти в супермаркет або сходити в кінотеатр, не можна "зробити тихіше" сусідів по ліжках, не можна вийти з поїзда, коли схотілося. Можна прогулятися до заштореного туалету і повернутися назад, споживаючи зовсім не потрібну інформацію. Від якої не можна втекти і затулити вуха. Але цей дім потрібно прийняти, інакше психіка не витримає. На жаль, не у всіх це виходить - близько 5% всіх смертельних випадків у СІЗО припадає на суїцид. Тут не ріжуть собі вен і не запивають десяток пігулок снодійного дорогим вином. Усі самогубці в цих камерах закінчують життя через повішення, що теж не дуже просто. По-перше, все в усіх на очах - у в'язниці ніде усамітнитися. По-друге, мотузок тут не видають, треба сплести канат. По-третє, підчепитися немає за що. Щоб повіситися у в'язниці - цього треба хотіти найбільше у світі, старатися, аби ніхто не перешкодив. Іноді люди вішаються в сидячому положенні.

Є ще частина людей, які не зуміли прийняти в'язницю як дім, але й не зуміли повіситися. Про цих людей ніколи не згадають у жодній статистиці. Вони божеволіють.

У цьому новому домі є свої правила життя, встановлені народними депутатами України - законом. Раз на добу арештант може вийти погуляти в маленький дворик площею приблизно 15 кв. м і цілу годину дихати свіжим повітрям. У деяких СІЗО на прогулянці можна почути звуки чужого життя: вони долинають з вулиці. Можна почути спецсигнал автомобілів місцевих VIP-чиновників, які поспішають в особливо важливих державних справах.

Чому арештантові-людині, чия вина в злочині ще не доказана - дають лише одну годину прогулянки? Він виріс у нормальних умовах і гуляв стільки, скільки хотів сам. Держава не витрачає грошей на подачу свіжого повітря у дворик СІЗО, арештантів не транспортують у броньовиках - вони приходять самі під конвоєм, який отримує щомісячну зарплату. Для арештанта прогулянка - це святе. Її не можна пропускати. Саме на прогулянці арештант може ковтнути хоч трохи свіжого повітря, украй необхідного організму. До слова, саме недостатність повітря призводить до розвитку серцево-судинних захворювань і захворювань легенів. Чому тоді одна година прогулянки? Чому не дві? Не три?

У душ можна ходити один раз на тиждень, жінкам - двічі. Я не знаю, хто конкретно придумав цю норму (відповідний наказ розроблявся і затверджувався Мін'юстом), але вона відгонить дикістю середньовіччя. Погодьтеся, навіть якщо очільник Державної пенітенціарної служби України Олександр Лісіцков приймає душ раз на тиждень - це ще не привід так знущатися з людей. Адже людина хоче залишатися людиною, навіть якщо її закрили в клітці. Сумний жарт, але раз на тиждень необхідно мити йоркширських тер'єрів!

Отже, щоб митися частіше, ніж раз чи два на тиждень, вам знадобиться миска і кип'ятильник. Нагріваєте воду, стаєте над унітазом і обливаєтеся. Можна ще підвести шланг від умивальника і спробувати обполоснутися холодною водою. Але шланг - це заборонений предмет, і під час "шмону" (обшуку) його вилучать. Є ще варіанти частіше митися: якщо камера перебуває близько до лазні, охоронець за пачку сигарет може відвести вас туди обполоснутися; якщо лазня далеко, вирішити цю проблему можна буде за 20-50 грн. І взагалі, якщо ви сюди потрапили, треба запам'ятати таке: аби зберегти людську подобу - за все треба платити.

Отже, у шлунку вже гурчить, хоча від побаченого їсти не дуже хочеться. Нічого, зараз принесуть сніданок. У мене є меню з усіх слідчих ізоляторів України, які мало різняться між собою. Згідно з офіційними даними кількість м'ясних продуктів іноді може досягати навіть 40 г у страві. Уявіть шматочок шашлика з картоплею фрі - такого тут не буває.

От, приміром, сніданок у слідчому ізоляторі м. Черкаси 11 березня 2013 р.: м'ясо тушковане з кашею кукурудзяною і соусом. Склад (загальна вага - 318 г): кукурудзи - 66 г, м'яса - 40 г, жирів - 10 г, моркви - 4 г, цибулі - 6 г, томатної пасти - 1 г, олії соняшникової - 5 г, вершкового масла - 15 г. На виході маса м'ясних порцій (під м'ясом мається на увазі курка) - 26 грамів. Ще 593 г хліба (на весь день), 0,5 г сухого чаю, 30 г цукру. Обід ситніший: 53 г салату з солоних овочів, борщ - 600 г, м'ясо тушковане з пшеничною кашею і соусом - 250 г (26 грамів - маса м'ясних порцій). На вечерю риба тушкована з кашею перловою і соусом - 313 г (108 г - маса рибних порцій). Смачного. Не дивуйтеся обсягу страв, адже середньодобова вартість продуктів харчування, які виділяються на одну людину, у середньому по Україні становить до 7 грн. Це близько 2,3 грн на один прийом їжі.

Після такого меню інакше дивишся на ресторанні порції і, вже тим більше, на домашній обід. А для порівняння я наведу дані з історії: у нормі харчування №1 (основна) на одного ув'язненого ГУЛагу в 1948 р. маса м'ясних порцій становила 20 г на день. У колоніях НКВС за наказом від 19 серпня 1939 р. для ув'язнених маса м'яса становила 30 г на день. Наприкінці ХІХ ст. у в'язницях царської Росії арештантам давали 127 г м'яса на день, 30 г сала, 800 г хліба. А на Сахалінській каторзі навіть тим, хто не працював - 170 г м'яса на день, 1227 г хліба, 63 г круп, суп зі свіжого м'яса. Відтоді минуло багато років, і в демократичній Україні невинних людей, позбавлених основоположних Конституційних прав, годують не набагато краще.

Але реальність є ще страшнішою. Байдуже, в якому слідчому ізоляторі перебуває арештант - їжа скрізь однакова. Більш того: зовсім не важливо, що зазначено в меню слідчого ізолятора - більшість арештантів ніколи не їдять тюремної їжі. За можливістю всі харчуються продуктами, отриманими в передачах з волі. І річ не в тім, що магазинна ковбаса смачніша від тюремного борщу. У слідчих ізоляторах дають помиї, які з апетитом могли б з'їсти лише бродячі голодні собаки і, можливо (але не факт), свині. М'яса в їжі, яка подається арештантам, насправді немає, і дуже сумнівно, що в ту їжу додали бодай зіпсовану підливу з офіцерських тарілок. Різниця між ізоляторами полягає тільки в офіційних даних, які існують лише на папері: де в меню зазначено 20 г, а де - 30. Уживання їжі, яку готують для арештантів у слідчому ізоляторі, украй небезпечне для здоров'я. Тому від сніданку доведеться відмовитися. І, ймовірно, від обіду з вечерею - теж.

Але відмовитися можна тільки в тому разі, якщо є кому передати в камеру продуктову передачу. Ще кілька років тому у загальних камерах багато хто з тих, кому не носили передач з волі, змушені були харчуватися казенними помиями. З голоду. Оскільки передач, які потрапляли до камери, просто не вистачало, аби прогодувати всіх.

Чому арештантів так годують? Відповідь проста. Це єдина стаття витрат слідчих ізоляторів, на якій можна заробити. Або просто вкрасти бюджетні гроші. Кошти на ремонт камер не виділяються - це роблять за свій рахунок арештанти, закупівля основних матеріалів майже не здійснюється (навіть поштові конверти в деяких ізоляторах саморобні). У СІЗО є три основні статті видатків: зарплата, оплата комунальних послуг і харчування. Красти можна тільки на закупівлях, і більшість цих закупівель стосуються продуктів харчування. А ще на в'язницю від приватних осіб приходить безоплатна допомога у вигляді продуктів харчування, найчастіше від людей, які раніше там сиділи. Але ці продукти тим більше не доходять до "мешканців" СІЗО, тому що їх приймання не оформляється документально. Тому арештантам - помиї, а тюремникам - прибавка за важку працю.

Якби я зараз запитав: "А для чого існують слідчі ізолятори?", кожен би відповів: "Для ізоляції можливих злочинців на час проведення розслідування". Тобто це логічно, так, за ідеєю, і має бути. Але ж з цифрами не посперечаєшся?

Близько 60% всього фінансування виділяється на оплату праці та утримання військовослужбовців СІЗО, ще майже 20% - на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, і тільки близько 10% виділяється на харчування арештантів. Точніше, так було до 2013 р., але цього року ситуація змінилася. Завдяки новому КПК саджати людей у клітку стало складніше, отже, і план арештованих знизили. Удвічі. І тепер витрати мають такий вигляд: близько 75% - зарплата і утримання військовослужбовців СІЗО, близько 15% - оплата комунальних послуг та енергоносіїв і лише близько 5% - на харчування арештантів.

Дивлячись на такі цифри, створюється стала думка, що СІЗО існують для того, аби годувати варту. Щоб працевлаштувати тисячі службовців Державної пенітенціарної служби. Зверніть увагу, що в період з 2005 по 2012 рр. інфляція в Україні становила 91,4%, реальна зарплата збільшилася на 131,5%, а витрати на оплату праці і утримання військовослужбовців слідчих ізоляторів зросли на 252%!

Проте норму харчування встановлює не СІЗО. У слідчих ізоляторах виходять із правил, установлених Кабінетом міністрів у 1992 р. Я був дуже здивований - 21 рік Кабмін не переглядав норми харчування для засуджених і арештованих (краще б узяли норму харчування з Сахалінської каторги). Норма №3, що регламентує харчування для арештованих осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і ізоляторах тимчасового утримання, передбачає, що людині на добу призначено: до
80 г м'яса та 130 г риби, півкіло картоплі, півкіло хліба, від 20 до 45 г каші, 20 г макаронних виробів, 250 г овочів (з них
150 г капусти), 3 г томатної пасти. Для порівняння: у Швейцарії при підготовці меню для арештованих ураховують побажання вегетаріанців, а також обмеження вживання м'яса залежно від віросповідання.

Ще одна цікава деталь.
31 березня 2010 р., коли на місця призначалися люди з нової команди Віктора Януковича, Олександр Лісіцков був призначений головою Державного департаменту з питань виконання покарань. З його приходом на цей пост фінансування на харчування арештантів по всіх СІЗО зросло більш ніж удвічі - 2010-й був рекордним за розміром коштів, що виділялися на харчування. Але вже у грудні 2010 р., після призначення Олександра Лісіцкова на нову посаду голови реформованої Державної пенітенціарної служби, витрати на харчування в 2011 р. були зменшені до 70% від показників минулого року. Хоча фінансування СІЗО було збільшено. Можливо, до нових президентських виборів хтось нагорі знову згадає про те, що в камерах теж сидить електорат...

У кожнім разі, готувати їжу потрібно буде самому. На жаль, ні газові, ні електроплити не передбачені в камерах слідчих ізоляторів. Тому доведеться задовольнятися кип'ятильником. З його допомогою можна зробити щось на кшталт плити. Здебільшого арештантів рятують каші, крупи та інші продукти швидкого приготування, які можна зробити за допомогою гарячої води.

Однак перш ніж приступити до приготування їжі, потрібно подбати, щоб передача пройшла в повному обсязі. Частина продуктів може зникнути дорогою до камери, частина - не "пройти" вимоги, висунуті до передач. Пам'ятайте, що за все треба платити, а тому гривень 100 зроблять так, що передача пройде повністю.

Будь-який арештант, який має гроші, може дозволити собі абсолютно все, що не дозволив закон. Ось середні по Україні розцінки: пронесення згортка з пачкою сигарет - 100-200 грн, пляшка горілки - 50-100 грн, побачення зі знайомою жінкою для сексу - 100-150 грн, невилучення заборонених предметів, знайдених під час "шмону", - 50 грн, вибрати бажаний табір (колонію) можна за 300-500 грн, занесення телефону - 100-200 грн. Теоретично можна домовитися про розміщення в камері комп'ютера і картин, холодильника та мікрохвильової печі. Так, теоретично з камери можна зробити хорошу кімнату. Ось тільки всі ці предмети заборонені, виходить, під час кожного "шмону" їх потрібно буде вилучати. Тому на практиці в камерах нічого такого немає. Тільки нари, стіл, туалет і електричне світло.

Чим зайняти свій час? До камери з волі можна передати телевізор. Цілком легально і законно. Вечорами можна буде дивитися ток-шоу, слухаючи розмірковування політиків про справедливість і Конституцію. Вранці можна читати свіжу пресу з обіцянками політиків змінити життя в країні на краще. Можна читати книжки. Іноді ходити на побачення із захисником або родичами. Їздити в автозаку на допит до слідчого, а потім - до суду, чекаючи виправдувального вироку, що є найжорсткішою ілюзією української судової системи. У кожного арештанта є вибір: визнати свою провину і провести в режимі катувань лише рік свого життя чи упиратися та жити тут роками, сподіваючись, що там, на волі, його ще чекають, і в близьких ще є гроші і терпіння на продуктові передачі.

Систему перемогти дуже важко. За станом на 18 березня 2013 р. в українських слідчих ізоляторах утримувалося під вартою без обвинувального вироку близько 14 тис. чол., з них не менш ніж 1721 чол. - понад 18 місяців. Через майже п'ять місяців, за станом на 21 серпня 2013 р., без обвинувального вироку під вартою утримувалося трохи більш ніж 10 тис. чол., з них не менш як 1601 чол. - понад 18 місяців. Тобто кількість арештів зменшується, кількість випадків, коли суд змінює запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з обмеженням волі, - теж зростає (за вісім місяців вийти з камери пощастило понад 2500 чол.), але тільки не тим, хто сидить у СІЗО понад 18 місяців. Тим, хто й надалі не визнає своєї вини, волю дадуть не скоро.

У DT.UA, №9 від 6 березня 2013 р. я наводив дані про те, що за станом на 10 грудня 2012 р. у Херсонському слідчому ізоляторі людину без обвинувального вироку утримували під вартою з 29 грудня 2003 р. Цим питанням цікавилися в уповноваженого ВР із прав людини Валерії Лутковської. Закон дав омбудсмену достатню кількість можливостей, щоб захистити права, зокрема арештантів. Але, на мій подив, за станом на 18 березня 2013 р. ця людина продовжувала перебувати під вартою. Нині "рекордна" позначка в трьох арештантів Закарпатського СІ, які утримуються під вартою понад дев'ять років, - із травня 2004 р.

Та це лише один бік медалі за назвою "законне обмеження волі людини". Це тяготи, які переживає людина тільки сидячи в СІЗО. Друга частина починається після виходу зі слідчого ізолятора.

Роки формування особистості, коли дитина зростала без батька чи матері, уже ніколи не повернути. Батьки необхідні дитині, коли вона найбільше потребує їхньої уваги, а не тоді, коли батько вийде з в'язниці. Дітям не можна пояснити, що тата тримали насильно і несправедливо. А як почути, що дитина через кілька років вашого відсиджування в СІЗО тепер з вами на "ви"?

рис1

Вижити в СІЗО можна лише за допомогою міцної сили волі та надії, яка кимось підігрівається. Відніміть одне із цих двох - людина зламається і визнає свою провину або полізе в зашморг. На жаль, смерть у слідчому ізоляторі трапляється частіше, ніж на вулиці, на якій ви живете. Смертельно хворих, за якими співробітники слідчих ізоляторів уважно стежать, звільняють зазвичай за тиждень або навіть за два до передбачуваної смерті. Не хочуть псувати статистику. Згідно з наявними у мене даними, понад
1350 чол. померли з 2005-го по 21 серпня 2013 р. у слідчих ізоляторах. Близько 23% - від серцево-судинних захворювань, ще майже 21% - від захворювань легенів. Це ті, хто, найшвидше, міг би продовжувати жити, якби перебував у нормальних умовах з нормальною циркуляцією повітря. Близько 20% помирають через СНІД і ВІЛ-інфекції. Ще 12% померли від захворювань мозку, від захворювань нервової системи - 4,5%, цирозу печінки - 3%, раку - 3%, захворювань шлунка та шлунково-кишкового тракту - 2,5%, травм - 2%, з інших причин - близько 4%. Нагадаю, що від суїциду вмирає близько 5%.

Коли йдеться про померлих в СІЗО, не треба уявляти літніх людей чи бомжів. Візьмімо, наприклад, Запорізький слідчий ізолятор, який надав дані тільки по 2011, 2012 і 2013 рр. У 2012 р. у СІЗО померло семеро людей: один повісився, один помер від перфорації кишечника, п'ять - від захворювань легенів. Середній вік цих людей - 26 років. Наймолодшому було 24 роки.

Смертність у СІЗО всіляко приховують, а запитань про неї бояться. З Кіровоградського слідчого ізолятора (як і Запорізького) навіть написали, що у зв'язку з тим, що підшивки документації зберігаються три роки, а після закінчення строку проводиться утилізація документів, то вони не знають, скільки людей померло в їхньому ізоляторі протягом 2005-2010 рр. Можливо, смерть у Кіровоградському СІЗО - настільки частий випадок, що начальник СІЗО збився з ліку і не може знати, скільки десятків людей цей заклад відправив на той світ.

Коли дивимося фільми про Другу світову війну, ми жахаємося. Причому не тільки через кількість убитих - вони є на кожній війні. На нас не наводять жах амбіції правителів, які пожертвували мільйонами життів. Здебільшого ми жахаємося концтаборів, де живих людей - гарних і негарних, товстих і худих, розумних і дурних, абсолютно різних, але зовсім безневинних - тримали за дротом, годували помиями, обливали водою перед заселенням у табір. Ми жахаємося тому, що людська воля і людська індивідуальність не варті й шеляга. Ми дивимося фільми про Другу світову війну - і ненавидимо Гітлера як образ тих знущань, через які проходили люди. Ми дивуємося побаченим або уявленим нами жахом війни та зовсім спокійні перед точно таким самим жахом української демократії. Українські СІЗО - це вдалі зразки таборів часів Другої світової війни, але тільки з легким нальотом гуманізму. Немає їжі, немає води, немає достатньо навіть повітря - є тільки постійне повільне катування, яке знищує людину. Гітлер та його офіцери стали втіленням зла на планеті. Нинішня влада та голова пенітенціарної служби Олександр Лісіцков - це люди, які отримують зарплату з наших кишень. Інакше кажучи, саме ми у ХХІ ст. оплачуємо не тільки катування тисяч людей, а й платимо зарплату їхнім сторожам.

Знаєте, як можна перевірити умови в ізоляторі: взагалі відповідають вони життю чи ні? Потрібно бодай на місяць посадити в СІЗО керівника пенітенціарної служби, начальника СІЗО, генерального прокурора України. Адже за статусом - вони такі самі люди, як підозрювані чи обвинувачувані. Невинні. Але якщо обвинувачення чи навіть підозра надає право відправити людину в нелюдські умови життя, то більшість українських адвокатів і правозахисників аргументовано зможуть навести на адресу цих чиновників більше обвинувачень, ніж отримує середній мешканець СІЗО. І якщо цей чиновник-острожник скаже, що йому сподобалося, що там можна жити нормально, не рахуючи в умі секунди, хвилини, години, дні перебування у в'язниці (годинника на стінах немає), то, напевно, там можна буде жити. І такі заклади матимуть право на існування.

Так, у нас скасували смертну кару для засуджених. На відміну від війни, в нас не розстрілюють невинних. Але хіба тільки кулею можна знищити людське життя? Український слідчий ізолятор убиває сильніше та більше, ніж може куля.

І ще момент, аби ви розуміли, що СІЗО - це всерйоз і надовго. За дев'ять місяців 2013 р. у зв'язку з виправдувальними вироками суду і закриттям кримінальних справ на волю з, як мінімум, 14 тис. чол. вийшли невинними аж 45 чол. - це 0,32%. У нашій країні арештантів не виправдовують.

До речі, про виправдувальні вироки. На початку вересня Генеральний прокурор України Віктор Пшонка заявив, що кількість виправдувальних вироків зросла вчетверо, і дав зрозуміти, що це досягнуто за рахунок набрання чинності нового КПК. Справді, новий КПК зробив великий крок назустріч правам людини. Але тільки виправдувальні вироки у 2013 р. - це не наслідок закону, а результат ручного управління судовою системою, адже 368 виправдувальних вироків були винесені за старим КПК, а за новим КПК - лише 64. Понад те, у пропорції цифри ще красномовніші. Виправдувальні вироки за старим КПК становлять 1,5% від 23 818 обвинувальних вироків (гігантський стрибок з 0,17% виправдувальних торік), а виправдувальні вироки за новим КПК становлять 0,13% (!!!) від 46 241 обвинувального вироку! Дія одного і того самого закону не могла привести до того, що кількість виправдувальних вироків виросла майже в 10 разів. Очевидно, було дано команду - збільшити кількість виправдувальних вироків (Віктор Янукович публічно заявляв про це наприкінці минулого року). Але виконавці, замість того, щоб дати вказівку прокурорам і суддям виправдовувати людей за новим КПК, стали робити це за старим КПК, і тепер статистика показує, що за нового Кримінального процесуального кодексу виправдувальних вироків менше, ніж за старого, хоча має бути навпаки. Новий КПК створив умови для того, щоб нарешті суди почали виправдовувати людей, але суди продовжують усіх визнавати винними. Байдуже, за яким КПК.

Віктор Пшонка (саме на Генпрокуратуру покладені обов'язки щодо нагляду за дотриманням прав людей, які перебувають у СІЗО) заявив, що кримінальний процес в Україні наближений до світових стандартів. Я спілкувався з польськими журналістами на предмет того, які справи в польських СІЗО. І один журналіст мені сказав: "Ви знаєте, у нас теж не все дуже добре. У нас бувають навіть такі випадки, коли люди утримуються під вартою 18 місяців..." Навіть! Дивлячись на нашу статистику, це може здатися глузуванням, але там, у Європі, щиро не розуміють, як можна тримати людину в клітці так довго. При тому, що їхня клітка не зрівняється з нашою. На думку Генерального прокурора України, півтори тисячі людей під вартою понад 18 місяців - це наближення до світового стандарту. Не вірте. Це не так.

Щороку, проводячи дослідження з судової системи, я переймаюся одним запитанням, яке дедалі більше стає риторичним: "А чи може хоч якийсь закон змінити ситуацію в країні?".

Максим Шпаченко