Ukrainian's примадонна

Навесні нинішнього року українка Людмила Монастирська була номінована на одну з найпрестижніших премій - The International Opera Awards-2015. Вона опинилася у рейтингу найкращих співачок світу. Останнім часом оперна прима потішила своїми виступами і співвітчизників - у Колонному залі ім. М.Лисенка, у Національній опері України. В чому феномен цієї української співачки, що ввійшла у вищу лігу сучасної світової опери?

Україна багата на прекрасні голоси. Слава нашої країни в "офіційній" світовій опері почалася ще з Соломії Крушельницької, яка блискуче виступала наприкінці XIX - на початку
XX ст. у найкращих театрах світу. І тепер багато вітчизняних майстрів вокалу трудяться на підмостках Європи й Америки...

Людмила Монастирська - серед них найяскравіший феномен. Співає вона не тільки в Національній опері України - працює також у прославлених театрах: Метрополітен-опера, Ковент-Гарден, Ла Скала. Німеччина, Росія, Іспанія, Японія... Її завжди представляють як українську співачку, чим примадонна пишається й завжди акцентує це у своїх інтерв'ю.

Кар'єра співачки в Києві складалася зовсім не гладко. Людмила - учениця Івана Гнатовича Паливоди (училище ім. Р.Гліера) та Діани Гнатівни Петриненко (НМАУ ім. П.Чайковського). У 20 років, ще студенткою консерваторії, вона дебютувала в Національній опері. А з творчого складу театру мусила піти після народження дітей.

Монастирській довелося попрацювати на підмостках Черкас, у Київському дитячому музичному театрі на Подолі. Та коли столичній опері треба було їхати на гастролі в Японію, про неї відразу згадали й відновили у складі трупи.

Нині українська примадонна на злеті світової слави. Вона виступає з оркестрами під керуванням Антоніо Паппано, Крістіана Тілемана, Клаудіо Аббадо, Зубіна Мети, Даніеля Баренбойма.

Серед її партнерів - Ольга Бородіна, Роберто Аланья. У березні в дуеті з Йонасом Кауфманом вона співала на Зальцбурзькому Великодньому фестивалі в "Сільській честі" П'єтро Масканьї. А у квітні в театрі Лісео (Барселона) брала участь у постановці опери Дж.Верді "Двоє Фоскарі" з Пласідо Домінго.

Останнім часом українським шанувальникам опери особливо щастило. Монастирська кілька разів виходила на київські сцени. Спочатку Колонного залу ім. Лисенка, де в супроводі Національного симфонічного оркестру України під керуванням Володимира Сіренка виконала італійську програму (та одну арію А.Дворжака). Потім вона двічі солірувала у спектаклях нашої опери.

У філармонії зал "тріщав по швах". Почала примадонна свій виступ з арії Дездемони Дж.Верді, зворушивши слухачів, що благоговійно завмерли, піднесеним смиренням, чистотою, ніжністю. Арію Недди з "Паяців" Р.Леонкавалло вона виконала з грайливою легкістю, рухливістю фіоритур і приємною стриманою вібрацією. Завершальний емоційний підйом і блискуча каденція також були чудові...

Адріану Лекуврер з опери Ф.Чілеа філігранно інтонувала в дуеті зі скрипкою (соло в оркестрі Маркіян Гудзій). Завершилося перше відділення "Русалкою" А.Дворжака. Вражаючі рівність і краса середнього регістру співачки! Заворожують її легкі верхні ноти, взяті без найменшої напруги.

Голос Монастирської - лірико-драматичне сопрано (на Заході його називають spinto soprano), якому доступні і дзвінкі верхи ліричного сопрано, і драматичний більш "густий" звук у середньому регістрі.

Монастырская
Вишукано звучав повний імпресіоністичної млості оркестр, який цього вечора був у чудовій формі (не секрет, що для музикантів дуже важить партнер, і репетиції з видатною солісткою мобілізували найкращі якості славетного колективу). Добре прозвучали і дві оперні увертюри Дж.Верді - "Сила долі" та "Набукко". Палкі, "нелюдські" пристрасті сягали велетенських контрастів, слух насолоджувався виваженим балансом груп, ідеальним звучанням струнних, достойними дуетами флейт, соло труби і віолончелі.

Сцену й каватину Леді Макбет Верді співачка розпочала з короткого говору. Мова Монастирської дихає глибиною, виразністю, природністю розмовної інтонації. Потім виникає схвильований короткий монолог-сум'яття, сповнений чарівних модуляцій. У другому розділі ритм полонезу малює торжествуючу хижачку. Легкість, польотність поєднуються в голосі артистки з глибиною, силою, потугою.

Арія Мадлен з опери У.Джордано "Андре Шеньє" охоплює великий діапазон: кілька змін регістрів, складні вокальні ходи. Вони були абсолютно природні, тішили слух принадою співу "райського птаха". Скільки бездоганного смаку, стриманості, шляхетності показала співачка у романсі Сантуцці ("Сільська честь" П.Масканьї). Арія Леонори з "Сили долі" максимально розкрила технічну й музичну досконалість української діви.

На біс співачка виконала арію Тоски Дж.Пуччіні. Мені подумалося - як же мобільно вона кардинально й глибоко перелаштовується на кожен новий оперний образ.

Концерт вийшов найвищої, рідкісної якості, меломани пережили катарсис.

Надалі прима співала Леді Макбет у "Макбеті" Верді й Турандот в однойменній опері Пуччіні, яку вона виконує тільки в Києві на сцені Національної опери.

"Турандот" за п'єсою К.Гоцці - остання партитура наступника Верді й веризму - не була ним завершена. Композитор на піку роботи, кваплячись, благав лікарів дати йому шанс дописати оперу. Завершальні дует і фінал за ескізами маестро, який помер після операції, дописав композитор Ф.Алькано. У музиці опери поєднуються сформовані "пуччінівські" вокальні інтонації, традиційна для нього розвинена мелодичність сольних партій, великі хорові фрески (як у жанрі seria), гармонічне і темброве багатство оркестрового письма. Барвисто, різноманітно й випукло звучав оркестр (диригент Микола Дядюра). Хоча трохи "надсадно" сприймалися верхні регістри сопрано і тенорів хору...

Монастырская 1
Основними партнерами Монастирської виступили Олександр Гурець (принц Калаф), Лілія Гревцова (рабиня Лю), Сергій Ковнір (Тимур). Гурець співав із технічними помилками, внаслідок чого голос неодноразово зривався на високих нотах. Але, слава Богу, узяв "Nessun dorma" без втрат...

Гревцова буквально сяяла. Харизматична, талановита співачка, яка володіє високим, легким сопрано, чудова провела роль протягом усього спектаклю і в завершальній сцені смерті була неперевершена. Завдяки професіоналізмові солістки традиційно перебільшена оперна умовність сприймалася природно, реалістично, як жива драма відданого люблячого серця. Браво!

Потішили три "коментатори" дії - Пінг, Панг і Понг (Петро Приймак, Сергій Пащук і Микола Шуляк). Їхні персонажі були легкими, яскравими, співали чисто, правда - місцями досить ординарно, втім - вдало пожвавлюючи свій спів прийомами характерних героїв.

Монастирська вийшла у цьому спектаклі в другій дії, і переповнений зал зустрів її оплесками. Відповідно до режисерського задуму італійця Маріо Корраді, вона майже не рухалася на сцені, створивши образ монументальної "статуї Зла". При цьому технічно співала абсолютно бездоганно, голос тішив красою, чистотою, досконалістю всього діапазону. У співачки чарівливе "верхнє" піано - глибоке й ніжне. Вона майстерно підходить до кульмінацій, які звучать драматично, яскраво, але ніколи не форсує звуку. У цій партії немає номера, який за яскравістю суперничав би з аріями Тоски, Чіо-Чіо-Сан, Недди. Однак феноменальна вокальна досконалість співачки приковує увагу слухачів упродовж усієї її присутності на сцені, вона ніби нитками пов'язана з кожним глядачем, ніби "тягне жили" з кожного, хто з напруженням стежить за її співом. Людмила ще молода, їй підвладні найскладніші партії світового класичного репертуару, вона може співати все. Її найбільший тріумф ще попереду.

І про постановку. Мабуть, величезна кількість декорацій - необхідний атрибут красивості (художник Марія Левицька). Але з сучасним театром не поєднуються нагромадження задників та лаштунків, що не залишають місця сценічній дії. У спектаклі брала участь велика банда (сценічний духовий оркестр), яка тричі виходила, згідно з партитурою, на сцену. Разом із потужним хором театру і юних артистів з народного колективу Подільського району "Дитяча опера" в обмеженому просторі сцени ці артисти опинилися в лещатах декорацій і майже не рухалися. Що не додає спектаклю динамізму та театральності.

У нас усе гарно: і неймовірно строкаті костюми (в сусальному золоті), і капелюхи до стелі, і декорації кожні п'ять хвилин змінюються. Але, на жаль, зі щілин у підлозі сцени або між картонними палацами все-таки дихає наша "бідність"... Відчувається потреба в нових технологіях, інноваційних рішеннях, що й визначають обличчя сучасного оперного театру в Європі і в усьому світі.