Тексти тимчасової невизначеності

Осінь над ними з льоду й сталі. Холодні ріки, незнайомі люди. Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі. Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

Сергій Жадан

Кінець листопада - початок грудня - найдепресивніша пора року. Осінь завершилась, але зима тільки вступає у свої права. І хоча майбутнє, в принципі, зрозуміле: буде холодати, - але наскільки й коли саме, ще не відомо. Якщо немає додаткової інформації, а прогнозувати погоду слід, то головне - не сказати зайвих дурниць і не назвати конкретних даних, або, як зазначив на початку 2000-х В.Путін, "паролі, адреса, явки…".

Мабуть, саме такою логікою керувалися автори нової редакції Концепції зовнішньої політики РФ, Послання президента РФ та Доктрини інформаційної безпеки, оприлюднених 30 листопада, 1 і 5 грудня 2016 р., відповідно. Ці три документи в комплексі (послання сконцентроване на внутрішніх питаннях) формулюють офіційну систему поглядів на внутрішню і зовнішню політику РФ.

Втім, загальновідоме трепетне ставлення В.Путіна до юридично зобов'язуючих документів, зокрема договорів з Україною. Що ж тут можна сказати про декларації та їхню значущість? І все ж.

За визначенням, Концепція зовнішньої політики РФ містить офіційну систему поглядів на базові принципи, напрями, цілі та завдання зовнішньої політики Росії. Цей документ не можна назвати революційним - навпаки, основні ідеї та навіть велика частина тексту попередньої версії від 12 лютого 2013 р. не зазнали істотних змін. Зокрема, збережено вперше винайдене у 2013 р. непересічне визначення зовнішньої політики Росії, яке варте того, щоб бути наведеним повністю:

"Внешняя политика Российской Федерации является открытой и предсказуемой, характеризуется последовательностью, преемственностью и отражает уникальную, сформированную веками роль России как уравновешивающего фактора в международных делах и развитии мировой цивилизации".

Для порівняння:

"…в международных делах Советский Союз выступает за мир и безопасность для всех народов, больших и малых, за разоружение, за отказ от применения силы в международных отношениях, за развитие всестороннего сотрудничества на основе равноправия, взаимной выгоды, уважения суверенитета и невмешательства, во внутренние дела друг друга".

Це цитата з матеріалів XXV з'їзду КПРС, що відбувся у 1976 р. Як тут не визнати, що місце комунізму як фасаду зайняв конституціоналізм. Радянська школа спічрайтерів живе й перемагає. Талановиті тексти знову виходять на білий світ. Втім, це не єдина жива у сьогоднішній Росії радянська традиція. Все як було, тільки трохи інакше…

До показових моментів документа слід зарахувати зникнення слова "модернізація", що містилося у визначенні пріоритетів зовнішньої політики РФ у редакціях 2008-го та 2013-го років. Не до цього сьогодні. Водночас, у тексті трохи рідше трапляється слово "цивілізація". Все зважено й вирівняно.

Теоретичною базою для опису міжнародної ситуації, своєрідною концептуальною рамкою стала доволі стара теорія transition of power (переходу сили/влади), що постулює поступовий процес зміни світових гегемонів. Згідно з нею, у XVI ст. сила/влада перейшла від Португалії до Нідерландів, у XVII ст. - до Британії, у ХХ ст. - до США, а нині цей перехід сили/влади начебто відбувається від Заходу до азійських країн, насамперед Китаю. Зазначимо, що вперше ці ідеї було актуалізовано в РФ у доповіді Ради зовнішньої і оборонної політики (СВОП) навесні 2016 р. Тим часом загального "ліберального" по-російськи пафосу цієї доповіді нова редакція Концепції не запозичила.

Автори нової редакції визнають радикальну трансформацію енергетичних ринків, а також початок зміни технологічних укладів. Суттєва й констатація виникнення регіональних конфліктів як альтернативи великій "війні, що залишається малоймовірною".

Важливо, що Концепція 2016 відбиває ключову суперечність російської зовнішньої політики: за формою - вона консервативно легітимістська, реакційна, а за змістом - реваншистсько-ревізіоністська. Прагнення повернутися в омріяні 1970-ті залишається головною керівною ідею, що означає відсутність справжнього бачення майбутнього. Втім, видається, що такого бачення немає і в Заходу, насамперед у ЄС. Тільки там мріють повернутися у 2000-ні. Мабуть, відсутність окресленого образу майбутнього і є чи не найважливішим симптомом глибокої кризи міжнародної системи.

До пріоритетів зовнішньої політики Росії вже традиційно віднесено формування справедливого і стійкого світоустрою (у 2013 р. було "нового"), верховенство права у міжнародних відносинах, зміцнення міжнародної безпеки, міжнародне економічне й екологічне співробітництво РФ, міжнародне гуманітарне співробітництво та права людини, інформаційне супроводження і регіональні пріоритети.

До останніх належать розвиток ЄврАзЕС, ОДКБ, СНД. Саме в такому порядку (у 2013 р. СНД була на першому місці). У плані України формулювання зазнало істотних змін: від залучення нашої держави до інтеграційних процесів Росія перейшла до готовності розвивати відносини у політичній, економічній, культурній та духовній сферах на основі взаємоповаги і дотримання своїх національних інтересів, а також підкреслене бажання спільно із зацікавленими сторонами вживати кроків до врегулювання "внутрішньоукраїнського конфлікту". Все доволі передбачуване, нічого неочікуваного.

Формулювання щодо Заходу, насамперед США і ЄС, у тексті стали ще жорсткішими. Зникло побажання розвитку партнерських відносин. Як вимога сформульоване положення про безвізовий режим із ЄС. Місце Нідерландів серед пріоритетних європейських країн посіла Іспанія, проте взагалі зникла згадка про Велику Британію. Якщо незрозуміло, як вирішувати проблему, то варто про неї забути. Може, сама зникне.

З'явилася спеціальна стаття про нейтральні європейські держави. Збереглася загалом позиція щодо НАТО, але випало уточнення про можливі сфери співробітництва з Альянсом, такі як боротьба з тероризмом тощо. У плані відносин зі США посилено акцент на безпекові проблеми й істотно послаблено увагу до торговельно-економічних відносин.

Трохи скориговані підходи щодо Китаю та Індії. Зокрема, зникла стаття, яка визначала відносини з цими двома країнами як найважливіший напрям. Звужено конкретизацію форматів співробітництва з Китаєм.

Щодо Японії - немає формулювання про продовження діалогу для взаємоприйнятного розв'язання невирішених питань. Хотілося б знати, долю Курил уже вирішено чи знову відкладено до кращих часів?

Зі зрозумілих причин, з'явилося доволі загальне формулювання щодо Сирії, але зникла пропозиція стосовно створення незалежної Палестинської держави. Все тече, все змінюється. Дружба з Ізраїлем тепер важливіша за "святі права палестинців на самовизначення".

Загалом, редакція 2016 р. не зазнала істотних змін, порівняно з 2013 р., хоча й відбиває певну трансформацію позиції Кремля з окремих зовнішньополітичних питань. Все відбувається доволі помірно, колію вже обрано, це не тектонічні зсуви попередньої версії. Загальна невизначеність не сприяє різким крокам.

Цій самій логіці підпорядковане і послання президента РФ. Почавши з боротьби з міжнародним тероризмом, В.Путін перейшов до економіки - переважно про успіхи, завдання зміцнення морально-політичної єдності російського народу, збереження його та його середовища життя. Дослівно відтворюються тексти початку 1980-х. Екологія - отже, Байкал, поворот річок у Центральній Азії вже неактуальний із втратою колоній. Швидко простує в майбутнє промисловість, звісно - за рахунок мілітаризації економіки.

Доволі поміркований підхід до цінностей. Усі мають право на життя. Все обережно, помірковано.

Близька за тоном і нова Доктрина інформаційної безпеки, хоча цей документ і зазнав радикальних змін, порівняно з попередньою редакцією 2000 р. Текст став більш структурованим. Успіхи в "заморожуванні Росії" додали авторам впевненості, а загальна ситуація дозволила розпочати мілітаризацію й цієї сфери. Але поки що поступову.

На сьогодні період бурі та натиску минув. Починається певний перепочинок. Чи надовго? Навряд.

Під час паузи відбуваються кардинальні зміни. Зовнішній світ швидко змінює своє обличчя. Відходять у минуле речі, які ще вчора здавалися незмінними. Лібералізм у міжнародних відносинах поступається місцем жорсткому реалізмові. ЄС трансформується, США виробляють нову політику. Час набирає нових кольорів. І дедалі вища ймовірність, що їхня палітра не відбиватиме всієї веселки, а концентруватиметься в "темній" частині спектру.

Істотні зміни поступово окреслюються і в Росії. Зокрема, радикально активізувався анонсований ще на початку третьої (четвертої) путінської каденції процес "націоналізації еліт". На зміну відносно незалежним князям-боярам, що батюшку царя могли називати на "ти", а найвищою цінністю вважали накопичені на "государєвой службє" мільярди, приходять нові люди - "дворянє‑слуги-опричники". Вони молоді (30-40 років), пройшли адміністративний вишкіл, усім зобов'язані особисто президенту. Принаймні він так вважає…

Нові російські управлінці - заможні, але не набоби. Порівняно освічені, але й нооскоп не пройшов повз їхню увагу. Вони не страждають на "поклоніння перед Заходом" і готові довести свою відданість ідеям вождя. А в перспективі… але про це поки що рано думати…

Особливе місце тут належить молодим генералам, що увірвалися до військової еліти після української і сирійської кампаній. Вони воювали не так яскраво, як хотілося, а відтак прагнуть більшого, насамперед - "бити піндосів" (в Україні, Сирії, деінде). Російська армія вкотре змінює шкіру.

Мабуть, національний лідер сподівається, що нове покоління виконає будь-який наказ. Може, й так. Попервах - сто відсотків. Що буде далі - невідомо нікому.

Але зрозуміло одне: скоро Росія вже не буде такою, до якої ми звикли. І навряд чи це обличчя східного сусіда буде більш прийнятним, аніж те, до якого ми звикли.

Втім, нам своє робить: зміцнювати Збройні сили, СБУ, розвідку, створювати інші державні інституції, розвивати економіку. Зробити це може тільки Україна. А допомога? Здавна відомо: бога благай, а рук сам докладай….