Підтримати
Усе в нашій розмові відштовхувалося від цього відчуття…
Про волонтерську оборону Маріуполя, символічну ліквідацію фабрики Roshen і неконтактного губернатора Кіхтенка.
- Сергію Олексійовичу, фортифікаційні споруди Маріуполя, розкритиковані вашими колегами-депутатами, економічна ситуація в Донбасі, зокрема й на окупованих територіях, де активно почав ходити рубль, і, нарешті, протести шахтарів за планом ДПЕК "Крепость" стали топ-темами останніх днів. Усі ці історії так чи інакше зачіпають ваші як депутатські, так і економічні інтереси. У якому місці жорсткіше?
- Давайте по черзі. Тим більше, не все так однозначно, як ви кажете. Будівництво фортифікаційних інженерних споруд у Маріуполі ми самі, з власної ініціативи, розпочали торік у серпні, що було пов'язано з активними воєнними діями. І весь цей час ми продовжуємо зміцнювати лінію оборони, стримуючи амбіції агресора на нашому напрямку.
- Давайте відразу визначимося - хто ми?
-Що стосується організаційного боку питання, то це, передусім, безпосередній керівник сектора "М". Але я, на жаль, не можу назвати вам конкретне прізвище, оскільки кожні три місяці керівник змінюється. Так, людина приїжджає, обвикається, вникає в ситуацію і… їде. Як на тренувальному полігоні. Я, звичайно, розумію бажання Муженка обкатати якнайбільше фахівців на лінії фронту. Але для чого? Ми що, роками збираємося воювати? Адже в нас загроза тут і зараз. Дякувати Богу, що хоч заступник з питань інженерних споруд той самий. До слова, роботи щодо оборони Маріуполя ми розпочинали з генералом Ігорем Павловським. Він дуже багато зробив для захисту міста.
Що ж до технічного й фінансового боку оборони, то ми - це тільки місцевий бізнес, волонтери, місто, підприємства, які, власне, вкладали і продовжують вкладати свої кошти як у будівництво ліній оборони, так і в створення людських умов для існування військових підрозділів. Держава? Весь цей час думала... Ми з листопада методично й детально писали президенту, прем'єру, секретареві РНБО, міністру оборони, начальнику штабу… Три тижні тому уряд нарешті ухвалив рішення виділити 860 млн на будівництво першої, другої і третьої ліній оборони. Тепер можна чекати якогось державного підходу й системної інженерно-оборонної роботи по всій лінії фронту.
Що стосується критики депутатів, то її досить складно коментувати, адже я не знаю, хто й де був, що бачив, з ким зустрічався і чиєю інформацією користується. Але якби народний депутат Єгор Соболєв (до речі, один з лідерів громадської думки) зустрівся з командувачем сектора "М" чи командиром "Азова" Андрієм Білецьким або побував на реальній лінії фронту, то навряд чи дозволяв би собі такі некомпетентні висловлювання. Тим більше після того, як Маріуполь відвідав Олександр Турчинов, який дуже здивувався швидкості робіт за нульової участі держави. Повторюю, проблема є, але вона потребує не огульних реплік, а детального розгляду й адресного підходу.
- А репліка секретаря РНБО про демілітаризацію Широкиного хіба не огульна? Після поїздки до Маріуполя я зрозуміла, що Широкине для жителів міста - символ. Залишити його, навіть для пункту ОБСЄ, означає наблизити лінію фронту.
-На жаль, іще торік, коли наші військові відійшли від Широкиного, це була стратегічна помилка. У результаті селище стало такою собі буферною зоною. Хоча в рамках Мінська-1 по розділювальній лінії воно відходило до української сторони. Однак військовим було комфортніше бути ближче до міста. Якби в січні Широкине було забезпечене нашими військовими, то мікрорайон Східний не постраждав би. І слава Богу, що потім Турчинов знову дав команду зайняти Широкине.
Для Маріуполя, який пережив трагедію, де все ще чутні вибухи, Широкине - головний форпост захисту. Звичайно, люди бояться, що як тільки наші звідти підуть, селище захоплять. Тому потрібен чіткий гарантований механізм постійного контролю Широкиного щодо наявності бойовиків.
З досвіду, звичайно, зрозуміло, що ОБСЄ не виконує своїх функцій. Не знаю, який у них мандат, але маю підозру, що місія ОБСЄ не зможе постійно перебувати в зоні конфлікту, де до того ж немає елементарних умов для життя. Але навіть якщо це станеться, то чи зможе вона оперативно інформувати про провокації бойовиків, а ми, зі свого боку, оперативно на них реагувати? Від Безіменного, де "ДНР" може сконцентрувати свої сили, до Широкиного всього вісім кілометрів. А від Маріуполя - 20 км.
- Скажіть, а хто освоюватиме виділені Кабміном гроші на будівництво ліній оборони? Обладміністрація? Міноборони? Яка взагалі схема?
-Кошти виділено Міноборони, яке, своєю чергою, робить області замовниками. Що ж до сектора "М", то за ним закріплено три області - Донецьку, Волинську й Одеську. Кожна з них самостійно ухвалюватиме рішення про залучення генерального підрядника.
- У ЗМІ пролунала теза, що нині, мовляв, тільки підприємства Тарути й виконують підрядні роботи в Маріуполі.
- Нормальна теза. У мого брата - найбільша в Україні будівельна компанія. Вона має всі потрібні виробничі потужності, а також володіє ексклюзивними технологіями. Тож нічого дивного в тому, що ми будуємо, немає. Більше того, як я вже сказав, усі підрядні роботи досі виконували своїм коштом. Усі шість опорних пунктів і першу лінію оборони міста. Жодних компенсацій ніхто не бачив. Покажіть мені, будь ласка, підрядника, який готовий ось прямо зараз не заробляти, а виймати зі своєї кишені.
Сьогодні ситуація розвивається, кошти виділено, і я упевнений, що області професійно підійдуть до вибору підрядника. Але тепер головне, щоб гроші були оперативно освоєні. За моєю інформацією, президент доручив до кінця травня закрити всі три оборонні лінії. Та, на жаль, навряд чи це буде виконано. Через нашу неефективну, неповоротку управлінську машину. Адже від часу ухвалення рішення про виділення коштів минув уже майже місяць, але жодної копійки ще не перераховано. Правда в тому, що пульс часу й ситуації абсолютно не збігається з державним механізмом, який зобов'язаний забезпечити оперативне виконання рішень.
- Рік тому ми з вами розмовляли про те саме. Уже давно можна було синхронізувати пульс з механізмом, а слова із вчинками. Як ви думаєте, чому цього не відбувається?
-Можливо, через небажання вищого керівництва країни розібратися в нинішній процедурі реалізації власних же рішень і спростити її. Тепер треба діяти від протилежного. Спочатку прорахувати, скільки грошей, на що конкретно й наскільки оперативно треба виділяти, паралельно спрощуючи дозвільні й погоджувальні механізми. Але в нас же війна тільки на Донбасі, у Києві - мир. Державний апарат уже цілий військовий рік функціонує, виходячи з цієї ключової настанови. Більше того, урядова атмосфера пронизана моторошними підозрами, що якщо виділяються якісь гроші, то їх обов'язково вкрадуть. Тому мета благородна - давайте ще більше все ускладнимо, щоб менше крали.
Так, панове, якщо хтось із вас вирішив украсти, то він майстерно зробить це хоч за три місяці тяганини з документами по кабінетах, хоч за три дні. Тому вкотре вже повторюю: виходячи з воєнної ситуації, Кабмін своєю постановою не просто може, а зобов'язаний спростити всі процедури, що забезпечують оперативне виконання рішень, пов'язаних із фронтом. На цю ділянку роботи потрібен окремий віце-прем'єр, який опікувався б виключно проблемами Донбасу, а не займався б усім і відразу, як Геннадій Зубко. У бізнесі така компанія, як українська державна машина, вже давно збанкротувала б.
- Або оголосила б про свою ліквідацію, як нещодавно Roshen - про закриття ПАТ "Маріупольська кондитерська фабрика Roshen". Насправді у контексті пробоїн в обороні Маріуполя й неповороткості державної машини рішення президента досить символічне.
- Я дивуюся команді Roshen… Де-факто ця фабрика не випускає продукції вже понад рік. Там працювали лише сторожі. Але от для чого саме в той момент, коли Захарченко говорить про намір наступати на Маріуполь, юридично закривати Roshen? Не зрозумію. Адже можна було вгадати реакцію людей, які мимоволі поєднають ці події і зроблять відповідні висновки. Не на користь президента.
- Сергію Олексійовичу, ми з вами розмовляємо вже майже двадцять хвилин, а ви жодного разу не назвали прізвища губернатора області. Порошенка назвали, а Кіхтенка - ні. Але Маріуполь - зона його безпосередньої відповідальності... У вас що, зовсім немає контакту?
-За останні чотири місяці ні я до нього, ні він до мене не звертаємося.
- І це добре?
-Це погано. Після того, як залишив посаду губернатора, я неодноразово пропонував йому допомогу. Однак потім пішов якийсь фон: мовляв, команда Тарути - це запевне недобре. Почалася якась протидія, конкуренція… Але заради Донбасу я готовий почати співпрацювати у будь-який момент.
Про економіку Донбасу, про необхідність діалогу з владою "республік" і неможливість відрізати окуповані території від України
- І в політикумі, і в суспільстві не припиняється дискусія про економічну блокаду окупованих територій з боку України. Одна з останніх, що народилася, до речі, у бізнес-середовищі, стосується версії невипадкової появи рубля в "республіках". Рубль, пенсії "дерев'яними", принадні податкові пільги для реєстрованих там підприємств, заява Путіна про можливе визнання "ДНР"–"ЛНР"… Монарх вирішив зробити місто-сад у "республіках" раніше, ніж Порошенко пообіцяв в Україні?
-Я не можу погодитися з реалістичністю такої версії. Якби Росія була зацікавлена втерти носа Україні і вирішила створити економічне диво на окупованих територіях, то вона нізащо не дозволила б знищувати підприємства регіону. А їх продовжують розкрадати, вирізати, вивозити… Нелогічно. Донбас їм не потрібен. Він не дає жодної синергії з погляду економіки Росії. А тільки пожиратиме ресурси, яких у них бракує. Це не Крим, який і то в економічному провалі. Донбас - це величезна промислова територія в найтяжчому стані.
Більше того, ідуть досить чіткі сигнали "республікам" - домовлятися з київською владою про відновлення підприємств регіону. Інша річ, що товариші шарикови їх погано сприймають, бо не все ще підчистили.
Думаю, рублі - це не централізована й не систематична історія, а все-таки якісь, скажімо так, разові пожертви зацікавлених осіб. І пенсії не скрізь дають, тим більше рублями. В Алчевську, точно знаю, ніякої не дають.
- Але великі міста, такі як Донецьк, Макіївка, охоплені. Більше того, система працює так чітко, що тим, хто отримує українську пенсію, рублів не дають. Очевидно, наші зливають бази Пенсійного фонду.
- Ну ви ж не думали, що якщо ми запровадимо пропускну систему, то бази перестануть зливати, а вантажі не перетинатимуть кордону?
- А податкова система? Розповідають, підприємствам, що виїхали в Україну, які раніше працювали на окупованих територіях і торгували з Росією, для продовження взаємовигідного співробітництва й пільг поставили одну умову - реєструватися в "республіках". Деякі бізнесмени навіть подумують про повернення. У вас же є Алчевськ, Сергію Олексійовичу. Ви маєте знати.
-Я думаю, це частина інформаційної пропаганди. Оманливі зачіпки, оманливі сподівання для людей, що дають змогу постійно тримати розігрітим цей казан.
Щодо Алчевського меткомбінату. Так, колись він у мене був. Але підприємство стоїть з липня. Щоб його не розграбували, всі працівники отримують зарплату. У менших обсягах, але все-таки. Із цієї зарплати вираховуються всі податки в бюджет України. Тобто держава отримує гроші. При цьому нічого не роблячи, щоб підприємство запрацювало.
- Сергію Олексійовичу, боюся, ми з вами зараз теж почнемо дискутувати про корисність-некорисність економічної блокади. От коли ІСД усе це робить, то яку взагалі перспективу бачить для металургійного комбінату, який тепер на окупованій території?
- Я вважаю, що всі підприємства Донецької і Луганської областей повинні працювати тільки за українським законодавством. А завдання держави - робити все, щоб ці підприємства мали можливість відновлюватися й розвиватися.
- І на окупованій території теж?
- Я в себе в голові не ділю Донбас на окуповану і не окуповану території. Усе це - тимчасова ситуація. І якщо "нормандська четвірка" спрацює ефективно, то ми доб'ємося, що найближчим часом там буде створено можливості для роботи й економіки, й інститутів української влади.
- Я зараз скажу, можливо, доволі жорстко, але все ж таки, пане Таруто, у вас на окупованій території є бізнес. А в мене й у ще мільйонів українців немає. Зате там є озброєні бойовики. Можливо, тому ми вважаємо мінські угоди мертвонародженими. І коли ви намагаєтеся довести протилежне, то вас можна запідозрити в нещирості.
-Ну, по-перше, я зараз народний депутат, а мої акції в ІСД заарештовано. Тепер я там не власник і не керівник. Але в мене болить душа як за Алчевський меткомбінат, так і за інші підприємства, а не тільки ті, що були моїми, - за всі тамтешні. Я хочу, щоб працював і сплачував податки Україні ДМЗ, щоб вугілля шахти Засядька вільно переміщалося в потрібному напрямку, а не стояло на блокпосту, хочу, щоб наша скарбниця поповнювалася.
Так, нам до цього ще треба прийти. Але це єдино можливий для України сценарій. Якщо ми залишимо там випалену землю, то вітер знищить усю Україну. Зомбовані російською пропагандою люди підуть проти "карателів". Адже "розп'ятих" нами продовжують показувати там по телевізору… А це півмільйона потенційних бойовиків. Із дуже сильною моральною й особистісною мотивацією - вони захищатимуть свої сім'ї і дітей. Виникне загроза захоплення нових територій України.
Тобто в цій історії є лише один рецепт: на окупованій території повинні запрацювати підприємства. Люди мають почати отримувати зарплати й пенсії, розуміючи, що це можливо тільки за умови, якщо Донбас - це частина України. Іншого сценарію просто немає. А в нас політика заступила економіку, яка в основі всього.
- Сергію Олексійовичу, допіру стався великий скандал з губернатором Кіхтенком, який у своєму інтерв'ю нашій газеті заявив, що треба прибирати заслони й відновлювати економічні зв'язки з окупованими територіями. Так міністр МВС Аваков відразу ж назвав Олександра Тимофійовича колаборантом. На мою думку, ви впевненим кроком прямуєте на місце дислокації цього загону…
-Приємно чути, що нинішній губернатор став захисником Донбасу. Усе, що стосується раціональних речей в економіці, висловлених ним, я підтримую. В іншому не беруся судити Авакова, оскільки можуть бути нюанси, про які знають тільки він і Кіхтенко, а ми - ні. Там є певні проблеми з оточенням, і коли слова губернатора стовідсотково збігатимуться з діями, я не тільки простягну, а й потисну йому руку.
- Можна скільки завгодно тиснути один одному руки й розмірковувати про корисність і раціональність поновлення економічних зв'язків. Тим більше що це закладено в Мінську-2. Але тільки після того, як там відбудуться демократичні вибори. Під наглядом бойовиків чи як? Росія ж не припиняє постачати зброю через відкритий кордон. І це найбільш промовистий сигнал, який розбиває будь-яку економічну основу нашого спільного майбутнього.
- Я вам скажу, що сигнали звідти йдуть різні. І які з них стратегічні, нам справді поки що складно судити. За моєю інформацією, у Міністерстві економічного розвитку Росії є заступник міністра, якому доручено сприяти відновленню інфраструктури Донбасу.
- Оце так! А ви кажете, Путіну Донбас не потрібен. Цікаво, вони з Зубком уже зустрічалися?
-Багато представників українського бізнесу намагаються відновлювати економічні зв'язки і спілкуються в цьому контексті з російським урядом. Так от, з того боку йдуть сигнали про необхідність допомогти у відновленні підприємств Донбасу. Але проблема в тому, що не завжди це спрацьовує. Бойовики здебільшого взагалі не уявляють, про що йдеться і до чого може призвести подальше вбивство регіону.
Зараз усе тримається на керівниках підприємств, які змушені домовлятися, щоб утримати ситуацію, зберегти робочі місця й годувати людей. Багато хто і в нас, і в Росії давно зрозумів, що Донбас - це не так просто. Бо це не Придністров'я, не Абхазія, не Нагірний Карабах… Це не сільськогосподарський район. Якщо не працюватимуть підприємства, то там будуть самі бойовики. Які створюватимуть проблеми не тільки нам, а й Росії.
- Народ кладе життя на передовій, а бізнес їздить на переговори до Москви?
- Цю ситуацію не можна розглядати тільки в одному плані. Кожен у своїй сфері виконує своє завдання. Не ставтеся так легко до того, що відбувається там: годувати - не годувати, відрізати - залишити… Спробуйте з координат великої політики й високих слів перейти в координати економіки й банальної потреби виживати. Так от, люди там зараз виживають тільки завдяки підприємствам, що працюють як можуть. Знаєте за рахунок чого ДМЗ і Макіївський коксохім вистояли? Нусенкіс дуже віруюча людина. Там на кожній прохідній каплички. Ідеш на зміну - віддай данину Богу. Розповідають, що на товаришів з автоматами це діє.
- Щоб просуватися далі, спробуймо відповістити на ключове запитання. Якщо погодитися з тим, що відмова від територій поверне вітер на Україну; погодитися, що залишається один варіант - поступова інтеграція Донбасу в Україну, то все-таки, що робити з бойовиками і виборами? Якщо цей момент буде врегульовано, то критикований усіма Мінськ-2 запрацює. Але ми однаково впираємося в Росію, в її бажання/небажання сказати "стоп" бойовикам і припинити їх озброювати.
-Як на мене, Мінські угоди не працюють іще й тому, що між зустрічами на вищому рівні нічого не відбувається. Немає щоденного й системного діалогу. Вести його не повинен сам президент. Чи міністр закордонних справ. І вже в жодному разі не Леонід Данилович Кучма. Переговори мають вести представники Донбасу, які перебувають зараз в Україні разом із представниками контактної групи.
- З ким діалог вести, даруйте? Із Захарченком і Плотницьким?
-Переговори мають бути максимально широкі, включаючи переговірників з Росії. Чому я кажу про представників Донбасу, які перебувають тут? Тому що всі вони хочуть повернутися додому. Хочуть, щоб там налагодилося життя. Вони зацікавлені врегулювати це питання і знайти компроміс. Це те, чим зараз живе більшість цих людей. А в нас виходить, що між зустрічами президентів нічого не відбувається. Ми чекаємо якихось автоматичних рішень. Але автоматично нічого ніколи не відбувається.
Якщо ми підписали Мінські угоди, то це означає, що певний ступінь насильства щодо себе ми вже прийняли. Отже, тепер повинен запрацювати механізм їх реалізації. Досить слів і бравади. Повинна запрацювати реальна тристороння переговірна група. Тобто якщо ми не хочемо воювати і підписали мирні угоди, то ми маємо реально почати домовлятися.
- Річ у тім, що ми ще воюємо. Продовжуємо втрачати людей. Тому можна зрозуміти публічне небажання Петра Порошенка сідати за стіл переговорів з "республіками". Навіть у форматі робочих груп. Чи прийме це суспільство, яке стомилося, але все ще не сприймає напівтонів? А якщо це корелювати ще й з економічною ситуацією всередині країни, то, знаєте, мені б теж було страшно розмірковувати на тему переговорів із Захарченком у пристойному товаристві. Який тут може бути аргумент?
-Не може бути жодних аргументів, які обґрунтовували б нашу бездіяльність. Так, нам критично потрібно будувати міцну оборону й армію на випадок, якщо Росія збільшить ступінь агресії. Путін повинен знати й розуміти, що будь-яку спробу просунутися вглиб України ми ефективно нейтралізуємо. Потім залишається тільки одне - сідати за стіл переговорів і домовлятися. На різних рівнях. І насамперед - на рівні контактних груп. Будь-яка війна закінчується.
- І хто може представляти Україну в такій контактній групі?
-Та той-таки мер Донецька Лук'янченко. Донецьк же за нього голосував. Можливо, народні депутати, які звідти. Тобто перший рівень переговірників - це вихідці з Донбасу, що перебувають по різні боки. Далі - МЗС. І тільки потім президент. До того ж парламентська комісія з Донбасу, за яку давно слід проголосувати, але її створення перетворилася на чергові політичні торги. Я дуже сподіваюся, що спікерові парламенту Володимиру Гройсману все-таки вистачить політичної волі їх припинити.
- З одного боку, тут, усередині України, колишніх регіоналів піддано моральному остракізму. З іншого - того ж Лук'янченка, який виїхав з Донецька і не пережив війни, навряд чи сприймуть ті, хто залишився там.
-І все-таки краще пробувати, шукати варіанти, ніж жити ілюзіями, що мир настане сам по собі. Не настане. Розтягувати ситуацію означає продовжувати гробити економіку й іще більше провокувати антагонізм у суспільстві. Коли щось замовчується, недоговорюється, то люди починають домислювати. Тому президентові варто бути щирим і чесним з народом. Він повинен знаходити аргументи, щоб уникнути зависань, подібних до того, в якому сьогодні опинилася Україна. Адже, крім війни, всередині країни ситуація напружена. Протестні настрої накопичуються і в будь-який момент можуть вихлюпнутися на вулиці. Може так заштормити, що мало не буде. Тому ні президент, ні прем'єр від вирішення питання не сховаються. Як зовнішнього, так і внутрішнього. Вони повинні випереджати ситуацію на три–п'ять кроків.
Про протести шахтарів, план "Крепость" і шкідливу для влади мову ультиматумів
- Народний депутат Мустафа Найєм опублікував план "Крепость", в якому менеджмент компанії ДПЕК ділиться напрацюваннями щодо активізації протестних настроїв у шахтарському середовищі.
-Можна складати різні плани. Але при цьому маємо розуміти одну важливу річ: навіть якщо шахтарів нині використовують, це не виключає їхніх реальних проблем. Тим більше якщо ці шахтарі представляють державні підприємства. Вони прийшли до свого власника - прем'єра і президента. Парламент оперативно відреагував на прохання уряду і проголосував за виділення 400 млн грн. Якщо є ще заборгованість, то треба вирішувати проблему. Президент повинен поважати свій народ і вести з ним діалог, а не ставити ультиматуми.
- За що ж поважати й про що говорити, якщо шахтарі не вийшли захистити Донбас від гіркіних і моторол? Це головне питання, яке позначається нині на репутації цієї частини робітничого класу.
-Ну це абсолютно хибне сприйняття настроїв і ситуації, які на той момент були в Донецьку. Донбас був не згоден з діями української влади. Крапка. Це не означає, що шахтарі були на боці бойовиків і були поборниками інтересів Кремля. Та слава Богу, що вони сьогодні тримають нейтралітет. Це особливе середовище, особливий менталітет. Ці люди постійно перебувають у контакті зі смертю.
Безперечно, будь-який протестний настрій можна використовувати у своїх цілях. На Донбасі так і сталося. І Росія скорегувала протест у потрібному їй руслі. Так, результати перемоги Майдану зараз присвоюють і використовують не менш цинічно. Але ніхто не може скасувати право на мирний протест. Більше того, ніхто не може монополізувати право оцінювати протест - ні влада, ні якась частина суспільства. Хто б на цей протест не виходив - шахтарі, вчителі чи паркувальники. Бо так ми далеко можемо зайти. Закони 16 січня здадуться нам законами Солона, а не Дракона…
Приплюсуйте сюди ще ключовий факт відсутності в парламенті опозиції як інституту державної влади. Її підмінили персоналіями і практично нейтралізували. Але персоналії змінюються, а звички залишаються. Тоді як демократична держава передбачає наявність в опозиції сильних інструментів. Адже завдання опозиції - контролювати владу і бути напоготові. Як, утім, і ЗМІ, і суспільство повинні не випускати такі процеси з уваги.
- Не впевнена, що вас почують...
-Усьому свій час. Річ у тім, що нині місце сидіння визначає розуміння. Проблема в тому, що активна частина суспільства, яка нині у Фейсбуку, формує свою позицію, виходячи тільки з власного розуміння й досвіду. Але вони можуть бути далекі від реальності. Бо в людей, які не у Фейсбуку, досвід може бути іншим. І точно так само, як блогер ніколи не зрозуміє психології й атмосфери війни, поки не побуває там реально, нічого не знає про шахтарів і той, хто помічає тільки "обличчя, не обтяжені інтелектом".
Якщо є факти, що підтверджують наявність конкретних людей, що розхитують шахтарів навмисно; якщо є проплачені робітники або це взагалі не шахтарі вийшли на акції, то нехай це доводить міліція, пред'являючи суспільству не слова, а факти. Але узагальнювати і зводити всіх до спільного знаменника не можна. Тим самим ми нагріваємо порох у діжці, на якій сидимо.
Я знаю це середовище вже понад 30 років. Бізнес завжди боявся використовувати шахтарів для якихось провокацій у боротьбі з владою, бо це може повернутися проти тих, хто це робить. Це взагалі робітників стосується. Профспілка завжди висловлювала їхні інтереси, і влада намагалася вести діалог.
- "Хочу ще раз заявити: ті з олігархів, хто збирається тиснути на владу шляхом псевдострайків, отримають по руках", - заявив президент Порошенко.
-Це спроба влади відійти від суті питання у формат зручних шаблонів. Ми нині боремося з олігархами й іще багато з ким. А чому, скажіть, ми не боремося за? За реформи, наприклад? Чому ми реально не боремося за робочі місця? Люди прийшли з вимогою зберегти робочі місця. Що ще зрозуміліше має бути для влади, яка на такі речі зобов'язана реагувати швидко. Та й, нарешті, бути хитрішою за тих, кого вона підозрює в організації руху. Треба чути людей і вести з ними діалог, а не повторювати помилки попередньої влади.
Ця моя думка - ніяке не ноу-хау. Про це говорять і наш бізнес, і громадські організації, і європейці, й американці… Країну покинули. Нікому не потрібні підприємства, реальна економіка. Як ми взагалі збираємося виконувати свої прямі обов'язки - виплачувати зарплати, пенсії? Ми збираємося вічно просити гроші в Заходу? Якщо ми не генеруватимемо національного продукту, який і є основою добробуту, і забезпечити який можуть тільки робочі місця, то нами звикнуть управляти. Влада легковажно ставиться до своїх прямих обов'язків. Чомусь вирішивши, що країну врятує мантра "у нас війна, рятуйте нас". Ми повинні самі себе рятувати.
- Але якщо влада цього так і не зрозуміє… То що?
-Якщо чинна влада не зрозуміє, що потрібно дуже швидко реагувати й часу немає, то в нас буде інша влада. Але головне, щоб це не була влада шарикових, а така загроза є.
Є ще одна небезпека. Я чітко помічаю, що молодь у парламенті живе іншим відчуттям часу. Їй здається, що ще є час, що не так швидко все робиться… У них справді все життя ще попереду. Але вони до кінця не розуміють, що сьогодні все так спресовано з погляду наслідків і помилок, що часу практично немає. У тих же, хто, завдяки досвіду, здатен прогнозувати ціну помилок, яких ми нині припускаємося, в очах - жах.
Тому дуже хотілося б, щоб влада схаменулася й не ввергла країну в протестний вир. І я гадаю, що генетична стійкість не тільки на виживання, а й на нові швидкі рецепти боротьби все-таки переможе.
Розмовляла Інна Ведернікова
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google