Порошенко, введи!

25 січня Рада національної безпеки та оборони ухвалила рішення запровадити санкції проти Росії. Суть його викладено в офіційному повідомленні в короткому абзаці: "Для посилення тиску на Росію РНБО прийняла рішення про обов'язкове застосування на території України санкцій, запроваджених країнами ЄС, Швейцарською Конфедерацією та країнами Великої сімки проти Російської Федерації, і внесла пропозиції щодо їх посилення".

Із цього випливає кілька моментів. По-перше, керівництво держави так і не дозріло до ухвалення самостійного рішення про застосування обмежувальних заходів до країни-агресора, хоча закон "Про санкції" набрав чинності ще 12 вересня. По-друге, з огляду на численні непублічні й публічні заклики країн-партнерів до України запровадити санкції, можна говорити про рішення вимушене. Яке збіглося в часі із продовженням і посиленням санкцій, уже запроваджених ЄС і США, починаючи з моменту окупації Криму.

Увесь цей час (скоро рік!) українська влада не тільки не зважувалася на запровадження серйозних санкцій, а й не намагалася синхронізувати з Заходом дії з торговельно-фінансового примушування Росії до припинення агресії та відновлення територіальної цілісності України. Натомість у проміжках між черговими відозвами до США і ЄС про посилення їхніх санкцій, прокручувала один за одним ґешефти з агресором - з турботою про збереження великого бізнесу на окупованих територіях та активів українських олігархів у самій Росії.

Кілька прикладів як доказ. Закон "Про санкції", який надає можливість застосувати майже три десятки обмежень до іноземної держави та її резидентів, і абсолютно протилежний за цілями і завданнями закон про вільну економічну зону в окупованому Криму ВР України ухвалювала практично одночасно, у серпні 2014-го, - з різницею у два дні. І набрали вони чинності у вересні - з різницею у два тижні. Насправді ж, негайно запрацював лобістський закон про ВЕЗ "Крим", який дозволив майже 2 тис. українських підприємств постачати товари на окупований півострів, рятуючи тамтешню владу від продовольчої кризи, а безлічі компаній українських олігархів - продовжувати отримувати прибуток без відрахувань в український бюджет (а як їх стягувати на окупованій території?) і за допомогою нехитрих схем легалізуватися за законодавством РФ із відповідним поповненням дірявого бюджету Криму. Закон "Про санкції" "став у пригоді" тільки чотири місяці по тому, коли РНБО ухвалила рішення про приєднання до міжнародних санкцій.

Другий показовий приклад ми спостерігали в грудні, коли ЄС ухвалив рішення про запровадження санкцій щодо Криму. По суті, йдеться про блокаду окупованого півострова: заборону на торгівлю товарами у дві сотні найменувань, на надання технологій у низці галузей - транспортній, телекомунікаційній та енергетичній, пошук, розвідку та видобування нафти, газу й мінеральних ресурсів, заборону на інвестиції, відкриття нових підприємств і придбання нерухомості, роботу європейського турбізнесу, заходження кораблів у порти Криму тощо. 20 грудня це рішення ЄС набрало чинності. 30 грудня між українським держпідприємством "Укрінтеренерго" і російською компанією "ИнтерРАО" було підписано скандальний контракт на імпорт російської електроенергії та постачання її в Крим. За фіксованою, зниженою на 15%, порівняно з нинішньою, ціною та з драконівськими умовами постачання. Дуже невигідний в економічному плані, шкідливий, а то й злочинний з погляду національної безпеки (збільшення залежності від країни-агресора, до того ж АРК в опублікованій копії контракту називається Кримським федеральним округом), і нічим не виправданий крок України на тлі посилення санкцій західних партнерів проти Росії та Криму зокрема. Які, в тому числі й ціною втрат свого бізнесу, у такий спосіб борються за нашу територіальну цілісність.

Можу помилитися, але, здається, перший публічний заклик до совісті українських політиків-ділків пролунав наприкінці жовтня. Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт в інтерв'ю "Фокусу" зауважив: "Принципово важливо, щоб українські рішення у сфері економіки й торгівлі не підривали того впливу, який мають справляти європейські та американські санкції. Це не краща ситуація, коли українські фірми отримують комерційну вигоду, тоді як європейські чи американські фірми вимушені зазнавати збитків у результаті дій на підтримку українського суверенітету та територіальної цілісності".

Примітно, що два тижні по тому прем'єр Арсеній Яценюк у прямому телеефірі звернувся до РНБО (!) із закликом про якнайшвидше запровадження Україною санкцій проти Росії.

"Я знову звертаюся до Ради національної безпеки та оборони. Два місяці тому уряд вніс пропозицію про запровадження санкцій, які б, у тому числі, забороняли низку торговельних операцій з Росією. Увесь світ санкції запровадив - ми чекаємо нового пришестя, час уже й Україні нарешті запровадити санкції", - сказав Яценюк, попутно зауваживши, що із запровадженням санкцій імпорт російського вугілля потрібно буде припинити.

Справді, 22 серпня, тобто після ухвалення закону про санкції, але до його підписання президентом, міністр юстиції Павло Петренко повідомив, що Кабмін підготував на розгляд РНБО перелік документів про запровадження санкцій стосовно РФ як держави, а також 65 юридичних і
176 фізичних осіб, більшість з яких - громадяни РФ, у тому числі - високопосадовці.

Доля цих документів відома - санкцій немає. Немає жодних гарантій, що й у нинішньому випадку ми отримаємо не тільки посилення міжнародних санкцій, як про це повідомляється за результатами засідання РНБО 25 січня, а й приєднання до них повною мірою.

За інформацією низки незалежних джерел DT.UA, на засіданні РНБО рішення як документ про запровадження санкцій Україною не ухвалювалося - було ухвалено принципове рішення про застосування на території України санкцій, запроваджених країнами ЄС, Швейцарською Конфедерацією та G7 стосовно РФ. Документ іще готується - відповідне доручення дано Кабінету Міністрів. Уранці в суботу, 31 січня, за дорученням прем'єра А.Яценюка в МЗС намічено провести міжвідомчу нараду, на якій, за словами співрозмовників DT.UA, мають бути конкретизовані сфери застосування санкцій і переліки юридичних та фізичних осіб. Кілька джерел також повідомили DT.UA, що в РНБО та уряді вважають, що не всі міжнародні санкції слід застосовувати в Україні. Деякі західні секторальні санкції не можна перейняти один в один через невідповідність українським реаліям. Наприклад, щодо заборони кредитувати російські компанії. Або передачі технологій глибинного видобування нафти.

На сьогодні ясність є тільки щодо складеного в жовтні "чорного списку" політиків, журналістів і діячів культури, який включає близько 800 осіб. Але він досі так і не почав діяти.

Та найцікавіше, що Україна, скоріш за все, не застосовуватиме санкцій ЄС щодо Криму. Аргументи такі: по-перше, Крим - це Україна, як же ми можемо запроваджувати санкції щодо власної території та громадян. По-друге, "ми вже й так усе там обрубали, що можна було". І ще один співрозмовник повідомив, що санкції стосовно Криму Україна вже запровадила - це нібито передбачено законом про окуповані території.

Дозвольте, а що ЄС, США і Велика сімка вплуталися в санкції, вважаючи, що Крим - це не Україна? Чи вони запроваджувалися не для того, щоб Крим був повернутий Україні?

Лукавство видно неозброєним оком і в твердженні про те, що українська влада створює своїми діями певний дискомфорт окупаційній владі. З урахуванням контракту на постачання купленої в Росії дорожче, ніж постачається в Крим, електроенергії - швидше, навпаки. Але дещо, звичайно, обрубали, та тільки хто виявився покараним? Різке припинення сполучення з Кримом (залізничного й автобусного) вдарило насамперед по українських кримчанах - тих, хто переїхав на материк, але продовжує відвідувати родичів, по студентах, які перевелися з кримських вишів, по підприємцях, які вивели на материк бізнес, але мають потребу в поїздках на півострів. Особливо боляче вдарило, оскільки транспортний колапс стався напередодні новорічних і різдвяних свят. І, що важливо, від Новоолексїївки до "російського" кордону люди або йшли пішки, або по 10 годин стояли в "тягучці", спостерігаючи за низкою хур із товарами для Криму, що розтяглася на десяток кілометрів, - для них режим залишився колишнім, закону про "ВЕЗ", який при тому ще й зробив українських громадян із кримською пропискою нерезидентами, ніхто не обрубав. А от якби міжнародні санкції застосовувалися не вибірково - довелося б. Як і розривати контракт на постачання російської електроенергії в Крим. Але ми на це піти не можемо - за ними стоять ті, хто має активи в Криму і Росії, і хто сьогодні ухвалює рішення в країні.

Санкції України - торговельні й фінансові - могли б стати потужною підмогою для дипломатичних зусиль, якби ухвалювалися вчасно або хоча б симетрично таким самим діям Кремля. Адже торговельна війна Росії розпочалася задовго до окупації Криму й війни на сході. Вона, за великим рахунком, в історії українсько-російських відносин ніколи не припинялася. Війни газові, трубні, сирні, м'ясні, кондитерські ... І ніколи не знаходила симетричної відповіді з боку України. Навіть коли на нашу землю прийшов окупант, який продовжує майстерно використовувати всі інструменти впливу та тиску.

У руках у Києва були як мінімум три козирі, за допомогою яких можна було, з одного боку, стримувати агресію, з іншого - захищати своїх громадян від переслідування російською владою. Три козирі - це слабкості Криму, які були завжди, - залежність від материкової України у постачанні електроенергії, води й продовольства (75%). Два з них уже продано, причому на збиток...