Палкий привіт майбутнім студентам з минулого

Ігор ЛІКАРЧУК

На початку березня 2015 р. всі бажаючі, якщо такі знайдуться, могли б "відзначити" п'яту річницю, відколи в Україні освітянські очільники часів Януковича прийняли рішення завдати дошкульного удару по єдиній реформі освітянської галузі - системі зовнішнього незалежного оцінювання. Йдеться про раптову (за два місяці до початку зовнішнього незалежного оцінювання) зміну Умов прийому до вищих навчальних закладів.

Мета такого рішення дуже багато важила для тодішньої влади. Потрібно було маргіналізувати систему зовнішнього оцінювання, щоб потім скасувати її як малоефективну. Бо ця система не давала можливості очільникам МОН та багатьох університетів, укупі із сильними цього світу, маніпулювати вступом до вищих навчальних закладів. Також потрібно було скласти подяку ректорському корпусу, багато представників якого стали на підтримку Д. Табачника, коли проти його призначення у країні розгорнулася потужна студентська "антитабачна" кампанія…

Серед новацій, запроваджених тодішніми "реформаторами", був дозвіл університетам враховувати у поточній вступній кампанії результати зовнішнього оцінювання, отримані в попередні роки. Якби на місці абітурієнтів були, скажімо, спортсмени, то це могло мати такий вигляд: ти можеш під час чергових змагань не бути присутнім на них, але до колегії суддів маєш право принести папірець, де зафіксовано твої результати на змаганнях десятирічної давності. І в результаті - вийти переможцем у "свіжих" випробуваннях. Більше того, це можна було робити безліч разів, дарма що ти вже давно не спортсмен і втратив елементарні фізичні навички… Слава Богу, що тодішні спортивні реформатори до цього не додумалися. На відміну від освітянських.

Хоч як це дивно, але про "досвід" епохи Табачника згадали кілька депутатів Верховної Ради України VIII скликання. Не лише згадали, а й зареєстрували законопроект №1876 "Про особливості вступу до вищих навчальних закладів України в 2015 році" (автори - Співаковський О., Вінник І., Кремінь Т., Соловей Ю., Іонова М., Геращенко І., Жолобецький О., Мельниченко В., Гвоздьов М., Яриніч К.), яким вирішили повернути в цьогорічну вступну кампанію "новацію" десятирічної давності. Дослівно в документі, розміщеному на офіційному порталі Верховної Ради України, цю спробу зафіксовано так: "Стаття 1. В 2015 році при вступі до вищих навчальних закладів в ході вступної компанії 2015 року вступники мають право подавати сертифікати про зовнішнє незалежне оцінювання будь-якого року оцінювання".

Залишимо на совісті укладачів або їхніх помічників орфографічні та лексичні "особливості" тексту. Зрештою, зовнішнього незалежного оцінювання з української мови вони не складали. Але спробуємо розібратися в суті проблеми і спрогнозувати можливі наслідки ухвалення такого закону.

Як відомо, систему зовнішнього незалежного оцінювання знань майбутніх студентів у нашій державі запроваджено насамперед із метою забезпечення рівного доступу до вищої освіти шляхом створення всім абітурієнтам однакових умов для виявлення рівня своїх знань. Наскільки вдалося системі ЗНО виконати це завдання, свідчать результати соціологічних опитувань, котрі проводяться упродовж останніх п'яти років авторитетними соціологами Фонду "Демократичні ініціативи". Останнє, яке відбулося у грудні 2014 р., засвідчило: 66% опитаних підтримують систему вступу до ВНЗ на засадах зовнішнього незалежного оцінювання. Це дає підстави зробити висновок, що головного завдання, поставленого перед системою зовнішнього оцінювання, досягнуто.

В основу конкурсу (проведення такого - конституційна вимога) майбутніх студентів, завдяки ЗНО, було покладено лише один критерій - наявність знань за курс загальної середньої освіти. Кращі визначаються за результатами незалежного оцінювання, яке проводиться у рівних для всіх учасників умовах, незалежно від їхнього соціального статусу, статків, місця проживання, посад, які займають батьки, їхніх гаманців, можливості скористатися телефонним правом тощо.

Між іншим, із результатами вивчення громадської думки, мабуть, годилося б ознайомитися народним обранцям. Адже у "Пояснювальній записці" до законопроекту зазначено, що "...існування вимоги до щорічного складання абітурієнтами зовнішнього незалежного оцінювання є несправедливим". Правда, автори не вказують, на основі яких даних вони зробили такий висновок. А нам здається, що єдиним джерелом для нього можуть бути статті Д.Табачника, в котрих він, ще перебуваючи в статусі опозиційного міністра освіти, розбивав у пух і прах систему зовнішнього оцінювання, та виступи з парламентської трибуни членів колишньої фракції комуністів, які, спільно з регіоналами, впродовж 2008-2013 рр. блокували прийняття законодавчих актів про ЗНО.

Що ж пропонують автори законопроекту №1876 для відновлення, на їхню думку, "справедливості"? Не що інше як різні умови участі в конкурсі за право стати студентом. За їхнім задумом, для цьогорічних випускників загальноосвітніх навчальних закладів буде, умовно кажучи, конкурс знань, а для решти - конкурс папірців. Бо насправді сертифікати зовнішнього оцінювання, видані в попередні роки, є не чим іншим як документами, котрі засвідчують результати оцінювання, отримані колись. Але про те, чи має цей абітурієнт адекватні знання на час проведення цьогорічного конкурсу, в них немає ані слова. То чи є це рівним доступом до вищої освіти, навіть коли, абсолютно гіпотетично, уявити, що за 6 або 7 років у людини, котра систематично цих знань не поновлювала, вони збереглися? І про яку справедливість у такому разі йдеться?

Один із аргументів, яким прихильники такої "справедливості" люблять козирнути у формальному й неформальному спілкуванні, - що в інших країнах світу, де практикують зовнішні екзамени, аналогічна практика існує. Але при цьому вони забувають додати: така практика існує там, де функціонує система зовнішнього оцінювання, котра передбачає формування специфічних контрольно-вимірювальних матеріалів (тестів) за спеціальною методикою, що дає можливість порівнювати результати, отримані в попередні роки. В Україні така методика укладання тестів для зовнішнього оцінювання не використовується. Тож неможливо об'єктивно порівняти результати зовнішнього оцінювання, отримані в різні роки.

А якщо до цього чинника додати те, що зовнішнє оцінювання щороку проводилося за зміненими програмами, тести мали різний рівень складності, абсолютно різною була вибірка учасників зовнішнього оцінювання, - то ідея порівняти результати, отримані в попередні роки, набуває зовсім абсурдного вигляду. Звісно, виконуючи політичне замовлення, можна доручити кільком мудрецям розробити якусь методику для такого порівняння. Адже чиновники з освітянського міністерства епохи Д. Табачника колись придумали "технологію" переведення критеріальної оцінки в атестаті про загальну середню освіту в рейтингову за принципом ЗНО...

Можна щось "придумати" й на замовлення авторів законопроекту. Але в такій ситуації краще буде замість дефініції "справедливість" вживати іншу - "блюзнірство". Блюзнірством така методика буде насамперед для тих, кому справедливе зовнішнє оцінювання відкриває єдиний можливий шлях у студентську аудиторію. Бо в них чи їхніх батьків немає великих грошей, телефонного права, депутатського чи іншого посвідчення... А є лише знання. Блюзнірством така "справедливість" стане і для цьогорічних випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які готуються складати ЗНО, докладаючи до цього величезних зусиль. У т.ч. й фінансових, адже колаптичний стан нашої системи загальної середньої освіти примусив 76% із них звертатися до репетиторів… Бо якщо таку "новацію" буде впроваджено, то вони виявляться в істотному програші. Адже, починаючи з 2015 р., в системі зовнішнього оцінювання запроваджується нова модель визначення результатів, яка відповідає сучасним світовим. Не вдаючись у цій статті в її деталізацію, зауважимо, що результат, який визначається 124 балами, цьогорічному абітурієнту отримати буде набагато складніше, ніж тим, хто складав ЗНО в попередні роки. Тоді 124 бали означали мінімально можливий результат, із яким майбутній студент лише допускався до участі в конкурсі на право вступу до ВНЗ. У 2015 р. 124 бали - це буде вагомий результат, щоб у тому ж конкурсі перемогти.

Роздумуючи над законопроектом 1876, мимоволі переймаєшся кількома запитаннями. Насамперед стосовно мети його прийняття. Нам не вдалося знайти аргументовану відповідь на це запитання у "Пояснювальній записці", опублікованій на парламентському порталі. Тож спробуємо висловити власну думку.

Одна з найгостріших проблем сучасної вищої освіти - проблема її якості. Якщо знову звернемося до результатів соціологічного дослідження, про яке йшлося вище, то 29% респондентів вважають таку якість низькою; 40% - що сучасна вища освіта не дає добрих професійних знань, а 55% - що вона не дає можливості знайти хорошу роботу. Складових, які формують низьку якість вищої освіти, чимало. Але одна з них - рівень підготовки абітурієнтів, котрі стають першокурсниками.

Навряд чи можна підготувати кваліфікованого фахівця з економіки чи аудиту, якщо він не має достатніх знань із математики, а філолога - без знань з української мови. Але історично склалося так, що українські університети зацікавлені не в тому, якого (за рівнем підготовки) студента прийняти на навчання, а в тому, щоб прийняти якомога більше. Бо саме від цього залежить їх фінансування з державного бюджету. Чим більше студентів, тим більше ставок професорсько-викладацького складу, тим більший стипендіальний фонд і т.д. і т.п.

Але обсяги державного фінансування ніколи не залежали від того, якої якості фахівця випускає цей навчальний заклад. Інакше кажучи, впродовж десятиліть держава платила гроші невідомо за що. Університети цим успішно користувалися раніше й користуються досі. Щоб переконатися в об'єктивності таких тверджень, варто звернутися до аналізу результатів вступної кампанії 2014р., проведеного фахівцями Національного університету імені Тараса Шевченка. Лише 17 університетів України з понад 300 ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації у 2014 р. прийняли на навчання абітурієнтів, у яких середній бал результатів ЗНО був вищим за 165. Тобто йдеться про студентів, які мають справжні знання. Зрозуміло, що більшість їх прийшла в університети, котрі лідирують у вітчизняних рейтингах, а їх випускники - популярні серед роботодавців, і не лише в Україні. Зовсім інакша ситуація в переважній більшості решти університетів. Візьмімо для прикладу найбільші університети Херсонщини. За даними ЄДЕБО, загальний конкурс у Херсонському державному університеті у 2014 р. становив 1,6, у Херсонському державному аграрному університеті - 0,88, у Херсонському національному технічному університеті - 0,34 особи на одне місце. Середній бал результатів ЗНО, з яким були зараховані студенти цих університетів, відповідно, становив 161,53; 151,48; 159,49 (балів).

Наведені цифри свідчать про одне: добре підготовлені абітурієнти в такі заклади йти не поспішають. Тому вступну кампанію вони проводять не за принципом "прийняти в університет людину, здатну здобути якісну вищу освіту", а на основі іншого критерію: "прийняти в університет того, за кого заплатять держава або він сам". Дарма що якість підготовки такого абітурієнта, відверто кажучи, ніяка. Але впродовж одного-двох семестрів професори й доценти "підтягнуть". Інакше кажучи, зроблять те, чого не зробили школа або сам абітурієнт. А якщо й не зроблять, то на "виході" власна університетська ДЕК "проштампує" дипломи всім... Тож абсолютно небезпідставно вважаємо, що прийняття законопроекту №1876 має погано приховану мету: підтримати низькорейтингові вищі навчальні заклади. Отакі собі містечкові інтереси.

До речі, згадалося, що в історії освіти України колись було таке явище як "робфаки". Їх створювали для підготовки людей, котрі не мають належної освіти, до навчання в університеті. Але "робфаки" ніколи не були університетами. Чи не стане прийняття законопроекту №1876 кроком до перетворення українських університетів на них? Між іншим, ініціатор скасування у вступній кампанії сертифікатів зовнішнього оцінювання насправді не УЦОЯО. Ще навесні 2014 р. з такою пропозицією до нас звернувся ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка академік Леонід Губерський. Його підтримали члени Спілки ректорів вищих навчальних закладів, із якою обговорювалися Умови прийому до університетів на 2015 р.. Тоді особливих заперечень проти прийняття такого рішення не було. Але такі в нас, очевидно, деякі ректори. Голосують за одне, а думають про інше...

У цьому контексті важливо буде згадати ще про один аргумент, який наводять автори, обгрунтовуючи доцільність прийняття законопроекту. Що начебто його реалізація не потребує додаткових фінансових затрат. Але це елементарне лукавство. Бо реалізація цього задуму насправді потребуватиме чималих затрат. Адже державний бюджет буде вимушений продовжувати фінансувати низькорейтингові вищі навчальні заклади. Чи треба говорити, наскільки шкідливо це для економіки держави, для освіти, для України загалом?

На жаль, зазначеним не вичерпуються можливі негативні наслідки прийняття цього законопроекту. Його автори, очевидно, не знають, що вступна кампанія-2015-го вже фактично розпочалася. Затверджено й опубліковано Правила прийому до університетів. У них чітко визначено, що університети розглядатимуть лише результати зовнішнього оцінювання 2015 р. Перейшла свій екватор процедура реєстрації бажаючих узяти участь у зовнішньому оцінюванні. Для участі в ньому вже зареєструвалося понад 27 тис. абітурієнтів, котрі закінчили загальноосвітні навчальні заклади в минулі роки і потенційно можуть мати давніші сертифікати зовнішнього оцінювання. Вони готуються до складання тестів, працюють із репетиторами. УЦОЯО вже виготовив для більшості зареєстрованих тестові зошити, на що, як і на процедуру реєстрації, витрачено бюджетні кошти... Як із цим усім бути тепер? Тим більше що Умови прийому до вищих навчальних закладів на 2015 р. пройшли правову експертизу в Міністерстві юстиції України, а отже норма про використання у вступній кампанії лише сертифікатів зовнішнього оцінювання 2015 р. не суперечить чинному законодавству. То, якщо народні депутати мають іншу думку, можливо, годилося б звернутися до Конституційного суду України, який і поставив би остаточну крапку в цій дискусії? Але Конституційний суд - це довго. І, очевидно, аргументів малувато. Тож і поспішають внести зміни якомога швидше. Дарма що проведення вступної кампанії дуже детально унормоване Законом України "Про вищу освіту", який набрав чинності лише у вересні минулого року.

Згадавши Закон "Про вищу освіту", варто акцентувати увагу ось на чому. Найбільш революційна ідея цього законодавчого акта - утвердження університетської автономії, яка й має бути результатом реформування системи вищої освіти України. Реалізуючи цей принцип, законодавець у ст. 44 Закону визначив автономне право вищих навчальних закладів визначати перелік і вагу сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання у вступній кампанії. Натомість автори законопроекту пропонують внести норму, за якою "в 2016 та наступних роках при вступі до вищих навчальних закладів в ході відповідної вступної компанії вступники мають право подавати сертифікати про зовнішнє незалежне оцінювання будь-якого року оцінювання у разі незапровадження державного зовнішнього незалежного оцінювання здібностей випускника".

Тобто, обмежуючи автономне право вищих навчальних закладів на вибір будь-якого сертифікату, законодавець хоче визначити, що таким має бути лише сертифікат з оцінювання здібностей. То про яку автономію йдеться? І про оцінювання яких здібностей хочуть прийняти закон народні депутати? І чи визначення типу тестів - є нормою законодавчого акта? Якщо є, то буде логічно, наприклад, у законі про охорону здоров'я визначити обов'язковою і єдино законною одну з методик виконання, скажімо, апендектомії. І зобов'язати всі такі операції виконувати лише за цією - "законною" - методикою… Слава Богу, в медицині до такого абсурду ще ніхто не додумався. А в освіті всі вважають себе великими фахівцями. Між іншим, на розробку, апробацію, впровадження тесту здібностей (якихось чи, може, всіх) також потрібні кошти. Це повертаючись до твердження авторів проекту, що прийняття закону буде безболісним для Державного бюджету…

І насамкінець. Правила вступної кампанії, які досить чітко виписані в новому Законі України "Про вищу освіту", очевидно, не є ідеальними. Але для того, щоб їх удосконалити, необхідно цю кампанію хоча б один раз пройти. Зміна правил тоді, коли поїзд рушив, може призвести до катастрофи. Не думаю, що цього хочуть автори законопроекту. Щиро вірю, що вони також хочуть справедливої вступної кампанії. Але українська освітня система вже має досвід реалізації принципу справедливості у вступних кампаніях періоду 2006-2010 та 2010-2013рр. На жаль, він різний. Бо різним було розуміння поняття "справедливість" у тієї влади, яку представляв п. Табачник, і тієї, що утвердилася в Україні після Революції Гідності і яку презентують народні депутати - автори законопроекту №1876.

Якщо народні депутати справді хочуть утвердження справедливості у вступній кампанії, то чи не краще було б прийняти закон, який скасував би всі пільги й преференції під час вступу до вищих навчальних закладів. Починаючи з тих, котрі залишилися нам від "розвиненого соціалізму", і до прийнятих однопартійцями Д. Табачника у Верховній раді VII скликання. А тим, хто потребує допомоги для вступу у зв'язку з різними життєвими обставинами, держава має створити умови, щоб вони могли підготуватися і прийти в університети готовими здобувати вищу освіту. Але чи зважаться народні депутати на скасування пільг та преференцій?

P.S. Щойно з'явилися інформація про депутатську ініціативу, як розпочалося її бурхливе обговорення в соцмережах. Наведемо лише один коментар із багатьох: "Закон супер. Срочно буду искать свои сертификаты. Поступлю в какую-то перефирийную бурсу и в армию не пойду…" Думаємо, коментарі тут зайві.