Космічний світ Євгена Сверстюка

04 грудня, 2014, 11:47 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як казав Сверстюк, "симптоми донкіхотства фіксувалися в КДБ як спроби повстання проти режиму". Його позбавили волі на 12 років. Євген Олександрович ідеально підходив під визначення "в'язень сумління".

Космічний світ Євгена Сверстюка
Петро МАРУСЕНКО


Євген Сверстюк помер на 86-му році життя
Євген Сверстюк помер на 86-му році життя

Петро МАРУСЕНКО

Відійшов у вічність письменник, філософ і дисидент Євген Сверстюк. Коли він писав про якусь значну постать, то вживав саме цей вислів. Думається, він буде цілком доречним і стосовно самого Євгена Олександровича.

Наше знайомство і, смію сказати, дружба почалися майже 50 років тому. Я познайомився з Євгеном Олександровичем влітку 1967 р. Тоді він уже був відомим літератором. Але буцімто "поза законом". Його перестали друкувати. Та й проблема житла з'явилася. Потім він напише: "За винятком студентських років (у гуртожитку), я вічно шукав житла і жахався, що це взагалі підмінює життєві шукання". Кілька тижнів він прожив у квартирі, яку одержала моя мати.

Тоді я був звичайним "совєцьким" школяриком, але одразу відчув весь масштаб його особистості. Він не тиснув своїм інтелектом, справді енциклопедичними знаннями. Навпаки, після розмови з ним ти почувався більш значущим, а дух твій майже відчутно злинав вгору. "Ми тут з Петром міркуємо про екзистенціалізм", - міг сказати Євген Олександрович, хоча все ж таки міркував переважно він сам. Цю властивість - говорити на рівних із будь-яким співрозмовником - дуже рідко доводилося потім зустрічати.

Під впливом Євгена Олександровича я з молодих років був упевнений у величезному значенні внутрішнього світу для життя людини. Власне, під його впливом я зрештою прийшов до віри в Бога.

Запам'яталася афористичність, яка була властива йому до останнього дня. Одного разу (років 45 тому) ми йшли разом на день народження. На перехресті навпроти метро "Більшовик", де тоді ще не було підземного переходу, він сказав: "Тут відчуваєш себе якось нелегально".

Євгена Олександровича називають борцем із режимом та дисидентом. Звичайно, то правда, але не вся. Йому не властива романтика саме боротьби. Він жив на вершинах духу, тому не міг сприйняти ту владу просто тому, що для нього її правила були несумісні з уявленнями про честь і самоповагу. Як казав пізніше сам Сверстюк, "симптоми донкіхотства фіксувалися в КДБ як спроби повстання проти режиму".

Його позбавили волі на 12 років. Євген Олександрович ідеально підходив під визначення "в'язень сумління".

Колись, у середині 1970-х, ми з моїм другом Миколою приходили поздоровити його дружину, Валерію Вікторівну, з днем народження Євгена Олександровича. І вона читала нам його листи з табору. Скільки в них було гумору! Зокрема, коли пана Євгена прийняли заочно до ПЕН-клубу, він написав, що має тепер право на безкоштовний проїзд англійською залізницею. У пермських таборах це було вельми актуально!

Сверстюк був письменником милістю Божою. Він володів абсолютним літературним слухом, який проявлявся в усіх жанрах, у яких він працював: в есеях, дослідженнях, віршах, оповіданнях. Художні образи народжувалися легко й невимушено. Вони завжди точні й доцільні. З його афоризмів можна скласти цілу книжку. А головне - і це ознака видатного таланту, - він бачив те, чого не могли бачити інші.

Дуже точною видається характеристика літературної творчості Сверстюка, яку зробила Михайлина Коцюбинська: "Поєднання високого романтичного лету, розумного критицизму, учительської тенденції зумовлює правду й силу Сверстюкового слова. Творить своєрідний стоп, що не дає іронії і критицизму виродитися в холодне безвірництво, а його просвітництву - перетворитися в набридливу декляративність і моралізаторство".

Його любимі літературні герої - Дон Кіхот і Гамлет. Людина честі, людина зі шпагою, людина, яка намагається бути, а не здаватися, - ось ці образи часто повторюються в його творах.

Коли люди звикають мовчати або говорити езоповою мовою, їм буває важко висловлювати свої думки навіть в умовах відносної свободи. На творчості Євгена Олександровича перехід до "гласності" майже ніяк не позначився. Він писав так, як і раніше. Правила його гри зовсім не змінилися. Він і раніше не робив жодних поступок домінуючій ідеології.

І ще один бік його діяльності - журналістика. Євген Олександрович редагував газету "Наша віра" впродовж усіх 25 років її існування. І не було, до речі, жодного номера з понад 300 без одного або кількох матеріалів Сверстюка. Чим ця щомісячна газета відрізняється від інших видань? Насиченістю матеріалів, напругою думки, чіткою моральною позицією та відвагою. Газета виходила завдяки старанням купки ідеалістів. Це - найбідніше видання в Україні. Зазначимо: головний редактор не одержував ані зарплати, ані гонорарів...

Сказати, що Сверстюк був безкорисливим, - це нічого не сказати. Він ніколи нічого не просив ані у влади, ані в багатіїв. Його все влаштовувало у світі матеріального. Скажімо, до дачі (без справжнього будинку) треба добиратися багато кілометрів, нічого - якось на попутках можна дістатися… Головне - його життя було зосереджене у сфері духовного.

Євген Сверстюк до останньої хвилини свого життя залишався в строю. Він став гірше почуватися ще на початку осені. Проте не припиняв активної роботи. Який приклад тим, хто звик скиглити від найменшої болячки!

Судіть самі: у вересні пан Євген поїхав на Львівський книжковий форум, наприкінці жовтня - до Туреччини, по святих місцях християнства. Продовжував випускати газету "Наша віра". Гранки її останнього числа він читав уже просто в лікарні на моїх очах, фактично маючи на руках смертний вирок. Як він був втішений тим, що минулого четверга в "Літературній Україні" вийшла його остання стаття про Тараса Шевченка!

Коли Євген Олександрович не прийшов на вечір, присвячений 25-річчю перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина, на який він, власне, мене й запросив, кольнула думка: "Щось негаразд із Євгеном Олександровичем. Він не міг не прийти при найменшій можливості". Так і вийшло…

Вразила його поведінка на смертному одрі. Ані краплини смутку не було в ньому. Він лежав у палаті на чотирьох, але був, як завжди, веселий, бадьорий, спокійний. До нього приходили друзі, співали, грали на скрипці, ніби він відпочивав на курорті…

Можна сказати, що він до кінця лишався на коні, як його любимий герой Дон Кіхот.

Колись Сверстюк писав про Сент-Екзюпері: "Для утвердження своїх істин Сент-Екзюпері зробив усе, що міг: він їх вистраждав життям і створив у згоді з ними модель свого життя". Ці слова Євгена Олександровича можна повною мірою адресувати йому самому.

Петро МАРУСЕНКО

Символ духовного відродження України

Виступ Євгена Сверстюка на урочистостях з нагоди 25-річчя свободи Української Греко-Католицької Церкви (25 жовтня 2014)

Цьогоріч - знаменна дата: 25-та річниця виходу УГКЦ на волю. То подія великого історичного значення і одна з наших національних перемог. Тільки чудом Господнім в час паралічу кремлівської влади вдалося проламати многотрудні споруди, що їх мурували царі і вожді, як мур стратегічного значення.

Я з жахом думаю, що було б, якби їм вдалося зберегти в Україні систему керованих церков…

Сьогодні радісно думати, як багато за ті 25 років з'явилося подвижників і запалено духовних вогнищ для порятунку людини в тенетах споживацтва та меркантилізму.

У перехідний час "боротьби за храми" доля звела мене з ревними будівничими греко-католиками Зіновієм Красівським та Ярославом Лесівим. Нас єднало не так лаґерне минуле, як органічна релігійність і переконання, що міжконфесійні перегородки не ростуть до неба…

Я й тепер переконаний, що у солідарній християнській співпраці Церков лежить шлях до духовного і національного відродження України. Гріх поділу - то вже історична реальність. Але горе тому, хто несе той поділ на своєму чолі і в серці.

Радість і надію вселяє те, що молоде покоління священнослужителів часто повертається до прикладу перших християн і творить церковні громади в умовах утисків та гонінь. У бідності легше зберігати християнські чесноти і заповіді блаженства.

Український Майдан організували саме скривджені і гнані за правду. Вони ж наповнили його духом релігійної миротворчости і національної толерантності.

Важливо, що Церква була з ними.

Згадаємо, що многолюдне віче 1 грудня 2013 р. розпочав своїм закликом творити добро Блаженніший Любомир, кардинал Гузар. Усі пам'ятають нічні тривожні дзвони Михайлівського монастиря, який дав захисток переслідуваній молоді.

В усіх у пам'яті священик у шоломі будівельника: накинувши єпатрихіль поверх куфайки, вибрався на дах автобуса, наповненого переляканими міліціонерами, і захистив їх від розправи розгніваного натовпу. Мені приємно, що то були молоді священики з Волині, але ще більш приємно, що над Майданом панував дух Молитви і авторитет Церкви.

Чи нема в цих фактах символу духовного відродження України?

Церква в українців викликає найбільшу довіру, хоча всі знають, що в деяких храмах діють і фарисеї, і навіть агітатори ворожої нам держави. Але здорове чуття народу відрізняє Церкву Христову від недостойних її служителів, лицемірів, про яких і в Євангелії говориться, що і самі не входять, і інших не пускають… Багатьох молодих людей відштовхнули від релігії нинішні канонічні слуги влади та черствого обряду.

Дуже проблематичний нині вплив Заходу, звідки віками освіжав нас вітер надії і добрий приклад. Сьогодні Захід у полоні ринку. Він розплачується і ще більше буде розплачуватися за масовий відхід від того біблійного фундаменту, на якому побудовано його найвеличніші споруди і з якого підіймалися його генії мистецтва та науки. Але ми вдячні служителям, що зберігали вогнище віри і передали нам школу.

Ми на собі пересвідчилися, до яких духовних і моральних спустошень призвело культивування ялового матеріалізму та глухого атеїзму.

Здавалося б, це мало послужити уроком для всього світу. Але світ живе в полоні індустрії спокус. Ця хвороба передається також нашій молоді, яка опановує всі багатства інтернету, але не знає азбуки вічних істин.

Запитайте в ліцеї чи в університеті: "Хто з вас читав Євангеліє?" - признаються одиниці. Коли б зібрати все студентство і професуру - "Чи знаєте ви, звідки найбільші генії черпали мудрість, брали високі прозріння і викопували перли глибин?" - мало хто з них назве Біблію, і то хіба спираючись на свідчення Гоголя, Шевченка, Достоєвського…

В основі невіри і байдужости найчастіше лежить елементарна відсутність знань про головне - в усіх верствах суспільства.

Отже, нива - широка, жнива - великі, а справжніх робітників - мало.

За 25 років вони, слава Богу, підросли. І ці робітники мають бути одважними, самовідданими, бо запалює і веде особистий приклад.

Дякуємо Богові, що він посилає нам великі випробування, значення яких прояснюється потім. Під їх ударами прокидається людина і прокидається нація до усвідомлення свого призначення звиш.

Підготував/ла : Тарас Сидоржевский
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК