Дзвінок в минуле

"Не забудемо! Не пробачимо...". У лютому 14-го на прощанні з героями Небесної сотні тисяч людей, повторявшим цю фразу як заклинання, щиро здавалося: те, що трапилося не підлягає ні забуття, ні прощення.

Не те щоб забули. Не те щоб пробачили. Але тисячі нових смертей притупили гостроту болю, здавалася нестерпним після перших жертв. Роздратування, викликане "подвигами" нинішніх володарів, притушило полум'я люті, породжене діяннями "папєрєдніків". Чергова фронтова звіт - "один військовослужбовець загинув, троє отримали поранення..." - вже викликає менше емоцій, ніж повідомлення про чергове підвищення тарифів. Новина про "повному зібранні" швейцарських годинників у когось з депутатів привертає набагато більше уваги, ніж новина про чергову аферу з військовими постачаннями.

Трьох років недостатньо, щоб забути. Але досить, щоб звикнути. Недостатньо, щоб пробачити. Але досить, щоб перетворити багаторазово повторювані слова "про неминучості покарання для винних у злочинах" у "білий шум". Вчорашній дорогою у безсмертя бредуть на планові "акції непокори" вервечки байдужих політичних заробітчан. Байдужі торговці совістю планово тривожать пам'ять померлих новими живими квітами і колишньої штучної скорботою.

"Спиритическое" явище "вічно легітимного" викликає вже не нестримний гнів, а стримані глузування. У багатьох з нас ще живе надія на справедливе відплата винним. Але віра в його невідворотність вже покинула багатьох.

Недавній скайп-допит Януковича, безумовно, викликав жвавий інтерес. Але більшість глядачів шукали в питаннях київських "медіумів" і відповідях ростовського "зомбі" не стільки нові відомості про днями вчорашніх, скільки свіжу інформацію про сьогоднішні настрої. Навіщо цей спіритичний сеанс Путіну (якщо виходити з розумного припущення, що без його відома він був неможливий)? До чого Порошенко одкровення політичного мерця (якщо припустити, що він мав можливість перешкодити допиту)? Чи була змова між двома президентами?

практичної правової користь показань Януковича, який виступав у якості свідка у "справі "Беркута", майже не міркували. Більшість коментаторів виходили з того, що цей допит розглядався київською владою виключно як PR-акція, переслідувати суто тактичні цілі. Які?

По-перше, необхідно було продемонструвати української аудиторії, що розслідування справи про розстріл Небесної сотні ведеться, і для цього використовуються всі можливі засоби отримання інформації.

По-друге, слід було показати світовій громадськості, що "справа "Беркута" - не політичне судилище, а відкритий, демократичний, змагальний процес (нагадаємо, що клопотання про допит Януковича було подано захистом обвинувачених).

по-третє, неважко було прорахувати: скільки Віктора Федоровича ні инструктируй, але належну порцію дурниць він все одно видасть (що і сталося). На цьому тлі красномовний і цілком артистичний Петро Олексійович буде виглядати виграшно навіть в очах декого з тих, хто встиг у ньому порядком розчаруватися. І сумне "не за стояли на Майдані..." у якоїсь частини розчарувалися може змінитися мляво-оптимістичним "ну, недарма стояли на Майдані...".

В-четвертих, згоду Януковича вийти на контакт з українським судом давало можливість генпрокурора заробити очки на гнівне оголошенні повідомлення про підозру. Незалежно від того, чи чув його візаві. І наскільки юридично бездоганним було таке діяння.

З усім вищесказаним можна погодитися. Але з юридичної точки зору не все так просто і безпорадно, як може здатися на перший погляд. Згоду на допит переслідувала не тільки політтехнологічні, але і цілком правові цілі.

По-перше, відмова від допиту Януковича (ініційований захистом "Беркута") дав би згодом засудженим та їхнім адвокатам підстави оскаржувати об'єктивність встановлення істини і надавав додаткові козирі в разі звернення в Європейський суд з прав людини.

По-друге, незалежно від того, чи чув Янукович спіч Луценко чи ні, його статус підозрюваного в іншому процесі пізніше було роз'яснено йому судом, і на цій підставі йому було запропоновано добровільно відмовитися від допиту або не давати відповідей на певні питання. Однак він (і це здивувало ряд українських юристів) від наданого йому права відмовився. І сидів поруч адвокат його не відмовив. Так, його показання як свідка в одному процесі не можуть бути використані проти нього в процесі іншому, де йому уготована роль обвинуваченого. Але, як вважають деякі юристи, частина відомостей, отриманих від нього в ході допиту 28 листопада, може бути використана при розгляді інших справ. Саме на підставі його добровільних зізнань, отриманих після роз'яснення його нового статусу. Втім, багато правознавці заперечують таку правову можливість.

В-третіх. Ніхто не очікував від Януковича одкровень. Було ясно, що він буде брехати або відмовчуватися. Але у прокурорів і захисників потерпілих був обережний розрахунок на те, що десь заврется. А десь проговориться. За деякими відомостями, розрахунок почасти справдилася. У чому саме Віктор Федорович схибив - таємниця слідства. Подальший судовий розгляд покаже. Збирачі обмолвок і нестиковок не поспішають ділитися своїми знахідками. Дай Бог, щоб зуміли ними з розумом розпорядитися.

Але на підсудних виливу свідка, наскільки можна судити, подіяли деморализующе. Слова вдячності "беркут", яких він не шкодував, практичної користі в суді не принесуть. А ось заява про те, що співробітники спецпідрозділу перевищували свої повноваження і постійні запевнення, що особисто він ніяких вказівок не давав, а хто і які віддавав - не знає або не пам'ятає, можуть вилізти боком.

Впевненість, з якою тримаються обвинувачені у вбивствах "беркути" має цілком зрозумілу природу. Їм постійно нагадують з волі, що про них пам'ятають, їх не кинуть, їх не здадуть. "Одкровення" Януковича були здатні похитнути їх переконання у безкарності. Втім, підсудні, наскільки відомо, запевняють: навіть у разі визнання провини, їх обміняють. За нашими відомостями, "з того боку", як мінімум двічі хотіли виміняти Аброськіна і Зінченко. Невідома і реакція на таку пропозицію "цієї сторони".

Надихає п'ятірку "черноротовцев" історія з їх "подільником" Садівником, які втекли з легкої руки судді Світлани Волкової, "вчасно" змінила йому запобіжний захід. Розповідають, що екс-командир спецроти натякнув, що може і зайве сказати, якщо його не звільнять з-під варти. І його звільнили. Про що міг сказати Садівник, хто і які давав гарантії тим, хто зробив його втеча можливим, можна тільки здогадуватися.

Немає неспростовних доказів, що влада свідомо перешкоджає розслідуванню злочинів, пов'язаних з Революцією гідності. Але немає і підстав стверджувати, що вона робить все від неї залежне, щоб вони були розслідувані швидко і скрупульозно. Приводів вважати, що більшості тих, хто ламав кістки протестувальникам біля стели і в Маріїнському, хто стріляв на Інститутській та Грушевського, влада виписала індульгенцію в обмін на лояльність до нового режиму, більш ніж достатньо.

Тих, хто намагається перешкодити такому "договорняку" все ще багато. Але вже менше, ніж у лютому 14-го. Але вони є. І це дає шанс на справедливість навіть на фоні набутого звикання до несправедливості. Дзвінок по скайпу цілком може стати прелюдією до дзвону дзвони. І не тільки за "беркут".

Міг Київ перешкодити допиту Януковича? Міг, як мінімум, затягнути процес, поки не опитають всіх потерпілих. Готовність екс-гаранта давати показання, Банкову (наскільки можна судити) спочатку налякала. І потішне блокування Лук'янівського СІЗО було саме спонтанною реакцією влади на можливі одкровення Януковича (автозак міг спокійно виїхати через інші ворота, але ніхто нікого не збирався нікуди везти). То розраховували, що після зриву першого допиту, Москва відмовиться від початкового наміру показати світові "живий труп" забутого "астановиста". То чи брали паузу, щоб вивідати, про що скаже "небіжчик". Чи То справді дізналися і заспокоїлися. То вирішили ризикнути...

Нам невідомий мотив Путіна, але, випадково чи ні, саме ростовско-київський допит дав новий імпульс розмов про Майдан як про "змову олігархів". Було б наївним заперечувати вплив (у різній формі, в різній мірі і в різний час) на те, що відбувалося в українській столиці з листопада 13-го по лютий 14-го Льовочкіна і Фірташа, Коломойського і Ахметова. Але так само наївним було б вважати, що вони і/або Порошенко, Яценюк, Турчинов беззастережно впливали на реальну подію. Вони лише (хтось успішно, хтось менше) підлаштовувалися під обставини, регулярно змінювали їх плани. Хто з них міг розрахувати, скільки і скільки зможуть вистояти на морозі під обстрілом? Хто міг запланувати готовність беззбройних йти під кулі? Хто міг розрахувати межі терпіння або силу люті?

І ще більш наївним було розраховувати, що все, що сталося забудуть. І всім пробачать.