Custodi et serva

Міжнародний центр Реріхів (офіс у Москві) днями надіслав листа президентові України П.Порошенку. Пишуть, не приховуючи тривоги, про ситуацію в Горлівці. Побоюються, що в разі подальших бомбувань Донеччини, трагічна доля спіткає знаменитий Горлівський художній музей.

Це й правда важлива точка на культурній мапі Сходу. Музей створено в 1959-му. Тут зібрано найбільшу колекцію картин М.Реріха: 28 творів (періоду з 1893-го по 1916-й). У цьому музеї також шедеври І.Айвазовського, К.Маковського, Г.Мясоєдова, К.Сомова, О.Бенуа. Тут-таки представлено колекцію видатних українських майстрів: М.Пимоненка, В.Орловського, Т.Яблонської, В.Зарецького, С.Шишка, М.Дерегуса. Перлина горлівського зібрання - роботи геніального українського маляра Миколи Глущенка (картини відображають творчий період середини ХХ століття).

І ось усе це (і багато чого іншого, теж дуже цінного) - під перехресним вогнем. Куля-дурепа і "Град"-негідник, а зовсім не листи у вищі інстанції вирішують долю нині сущого й прекрасного: жити чи не жити? Ось у цьому й питання.

Міжнародний центр Реріхів, природно, міг би надіслати аналогічного чолобитного листа (про порятунок картин) не тільки в Київ, на Банкову. А ще й у Москву, в Кремль. І ще по примірнику - у штаби "ДНР" і "ЛНР" (де вони там розташовані?). Оскільки багатьом уже дуже важко зрозуміти: від кого що залежить і на кого взагалі варто покладатися?

На початку 1990-х у Києві йшла чудова вистава "Історія однієї пристрасті" за мотивами повісті Г.Джеймса "Листи Асперна". Головний герой постановки опинився перед непростим моральним вибором: якщо в помешканні пожежа, що рятувати насамперед - кошеня чи картину Рембрандта? Звичайно, якби міг, то я б, наприклад, урятував і людей, і котів, і собак - усіх разом. І, зрозуміло, всі картини в околиці. Але здійснити цей подвиг неможливо. І в тій же Горлівці тепер під перехресним вогнем по один бік - безмовні картини Реріха, по другий - здушений людський крик... Коли бачиш це фото, що обійшло світ і Інтернет. 24-річна Христина та її 10-місячна донька Кіра. Обидві загинули під смертельним дощем "Града"-негідника. І невідомо, з якого боку стріляли. Христину називають в Інтернеті "Горлівською мадонною". Але, здається, жодні живописні картинні мадонни не змогли б відобразити цю концентрацію болю.

…Донецьк, звичайно, не Санкт-Петербург. Не місто-музей. Але навіть побіжного погляду вистачить, щоб багато чого оцінити. Донецькі пам'ятники, храми, парки, музеї. Інші визначні пам'ятки. Усе, що сьогодні в полоні. У жорстокій облозі. Саме місто, судячи з регулярних репортажів, уже нагадує віртуальний Готем. Вигаданий похмурий мегаполіс із гіпертрофованими вадами, де бісами гасають лихі бетмени.

На центральній вулиці Артема розташовані два показні будинки. Театри. Обидва тепер мертві. "Снова замерло все до рассвета, дверь не скрипнет, не вспыхнет огонь…" Вогонь, щоправда, палахкоче всюди. І дай Боже, щоб він оминув ці стіни. Донбас-опера (імені А.Солов'яненка), що поставила минулого сезону гучну оперу Вагнера про примар ("Летючий Голландець"), і сама тепер примара. Телефони не відповідають. Поза зоною доступу. Репертуар, щоправда, представлено на сайті театру. Але не вельми віриться, що 25 і 27 вересня о 18.00 тут відбудеться пишнобарвна прем'єра опери Джузеппе Верді "Бал-маскарад" (режисер Італо Нунціата). І коли взагалі відкриється новий сезон провидіти нікому не дано.

Поруч, рукою подати - Донецька українська драма. Нарешті додзвонився хоча б до цих. Голос на тому кінці дроту - переляканий, здушений. Мабуть, думають, телефонує який шпигун, вивідати стратегічні плани? І знехотя погоджуються говорити (люди, все це правда, а не кіно!) тільки за умови, що не озвучу ні імен, ні прізвищ, не здам ні явок, ні паролів. Отже: "Наш театр у вимушеному простої. Коли це все закінчиться, ми вам не можемо сказати. У зв'язку з подіями нам удвічі тяжче. Бо українському театру симпатизував губернатор Тарута, а трупа позиціювалася як проукраїнська. У нас же йдуть п'єси Старицького, Кропивницького, Лесі Українки. Деякі наші режисери і художники спілкуються по Інтернету. Планують якісь проекти й макети. Але все це так, аби тільки час згаяти і не думати про сумне. Ну які наразі проекти? Не до жиру, бути б живими. Актори де? А хто де. Хто куди встиг утекти від лиха подалі, там і опинився. Але однак ми зізвонюємося. Тримаємо зв'язок. Молимося одне за одного. Просимо Господа, щоб уберіг від куль і від бомбувань. І, звичайно, намагаємося зробити все, щоб зберегти цей будинок. Адже нещодавно йому надали такого гарного божеського вигляду. Це ще наш колишній художній керівник Марк Бровун постарався. Він почав повністю переводити театр на український репертуар і українську мову. Але хто міг передбачити, що згодом усе це станеться?"

Ну а що там у Луганську і його околицях? Чи вдасться врятувати від "негідників" тамтешній дім-музей Даля, місцевий художній музей? Чи кілька пристойних театрів...

Один з таких - Обласний російський драматичний. Він розташований на вулиці Коцюбинського. Тепер сам будинок скидається на елемент декорацій батального фільму. Театр порожній, місто вимерло. Життя знеструмлене. Тут, як і в Донецьку, багато артистів і режисерів теж повтікали від напасті - куди очі дивляться.

Щось особливо зворушливе й трагічне є в ситуації, коли єдиними стражами теперішнього безлюдного театрального будинку, зостаються лише дві літні заслужені артистки... Вони так і не зуміли виїхати. Їм нікуди втікати. Мені розповідають, що під акомпанемент куль і саундтрек канонади ці зворушливі нещасні артистки знову й знову приходять у свій будинок - у свій театр. Ніби намагаються захистити самі стіни, в яких колись працював улюблений артист Товстоногова - Павло Луспекаєв (герой "Білого сонця пустелі"). Господи, та самих би їх хто захистив...

Неподалік, у центрі мертвого Луганська (вулиця 16-та лінія), Обласний Театр ляльок. Гарний і зовні іграшковий будинок із точеними фігурками на фасаді. У роки Великої Вітчизняної війни тутешні артисти-ляльководи виступали перед бійцями у військових госпіталях. У роки нинішньої війни людей і ляльок вибухи розкидали в різні боки. Директор театру, мій друг, актор і режисер Льоша Кравчук, нарешті, відгукнувся - аж із Криму. Його занесло у Феодосію, коли нещодавно намагався вирватися з Луганська. У вогні броду немає. Непросто довелося вибиратися: "Урятуватися вдалося дивом і то завдяки друзям, - розповідає мені Олексій (по телефону постійні хрипи). - Намагався триматися в Луганську до останнього. Та хто ж знає, коли може настати цей останній момент? Я спробував було виїхати з Луганська у Львів. Але це виявилося неможливо. Довелося шукати манівці, спочатку до Краснодона. За останні гроші один таксист відвіз мене з кількома друзями в цьому напрямку. На першому ж блок-посту нас зустрів чоловік чеченської зовнішності. Побачивши мою львівську прописку, намагався було затримати. Але врятували друзі. Умовили, відвернули увагу. Пощастило прорватися. Тепер за моєю спиною - руїни Луганська. Але театр наш, на щастя, цілий. Нам удалося знайти в Інтернеті спеціальну мапу. І по ній відслідковуємо гарячі точки в місті. Молимося, щоб снаряди й кулі облітали стороною наш ляльковий будинок. Актори-ляльководи роз'їхалися: хто в Київ, хто в Харків, хто куди. У Луганську на театральному господарстві залишився один чоловік - він просто не схотів нікуди їхати. Він тепер там і за пожежника, і за директора, і за актора. Один за всіх. Як далі жити... Поки що не уявляю. Але однаково думаю повертатися в Луганськ. Щойно ситуація зміниться й війна припиниться - обов'язково повернуся на схід. І продовжуватиму створювати тут театр для дітей. Альтернативи немає. Так, зараз у місті немає ні води, ні світла. Немає нічого. Є тільки постійні вибухи. Але ж колись це все закінчиться? І тоді з'являться світло, вода. Мир... Останнім часом нашим луганським акторам було дуже важко. Мало того, що навколо війна, так іще й заблокували всім зарплату. У людей не було ні копійки грошей. Ні відпускних, жодних інших. Банківські картки можна було викинути - від них ніякої користі. Взагалі важко уявити, як люди знаходили кошти й можливості, щоб урятувати дітей, виїхавши з цієї зони відчуження..." На цьому розмова уривається, у слухавці хрип. Поза зоною доступу.

Офіційний коментар

- Міністерство культури зв'язалося з представниками Горлівського художнього музею. На щастя, небезпеки для музейних цінностей поки що немає. Однак ані наше, ані силові відомства, на жаль, не можуть повністю забезпечити охорону культурної спадщини на територіях, тимчасово контрольованих незаконними озброєними формуваннями, - коментує порушену тему заступник міністра культури Олеся ОСТРОВСЬКА. - Стан охорони музеїв розглядався на оперативних нарадах за участі представників виконавчої влади. Призначено осіб, відповідальних за організацію посилення цієї охорони. Визначено взаємодію між Національною гвардією України і місцевими органами влади. Також Міністерство культури розробило схеми оперативного інформування й необхідних дій - у разі ускладнення обстановки. З нашого боку було направлено листи-інструкції в обласні й державні організації, відбувається постійне інформування в телефонному режимі щодо вжиття екстрених заходів для збереження культурних цінностей на Сході країни. Постійно проводиться моніторинг ситуації. Управління культури Луганської і Донецької обласних держадміністрацій повідомляють про закриття музеїв на час проведення антитерористичної операції.

Підтримуємо постійний зв'язок з Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ, які своєю чергою доводять до командування військових частин і керівництва підрозділів відповідні рекомендації щодо першочергових заходів для збереження культурних цінностей і закладів культури.