Блокадна "краватка Шермана"

Коли генерал армії Союзу Вільям Текумсе Шерман віддавав наказ заблокувати переміщення ворожих військ і вантажів на певній ділянці залізниці сепаратистів, його солдати розбирали залізничну колію, багаттями розжарювали рейки, а потім обкручували ними стовбури дерев, які для цього підходили.

Називалося це "краватка Шермана". Справжній зашморг на економічній шиї Півдня.

Судячи з болісно-алармічної реакції українського прем'єр-міністра на нинішню блокаду нашої окупованої території, символічні редути патріотів своєю ефективністю перевершують ноу-хау знаменитого американського генерала. Адже окремі райони Донецької і Луганської областей, як виявилося (!), годують країну. Ну а ми - Донбас не чуємо, наших тамтешніх людей і права регіонів обмежуємо і т.д. за відомими кричалками трирічної давності.

Хто ж кого годує, хто кого слухає і якими були права окремих штатів, американці з'ясовували всю першу половину XIX століття. 1832 року Південна Кароліна вирішила, що протекціоністські заходи федерального уряду для захисту національного виробника порушують права штату мати особливі економічні відносини з Великою Британією (де промислові товари були значно дешевші за північноамериканські). Легіслатура штату ухвалила закон про т.зв. нуліфікацію, якою "обнулялися" (скасовувалися) федеральні закони, якщо вони суперечили інтересам штату. "Нуліфікація означає заколот і війну", - вирішив президент Ендрю Джексон і наказав готувати війська. Губернатор Південної Кароліни Джеймс Гамільтон, людина досить войовнича, також закликав громадян до зброї.

На початку 1833 р. вибуху все-таки вдалося уникнути; конгрес США ухвалив закон про поступове зниження тарифу, і Південна Кароліна за нового губернатора Роберта Хейна скасувала нуліфікацію.

Однак причини сепаратизму нікуди не поділися. Як і 30 років тому, житель Півдня міг засвідчити в 1861 році: "Починаючи від брязкальця, яким нянька тішить вухо дитини, народженої на Півдні, до покривала на холодному тілі небіжчика - усе приходить до нас з Півночі. Ми прокидаємося на простирадлі, витканому на північних верстатах, і подушках, набитих північним пір'ям, щоб помитися в ночвах, склепаних на Півночі, витерти свої бороди північними рушниками і вбратися в одяг з мануфактур Півночі; ми їмо з північних тарілок і блюд, наші кімнати підмітають північними мітлами, наші сади обкопують північними заступами, а наші хліби замішують на піддонах або тацях з північного дерева або бляхи; і навіть самі дрова, якими живиться вогонь у наших камінах, рубаємо північними сокирами, насадженими на топорище з пекана, привезеного з Коннектикуту чи Нью-Йорка".

Податки, накладені представниками Федерального уряду на всю цю безліч північного краму, приносили до 80% бюджету США. Ну як тут не заявити, що Північ грабує Південь?

"Війна між штатами не була благородною війною за скасування рабства, а була завойовницькою війною, щоб змусити Південні штати продовжити сплачувати мита Федеральному уряду" (John V.Denson, 2006). Російський, досить неоднозначний автор О.Бушков цілу книжку написав, розвиваючи цю думку (Невідома війна. Таємна історія США. 2008). У рамках цієї концепції північні карателі, бездуховні й цинічні, осліплені жагою наживи, обрушилися всією масою на благородних, скріпоносних жителів Півдня, які захищали свій прекрасний світ.

Через тиждень після початку бомбардування жителями Півдня форту Самтер (12 квітня 1861 р.) президент Авраам Лінкольн видає прокламацію про блокаду. Оскільки заколот унеможливлює збір податей на територіях заколотників, то, щоб ці податі не втекли за океан, президент США вирішив запровадити блокаду портів зазначених територій.

Через два дні після гучної поразки біля річки Булл-Ран (21 липня 1861 р.) у Меморандумі про військову політику, нею (поразкою) зумовлену, Лінкольн першим пунктом визначає: "План блокади має здійснюватися з усією можливою ефективністю".

Немає потреби нагадувати, що й мови не могло бути про санкціоноване владою Союзу переміщення товарів через лінію розмежування (попри те що федеральний уряд втрачав, як ми пам'ятаємо, 80% бюджетних надходжень). "Краватка Шермана" врізалася в білу шию південної економіки. О.Бушков живописує: "Для виробництва пороху, як відомо, крім вугілля й сірки потрібна ще й селітра, але саме її затиснутий у блокаді Південь отримував мало. Щоб хоч якось виправити становище з лютим дефіцитом пороху, жителі Півдня крутилися як могли: у печерах Теннессі, Кентуккі та Алабами розробляли багаторічні поклади посліду кажанів, що містить селітру. Рили довгі канави, наповнювали їх гноєм, прілими рослинами й трупами мертвих тварин. В одному з міст Алабами навіть поставили діжку, куди городяни вранці зливали вміст нічних горщиків..." Громадян США на тимчасово захопленій заколотниками американській території уряд США безжально позбавляв не тільки селітри, а й усіх товарів гуманітарної групи - харчів, одягу, взуття, свічок, мила, солі...

123

Генерал Вільям Текумсе Шерман. Травень 1865 р.

Відповідаючи на письмовий лемент із цього приводу такого собі Томаса Дюранта, який стверджував, що рішення легіслатури Луїзіани про сецесію було ухвалено всупереч волі більшості населення штату, Авраам Лінкольн пише: "Цілком імовірно, що було саме так. Але чому тоді люди дозволили це? Чому вони не обстоювали своїх прав? Чому вони пасивно спостерігали за тим, що відбувається, і дозволили меншості нав'язати свою волю? Чому вони не зібралися, не зорганізувалися для ухвалення свого рішення, яке відображає справжню думку населення штату? Якщо тоді цьому заважала влада заколотників, то що заважає зробити це зараз, коли армія США готова захистити їх?"

Лінія розмежування пролягала через прикордонні штати - сіру зону, по-нашому. Жителі цих серединних штатів сповідували політику збройного нейтралітету: ніякі озброєні люди (чи то з Півночі, чи то з Півдня) не можуть безборонно перебувати на даній території. Але збройний нейтралітет, зазначав А.Лінкольн у посланні конгресу 4 липня 1861 р., не забороняє переміщення товарів. "Він зв'язує руки юніоністам, але спокійно дозволяє постачання заколотників, позбавляючи сенсу зовнішню блокаду. І хоча більшість прибічників такого нейтралітету є, безперечно, лояльними до Союзу громадянами, їхні дії, однак, явно демонструють зраду в усій її руйнівній ефективності". Абстрактна вимога свободи торгівлі - щоб ваші і наші однаково були звільнені від пресу блокади - "послужить ворогам набагато ефективніше, ніж вони могли б послужити самим собі", - ще раз наголосив Лінкольн у приватному листуванні.

Не бракувало не тільки зрадницьких закликів налагодити свободу торгівлі із територіями заколотників, а й корупційних дій на місцях. І нам, українцям, така ситуація до болю знайома...

Серед жителів Півночі було "чимало непохитних патріотів, які не проти заробити, збуваючи товар конфедератам. Я заводжу свій корабель у нью-йоркську гавань, - розповідає шокуючі подробиці "героїчного" прориву блокади капітан Ретт Батлер, жахаючи ними чарівну Скарлетт О'Хара, - закуповую у торгових фірм північан (шито-крито, певна річ) усе, що мені потрібно, піднімаю вітрила і - тільки мене й бачили. А коли це стає надто небезпечним, я йду в Нассау, куди ті ж таки патріоти-північани привозять для мене снаряди, порох і криноліни. Це набагато зручніше, ніж плавати в Англію.

- Звісно, я завжди знала, що янкі мерзенні тварюки, але щоб...

- Чи варто витрачати словесний запал на янкі, які чесно набивають собі кишеню, продаючи свій Союз Штатів? Це не матиме жодного значення у віках. Усе зведеться до одного кінця. Янкі знають, що Конфедерацію рано чи пізно буде знищено, то чому б їм наразі не заробити собі на хліб?"

...Якщо наші можновладці (вони ж затяті антиблокадники) володіють таємним знанням, згідно з яким "ДНР"-"ЛНР" незабаром будуть повністю знищені, то, справді, чому б їм, бідним людям, не заробити собі на хліб, купуючи вугіллячко в таких нелюбих терористів? Це набагато зручніше, ніж плавати за ним в Австралію.